Релігія та віра

     По-четверте, релігія керує поведінкою людини через свою систему цінностей, моральних установок і заборон. Вона може істотно впливати на великі співтовариства і  держави, що живуть за законами даної релігії. Звичайно не варто ідеалізувати положення: приналежність до самої суворої релігійно-моральної системи не завжди утримує людину від здійснення непорядних дій, а суспільство від аморальності і злочинності.

     По-п'яте, релігії сприяють об'єднанню людей, складанню націй, утворенню і зміцненню держав. Але той же самий релігійний фактор може приводити до поділу, распаду держав і суспільств, коли великі маси людей починають протистояти один одному по релігійному принципу. Напруження і протистояння виникає і тоді, коли з якої-небудь церкви виділяється новий напрямок (так було, наприклад, в епоху боротьби католиків із протестантами, сплески якої відчуваються в Європі і донині). Серед послідовників різних релігій періодично возникають крайні течії, члени яких вважають, що тільки вони живуть по божеським законам і правильно сповідають свою віру. Нерідко ці люди доводять правоту жорстокими методами, не зупиняючись перед терористичними актами. Релігійний екстремізм, на жаль, залишається і в XX ст. досить поширеним і небезпечним явищем - джерелом суспільної напруженості.

     По-шосте, релігія є надихаючим і зберігающим фактором духовного життя суспільства. Вона зберігає громадської культурну спадщину. Слово «культура» навіть походить від поняття культ. Не варто вдаватися в давню суперечку про те, чи є культура частиною релігії чи, навпаки, релігія частиною, але зрозуміло, що релігійні ідеї з часів глибокої давнини лежали в основі багатьох сторін творчої діяльності людей, надихали художників. Іноді мистецтвознавці намагаються зіштовхнути світський і церковний початок в художній творчості і стверджують, що церковні канони заважали самовираженню. Якщо проникнути в глибину настільки непростого питання, можна переконатися, що канон, відкидаючи все зайве і другорядне, навпаки, «розкріпачує» художника і давав простір його самовираженню. Таким чином, релігія виконує в історії творецьку культурну функцію.

    По-сьоме (це пов'язано з попереднім пунктом), релігія сприяє зміцненню і закріпленню визначених загально суспільних порядків, традицій і законів життя. Так як релігія більш консервативна, ніж будь-який інший суспільний інститут, вона в більшості випадків прагне до збереження підвалин, до стабільності і спокою.

Г.В. Плеханов звернув увагу на три сторони (функції) релігії: «Релігію можна визначити як більш-менш струнку систему уявлень, настроїв і дій. Уявлення утворюють міфологічний елемент релігії; настрої відносяться до області релігійного почуття, а дія до області релігійного поклоніння або, як кажуть інакше, культу ». Тобто релігія є не просто знання (істинне або хибне - це інша справа), але і самопочуття людини, її внутрішні, особисті переживання і, що особливо важливо, практичні дії (не тільки безпосередньо культові, церковні, але й у всіх сферах життя людини , якщо він дійсно релігійна людина. А А.Ф. Лосєв  зазначав- «У релігії особистість шукає розради, виправдання, очищення і навіть порятунку ... релігія є завжди ... та чи інша спроба затвердити особистість у бутті вічне, зв'язати її назавжди з буттям абсолютним .. . Релігія хоче саме порятунку особистості, такого її затвердження, щоб вона була вже не в стані потрапляти в сферу буття збиткового. Релігія є, перш за все, певного роду життя. Вона не є ні світогляд, хоча б це світогляд був максимально релігійним і містичним, ні мораль, хоча б це була найвища і притім сама релігійна мораль, ні почуття і естетика, хоча б це почуття було самим палким і естетика ця була б зовсім містичної . Релігія є здійсненність світогляду, речова субстанціальність моралі, реального утвердження почуття, причому ця здійсненність - всіляка і перш за все відчутно-фізіологічна. Релігії немає без тіла, бо тіло є відоме стан душі, як душа є відоме стан духу, і доля духу є доля душі, а доля душі є доля тіла. Спіритуалізм і всяка метафізика - ворожі релігії. Мало того, що це суть вчення, а не саме життя. Це суть вчення, принижувати тіло і навіть часто вводять його в ілюзію, в той час як в релігії, та й то не у всякій, засуджується певний стан тіла, а не самий принцип тіла. У найбільш «духовної релігії Абсолют втілений у вигляді звичайного людського тіла, і врешті-решт воскреснуть і всі звичайні людські тіла. Якщо немає спілкування з Абсолютом в тілі, то немає взагалі ніякого істотного спілкування з ним. Від молитви відчувають розраду і полегшення, про який вже не можна сказати, тілесне воно чи духовне ».

