Волейбол в олімпійському русі

За час, протягом якого  волейбол входить у програму Ігор Олімпіад — з 1964 року по 1996 рік включно, найбільша загальна кількість олімпійських нагород різного достоїнства була завойовано волейболістами і волейболістками колишнього СРСР — 12 медалей (7 золотих, 4 срібних, 1 бронзова). Далі слідують Японія — 8 медалей (3 золотих, 3 срібних, 2 бронзових), США — 5 медалей (2 золотих,1 срібна, 2 бронзових), Куба — 3 медалі (2 золотих, 1 бронзова), Бразилія — 3 медалі (1 золота, 1 срібна, 1 бронзова), Китайська Народна Республіка — 3 медалі (1 золота, 1 срібна, 1 бронзова).

За всі роки, протягом яких на Іграх Олімпіад проводяться  змагання з волейболу, 22 спортсмена — 8 чоловіків і 14 жінок, стали дворазовими  олімпійськими чемпіонами.

Більше всіх у цьому  виді спорту олімпійських медалей різного  достоїнства завоювала ігрок  збірної СРСР Інна Рискаль — чотири нагороди: крім двох золотих медалей (Мехіко-68 і Мюнхен-72), у неї є ще і дві срібні (Токіо-64 і Монреаль-76).

Діапазон віку, у якому  волейболісти і волейболістки завойовували звання олімпійських чемпіонів, досить широкий. Наприклад, наймолодшою олімпійською чемпіонкою стала кубинка Регла Торрес, що першу з двох своїх золотих олімпійських медалей у Барселоні 1992 року виграла у віці 17 років. Найбільш солідний вік, у якому волейболістка одержала олімпійську нагороду найвищого достоїнства, — 34 роки. Стільки було Людмилі Булдаковій, СРСР, коли вона в Мюнхені 1972 року вдруге стала олімпійською чемпіонкою. Серед чоловіків наймолодшим олімпійським чемпіоном у цьому виді спорту виявився бразилець Марсело Телез Неграо, якому в момент перемоги команди його країни на Іграх 1992 року в Барселоні було 19 років і 302 дня. Самий дорослий серед волейболістів олімпійський чемпіон — Георгій Мондзолевський, СРСР. Свою другу золоту медаль у Мехіко 1968 року він завоював у 34 роки і 274 дні.

У таблиці 2.3.1 можемо відображені всі країни-учасники змагань з волейболу на Олімпійських Іграх з 1964 по 1996 роки.

 

Таблиця 2.3.1

Країни-учасники змагань з волейболу на Олімпійських Іграх (1964-1996 рр)

Рік проведення	Місце проведення	Чоловіки	Жінки
1964	Токіо	СРСР, Японія, Чехословаччина, Румунія, Болгарія, Угорщина	СРСР, Японія, Польща, Румунія, США, Корея
1968	Мехіко	Польща, Болгарія, СРСР, НДР, Японія, Чехословаччина,	Японія, Польща, СРСР, Перу, Корея, Чехословаччина
1872	Мюнхен	Японія, НДР, СРСР, Болгарія, Румунія, Чехословаччина	СРСР, Японія, КНДР, Корея, Угорщина, Куба
1976	Монреаль	Польща, Японія, СРСР, Куба, Корея, Чехословаччина	Японія, СРСР, Корея, Угорщина, Куба, НДР
1980	Москва	Польща, СРСР, Болгарія, Румунія, Бразилія, Югославія	Куба, Перу, СРСР, Болгарія, НДР, Угорщина
1984	Лос-Анджелес	США, Бразилія, Італія, Канада, Корея, Аргентина	Китай, США, Японія, Перу, ФРН, Корея
1988	Сеул	США, Аргентина, СРСР, Бразилія, Нідерланди, Болгарія	СРСР, Перу, Китай, Японія, НДР, Бразилія
1992	Барселона	Бразилія, Нідерланди, США, Куба, Італія, Японія	Куба, ОК СНД, США, Бразилія, Японія, Нідерланди
1996	Атланта	Нідерланди, Італія, Югославія, Росія, Бразилія, Куба	Куба, Китай, Бразилія, Росія, Нідерланди, Корея

 

У зв’язку з тим, що пляжний волейбол став популярним у багатьох країнах, МОК у 1993 році визнав біч-волей олімпійським видом спорту. Змагання з пляжного волейболу, окремо серед чоловіків і окремо серед жінок, уперше були включені в програму Ігор XXVІ Олімпіади в Атланті в 1996 році.

