Бідність в Україні: причини, особливості, шляхи подолання

Вступ

      Бідному в житті тільки робота та скорбота.

Народна мудрість

      Бідність в Україні ― це складна проблема нашої з Вами країни. Проблеми бідності — це дуже актуальна тема сучасності. Вона полягає в тому, що немає жодної країни — навіть найбагатшої та справедливої, — де б частина людей вимушено не жила значно гірше, ніж більшість населення. Бідність визначається як неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. До бідних верств суспільства належать ті, хто не з власної волі позбавлений необхідного: нормального житла, їжі, одягу, здоров'я, можливості здобувати освіту. Крім того, бідність — це ще й страх перед майбутнім, обумовлений непевністю людини у своїх можливостях уберегти себе та близьких від нестатків.

      Низький рівень життя населення в Україні — є причиною бідності. Про це говорять показники: Низька якість раціону харчування, постійний еміграція громадян за межі країни, низька народжуваність, висока захворюваність і смертність, незадоволеність широких верств суспільства загальноекономічною ситуацією та своїм матеріальним становищем.

      Необхідно переосмислити ситуацію яка сформувалась в Україні і перейти від надання пільг населенню до переважно пільг у веденні бізнесу, особливо на його початкових етапах. Таким чином не тільки будуть створені умови для зайнятості і скорочення безробіття, а й виникнуть передумови для зростання виробництва, що особливо важливо.

      Метою даного реферату є розгляду питання  особливості бідності в Україні та шляхів її подолання. 
 
 
 

1.1.Поняття бідності.

     Бідність  по-українські виражається, перш за все, у неухильному і загрозливому знищенні генофонду нації. За останні  роки в Україні смертність стала  перевищувати народжуваність. За розрахунками Держкомстату України відтворення населення може бути за умови народжуваності не менше 16 дітей на 1000 жителів та рівня смертності не більше 11 осіб на 1000 жителів. Фактичні дані говорять про те, що за січень-вересень 2006 року в Україні зафіксовано коефіцієнт народжуваності – 9,7 народжених на 1000 осіб проти 16,4 померлих, тобто для простого відтворення населення в країні потрібно 1,7 рази, тобто майже вдвоє збільшити народжуваність.

     Бідність - це не тільки нестаток продуктів харчування, одягу житла, відсутності доступу до якісного медичного обслуговування. Вона впливає на якість освіти. Більшість людей не може оплатити своє навчання, або отримати якісну освіту в тих місцях, де живуть. Сьогодні вже не для кого не секрет, що доступ до знань – це вагоме знаряддя боротьби з бідністю. Посилення значення освіти на сучасному етапі людського розвитку викликає зростання ролі людського капіталу. Базою його формування є стан здоров’я; природні здібності, виховання, професійна підготовка, кваліфікаційний рівень, здатність його постійно підвищувати, культурний рівень.

     Бідність  – це проблема села. У сільській місцевості 42% складають бідні. Середній рівень бідності сільських сімей з дітьми становить 44,7%, що вдвічі перевищує показник бідності серед молодих міських сімей і в 1,6 рази перевищує середній показник по Україні. Інтенсивність природного скорочення у сільській місцевості в 1,9 рази вища, ніж у міських поселеннях. Рівень смертності у сільській місцевості в 1,4 рази вище, ніж у міських поселеннях. Протягом останніх років кількість померлих перевищувала кількість народжених майже у 90% сіл, а в 11% - за цей час не народилось жодної дитини. Все це призводить до того, що наростають темпи обезлюднення сіл, що підсилюється великою неувагою до проблем села. 60% населених пунктів не мають доріг із твердим покриттям, 82% - водогонів, 98% - каналізації. [11]

     Бідність — це злиденне існування фізичної особи, той стан, за якого через брак коштів неможливо підтримувати достойний спосіб життя, властивий суспільству конкретного соціально-економічного періоду.

