Інтеграція та дезінтеграція у сучасному світі

Причинами дезінтеграції є - сила (військова, економічна, політична) або загроза її застосування. Складніше, проте більш цікаво й корисно, буде з'ясувати причини природного роз'єднання чогось раніше єдиного і цілого. Зрозуміло, що у кожному випадку ці причини будуть різними. Але є серед них і ті, котрі слушно вважаються загальними. За цілком правильним твердженням К.Дойча, існує щонайменше шість причин, які призводять до дезінтеграції:

• Швидке зростання тягаря в економічній, військовій або політичній царинах для всієї спільноти, або якоїсь її складової частини  
• Значне піднесення соціальної мобілізації та політичної активності, більш швидке, ніж процес громадянської асиміляції і набуття загальної політичної культури спільноти.                             
• Різке посилення регіональної, економічної, культурної, соціальної, лінгвістичної або етнічної диференціації, більш швидке і сильне, нЬк будь-який компенсуючий інтеграційний процес.
• Серйозний занепад у царині політичних і адміністративних можливостей уряду й політичної еліти вирішувати поточні завдання та нести тягар.
• Закритий характер політичної еліти, яка посилено гальмує доступ нових членів та ідей, що призводят зростання ворожих контреліт серед потенційних членів правлячої еліти, які до неї так і не увійшли.
• Нездатність уряду і еліти вчасно проводити потрібні реформи та вирішувати питання, яких бажає чи очікує населення; або нездатність вчасно реагувати на занепад або втрату деяких привілеїв чи домінуючих позицій.[19]                                                               

Рушійною силою  дезінтеграційних процесів виступають переважно етнічні антрепренери, політичні еліти підлеглих етнічних спільнот та й самі політизовані етнічності. Загалом дезінтеграційні процеси, особливо на міждержавному, міжнародному рівні, на наш погляд, є свідченням входження чи перебування якогось народу (народів) на етапі національно-державного будівництва, а також засобом створення та збереження своєї національної держави.                                                                                     Таким чином, дезінтеграція є однією із невід'ємних із закономірних сторін етнополітичного розвитку людства. Іншу сторону цього розвитку становлять інтеграційні процеси, з якими людство, в тому числі й народи постготалітарних держав, пов'язують чимало надій і сподівань.[16]

РОЗДІЛ 2. СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ПРОЦЕСІВ ОБЄДНАННЯ ТА РОЗПАДУ ДЕРЖАВ

2.1Сучасний  розвиток інтеграційних процесів  у світі

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі — Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (€АВТ); у Північній Америці — Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА)  Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно — Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання — Європейський Союз.[13]             Загальний ринок ЄС був в основному створений наприкінці 60-х pp. Але вільного пересування через кордони держав товарів, послуг, капіталів і робочої сили виявилося мало для формування зрілого єдиного ринкового простору. Для більш плідної роботи Європейського Союзу потрібно було провести додаткові заходи. Серед них:        • вирівнювання податків;         • усунення бюджетних субсидій окремих підприємств і тим більше цілих галузей;            • переборення розходжень в національних, трудових і господарських законодавствах;            • уніфікування національних технічних і санітарних стандартів;   • скоординування національних кредитно-фінансових структур і систем соціального захисту.

Здійснення  цих заходів і подальша координація  національної податкової, антиінфляційної, валютної, промислової, сільськогосподарської  і соціальної політики учасників  даного інтеграційного об´єднання призвела до створення зрілого єдиного  внутрішнього ринку країн Європейського Союзу. Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн — ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського  об'єднання вугілля І сталі  (угода укладена в 
1951 p., а набула чинності в 1952 p.);                2)Європейського економічного співтовариства (Римська угода про 
створення ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);                        3)Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула 
чинності в 1958 p.).

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи; від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні  члени Союзу входять 27 країн: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни — з 1995 p.). З 1998 р. Європейський Союз веде переговори про вступ до цієї організації з шістьма краї-нами-кандидатами: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією. Серед цих країн найкращі шанси мають Польща, Угорщина, Чехія, хоча і вони не можуть вступити до ЄС раніше 2004 p., що обумовлено внутрішніми труднощами в ЄС. Переговори з Болгарією, Латвією, Литвою, Румунією та Словаччиною розпочнуться тільки після того, як вони наблизяться до критеріїв, необхідних для вступу до Євросоюзу. Виявляють бажання (але мають дуже мало шансів у недалекому майбутньому) вступити до ЄС Хорватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх соціалістичних країн Європи тільки Росія, Беларусь та Югославія не задекларували бажання приєднатися до ЄС Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Під час створення  ЄС були проголошені його завдання:

- поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами- 
учасницями;                              - введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми 
країнами;                                         - ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів 
та послуг;                                 - загальна політика в галузях транспорту і сільського гос 
подарства;                                         - створення валютного союзу;                   - уніфікація податкових систем;                           - розроблення принципів узгодженої економічної політики.

В реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, введені єдині стандарти на багато видів продукцій тощо.[22]

Одним з найголовніших  партнерів ЄС у світі є СНД,за статистикою саме з країнами СНД  найприбутковіші торги.

Приведемо статистику торгівлі ЄС з країнами СНД у 2010 році.

