Антропологічні погляди У. Джеймса

Метафізика Джеймса  ґрунтується на плюралістичній багатоформності  дійсності і саме людина вибирає з цього різноманіття можливостей той світ, в якому вона існує, відповідно до своїх прагнень і переконань. Американський філософ дотримується думки, що кожна людина може виробляти свій власний спосіб філософствування. Проте, людина у Джеймса виступає не як відокремлений власною ідеологією індивід, а як частина спільноти, котра постійно взаємодіє з її іншими членами.

 Саме  завдяки попередній вірі один в одного, завдяки практичній діяльності, постійному пошуку засобів пристосування, та прагненню до «наведення мостів» між окремими частинами «плюралістичного всесвіту», між індивідами встановлюються взаємовигідні зв’язки, виробляються деякі спільні істини, цінності та прагнення, що роблять окрему особистість повноправним членом суспільства.

Досліджуваний прагматичний підхід У. Джеймса дозволяє зробити  висновок, що його антропологія носить плюралістичний характер та пов’язана з розкриттям сутності людської реальності. Принциповим наслідком антропології У. Джеймса є той висновок, що існує свобода вибору людини, котра обумовлює той чи інший спосіб життя.

2. Психологічний та релігійний вимір людини в концепції У. Джеймса

Відомо, що Джеймс фактично познайомив Сполучені Штати з  психологією, став її першим викладачем і організував першу наукову лабораторію. Він вважав, що психологія однією стороною межує з біологією, а іншою – з метафізикою, проникаючи у всі області людського існування. Велика помилка старої раціоналістичної психології полягала в тому, що душа уявлялася абсолютно духовною істотою, обдарованою деякими виключно їй приналежними духовними здібностями, за допомогою яких пояснювалися різні процеси пригадування, судження, уяви, майже без всякого відношення до того світу, в якому ці здібності проявляють свою діяльність [8, c. 19]. Джеймс підкреслював, що психічні явища неможна вивчати незалежно від фізичних умов пізнаваного світу. Для того, аби зрозуміти психологічний аспект бачення людини У. Джеймсом необхідно перш за все розкрити специфіку розуміння ним свідомості.

Модель свідомості, розглянута Джеймсом, можливо, й до сих пір  є найбільш всеосяжною, ніж більшість моделей, що розробляються в наші дні. Проте, щоб зрозуміти її суть, необхідно розглянути декілька історичних і  концептуальних стадій розвитку поглядів У. Джеймса. В ранній період своєї творчості він писав про свідомість, розглядаючи її в контексті дарвінівської теорії еволюції. Між 1875 та 1890 роками Джеймс поставив дослідження свідомості на ґрунт лабораторної науки, що входить до складу фізіологічної психології, та відстоював позиції психології індивідуальних відмінностей. Далі увага американського філософа та психолога зосереджується на когнітивній психології свідомості, однак досить скоро він повертається до вивчення питань динамічної психології підсвідомих станів. В 1902 р. Джеймс заявляє про превагу містичних станів свідомості над чисто дискурсивними, а згодом розроблює свою доктрину радикального емпіризму, одним із завдань якої було пояснити чистий досвід миттєвої дійсності, що передує розділенню на суб’єкт і об’єкт, і пропонує опис того, яким чином ми можемо і спостерігати, і переживати досвід свідомості майже одночасно [22].

Джеймс досліджував  увесь спектр людської психіки – від функцій ствола головного мозку до релігійного екстазу, від усвідомлення простору до екстрасенсорного сприйняття. Він був наполегливий у прагненні зрозуміти та пояснити самі основи мислення, «одиниці» думки. Джеймса цікавили фундаментальні концепції, включаючи природу думки, уваги, звичок, волі та емоцій. Згідно американського мислителя, особистість формується в процесі постійної взаємодії інстинктів, звичок та особистого вибору. Він розглядав особистісні відмінності, стадії розвитку, психопатологію і все, що властиве поняттю особистості, як організацію і реорганізацію основних «будівельних блоків» психіки, наданих природою та вдосконалених індивідуальним розвитком.

В той час як творці інших теорій цікавилися в першу  чергу змістом думки, Джеймс наполягав на необхідності постаратися зрозуміти саму природу думки. Він стверджував, що не зробивши цього, ми не дізнаємося як функціонує наш розум. Одна й та ж думка ніколи не приходить двічі. Нам часто трапляється бачити знайомі предмети, чути знайомі звуки – здавалося б, все знайоме повинно однаково впливати на наші відчуття, проте, кожного разу ми сприймаємо знайомі предмети і явища трохи по-іншому. Те, що на перший, поверховий погляд здається однією й тією ж повторюваною думкою, насправді являє собою серію мінливих думок. Кожна така думка унікальна, і кожна при цьому залежить від попередніх модифікацій початкової думки.

