Джерела конституційного права

Дата добавления: 19 Января 2012 в 22:01
Автор: Пользователь скрыл имя
Тип работы: реферат
Скачать полностью (19.41 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Джерела конституційного права.doc

  —  82.00 Кб

      Джерела конституційного  права 

      План :

  1. Вступ.
  2. Види джерел конституційного права .
    1. акти всеукраїнського референдуму;
    2. акти конституційного суду України ;
    3. нормативно – правові акти Кабінету Міністрів ;
    4. нормативно – правові укази Президента України ;

3)Юридична природа джерел конституційного права.  
Вступ.

Джерело права – це форма (спосіб ) існування правових норм ,яка перетворює право (як волю )в  об¢єктивовану реальність .Право як об¢єктивована реальність існує в певних формах (в літературі навіть нерідко ототожнюють поняття “джерело права “ і “форма вираження права “ ).Без такої об¢єктивації державна воля народу не може стати матеріальною рушійною силою ,яка творить право .Творення права – явище надзвичайно складне і багатогранне .В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах ) державних органів чи безпосередньо народу ( його частини ),в інших – в письмових актах-

документах .Світова практика знає чимало джерел права .Це –акти –документи ,традиції ,правові прецеденти .У  більшості випадків вони складають систему джерел права (відповідно – систему джерел галузі права ). Все це повною мірою стосується й конституційного права ,яке також має відповідну систему джерел.

Важливе значення має вирішення  питань про характер , зміст, генезис (походження )та особливості джерел конституційного права України .

 

Зміст джерел конституційного  права

Чи  можна говорити про  історію українського конституційного  права ? Так ,першою Конституцією України є конституція  Пилипа Орлика . Пам¢ятками політико–правової думки українського народу є також статті та інші акти Б . Хмельницького .Першим актом ,який безпосередньо започаткував національне конституційне право України ,можна вважати 4 Універсал Української Центральної Ради (1918 ) . Він політико–правовим чином сформував ,проголосив Україну як незалежну ,самостійну і суверенну державу . На основі Універсалу було розроблено цілий ряд документів українського ренесансу, зокрема Конституцію УНР  1918  р., яка хоч і не була введена в дію , однак стала своєрідним акумулятором традицій , надбань українського правничого досвіду.

Варто зазначити, що тогочасний український конституціоналізм  досить плідно використовував прогресивні надбання світового конституціоналізму. Проте цей період розвитку тривав недовго  і був перерваний затвердженням Конституції УРСР 1919 р. Ця Конституція була своєрідною рецепцією, певною мірою дублікатом Конституції РРФСР 1918 р., у сукупності з якою вона стала основним джерелом українського радянського державного права; хоча про дійсно національне конституційне право в Україні не могло бути і мови ні за формою, ні за змістом (тогочасна Україна була квазідержавною, право якої за змістом було декларативним, політичним, формальним). Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали віхою, яка започаткувала народження нового українського права. 

Соціальна злагода ,соціальний консенсус – мета і ціль молодого українського суспільства ;  це відповідає ментальності українського народу ,його прагненню зберігати територіальну цілісність і єдність ,його намаганням уникнути силового вирішення соціальних конфліктів ,його ставленню до інтересів некорінних національностей .Все це має стати основою конституційного права України ,головне соціальне призначення якого – реалізація ідеї соціальної злагоди .

Джерела конституційного  права закріплюють  найважливішу сферу  політико–правових  відносин ,які виникають  у процесі здійснення народовладдя .Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя - надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних ,соціально –психологічних та інших відносин .Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного , державного та народного суверенітету народу . В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу ,взаємовідносини особи і держави ,національного та адміністративно – територіального будівництва ,побудови органів державної влади . Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому ,що значна їх частина має політичний характер . І це цілком природно , оскільки конституційне право найбільш “політизована “ галузь національної системи права .

