Податкова система

Процес вартісного розподілу  валового продукту не обмежується утворенням первинних грошових доходів. Він  продовжується в розподілі грошових доходів основних учасників суспільного виробництва на користь держави: від працівників – у формі прибуткового податку і відрахувань у пенсійний фонд, а від господарюючих суб’єктів – у формі податку на прибуток та інших податкових платежів і зборів. Тобто за своїм економічним змістом податки є основним інструментом державного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів. Податки як частина валового внутрішнього продукту держави набувають самостійного руху. Вони відображають роль держави, ступінь її втручання в процес перерозподілу нової вартості. Податки як частина перерозподільчих відносин функціонують також у процесі перерозподілу національного доходу.

Джерелом податків є нова вартість національного доходу. Податки  мобілізують значну частину вартості додаткового продукту і частину вартості необхідного продукту, яка призначена на відтворення робочої сили. Державна частка національного доходу перетворюється у фонд грошових коштів держави, який використовується не тільки для досягнення загальнодержавної мети, але й для підтримки приватного сектора. Ця мобілізація національного доходу через податки здійснюється у сфері перерозподілу і обміну. Присвоєння державою частки нової вартості здійснюється не на основі об’єктивно діючих економічних законів, а на основі юридичних законів, шляхом примусу. Держава стає власником частки національного доходу не як учасник процесу виробництва, а як орган, який володіє політичною владою. Суспільний зміст податків дає політичній владі можливість впливу на сферу економічних відносин суспільства.

Прагматичний аспект сутності податків визначається податковими кодексами держав або окремими законами про оподаткування. Наприклад, закон України "Про систему оподаткування" в редакції від 18 лютого 1997 р. визначає: «Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів і до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування»

Податки мають філософський зміст, оскільки є частиною існування людини. Ще перші філософи Древньої Греції та Риму характеризували податки як суспільно необхідне та корисне явище. Форми податків протягом існування людства змінювались, але їх сутність залишалась постійною. Спочатку податок мав вигляд частини або шматка загальної здобичі члена общини, потім частини військової здобичі, використання праці та інтелекту рабів, жертвування, відпрацювання якогось часу на користь землевласника, і, в кінці кінців, набрав вигляду грошових платежів, які мають місце за сучасних умов розвитку суспільства. Але, незважаючи на різні форми податків, економічний зміст залишався єдиним – суспільне оподаткування частини особистого доходу платника на користь керівництва суспільством.

3 філософської  точки зору податок є життєвою  необхідністю об'єднання частини  майна, доходів, прибутків громадян  країни для існування суспільства  в цілому, виконання громадських  робіт окремими працівниками, здійснення  охорони держави, соціальної підтримки незахищених верств населення, протистояння зовнішнім ворогам та стихійним лихам тощо. Крім того, податок за своєю сутністю є необхідним елементом розширеного відтворення та важливим чинником зростання суспільної продуктивності праці, економічного потенціалу держави. Але фінансове значення податку має й конкретний вигляд у формі речових і вартісних відрахувань. Перехід від філософських значень до економічних здійснюється завдяки системі оподаткування.

Система оподаткування – сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.

Система оподаткування  характеризується її елементами –  суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати (рисунок 1.1)

Рисунок 1.1 –  Структурно логічна схема елементів  податкової системи України

 

Суб'єкти оподаткування – це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об'єкт оподаткування – це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Податкова ставка – розмір податку з одиниці об'єкта оподаткування.

Джерело сплати – дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від реалізації продукції.

 

 

2. Поняття ухлення від податків. Види хилення від податків.

 

За економічним  змістом ухилення від сплати податків є процесом уникнення податкових зобов'язань конкретними платниками податків. Економічний характер цього поняття проявляється через можливість чіткого визначення зміни податків від рівня ухилення. Соціальні наслідки ухилення пов'язані з існуванням фіскального обміну — податки — блага і покращення чи погіршення суспільного добробуту платників податків. На процес ухилення впливають такі фактори:

1)  історичні  традиції;

2)  моральна  етика платника податку;

3)  рівень  державного контролю в країні;

4)  рівень  оподаткування.

Рівень оподаткування  напряму впливає на ухилення від  сплати податків. Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а заодно і скорочення податкової бази.

Рисунок 1.2. Форми та способи ухилення від сплати податків

У фіскальній практиці існує дві основні форми ухилення від сплати податків: законна та незаконна. Основна відмінність між цими формами: законні форми не тягнуть за собою відповідальності, а незаконні передбачають накладення відповідних штрафів, санкцій.

До законних способів відносять:

1)  штучне, без  порушення законодавства, завищення  собівартості;

2)  прискорене  нарахування амортизації;

3)  відрахування  на утримання домашньої контори  і власного транспорту, що використовується  у службових цілях;

4)  відрахування  в благодійні фонди;

5)  використання  офшорних застережень та податкових  гаваней;

6)  використання  податкових пільг.

Намагання звести до мінімуму сплату податків юридичними та фізичними особами призводить до відтоку фінансових потоків в  ті країни, які на законодавчому  рівні сприяють залученню капіталу, не вимагаючи підтвердження джерел їх походження. Для зниження податку використовують співпрацю з компаніями, зареєстрованими в країнах, де існує ліберальний підхід до оподаткування (повне звільнення сплати чи великі пільги). Ці країни отримали назву податкових гаваней, податкових оазисів або офшорних зон.

