Гендерний аналіз життєвих стратегій сучасної української молоді

Якщо під  самовизначенням особистості розуміти її вміння та здатність створювати власне життя, то головною рушійною силою  цього процесу слід вважати не тільки і не стільки безпосередній вплив середовища (хоча він надзвичайно важливий), скільки ціннісні орієнтації індивіда, цілі та завдання, які він перед собою ставить [29, с. 6].

Побудова життєвої стратегії – чи йде мова про  визначення сфери професійної діяльності, чи вибору країни для реалізації своїх життєвих планів – є визначення свого становища в світі, яке передбачає високий ступінь відповідальності особистості перед собою і перед суспільством відносно прийнятих рішень. У відповідності з наведеним можна виділити три основні періоди, пов’язані з життєвим самовизначенням, кожен з яких є змістовною характеристикою життєвих стратегій:

- період пошуку, коли молода людина сама для себе визначає, ким бути, яку професію вибрати, у якій сфері реалізувати свої здібності, таланти, якого супутника життя вибирати тощо;

- період активної інтеграції у суспільстві, тобто мова йде про втілення тих рішень, які були прийняті на попередньому етапі;

- творча продуктивна діяльність у всіх сферах життя, коли вже є освіта, сім’я, професія [18, с. 135].

Досліджуючи формування життєвих стратегій П. Куделя виокремлює об’єктивні та суб’єктивні умови, які впливають на життєтворення  людини в сучасному суспільстві [18, с. 137].

Різноманітна  соціальна діяльність людей – праця, здобуття освіти, відпочинок, заняття спортом, спілкування – відбувається у межах певних соціально-територіальних спільнот, які, з одного боку, є формами, породженими людьми, а з другого – найважливішими умовами їхньої життєдіяльності. Тому, до головних об’єктивних умов дослідник відносить вплив міста, яке було і залишається однією з соціально-просторових форм існування суспільства, соціально організованим середовищем життя багатьох соціальних спільнот, в тому числі й молоді.

Вплив міста на життєдіяльність молодого покоління, самовизначення, вироблення ним життєвих стратегій відбувається завдяки багатьом факторам: екологічному, інфраструктурному, історичному, економічному, політичному, регіональному, інформаційному тощо.

Екологічні  умови, які безпосередньо впливають на життєдіяльність молодого покоління, визначають характеристику довкілля, позитивний чи негативний вплив на здоров’я, адаптивні можливості молоді, її трудові та репродуктивні функції.

Місцевий  простір – штучне оточення, архітектурні особливості, щільність заселення, розміщення об’єктів культурного та спортивного призначення, заклади освіти – в змозі як забезпечити задоволення багатьох соціальних потреб молоді, її комфортне існування, так і створити значні перешкоди у проведенні вільного часу, здійснити тиск на її свідомість, самопочуття, обмежити задоволення потреб, підштовхнути до негативних вчинків, кримінальної поведінки тощо.

Історичні фактори пов’язані з історичним минулим міста, традиціями населення, яке в ньому мешкає, особливостями протікання соціокультурних процесів у праці, сімейно-шлюбних стосунках, на фоні яких відбуваються соціалізаційні процеси, становлення і формування майбутнього громадянина.

Економічні  фактори визначають економічну ситуацію, що складається у місті, яка обумовлює розвиток галузей промисловості, їх форми і спрямованість, створює види власності, формує ринок праці і забезпечує зайнятість населення.

Політичні фактори, які панують у місті, зумовлюють специфіку формування стосунків між місцевою владою та молоддю, визначають її участь у місцевому самоврядуванні та спрямованість молодіжної соціальної політики.

Регіональні фактори в силу певних причин (нерівномірність розвитку соціальної сфери, відмінності у наданні послуг, розташуванні закладів освіти і культури) ділять місто на різні за значенням райони – промислові і навчальні, престижні і непрестижні, центральні і віддалені від центру тощо та розшаровують молодь, яка мешкає у цих районах.

Інформаційні  фактори зумовлюють процес трансляції як наукових знань, символів, так і побутової інформації, і взагалі забезпечують взаємодію людей з найближчим соціальним оточенням у різних видах діяльності, з різноманітними соціальними інституціями, довкіллям. Інформаційний вплив на молодіжну свідомість може мати як позитивний (розширення доступу до культурних цінностей, збагачення життєвого світу молоді, збільшення її можливостей для самореалізації, життєвого вибору, спілкування тощо), так і негативний характер (інформаційна перенасиченість, недостовірність, неадекватність інформації, використання її для маніпулювання свідомістю, трансляція негативних цінностей, нав’язування чужих зразків поведінки, соціального досвіду).