Торгівля країн ЄС-27 з країнами СНГ(мілліон євро)

Джерело:Євростат(Comext)

В останні роки СНД стало значущим торговим партнером країн ЄС-27, з ростом об'єму торгівлі з 109 700 000 000 євро  у 2000 році  до 322 400 000 000 євро в 2010 році (+294%). Питома вага Росії є значним, складником для 79% імпорту країн ЄС-27 з країн СНД  і 71% експорту країн ЄС-27 в країни СНД.  У 2010 році 78% імпорту країн ЄС з країн СНД  припадало на «Мінеральне паливо» (залежно від значних коливань цін), тоді як експорт країн ЄС був більш діверсіфікований , хоча і з великою часткою технічного і транспортного устаткування («Машин, обладнання і транспортних засобів ») 44%.            Порівняно недавнє зростання імпорту країн ЄС-27 з таких країн, як Азербайджан і Казахстан, може пояснюватися в основному імпортом енергетичної продукції. У 2010 році імпорт країн ЄС-27 з країн СНД становив 200 мільярдів євро, або 12,4% загального обсягу імпорту країн ЄС-27 з решти країн світу. Разом з тим, експорт країн ЄС-27 у країни СНД становив 122,5 мільярда євро, або 9,0% загального обсягу експорту країн ЄС-27 в інші країни світу. Негативне сальдо торгового балансу країн ЄС-27 з країнами СНД становило 77,4 мілліарда євро в 2010 році, або 24% загального вартісного обсягу торгівлі товарами країн ЄС-27 з цією групою  країн.

З 2000 по 2008 рр.. приріст  імпорту країн ЄС-27 з країн СНД становив в середньому за рік 14,7%, експорту - 20,5%. У 2009 році обидва торгових потоки були скорочені більш ніж на одну третину.У період з 2000 по 2010 рр., Приріст імпортування до країн ЄС-27 з країн СНД дорівнював 10,1% в середньому за рік, що можна пояснити в значною мірою зростанням імпорту з Росії (що має значну вагу в загальному обсязі імпорту з країн СНД), а також збільшенням імпорту з Казахстану,Азербайджану та України. За той же період, приріст зростання експорту країн ЄС-27 в країни СНД становив 13,9% в середньому за рік, основному в результаті зросту експорту в Росію, Україну, Білорусь і Казахстан (4,3%).

З грудня 1991 р. до лютого 1992 р. були підписані угоди  про формування економічного і валютного  союзів (Маастрихтські угоди), згідно з якими до кінця XX ст. в ЄС буде єдина грошова одиниця і єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної політики — Центральний банк і Європейська система центральних банків. ЄС повинен перетворитись у валютний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою.  Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, що хочуть стати членами ЄС, було визначено на нараді в Копенгагені у 1993 р. Це так звані копенгагенські критерії:

          — стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховну 
          владу закону, права людини І національних меншин;     — ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з єди 
         ним ринком ЄС;           — здатність виконувати членські обов'язки, серед яких підтримка 
         завдань Європейського валютного союзу.

Існують і так  звані Маастрихтські критерії, які  висуває ЄС до своїх      потенційних членів. Серед них потрібно виділити такі:

          — низький рівень інфляції (не більше 3 % на рік);

          — помірно стабілізовані обмінні курси валют;      —мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4 % 
        ВВП);            — прийнятна квота національного боргу.

Слід зазначити, що не всі теперішні члени ЄС відповідають згаданим критеріям (зокрема Греція).         У Північній Америці склався найбільший та найбагатший ринок після об’єднання національних ринків Канади, США та Мексики у рамках Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). Розвиток економічних зв’язків у цьому регіоні відбувався переважно на корпоративному рівні, сформувався регіональний американо-канадський господарський комплекс. В 1988р. була підписана Угода про вільну торгівлю між Канадою і США, що вступила в силу у 1989р., в 1994р. до Угоди приєдналася і Мексика, утворився союз трьох держав Канада, Мексика і США.

Створення НАФТА  мало на меті:

1) поступове  скасування нетарифних бар’єрів  у торгівлі товарами і послугами;            2) досягнення високого рівня інтеграції ринків товарів, капіталу, технологій, трудових ресурсів;        3) досягнення майже повної незалежності від зовнішнього постачання енергоресурсів;           4) посилення конкурентоспроможності північноамериканського центру порівняно із західноєвропейським та азіатсько-тихоокеанським центрами.

Можна зазначити  специфічність цього вільного ринку:    - до цього ринку входять лише три, але великі за територією, населенням та економічним потенціалом країни, що дає змогу звести проблему економічних ресурсів до мінімуму;- основою цього ринку слугує економіка світового лідера за конкурентоспроможністю – США, населення яких становить 69% населення даної зони;       - країни, що об’єдналися в НАФТА мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США і Канади;             - більша частина зовнішньоторгівельного обороту Канади (74%) і Мексики (65%) припадає на торгівлю зі США, Канадсько-Мексиканські торгівельні та інвестиційні зв’язки до останнього часу залишалися надто слабкими;

Розглянемо  схему,щодо торгівельних відносин країн  НАФТА у 2010 році. - ринок носить широкомасштабний характер: він охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами-учасницями, інвестиційну діяльність, вільний рух капіталу, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо.         Кожна із трьох країн-учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і звісно, кожна з них має надію реалізувати ці інтереси за допомогою вільної торгівлі.[1]