Волейбол в олімпійському русі

Розвитком волейболу  у своїх регіонах також займаються Азіатська, Африканська і Європейська  конфедерації, Конфедерація Північної, Центральної Америки і країн Карибського басейну, Конфедерація Південної Америки.

У вітчизняному волейболі  вихована велика плеяда гравців світового  класу: Є.Артамонова, Л.Булдакова, Є.Годіна, С.Горбунова, Т.Грачова, Л.Каленик, М.Кумиш, Г.Леонтьєва, Л.Логінова, Л.Михайловська, Н.Морозова, В.Огієнко, М.Панкова, Н.Радзевич, А.Рижова, І.Рискаль, Р.Салихова, Т.Саричева, Т.Сидоренко, І.Смирнова, Н.Смолєєва, Е.Тищенко, Т.Третьякова, Є.Тюріна, Л.Тюріна, Л.Чернишова, І.Бугаєнков, Н.Буробін, Ю.Венгеровський, Д.Воскобойніков, Г.Гайковой, С.Динейкін, В.Дорохов, В.Зайцев, А.Єрмілов, А.Козаков, В.Коваленко, В.Кондра, В.Кравченко, А.Кузнєцов, Є.Лапинський, В.Лоор, О.Молибога, Г.Мондзолевкий, Р.Оліхвер, С.Орленко, Ю.Панченко, Ю.Поярков, А.Савин, П.Селіванов, Е.Сибіряков, А.Сорокалет, Ю.Старунський, С.Тетюхин, К.Ушаков, Н.Фасахов, Д.Фомін, В.Хамутцьких, Ю.Чесноков, О.Шатунів, І.Шулепов, Р.Яковлев і багато хто інші.

В усьому світі визнаний авторитет наших тренерів Г.Ахвледіані, Ю.Клещева, Н.Карполя, В.Платонова, А.Якушева.

Існує ще один різновид гри  — біч-волей (волейбол на піску, пляжний  волейбол). У волейбол на піску в  двадцяті-тридцяті роки грали в Болгарії, Латвії, СРСР, США, Франції, Чехословаччині. Біч-волей з двома гравцями на площадці з’явився в США у 1930 р. Наприкінці ХХ століття біч-волей одержав дуже широке поширення у світі й у 1993 р. на сесії МОК у Монте-Карло він був визнаний олімпійським видом спорту.

Зараз офіційний календар ФІВБ включає наступні змагання з  біч-волею: турніри в програмі літніх Олімпійських ігор (з 1996 р.), чемпіонати світу (з 1987 р. для чоловіків, з 1992 р. для жінок) і Світовий тур (з 1989 р. для чоловіків, з 1993 р. для жінок), етапи (турніри) якого протягом сезону проводяться в різних країнах.

У СРСР перші офіційні змагання з біч-волею були проведені в 1986 р. У 1989 р. був розіграний Кубок Москви й у тому ж році вперше був розіграний Кубок СРСР серед чоловіків. У 1989 р. волейболісти СРСР дебютували у чемпіонаті світу й у Світовому турі.

 

2.2. Зміст і  правила гри

 

У волейбол грають на площадці розміром 9´18 метрів. Уся площадка розділена на дві рівні половини середньою лінією, над якою підвішується сітка. Висота сітки залежить від віку і статі граючих. У грі беруть участь 12 гравців (по 6 гравців з кожної сторони), і ведеться вона м’ячем вагою 250 грам і окружністю 65-68 сантиметрів.

Зміст гри в тому, щоб  не дати м’ячеві упасти на своїй  площадці, додаючи зусилля для  падіння його на стороні протилежної  команди. Дії граючих обмежені правилами, виконуються ігровими прийомами: подачею, передачею, ударом нападаючого і блокуванням. Вихідними положеннями для ігрових прийомів будуть стійки (при діях на місці) і переміщення (при діях у русі).