Такий розподіл чинників до певної міри є умовним, оскільки у реальній соціальній ситуації вони «працюють» не відокремлено, а тісно взаємодіють, визначаючи спосіб і стиль життя молоді.

До суб’єктивних умов, можна віднести безпосередню оцінку молоддю об’єктивних факторів, які дають змогу характеризувати сприйняття молоддю особливостей соціального середовища та аналіз можливостей, які надає соціальне середовище для функціонування молодіжної спільноти, її соціального розвитку, для повноцінного буття, задоволення її різноманітних потреб.

Отже, на процес вироблення життєвих стратегій впливають як об’єктивні умови, які склалися у країні, місті і створюють підґрунтя для життєтворення, так і суб’єктивні чинники, пов’язані з індивідуальним світом особистості, перш за все з її соціальними уявленнями.

В цілому, характеризуючи умови, у яких відбувається формування життєвих стратегій сучасної молодої  людини, треба враховувати особливості взаємовідносин «держава – індивід», «суспільство – особистість». Так, за минулих часів життєве самовизначення української молоді відбувалося у дуже специфічних умовах, які можна характеризувати, з одного боку, як жорсткі, заздалегідь визначені, а, з другого, як безконфліктні, цілком досяжні, щоправда за умов виконання певних правил, встановлених державою. Дійсно, радянське суспільство виробило чіткі правила, які допомагали молоді орієнтуватися у ситуації вибору професії, здобуття освіти, вступу до шлюбних відносин, побудови кар’єри тощо. В цілому це породжувало впевненість молоді у здійсненні своїх мрій, життєвих планів, свого майбутнього в цілому, адже гарантом їх реалізації виступала сама держава.

На відміну  від радянських часів, в сучасних умовах процес формування життєвих стратегій особистості ускладнений трансформаційними процесами, які відбуваються у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Розглядаючи процес формування життєвих стратегій, Н. Ф. Наумова [23, с. 14] виділяє такі характеристики поведінки особистості в нестабільному суспільстві:

- збільшення фактів  невизначеної поведінки – ключова  характеристика перехідного суспільства  як системи, що розвивається – об’єднуються загальним терміном «невизначеність» і включають механізм підсилення фрустрацій, динамічний хаос та спонтанність. Для людини це означає, що принципово підсилюється невизначеність тієї соціальної ситуації, в якій він живе і діє;

- різко зростає залежність  поведінки, установок, стратегій  людини від його соціального  і індивідуального життєвого ресурсу, від його соціально-економічного статусу. Сама по собі така залежність підсилює раціональність, адекватність соціальної поведінки людини. Проте вона вносить в цю поведінку і ірраціональний момент, оскільки можливість приймати довготривалі і продумані рішення також зменшується разом зі зниженням соціально-економічного статусу. Великий діапазон раціональності-ірраціональності, характерний для перехідного суспільства, робить раціональність надзвичайно важливою характеристикою соціальної поведінки.

- нелінійність  у розвитку життєвих стратегій:  підсилення гнучкості соціальної  поведінки, зміна життєвих стратегій  слідом за зміною «правил гри», за якими функціонує нестабільна  соціальна система – одна з найбільш ефективних відповідей людини на невизначеність [5].

1.3 Гендерний  підхід до вивчення життєвих  стратегій молоді

Дослідження гендерної  проблематики поступово стає невід'ємною частиною більшості  соціальних і гуманітарних наук.  При цьому  різні  науки і  наукові співтовариства мають різну міру чутливості до включення гендерної тематики у своє інтелектуальне поле. Найбільш гендерними виявляються антропологія, психологія, соціологія, частково філологія і філософія; гендерними нечутливими – політологія, історія, економіка [14].

Акцент соціологічних  досліджень, переноситься з позицій  порівняльного аналізу внутрішньо особистісних характеристик (осіб різної статі) на вивчення соціального контексту, безпосередніх обставин соціальної взаємодії, що створюють ті чи інші прояви гендерної поведінки.

Ключовим поняттям концепції  соціального конструювання гендеру  є поняття «during gender» створення або будування гендеру, яке розуміється як процес взаємодії, в ході якого індивіди привласнюють гендерну ідентичність собі та приписують її іншим. Головними детермінантами будування гендеру слугують соціальні очікування, ролі та конвенціальні вимоги статевої адекватності поведінки. Соціальний символізм статевої дихотомії підтримується завдяки існуючим соціальним інститутам та прийнятим засобам регуляції соціальних відносин [13, с. 114]. Одним з найбільш ефективних засобів збереження принципу диференціації статей є понятійні структури, котрі формують та підтримують соціальні уявлення про чоловіче і жіноче та визначають значення самого поняття «стать».