Об¢єктом конституційного права є політика , яку , звичайно , розглядають як відносини класів і соціальних груп щодо державної влади . Основним змістом політики ,як вже зазначалося , є здійснення влади . Акти , в яких акумулюються політичні рішення , що приймаються в процесі здійснення влади ,мають виняткове, принципове значення . Вони є предметом спеціальної уваги законодавця .Їм притаманний особливий механізм реалізації, особливий характер відповідальності суб¢єктів конституційно-правових відносин .Конституційно – правова відповідальність є різновидом політико–правової відповідальності .

Важливою  ознакою джерел конституційного  права є їх вольовий характер .Проблема вольового наповнення джерел конституційного  права має неабияке значення для теорії і практики . Державна воля , яка матеріалізується в правових актах ,- надзвичайно складне соціальне явище . Тут переплітаються матеріальні , ідеологічні , соціально –психологічні та інший фактори . Воля – це елемент психіки , одна з найважливіших її функцій .

Психологічний аспект джерел конституційного  права має особливе значення . За допомогою таких джерел воля та інтереси суб¢ктів  конституційного права стають загальнообов¢язковими ,стають законом , який в подальшому визначає волю й поведінку вже інших суб¢єктів .

Втілити волю в закон –  це означає надати конкретній волі загальнообов¢язкового характеру у правовому акті , який , в разі потреби , охороняється силою держави . Тут воля переплітається з владою : воля не має соціальної ваги , якщо її реалізація не забезпечується владою ,яка при потребі може застосувати примус. У той же час треба мати на увазі , що не можна звести сутність влади до примусу ,до насильства .

Джерела конституційного  права є результатом  правотворчості державних  органів та безпосереднього  творення права самим  народом .Причому  така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини – відносини влади .

Джерела конституційного  права мають комплексний  характер , оскільки об¢єднують і матеріальні , і процесуальні норми .Це ,між іншим , характерно й для інших галузей права ,але для конституційного права така комплексність має особливе значення.  Конституційне право не має “паралельної “ галузі ,як це властиво для цивільного та кримінального права . Цивільно –процесуальне та кримінально – процесуальне право – цілком самостійні галузі національної правової системи . В конституційному праві і матеріальні , і процесуальні норми об¢єднуються в одному акті ,що обумовлено ,насамперед ,вимогами законодавчої техніки . Співвідношення матеріальних та процесуальних норм в джерелах конституційного права не однакове .В одних випадках в актах переважають норми матеріального права ,які закріплюють здебільшого правовий статус державних органів і їх компетенцію .

В інших випадках завданням  актів є встановлення процедури (порядку )діяльності державних органів . Типовими у цьому відношенні є різноманітні регламенти ,які детально впорядковують процедуру діяльності Верховної Ради України , Президента України, Кабінету Міністрів України .

Впорядкування процедур – важлива  умова ефективної роботи державних органів, дотримання ними законності і правопорядку. В більшості випадків законодавець цю проблему вирішує досить просто: в одному документі він об¢єднує матеріальні і процесуальні норми (причому співвідношення їх, як правило, складається на користь матеріальних норм). В деяких випадках процесуальні норми об¢єднуються в один структурний підрозділ правового акта. Так, наприклад, в Законі про громадянство України в редакції від 16 квітня 1997 р. процесуальні норми зосереджені в основному в розділах 6 ("Порядок розгляду заяв і подань з питань громадянства України”) і 8 (“Оскарження рішень з питань громадянства”). Такий спосіб організації правового матеріалу не є випадковим. Очевидно, немає рації видавити окремий акт, який реалізував би процедури, пов¢язані з набуттям чи втратою громадянства України. 

Варто мати на увазі ,що більшість  джерел конституційного  права виходять за межі права :можна  говорити про економічні джерела ( наприклад , відносини власності ), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характеру ), соціальні (соціальна діяльність класів ,соціальних груп, громадських об¢єднань ), соціально – психологічні (різноманітні психологічні установки ,мораль ).