       Протягом усієї історії розвитку культури суспільства людина намагалася пояснити складне соціальне явище  -  релігію, причини та умови її виникнення.

Певного поширення у свідомості набули традиційно-буденні уявлення про релігію як про сукупність легенд, фантастичних вигадок. Але якщо релігія справді є тільки наслідком уяви, вигадуванням, сукупністю легенд,то чому вона має великий вплив на свідомість і поведінку людей? І навпаки, чому відсутній такий вплив на людей у художній та науковій фантазії? Не можна погодитись із уявленням, що релігія - продукт обману, складена ошуканцями  брехня. Якщо вона й справді така, то чому існує декілька тисячоліть? Чому люди не мають сили подолати нібито обман і нісенітницю? І потім, якщо релігія - обман,то як пояснити, що віруючим, як і іншим людям, властиві прояви героїзму, самовідданості, доброти, моральності? Чому люди йдуть на самопожертвування заради ціеї начебто нісенітниці.

     Зокрема, якщо говорити про негативну оцінку релігії, то вона використовувалась у минулому для ідеологічної, та навіть адміністративної, боротьби проти "релігійних ошуканців".   Нарешті, існує уявлення, що релігія є набір абсурдних, примітивних понять, нікчемних уявлень, що властиві людям із низьким рівнем культури та освіти. Але як тоді пояснити, що віруючі були і є високоосвічені й культурні люди? І чому люди не мають сили позбутися цих начебто примітивних та абсурдиих уявлень?

      Окрім буденних уявлень про  релігію, в історії людської думки були вироблені певні науково-теоретичні або концептуально - ідеологічні пояснення сутності й виникнення релігії. Розглянемо ще декотрі з найвідоміших конщептуальних пояснень функцій релігії. Всупереч твердженням про релігію як притаманну людській свідомості від народження, ряд мислителів визнавали релігію як соціальне явище. Людський інститут не може бути заснованим на помилках та обмані, бо тоді він не міг би зберегтися. По-перше, вона створює та підтримує "соціальну спільноту".

    Релігія - це форма усвідомлення і створення соціальної єдності, важливим чинником якої є релігійні обряди. Релігія формує ідеали, які стимулюють суспільний розвиток. К.Маркс визначав релігію як соціальне явище. За сутністю вона, по-перше, - необхідний продукт історично визначених матеріальних суспільних відносин, а не випадковий витвір, що його накинули людям мислителі, жерці чи правителі; по-друге, релігія є частиною соціальної надбудови суспільно-економічної формації, тобто релігійною надбудовою, яку складають релігійна свідомість, релігійні діяльність і відносини, релігійні організації та інститути; по-третє, релігія - це форма відчуження людської сутності, за яким продукти свідомості відокремлюються від людини і протиставляються їй самій; по-четверте, ілюзійний вираз реальних суспільних відносин і діяльності людей, що виникає внаслідок спотвореного, крученого відображення в релігійній свідомості дійсних відносин і якостей; по-п'яте, релігія є фантастичним відображенням сил, що панують над людьми в повсякденному житті. Виходячи з гносеологічних якостей релігії.

      Вважав релігію соціально - культурним утворенням і Фрейд та відзначав, що вона є ілюзією індивіда, який проеціює на світ образ власного батька; по-друге, релігійні уявлення виникають за існування незадоволених бажань людини. У релігії знаходять виявлення найвіковічніші бажання людини. Релігія ж дає їм ілюзорне задоволення або здійснення. Потреба в релігії існуватиме доти, доки існуватимуть ці бажання; по-третє, релігія допомагала культурі пригнітити інстинктивні бажання людей, пропонуючи їм замість безпосередньої реалізації потягів "потойбічне блаженство". На думку 3.Фрейда, свого часу вона була необхідна для збереження культури, але нині її має заступити раціонально обґрунтований науковий світогляд - моральні цінності мусять звільнитися від релігійних санкцій, розум повинен посісти місце віри.