Гра складається з  трьох або п’яти партій, у кожній рахунок ведеться до 15 очок. Перемагає  та команда, що виграє дві партії із трьох або три з п’яти. Якщо першу партію виграє одна команда, а другу інша, то проводиться третя, вирішальна. Аналогічні умови і при грі з п’яти партій. Після кожної партії команди міняються площадками.

Розташування гравців  на площадці наступне. Три гравці займають місце на передній лінії біля сітки, інші — на задній лінії, але так, щоб можна було контролювати всю площадку. Волейболісти, що знаходяться на передній лінії, беруть участь у прийомі і передачах м’яча, нападають, блокують, підстраховують один одного. Гравці задньої лінії подають подачу, приймають і передають м’яч, підстраховують, але не мають права виходити на передню лінію для атаки і блокування.

Гра починається з  подачі м’яча однією з команд. Право  на першу подачу визначається жеребкуванням, що проводить суддя з капітанами команд. Причому капітан команди, що виграв жереб, одержує право на вибір площадки або на першу подачу.

Коли гравці займають свої місця на площадці, суддя подає  команду починати гру. На подачу приділяється не більше 5 секунд. Один гравець виконує подачі доти, поки його команда не зробить помилку. Якщо це відбулося, то м’яч передається суперникові. У цьому випадку команда, що відіграла подачу, робить перехід гравців із зони в зону за годинниковою стрілкою.

Кожна команда, приймаючи м’яч з подачі суперника, має право на три почергових торкання. Якщо два гравці однієї команди одночасно торкаються м’яча, то зараховується два торкання. Якщо ж м’яч затримується над сіткою між руками гравців різних команд, то гра зупиняється. Робиться повторна подача для розиграшу спірного м’яча.

М’яч вважається таким, що вийшов із гри, якщо він пролетів за обмежувальними стрічками на сітці, що кріпляться над проекцією бічних ліній, або торкнувся предметів  поза площадкою. Бічні і лицьові лінії (розмітка) входять у площу ігрового поля.

Команда втрачає право  на подачу або суперник виграє очко, якщо:

– м’яч падає на своїй  площадці;

– команда робить більше трьох торкань;

– м’яч кинутий або  затриманий;

– м’яч торкнувся тіла гравця нижче пояса;

– гравець торкається сітки;

– гравець робив два  торкання підряд;

– ступня гравця цілком є на боці суперника і не торкається середньої лінії;

– гравець робить нападаючий удар на стороні суперника;

– гравець задньої  лінії з площі нападу перебиває  на сторону суперника м’яч, що знаходиться вище верхнього краю сітки;

– гравець задньої  лінії брав участь у блокуванні і  торкнувся м’яча;

– команда порушує  розміщення в момент подачі;

– гравець під час  удару по м’ячу користується підтримкою товариша по команді;

– гравець одержує персональне зауваження;

– гравець торкається м’яча або гравця протилежної  команди, коли м’яч є на боці супротивника;

– навмисно затягується  гра;

– заміна гравця відбулася  неправильно;

– вимагається третя  перерва для відпочинку після  попередження;

– використано понад 30 секунд на другу перерву для  відпочинку;

– гравець без дозволу  судді іде з площадки під час  перерв у грі;

– гравці починають дії  для того, щоб перешкодити суперникові;

– порушені правила блокування.

Партія вважається виграною, якщо одна з команд набрала 15 очок з перевагою не менше, ніж у два очки. При рахунку 14:14 гра продовжується доти, поки одна з команд не досягне переваги в 2 очка (16:14; 17:15 і т.д.)

Команда має право  на дві перерви по 30 секунд у кожній партії. Дозволено заміну гравців, але не більше шести в кожній партії.

Волейболісти повинні  мати однакову форму. Тапочки не повинні  мати каблуків. Гравцям забороняється  мати прикраси, що у ході гри можуть з’явитися причиною травми. На майки  наносять номера (з 1-го по 99-й), причому в команді не повинне бути двох і більше гравців з однаковими номерами на майках.