     Бідність — це страх перед майбутнім, зумовлений непевністю людини у своїх можливостях уберегти себе і своїх близьких від матеріальних нестатків. [8, с.60]

           Дещо інше визначення бідності - неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних і культурно зумовлених нормативів. Відмінність у цих визначеннях, по суті, полягає в тому, що за першим бідними вважаються всі, хто живе нижче за певний фактичний середній стандарт суспільства, а за другим - - лише ті, хто живе нижче за визначений суспільством мінімальний рівень. [7, с.142] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2. Особливості та характеристика бідності

      Українська бідність має цілу низку специфічних особливостей:

1) низький  рівень життя населення в цілому;

2) психологічне  неприйняття економічної нерівності;

3) украй  висока питома вага людей, котрі  вважають себе бідними;

4) поширеність  бідності серед працюючого населення. [5;10]

      Що  говорять дані про ситуацію з бідністю сьогодні? За даними опитувань КМІС, близько 33 % респондентів визнають, що їм бракує грошей навіть на їжу. Чи це насправді означає, що третина суспільства голодує? Дані Інституту соціології НАНУ, де вжили іншого формулювання питання, показують іншу картину. Коли людей запитали, чи вони внаслідок нестачі грошей або харчів жебракують або голодують, то відповідні відсотки ствердних відповідей склали 3,1 та 9,6, тобто разом 12,7, і аж ніяк не 33. Тобто скаржаться, можливо, не тільки ті, хто справді недоїдає, але й ті, хто має вищі очікування щодо якості та вибору харчових продуктів.

     Дані  того ж Інституту соціології НАНУ показують, що 41 % опитаних характеризує свою родину з точки зору матеріального  становища як “бідну” а 5,5 % –  як “злиденну” , Якщо розглянути ці дві  групи окремо по відношенню до якісної оцінки матеріального стану родини та забезпечення товарами тривалого вжитку, то матимемо наступну картину у відсотках. [12] (Див. додаток 2)

     Найгострішими є проблеми бідності сімей з дітьми. Рівень бідності серед сімей з дітьми збільшується в залежності від зростання кількості дітей в сім'ї. Якщо в сім'ях з однією дитиною в 2005 році 58% домогосподарств мали середньодушові сукупні витрати нижчі за прожитковий мінімум, то з 2, 3, та 4 дітьми - відповідно 75,8%, 93,2% та 100 %. Тоді як в домогосподарствах без дітей за межею прожиткового мінімуму залишалось 47,1%. Найбіднішими серед усього загалу населення України є сім'ї з неповнолітніми дітьми, які серед бідних складають 80,5%, тоді як серед загальної чисельності населення їхня частка становить 59,9%. Насамперед це стосується сімей з дітьми до 3-х років та багатодітних. У таких родинах лише один з батьків має повноцінні можливості щодо активної праці. Захищеними від найгостріших форм бідності можна вважати тільки ті українські сім'ї, де

одну  дитину утримують двоє працюючих батьків.

     Бідність  безробітних. Надзвичайно сильним чинником ризику бідності є безробіття. Безробіття у родинах з безробітними дорослими знижує рівень життя всієї родини - у 2005 році в домогосподарствах з усіма працюючими рівень бідності становив 14,7%, в той час наявність у родині хоча б одного безробітного підвищує ризик бідності на 30,7%. Хоча мінімальна компенсація по безробіттю становила 150 грн. у 2005 році, вона залишається досить низькою. Щоб забезпечити позитивні тенденції зниження рівня бідності серед цієї групи населення, уряд повинен спрямувати свої зусилля на розвиток ринку праці (нові робочі місця), забезпечуючи навчання упродовж життя.

     Бідність  пенсіонерів є результатом впливу кількох чинників: низьких зарплат, високого рівня безробіття та тінізації економіки, і внаслідок цього - низького коефіцієнта заміщення зарплати пенсією. У 2005 році уряд підвищив рівень життя пенсіонерів - мінімальний рівень пенсії дорівнював прожитковому мінімуму дорослого інваліда (332 грн.), у 2004 році він становив 92.47 грн. Необхідним є подальше впровадження пенсійної реформи для того, щоб збільшити рівень пенсійних виплат та підвищити зацікавленість населення у державній пенсійній системі. (Див. Дотаток 3)