Добір учасників цих олімпійських змагань проводився за результатами чемпіонату світу 1996 року. Сполученим Штатам Америки, як організаторові Ігор XXVІ Олімпіади, автоматично, без добору, було надане право виставити по три команди в змаганнях серед чоловіків і серед жінок. У чоловічих змаганнях із пляжного волейболу на Іграх в Атланті брали участь 24 команди. У жіночих змаганнях брали участь 18 команд.

В олімпійських змаганнях  серед чоловіків суперничали  представники США — три команди, Бразилія, Іспанія, Канада виставили по дві команди. Австралія, Аргентина, Німеччина, Індонезія, Італія, Куба, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Франція, Чехія, Швеція, Естонія, Японія представили по одній команді. Серед жінок США виставила три команди, Австралія, Бразилія, Японія — по дві. Великобританія, Німеччина, Індонезія, Італія, Канада, Мексика, Нідерланди, Норвегія, Франція виставили по одній команді.

Змагання, як серед чоловіків, так і серед жінок, проводилися  з поділом команд на дві підгрупи. У підгрупах визначалися чотири учасники півфіналів — по двоє з кожної підгрупи. Команди, що перемогли в півфінальних матчах, змагалися потім у фіналі перше місце. Команди, що програли в півфіналах, зустрічалися між собою в грі за третє місце.

У змаганнях із пляжного волейболу всі матчі, крім фінальних, складаються з одного сету, у якому гра ведеться до 15 очок. Умова — різниця наприкінці сету не менше двох очок. Очко присуджується тільки команді, яка подає, а у випадку виграшу приймаючою командою до неї переходить право подачі. У пляжному волейболі матч не може закінчитися внічию. У випадку нічийного рахунка 16:16 гра продовжується до 17 очок. Команда, що першою завоює вирішальне очко, стає переможцем.

Фінальний матч складається  з двох або трьох сетів. Переможцем стає команда, що перемогла в двох сетах. У кожному із сетів фінального матчу гра ведеться до 12 очок. У першому і другому сетах не потрібна різниця в рахунку наприкінці сету в два очка. У третьому сеті, якщо виникає необхідність, коли кожна з команд виграла по одному сету, гра ведеться до 12 очок — з різницею в два очка в рахунку наприкінці сету. Очки в цьому третьому сеті присуджуються як подаючій, так і приймаючій команді.

У фінальному матчі змагань  з пляжного волейболу серед чоловіків  на Іграх в Атланті 1996 року зустрілися два дуети зі США — Чарлз Кіралі і Кент Стеффенс проти Майкла Додда і Майкла Уітмарша.

Олімпійськими чемпіонами стали Чарлз Кіралі і Кент Стеффенс, що перемогли у фіналі з рахунком 12:5, 12:8. Бронзових медалей були визнані  гідними канадці, що у матчі за третє місце з рахунком 12:5, 12:8 перемогли дует португальців.

У першості серед жінок, у фінальному матчі в Атланті  в 1996 році, суперничали дві пари з  Бразилії — Жаклін Сільва і Сандра Пірес проти Моніки Родрігес і  Андріани Самюель. Золоті олімпійські  медалі виграли Жаклін Сільва і Сандра Пірес, перемігши з рахунком 12:11, 12:6 своїх співвітчизниць. Бронзові медалі дісталися австралійкам, що у матчі за третє місце з рахунком 12:11, 12:7 виграли в дуету зі США.

Золота медаль, завойована американцем Чарлзом Кіралі в змаганнях із пляжного волейболу на Іграх XXVІ Олімпіади в Атланті в 1996 році, — третя олімпійська нагорода найвищого достоїнства на рахунку цього відомого спортсмена. До цього в нього вже були дві золотих медалі, виграні в складі збірної команди США з волейболу на Іграх XXІІІ Олімпіади в Лос-Анджелесі в 1984 році і на Іграх XXІ Олімпіади в Сеулі в 1988 році.

Серед перших олімпійських чемпіонів із пляжного волейболу  наймолодша — бразильянка Сандра Пірес, що одержала золоту медаль на 24-му році життя. Набагато старше її партнерка Жаклін Сільва, що стала олімпійською чемпіонкою з пляжного волейболі на 35-му році. Вона виступала в олімпійських змаганнях з волейболу ще на Іграх 1980 року в Москві. Чарлз Кіралі був увінчаний в Атланті третьою в його житті золотою олімпійською медаллю на 36-м році життя, а його партнер по дуету Кент Стеффенс став олімпійським чемпіоном у 28-літньому віці.

Розвиток біч-волейболу  у світі перебуває у віданні  Міжнародної федерації волейболу  ФІВБ.