Під час гри до судді  може звертатися тільки капітан команди. Гравець не має права:

– заперечувати рішення  суддів і робити зауваження на їх адресу;

– поводитися нетактовно стосовно суперника або робити образливі зауваження на адресу гравців команди суперника.

Кожен гравець зобов’язаний добре знати правила гри, строго їх виконувати і дотримувати норми  поведінки.

Специфіка волейболу  почасти зосереджена в самій  його назві: “волей” — на льоту, “бол” — м’яч.

Однією з важливих задач у волейболі є задача визначення траєкторії і швидкості  польоту м’яча й уміння своєчасно  “вийти на м’яч” — зайняти зручне вихідне положення для прийому  передачі нападаючого, блокування. Здатність  швидко вирішувати такі задачі можна розвивати спеціальними вправами.

Провідну роль відіграють швидкість і сила у визначених поєднаннях. При цьому першорядне значення має швидкість м’язового  скорочення і регулювання швидкості  рухів. Особливе значення надається просторовій точності рухів, вкрай необхідній при перших і других передачах м’яча, подачах, ударах.

Важлива швидкість рухової  реакції і здатність керувати часом рухів.

Ще одна відмітна риса волейболу — складність і швидкість  рішення рухових задач в ігрових ситуаціях. Волейбол повинен враховувати розташування гравців на площадці, угадати дії партнерів і розгадати задум супротивника, швидко зробити аналіз сформованої обстановки, винести рішення про найбільш доцільну дію, ефективно виконати цю дію. При швидкісній грі ступінь і терміновість рішення задач, що залежать від швидкості дій гравців, значно підвищуються.

 

2.3. Волейбол в Олімпійському  русі

 

Як вже згадувалося  раніше, у 1924 році під час VІІІ літніх Олімпійських ігор у Парижі відбулися  показові змагання з волейболу, а представники США виступили з ініціативою про включення волейболу в офіційну програму Олімпійських ігор.

У 1932 році під час X літніх Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі  відбулася дискусія про уніфікацію правил гри і створення міжнародного органа з керівництва волейболом у світі.

Історичне рішення про  визнання волейболу олімпійським видом  спорту відбулося 24 вересня 1957 року на 53-й сесії Міжнародного олімпійського  комітету, а в 1964 році волейбол був  уперше включений у програму олімпійських змагань.

В олімпійську програму змагання з волейболу і серед  чоловіків, і серед жінок, уперше були включені на Іграх XVІІІ Олімпіади  в Токіо в 1964 році. Золоті медалі в першому олімпійському турнірі  чоловічих команд вибороли волейболісти збірної СРСР, а в жіночому турнірі олімпійськими чемпіонками стали волейболістки Японії. У Мехіко на Іграх XІХ Олімпіади в 1968 році й у чоловічому, і в жіночому волейбольних турнірах передували збірні СРСР. У Мюнхені, де в 1972 році проходили Ігри XX Олімпіади, кращими в змаганнях з волейболу виявилися чоловіча команда Японії і жіноча збірна СРСР, срібні і бронзова медалі дісталися відповідно волейболістам НДР і СРСР та волейболісткам Японії і Корейської Народно-демократичної Республіки.

На Іграх XXІ Олімпіади  в Монреалі в 1976 році найсильнішими були чоловіча збірна Польщі і жіноча команда Японії, друге і третє місця в чоловічому турнірі зайняли збірна СРСР і команда Куби, у жіночому — відповідно волейболістки СРСР і Республіки Корея.

У зв’язку з тим  що Ігри XXІІ Олімпіади в Москві в 1980 році бойкотувалися рядом країн, у змаганнях з волейболу не брали участь команди Японії, США, Республіки Корея. Як у чоловічому, так і в жіночому турнірах перемогли збірні СРСР.

На Ігpax XXІІІ Олімпіади  в Лос-Анджелесі в 1984 році, через  бойкот більшістю соціалістичних країн, у волейбольних турнірах не брали участь команди СРСР, Польщі, Болгарії, Куби, НДР. Олімпійськими чемпіонами вперше стали волейболісти США і волейболістки Китайської Народної Республіки.