 

      2. Види джерел конституційного права

У своїй сукупності джерела конституційного  права утворюють  складну як за структурою ,так  і за змістом динамічну  систему, елементами якої є акти ,що містять  конституційно –  правові норми .Множинність  конституційних відносин та різноманітність  їх об¢єктів обумовлюють різні види правових приписів ,а відтак –різноманітність видів джерел конституційного права .Це зобов¢язує законодавця дбати про форми вираження і способи інституціоналізації суспільних відносин ,тобто про опосередкування цих відносин відповідними конституційно –правовими нормами. Ось чому у більшості випадків вибір законодавця визначений наперед. В законі гранично чітко вказана форма актів, які приймає той чи інший орган, а започатковує цей перелік найважливіший політико-правовий документ - Конституція України. Так, у відповідності зі ст. 91 Конституції, Верховна Рада України приймає закони України, постанови та інші акти. Така організована визначеність форм правотворчості й правозастосування має принципове значення: Верховна Рада зобов¢язана приймати саме такі акти. Кожен із видів актів Верховної Ради має своє функціональне призначення, закріплює (регулює) певний вид суспільних відносин. Найважливіші із цих відносин регламентуються за допомогою законів, тобто актів нормативного характеру. Правозастосувальна діяльність знаходить своє опосередкування в актах-постановах, деклараціях, зверненнях, заявах.

Класифікувати джерела конституційного  права можна , наприклад,  у залежності від  способів правотворчості .У  такому разі вони можуть поділятися на :акти референдумів ;нормативні акти територіальних громад та органів місцевого самоврядування; санкціоновані державою звичаї ,традиції ;акти , що є результатом імплементації норм міжнародного права ;угоди , договори , конвенції та інші акти ,які укладає Україна з іншими державами .

Закон у широкому розумінні  – це встановлені  державою загальнообов¢язкові правила .У власне юридичному значенні закон –це нормативно – правовий акт ,прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу ( референдумом ), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України .

Найбільш  загальний характер має класифікація законів за такою  ознакою ,як юридична сила .Ця класифікація включає чотири різновиди законів : основний закон ( конституція ), конституційний закон ,органічний закон ,звичайний закон .

Перше місце в цій  ієрархії законів  посідає конституція  – основний закон  держави , акт вищої  юридичної сили ,головне  джерело конституційного права .

Конституційний  закон – нормативно – правовий акт , який вносить зміни  і доповнення в  конституцію ,приймається  в особливому, ускладненому порядку .має таку ж юридичну силу , що й конституція .

Теоретичною основою виділення  конституційних законів в особливу категорію є доктрина про установчу та законодавчу влади .В порядку здійснення першої –приймається конституція і поправки до неї ,в порядку здійснення другої – всі інші закони .

Органічний  закон – нормативно – правовий акт ,який приймається за прямим приписом конституції в порядку ,який відрізняється від порядку  прийняття як у конституційних , так і звичайних законів .

Такі  закони приймаються  з питань ,передбачених конституцією (закони про громадянство ,про  конституційний суд  тощо ). Як правило . конституційні закони приймаються кваліфіковано більшості голосів депутатів .

Звичайні  закони – є джерелами  конституційного  права ,вони приймаються  в порядку тієї ж законодавчої процедури , що й інші акти .Вони регулюють різноманітні види суспільних відносин ,які становлять предмет конституційного права .

Страницы:123следующая →
Описание работы
Джерело права – це форма (спосіб ) існування правових норм ,яка перетворює право (як волю )в обєктивовану реальність .Право як обєктивована реальність існує в певних формах (в літературі навіть нерідко ототожнюють поняття “джерело права “ і “форма вираження права “ ).Без такої обєктивації державна воля народу не може стати матеріальною рушійною силою ,яка творить право .
Содержание
1) Вступ.
2) Види джерел конституційного права .
a) акти всеукраїнського референдуму;
b) акти конституційного суду України ;
c) нормативно – правові акти Кабінету Міністрів ;
d) нормативно – правові укази Президента України ;
3)Юридична природа джерел конституційного права.