 

ВИСНОВОК

 

З древніх років Олімпійські Ігри були головною спортивною подією всіх часів і народів. У дні проведення Олімпіад на всій землі панувала згода і примирення. Війни припинялися і всі сильні і гідні люди змагалися в чесній боротьбі за звання кращого.

За багато століть  олімпійський рух переборов багато перешкод, забуття і відчуження. Але незважаючи ні на що олімпійські ігри живі і донині. Звичайно це вже не ті змагання, у яких брали участь оголені юнаки і переможець яких в’їжджав у місто через пролам у стіні. У наші дні олімпіади є однією з найбільших подій у світі. Ігри оснащені за останнім словом техніки — за результатами стежать комп’ютери і телекамери, час визначається з точністю до тисячних часток секунди, спортсмени і їхні результати багато в чому залежать від технічного оснащення.

Завдяки засобам масової  інформації не залишилося жодної людини в цивілізованому світі, яка б  не знала що таке олімпіада або  не бачила б змагання по телевізору.

За останні роки олімпійський рух придбав величезні масштаби і столиці Ігор на час їхнього проведення стають столицями світу. Спорт, і зокрема волейбол, відіграє все більшу роль у житті людей.

Волейбол — одна з  найбільш розповсюджених ігор в Україні. Масовий, справді народний характер волейболу пов’язаний з його високою  емоційністю і доступністю, заснованою на простоті правил гри і нескладності устаткування. Особливим достоїнством волейболу як засобу фізичного виховання є його специфічна якість — можливість самодозування навантаження, тобто відповідність між підготовленістю гравця і навантаженням, що він одержує. Це робить волейбол грою, доступною для людей будь-якого віку.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Базунов Б. Эстафета олимпийского огня. — М., 2003.

2. Барвинский В., Вилинский С. Рождено Олимпиадой. — М., 1985.

3. Булдакова Л., Никитин Л. Шесть в защите – шесть в нападении: Волейбол на Олимпиадах. — М., 1979.

4. Волейбол: Учебник для институтов физической культуры / Под ред. Ю.Н.Клещева, А.Г.Айриянца. – М.: Физкультура и спорт, 1985.

5. Волейбол. От Монреаля до Москвы. Справочник. — М., 1980.

6. Волейбол. Пер. с нем. / Под общ. Ред. М. Фидлер. – М.: Физкультура и спорт, 1972.

7. Ганчук В.В. Олимпийский  новичок. М., 1965.

8. Железняк Ю.Д. 120 уроков по волейболу. – М: Физкультура и спорт, 1965.

9. Железняк Ю.Д., Ивойлов А.В. Волейбол: учебник для институтов физической культуры. – М.: «Физкультура и спорт», 1991.

10. Железняк Ю.Д., Кунянский В.А. Волейбол. У истоков мастерства. — М., 1998.

11. Ильин А.Б. Оценка спортивно-психологической подготовленности и показателей, характеризующих личность спортсменов разной специализации. // Сборник научных трудов молодых учёных и студентов РГАФК. – М.: Физкультура, образование и наука, 2000.

12. Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта. — М., 1987.

13. Мартышевский К.К. Советский волейбол на Олимпийских меридианах: Очерки. — Киев, 1987.

14. Мацудайра Я., Икеда Н., Сайто М. Волейбол: путь к победе. – М.: Физкультура и спорт, 1983.

15. Мондозолевский Г.Г. Щедрость игрока. – М.: Физкультура и спорт, 1984.

16. Осколкова В.А., Сунгуров М.С. Волейбол. М., 1961.

17. Осколкова В.А., Сунгуров М.С. Техника и тактика игры в волейбол. — М., 1959.

18. Основы волейбола /Сост. О.Чехов. – М.: Физкультура и спорт, 1979.

19. Пелипак В.П., Лисянский В.К. Управление тренировочным и соревновательным процессом волейболистов высокой квалификации при помощи системы педагогических наблюдений. Методическое пособие. – Харьков, 1993.

20. Правдин В.А. и др. Волейбол – игра для всех – М.: Физкультура и спорт, 1966.

21. Психология спорта высших достижений. Учеб. пособие для институтов физкультуры / Под ред. А.В. Родионова. – М.: Физкультура и спорт, 1979.

22. Спортивные игры: Учеб. для студентов пед. ин-тов по спец. № 2114 «Физ. воспитание» / В.Д. Ковалева. – М.: Просвещение, 1988.

23. Фурманов А.Г., Болдырев Д.М. Волейбол. – М.: Физкультура и спорт, 1983.