У Сеулі на Іграх XXІ  Олімпіади в 1988 році, одержали можливість зустрітися на олімпійській арені майже всі найсильніші волейбольні команди, позбавлені цього через бойкоти на Іграх або в Москві, або в Лос-Анджелесі. З волейбольної еліти не було в Сеулі лише спортсменів Куби, оскільки керівництво цієї країни продовжило практику бойкоту. Золоті медалі виграли чоловіча збірна США, другий раз підряд, і жіноча збірна СРСР, срібні нагороди завоювали волейболісти СРСР і волейболістки Перу, а бронзові медалі дісталися чоловічій команді Аргентини і жіночій команді КНР.

На Іграх XXV Олімпіади  в Барселоні в 1992 році, титул чемпіона в чоловічому волейбольному турнірі  уперше виграли спортсмени Бразилії, а в жіночому — також уперше — спортсменки Куби. Власниками срібних олімпійських медалей стали  волейболісти Нідерландів і волейболістки Об’єднаної команди країн СНД. Бронзові нагороди в обох турнірах — як у чоловічому, і в жіночому — завоювали збірні США.

Програма змагань з  волейболу на Іграх XXVІ Олімпіади  в Атланті в 1996 році залишилася незмінною: розігрувалися два комплекти нагород — один у чоловічому турнірі й один у жіночому.

У чоловічому олімпійському  волейбольному турнірі брали  участь 12 команд. Серед претендентів на медалі були, насамперед, збірна Італії. Вона на той час володіла майже  всіма титулами — чемпіонів світу, чемпіонів Європи, переможців Світової ліги — і не вистачало тільки олімпійських лаврів. Фаворитом була команда Бразилії — чемпіон Ігор XXV Олімпіади в Барселоні 1992 року. Срібний призер цих Ігор — команда Нідерландів. Виступали збірні Росії, США, Куби. Сенсації почалися вже в групових турнірах, де команди, розділені на дві шістки, суперничали за вихід у чверть фіналу — туди потрапили по чотири кращих з кожної групи. Болгари перемогли з рахунком 3:2 хазяїв змагань — збірну США, якій не допомогли ані рідні стіни, ані гаряча підтримка тисяч американських болільників. Потім волейболісти Югославії в одній четвертій фіналу обіграли з рахунком 3:2 бразильців. У півфіналах зустрілися італійці з югославами і голландці з росіянами. Отут сенсацій не відбулося. У фінал упевнено вийшли найсильніші — команди Італії і Нідерландів. У грі за третє місце команда Югославії перемогла збірну Росії. Напружений фінал Італія — Нідерланди, у якому чаша ваг коливалася то в одну, то в іншу сторону, завершилася в п’ятому сеті перемогою волейболістів Нідерландів, що вперше стали олімпійськими чемпіонами.

У жіночому волейбольному  турнірі на Іграх 1996 року в Атланті  також брали участь 12 команд. У  числі претендентів на олімпійські  медалі були збірні Куби, Китайської Народної Республіки, Бразилії, Росії, Нідерландів, США, Перу. Отут особливих сенсацій не було. В одній четвертій фіналу кубинки, олімпійські чемпіонки Барселони, виграли 3:0 у збірної США. Волейболістки Бразилії з таким же рахунком перемогли команду Республіки Корея, а китаянки — збірну Німеччини, росіянки ж здолали голландок з рахунком 3:1. У півфінальних зустрічах команда КНР обіграла збірну Росії — 3:1, а кубинські волейболістки — збірну Бразилії — 3:2. У грі за третє місце команда Бразилії з рахунком 3:2 перемогла збірну Росії, завоювавши бронзові нагороди і залишивши суперниць без олімпійських нагород. У фіналі кубинки досить упевнено здолали китаянок і знову стали олімпійськими чемпіонками.