   Будь-яка релігія, існуючи в суспільстві, виконує певні функції, які характеризують сутність впливу церкви на соціальні відносини. Функції - це способи дії релігії в суспільстві, а роль релігії - це сумарний результат, наслідок виконання релігією функцій. Функції релігії в суспільстві різноманітні та визначаються багатьма чинниками: історичними, національно-етнічними, політичними, соціально-економічними тощо.

    Функції релігії в суспільстві можна умовно розділити на загальні соціальні функції та функції релігійних організацій.

    Загальні соціальні функції релігії  в суспільстві: світоглядна, інтегративна, комунікативна, регулятивна, ілюзорно-компенсаторна  тощо.

   -  Світоглядна функція - це виконання релігією визначника щннісної орієнтації особи, ролі певного світорозуміння, світовідчуття, світовідношення. Релігія як світогляд дає віруючому певну інтегративну суму знань, набір символів, понять, цінностей, ідеалів, у межах яких особа мотивує своє ставлення до світу, місце в суспільстві, вирішує питання сенсу свого існування. Релігійний світогляд - це духовно-практичне перетворення світу відповідно до ідеалів, намагань і потреб віруючого. Це особлива форма мислення й пізнання світу, що реалізується в поведінці та стосунках віруючих, діяльності церков. За обсягом релігійний світогляд є універсальним, оскільки  дає відповідь на найрізноманітніші питання буття.

   -   Інтегративна функція - здатність релігії бути засобом ідейного об'єднання, згуртування мас, індивідів та інститутів, спільністю єдиної віри, догм, сповідання. Інтегративна функція релігії - конкретно-історична. За одних історичних умов віросповідання може об'єднувати, за інших - виконувати дезінтегративну роль, послабляти стабільність, усталеність окремих соціальних груп та інститутів або суспільства взагалі. Виявляється вона всередині конфесій на рівні соціальної спільності, через діяльність церкви та індивідів. Розглядаючи інтегративну функцію релігії, необхідно розрізняти її виявлення всередині певної конфесії та стосовно до суспільної системи взагалі, через діяльність релігійних інститутів і церкви як певних систем організаційних структур і поведінку окремих індивідів чи віруючих. Релігійна інтеграція за ознакою єдиного віросповідання може, зокрема, виступати соціальним знаком, "міткою", за допомогою яких віруючий співвідносить себе зі спільністю. Тобто, через релігію особа включає себе в окрему соціальну групу, ідентифікує себе з нею. Вона може усвідомлювати і визнавати себе, наприклад, християнином, мусульманином, буддистом тощо. Ця релігійна ідентифікація може мати не лише індивідуальний, а й ширший характер, поєднуватися з усвідомленняметнічної чи національної належності. Так, стало загальноприйнятим і традиційним ототожнення татар із мусульманами, французів із католиками, греків із православними. Релігія як соціальний ідентифікаційний знак дотепер зберігає своє значення не лише для віруючих.

-    Комунікативна функція - це виконання релігією різноманітних зв'язків між віруючими, засіб їхнього спілкування в межах єдиного віросповідання. Вона є похідною від інтегративної функції та дозволяє віруючим у такий спосіб установити господарсько - побутові, сімейні та інші зв'язки на основі єдиного віросповідання. Комунікативна функція релігії має різний ступінь вияву в окремі історичні епохи, що обумовлено відмінністю в рівнях і характері об'єктивно існуючих економічних, культурних та інших зв'язків між окремими країнами і народами. Взагалі, віросповідна єдність і відповідне установлення внутрівіросповідних зв'язків можуть стати основою формування, наприклад, етноконфесійних груп чи інших соціальних спільнот, певних відносин між обособленими соціальними системами. І навпаки, процес установлення міждержавних і міжнаціональних зв'язків, спілкування між індивідами може стати основою єдності віросповідання. На грунті єдності віросповідання може здійснюватись і своєрідний   процес взаємопроникнення та взаємовпливу культур різних народів. Наприклад, християнізація Київської Русі послужила формальною основою розширення економічних відносин із Візантією та сприйняття через християнство досягнень візантійської культури. Власне, тут християнство, як і інші релігії, було не творцем чи носієм культури, а служило своєрідним трансляційним каналом здійснення процесу обміну культурними цінностями.