Офшорні зони (англ. offshore) — це країни або деяка частина певної країни, в яких:

—  існує  сприятливий режим обслуговування банківських, страхових та інших  фінансових операцій для іноземних  фірм або громадян-іноземців;

— відсутні обмеження фінансової діяльності поза межами країни реєстрації;

— забезпечується збереження інформації щодо конфіденційності власників;

— діють значні пільги в оподаткуванні, а в деяких офшорних країнах податки взагалі  не існують для іноземних фірм-нерезидентів.

Офшорні компанії відкриваються в офшорних країнах  та центрах, які надають пільги тільки нерезидентам. Дещо іншим є офшорний бізнес у вільних економічних зонах, де пільги надають нерезидентам і резидентам. До податкових пільг відносять податкові кредити і податкові канікули.

Податковий кредит — це зменшення податку перед державою протягом певного періоду часу. Поширені види податкового кредиту:

1)  інвестиційні  знижки;

2)  списання  сум податків, сплачених за кордоном;

3)  знижки  на заходи по фінансуванню  зайнятості населення. Податкові канікули — це відстрочка щодо сплати податків з

боку податкових органів.

Незаконні способи  ухилення:

1)  приховування  об'єктів від оподаткування;

2)  приховування  доходів від оподаткування;

3)  фальсифікація  даних бухгалтерської та фінансової  звітності;

4)  підкуп  податкових чиновників;

5)  інші способи.

 

3. Валові  доходи і валові витрати підприємств як основа визначення оподаткованого прибуьтка, їх склад

 

Об'єкт оподаткування  податку на прибуток визначається як різниця між валовим доходом, скоригованим у звітному податковому періоді, скоригованими валовими витратами та нарахованими за правилами податкового обліку амортизаційними відрахуваннями.

Скоригована величина валового доходу — це величина, що визначається як різниця між загальною сумою валового доходу від усіх видів діяльності, в тому числі прибутку звільненого від оподаткування, і сумою коригувань.

Валові  доходи підприємства (ВД) — це загальна сума доходів від усіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній, нематеріальній формах, як на території України, так і поза її межами. До валових доходів відносять:

1)  доходи  від реалізації товарів, продукції,  робіт або послуг;

2)  доходи  від здійснення банківських, страхових та інших фінансових операцій, торгівлі борговими зобов'язаннями (вимогами) та валютними цінностями;

3)  доходи  від спільної діяльності, операцій  лізингу, володіння борговими  вимогами та дивіденди, проценти, роялті, отримані від нерезидентів;

4)  доходи  від операцій особливого виду;

5)  доходи  виявлені у звітному періоді,  але не враховані у попередніх звітних періодах;

6)  доходи  з інших джерел, а саме: сума  отриманої будь-якої незворотної  фінансової допомоги; залишок коштів  на кінець звітного періоду у вигляді зворотної фінансової допомоги, отриманої від неплатників податку на прибуток (за винятком операцій між платником податку — юридичною особою та його відокремленими підрозділами); суми коштів страхового резерву, використаних не за призначенням, суми акцизного збору та рентних платежів, нараховані (сплачені) після 1 січня 2003 року на користь платника акцизного збору, рентних платежів);

7)  приріст  балансової вартості запасів;

8)  інші доходи, визначені п. 4.1, ст. 4 Закону.

Для забезпечення достовірності визначення об'єкта оподаткування (ст. 4.2 Закону) до валових доходів не включають:

1)  суми податку  на додану вартість, отримані (нараховані) у складі ціни реалізації;

2)  суму коштів  або вартість майна, що надходить  на підприємство як прямі інвестиції або реінвестиції в емітовані корпоративні права;

3)   емісійні  доходи від первісного розміщення  цінних паперів;

4)  доходи  від спільної діяльності на  території України без створення  юридичної особи;

5)  кошти із  Державного інноваційного фонду;

6)  інші суми згідно з п. 4.2, ст. 4 Закону України.

Правилами ведення  податкового обліку (п. 11.3, ст. 11 Закону) передбачено наявність певної дати, яка надає можливість віднести до валового доходу нижченаведені доходи за умови настання події, що сталося раніше:

• дата зарахування  коштів від покупця на банківський  рахунок платника, дата інкасації  готівки у банку або в касу платника в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу незалежно  від виду оплати (попередня часткова або авансові платежі у повному обсязі);

• дата відвантаження  товарів або продукції, а для  робіт (послуг) — дата фактичного надання результатів виконаних робіт або послуг.

Також правилами (п. 11.3.2—11.3.6) передбачено визначення дати збільшення валового доходу для  торгівельних операцій валютними цінностями або роботами (послугами) через торгівельні автомати з використанням жетонів, карток, дорожніх, комерційних або інших чеків без касового апарату, а також за умови продажу продукції з оплатою за рахунок бюджетних коштів та від здійснення кредитно-депозитних операцій.

Валові  витрати (ВВ) — це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах у вигляді компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які виготовляються (придбаваються) з метою їх подальшого використання у власній фінансово-господарській діяльності платника податку на прибуток.

До складу ВВ належать (пп. 5.2, 5.4—5.9, ст. 5 Закону):

1)  суми будь-яких  витрат, сплачених або нарахованих  протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції (робіт, послуг);

2)  суми коштів  або вартість майна, які добровільно  перераховуються або передаються платником податку до бюджетів різного рівня (крім відрахувань на додаткове пенсійне забезпечення) і неприбутковим організаціям, але не менше двох та не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього податкового року;