Отже, вивчення продуктивних стратегій і тактик поведінки чоловіків та жінок, окреслення умов подолання традиційних гендерних  стереотипів, а також з’ясування причин низької продуктивності цих  стратегій виявляються важливою соціальною і науковою проблемою.

Основна проблема гендерної соціології – статева  диференціація – в контексті  соціально-конструкціоністського підходу  має наступну інтерпретацію: статеві  відмінності – це лише поведінкові  відмінності, які зобов’язані своїм  походженням не біологічній природі, а стійкій ієрархії соціальних відносин, що історично склалися в даній гендерній культурі. Соціальні вимоги, яким повинна відповідати поведінка індивіда, функціонують як «самосправджувальні пророцтва»; вони настільки жорстко задають схему гендерних реакцій, що залишаються значущими і в тих випадках, коли і індивід перебуває наодинці з собою або опиняється в ситуації, коли статева належність особистості несуттєва [11].

Так зване будування  гендеру передбачає привласнення індивідом  гендерної ідентичності, до якої входять соціальна адаптація, яка означає сприйняття гендерних стереотипів, засвоєння гендерних цінностей, стандартизацію мовлення, жестів, символів, характеристик для індивідів певної статі, формування відповідного гендерного типу особистості; та інтерпретація особистості, що включає розвиток специфічної ієрархії мотивів, цінностей, інтересів, формування гендерної ідентичності, відповідності між психічною статтю і гендерною роллю [13].

Гендерна ідентифікація  – це, власне, усвідомлення індивідом  своєї статевої належності, переживання ним своєї маскулінності/фемінності та готовність виконувати визначену статеву роль. Ідентифікувати (усвідомити) себе чоловіком або жінкою – означає прийняти ті психологічні якості й моделі поведінки, які суспільство приписує людям залежно від їх біологічної статі. Тобто гендерна ідентичність передбачає існування певних оціночних компонентів, зокрема, уявлень індивіда про те, наскільки його поведінка та особистісні характеристики відповідають сподіванням та вимогам суспільства до жіночої або чоловічої ролі. Вона виступає основним компонентом самосвідомості людини. Гендерна ідентичність формується поступово в процесі соціалізації. Вирішальним етапом її формування є підлітковий вік, у цей період відбувається її остаточне формування [7, с. 11].

Гендерна ідентичність виникає під впливом гендерних  стереотипів, які існують у кожному  суспільстві і формуються в контексті  культури, історичного часу. Їх значення та інтерпретація залежать від багатьох соціальних факторів, таких як клас, вік, раса, етнос. Гендерні стереотипи – це сформовані в культурі узагальнені уявлення про те, як у дійсності поводять себе чоловіки та жінки. Сутність механізму стереотипізації полягає в приписуванні різноманітних характеристик на основі віднесення об’єкта, що спостерігається, до вже відомої категорії. В основі стереотипу знаходиться психологічний феномен генералізації, схематизації свого й чужого. Намагання засвоїти певну гендерну роль та відповідати усталеним в суспільстві гендерним стереотипам реалізується завдяки таким механізмам соціального впливу, як нормативний та інформаційний тиск.

Гендерна соціалізація індивіда відбувається протягом усього життя, в процесі якої особистість  засвоює моделі гендерної поведінки, які є позитивними для чоловічої  й жіночої статі, і починає демонструвати чоловічу, жіночу або кросгендерну позицію. Зріла гендерна ідентичність виявляється в адаптованості особистості до трансформацій, які відбуваються в сучасному суспільстві, зокрема у гендерних ролях. Соціальний прогрес, демократизація стосунків між статями, трансформація культури супроводжуються загальною тенденцією до змін у процесах ідентифікації і соціалізації особистості, у тому числі й гендерної.

Від народження кожна людина отримує приписаний статус. З ким людина починає ідентифікувати себе, - з чоловіком або з жінкою, так само як і велика частина рис його характеру, ідей і бажань, залежить, в першу чергу, від того, до якої статі він був віднесений в дитинстві. При нормальному розвитку подій його стать відповідає звичайним біологічним відмінностям в хромосомах, гормонах і морфології. Таким чином, біологічні відмінності стають швидше сигналом, ніж причиною, диференціації соціальних ролей [12, с.157].