Бідність  працюючих. Зрозумілою є бідність людей, котрі страждають на хронічні захворювання або мають професію, яка не користується попитом на ринку праці. Такі особи, зазвичай, не можуть самостійно забезпечити належний рівень життя і потребують підтримки суспільства. Однак в Україні бідність дуже часто спіткає осіб, не просто достатньо освічених і кваліфікованих, а й працюючих у режимі повної зайнятості. Збільшення мінімальної заробітної платні у 2005 році до 73,3% встановленого прожиткового мінімуму повинно призвести до позитивних змін у тенденції зниження рівня бідності серед цієї групи населення. Однак, той факт, що до вересня 2005 року 14,5% працюючих отримували заробітну платню не вище за мінімальну заробітну платню підкреслює необхідність підвищення мінімальної заробітної платні з тим, щоб досягти рівня прожиткового мінімуму. Соціальна підтримка. У 2005 році уряд значно збільшив соціальну допомогу соціально вразливим верствам населення: новонародженим та дітям до 3 років, дітям з бідних сімей, безробітним, пенсіонерам, інвалідам та тим, хто постраждав на робочому місці. З усіх видів соціальних трансфертів (пільги, субсидії, допомоги) тільки система допомоги реально більшою мірою спрямовується на бідні верстви населення, оскільки зменшує нерівність. [9] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.3. Причини бідності

     Проблему  бідності необхідно розглядати крізь  призму різносторонніх інтегрованих факторів. До причин формування бідності можна зарахувати цілий комплекс уніфікованих передумов:

     1) природні та географічні фактори  (клімат, інтенсивне використання  земель та зниження їхньої родючості, неповне використання національних ресурсів чи їхня нестача, енергетичний дисбаланс);

     2) економічні фактори (макроекономічна  нестабільність, інфляційні тенденції,  відсутність еластичності попиту  та пропозиції та невідповідне ціноутворення, надмірне податкове обтяження, неможливість існування вільної приватної ініціативи через правові чи економічні колізії); [3, с.82]

     3) медичне забезпечення (малий доступ  до якісного медичного обслуговування, порушення розумових активностей через відсутність хімічних та фізичних компонентів, що порушують активність мислення та відповідного фізіофункціонування та неможливість забезпечення власної автономності та незалежності, соціальні хвороби – СНІД, малярія, туберкульоз, сабситивні лиха алкоголізму, зловживання наркотичними засобами тощо, що безпосередньо діють у циклі біофізичних проблем бідності);

     4) адміністративно-урядові проблеми (відсутність демократичних трансформацій,  які впливають на рівень поширення соціальної політики та інтегральних базисів соціальної сфери за “залишковим механізмом”, слабке правове регулювання проблеми превентивності та усунення бідності, відсутність необхідної соціальної інфраструктури задля регулювання механізмів виходу із проблеми бідності, неможливість здобуття освіти та відповідних професійних якостей для автономного існування, високий рівень політичної корупції, що унеможливлюють стабільний та перманентний розвиток соціальної доктрини, поширюючи ідеали соціальної рівності та соціальної справедливості у макро та мікропросторі);

     5) соціальні та демографічні фактори  (перенаселення та відсутність  контролю народжуваності, демографічна транзитивність, поширення злочинності, історичні фактори колоніалізму чи імперіалізму, біполярність суспільства та можливість середнього класу бути основним рушієм соціального прогресу, війна, геноцид чи етноцид, культурні трансформації вікової, статевої, расової, кастової дискримінації чи стереотипізації, особисті вірування та власний вибір релігійної концепції з специфічною базою віровчення). [3, с.83] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.1. Шляхи, стратегії подолання бідності

     Спробуємо детермінувати одні з найістотніших  інструментів, які можна застосувати  на теренах нашої  держави, адаптувавши їх до регіональних очікувань. Серед них:

     1. Підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці. Необхідно розробити комплекс заходів щодо підтримки як бідних, так і порівняно здорової частини населення. Необхідною умовою вбачається забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту та пропозиції на ринку праці, превентивні заходи щодо безробіття. [3, с.83]

     2. Збільшення доходів від трудової  діяльності – пріоритетом має  залишатись збільшення рівня заробітної плати як основного джерела доходів та забезпечення зростання номінального рівня заробітної плати відповідно до підвищення споживчих цін, підвищення платоспроможності населення через невпинне зниження кількості та питомої ваги працівників, які отримують заробітну плату, меншу за прожитковий мінімум, поступове наближення соціальних стандартів та гарантій до прожиткового мінімуму. Пропонується забезпечити динамічне зростання рівня заробітної плати та інших доходів, купівельної спроможності громадян, фіксацію середнього класу за допомогою: посилення мотивації до продуктивної та ефективної праці, встановлення дефініції погодинної оплати із застосуванням рівня мінімального розміру. Пропонується ввести гарантування та індексацію заробітної плати, надання страхових плат та соціальних дотацій, відшкодування втрачених коштів у банківських установах, страхування вкладів.