-    Регулятивна функція - це здатність релігії бути засобом регулювання поведінки людей, визначення певного типу (стереотипу) їхньої поведінки завдяки наявності в релігії певної системи норм і правил. Релігійне регулювання здійснюється насамперед у культовій діяльності через систему різноманітних заборон і настанов, що їх віруючі мають виконувати обов'язково. Своєю чергою, релігійні правила й настанови, поєднуючись із життєво - буденними нормами, звичаями і традиціями, створюють своєрідний комплекс правил і норм, виконання яких є неодмінним у найрізноманітніших сферах життя. Слід також зазначити, що релігійне регулювання проникає в усі соціальні сфери, нерідко заступаючи інші вид регулювання (правові, моральні), навіть намагається регулювати найпотаємніші та найінтимніші стосунки між людьми.

-     Ілюзорно-компенсаторна функція - здатність релігії ілюзорно відтворювати належні соціальні відносини, в яких людина почувається вільною і щасливою. Так, соціальну нерівність, а надто в сучасному суспільстві, релігія долає в "рівності перед Богом", "братстві Христовому" та ін. На рівні індивідуальної психології ця функція виявляється як ілюзорне вирішення об'єктивного протиріччя в суспільстві, як утіха від безсилля людини в реальному житті. Справді, релігія надає людині емоційну втіху перед станом невизначеності, невпевненості, страждань, насилля тощо. Релігія, забезпечуючи емоційну підтримку людині, допомагає звести до мінімуму незадоволення та розчарування.

Певні соціальні функції виконує, зокрема, релігійна культова діяльність (релігійні  обряди, засоби культу та ін.). Основна  функція релігійного культу - це відновлення, зміцнення й посилення  релігійних ідей та уявлень. Релігійний культ виконує також психологічно-терапевтичну функцію, тобто виступає засобом психологічного впливу на особу (оживляє та підігріває настрій віруючих, формує у свідомості систему релігійних почуттів та емоцій, допомагає зняти психічний конфлікт або стрес тощо). Релігійний культ виконує також естетичну функцію, тобто за допомогою використання різноманітних видів і жанрів мистецтва задовольняє естетичні потреби віруючих, формує естетичні почуття, сприйняття та ідеали.

     Певні функції в суспільстві виконують релігійні громади та організації, які діють у межах однієї держави та є складовою системи історично утворених соціальних інститутів, закладів та організацій. Окремі з них такі:

  -   богослужбова функція - задоволення релігійних потреб віруючих через проведення проповідей, обрядів, ритуалів і церемоній культу духовенством. Будь-яка релігія має певну систему богослужіння, яке охоплює своїм впливом усю життєдіяльність віруючого, приписує йому певний порядок поведінки та дій. Врешті-решт, метою богослужіння є впровадження в маси релігійних вчень і моралі, соціально вагомих ідеологем. Безпосередня участь віруючих у богослужінні є вимогою всіх церков;

  -   місіонерська функція - поширення за допомогою місіонерів (священиків) віровчення, запровадження чи захист релігії серед населення. Вона здійснюється як серед іновірців, так і серед невіруючих. Будь-яка церква активно пропагує своє віровчення, щоб залучити нових адептів віри. Здійснюється воно різними методами чи формами, поєднуючись інколи з благодійною та просвітницькою діяльністю. У минулому вдавалися навіть до адміністративно-насильницьких методів (приміром, насильницьке залучення до католицької церкви народів Африки та Америки у ХVІІ-ХVІІІ ст.; використання грошової винагороди чи майна для залучення до Російської православної церкви народностей Поволжя - мордви, чувашів, марійців тощо у ХVIII ст.). Водночас  слід відзначити, що місіонерство мало певні позитивні наслідки, оскільки місіонери разом з ідеями віровчення несли інший спосіб життя і стиль мислення, прогресивнішу політику й культуру (скажімо, прихід місіонерів-християн із Греції до Київської Русі позитивно вплинув на розвиток писемності, літератури, храмове будівництво у слов'ян). Часто місіонери демонстрували в історії взірці мужності, високої моральності, чим викликали людську повагу;