Джеймс стверджував, що найголовніше у свідомості – це її постійна мінливість. Поспостерігавши перебіг наших думок, ми приходимо до уявного парадоксу, що хоча думки постійно трансформуються, в той же час не менш очевидним є те, що ми постійно відчуваємо нашу особистісну безперервність. Джеймс назвав це потоком свідомості: кожна з наших думок впливає на наступну. Кожна думка, що виникає в свідомості, бере частину своєї сили, змісту і спрямованості від попередніх думок. До того ж свідомість не здається самій собі розбитою на шматки. Одночасно з цим, думки кожної особистої свідомості відокремлені від думок іншого: між ними не існує ніякого безпосереднього обміну, ніяка думка однієї особистої свідомості не може стати безпосереднім об’єктом думки іншої свідомості. Абсолютна роз’єднаність свідомостей, плюралізм, що не піддається  об’єднанню складають психологічний закон. Розрив між такими думками представляє одну з самих абсолютних граней в природі [8, c. 59].

Потік свідомості безперервний. Можуть бути певні перерви у почуттях та відчуттях; дійсно можуть бути перерви  в усвідомлені самого себе і всього, що відбувається; проте, коли навіть існують усвідомлені перерви в свідомості, вони не супроводжуються почуттям особистісної перервності. Наприклад, коли ви прокидаєтесь вранці, ви ніколи не задаєтесь питанням: «Хто це прокинувся?». Ви не відчуваєте необхідності кинутись до дзеркала, аби переконатися, що це саме ви. Вам не потрібно підтверджень того, що ви прокинулися з тією ж свідомістю, з якою лягли спати. Ідея мінливості свідомості витікає перш за все з уявлення Джеймса про чистий досвід. Отже, в самому по собі досвіді, якщо очистити його від наших концептуальних конструкцій, привнесених культурою, в якій ми виховувалися і через призму якої мимоволі розглядаємо все, що з нами відбувається (в тому числі в нашій психіці), то виявиться, що розділення всього сущого на духовне і матеріальне необґрунтоване, оскільки чистий досвід не духовний і не матеріальний – він нейтральний відносно цих категорій. Духовне і матеріальне, таким чином, виступають лише як умовні ментальні конструкції, межа між якими встановлюється самою людиною в залежності від її інтересів та намірів і тому постійно змінюється, а відповідно і свідомість не є чимось константним.

З точки зору Джеймса  свідомість є функцією, котра на його думку, ймовірно, як і інші біологічні функції, розвивалась тому, що вона корисна. Виходячи з такого пристосувального характеру свідомості, він відводив важливу роль інстинктам та емоціям, а також індивідуальним фізіологічним особливостям людини. Згідно теорії Джеймса – Ланге (теорія називається так, тому що датський психолог Карл Ланге опублікував теорію, подібну до теорії Джеймса приблизно одночасно з ним), емоції пов’язані з тілом оберненим біологічним зв’язком. Це біологічна теорія емоцій, в котру включається і психологічний компонент. Джеймс говорить, що ми спочатку сприймаємо ситуацію, котра викликає у нас інстинктивну фізичну реакцію, а вже потім приходить емоція. Ця емоція ґрунтується на впізнаванні фізичних відчуттів, а не на самій ситуації. Якби не чисто фізичні занепокоєння, ми, ймовірно, не стільки відчували б страх, скільки б розумом оцінювали ситуацію як небезпечну; не дивувалися б, а холодно визнавали, що об’єкт може вразити уяву [22]. Проте, Джеймс пішов ще далі, стверджуючи, що ми відчуваємо печаль, тому що плачемо, і відчуваємо страх, тому що втікаємо, а не навпаки. Довільність регуляції емоцій при цьому трактувалась таким чином, що негативні емоції, наприклад гнів, можна придушити, якщо навмисно робити дії, характерні для позитивних емоцій. Найсприятливішим станом для організму Джеймс вважав стан рівноваги між стримуванням емоцій та їх вираженням, оскільки невиражені емоції струмують розвиток особистості, та можуть призвести до психічного чи фізичного захворювання.

Сам Джеймс багато хворів, і це послужило причиною того, що він постійно переглядав зв'язок між тілом і свідомістю. Сутність душевного і тілесного життя полягає в одному й тому ж, а саме в пристосуванні внутрішніх відносин до зовнішніх [8, c. 281]. Всі душевні явища супроводжуються тілесними процесами. Він вважав, що навіть найбільш високодуховна особистість зобов’язана рахуватися з фізичними потребами тіла, оскільки саме тіло є першоджерелом почуттів. Однак свідомість може на деякий час перемагати будь-який рівень фізичних потрясінь, оскільки тілесна оболонка людини підкорюється діяльності розуму. Наприклад, думка може бути настільки сконцентрованою та цілеспрямованою, що людина не буде відчувати навіть найгостріший біль. Існують багато численні свідоцтва того, як солдати, що отримали досить серйозні поранення не відчували їх аж доки бій не припинявся. Подібні ж випадки спостерігаються і у спортсменів. Досліджуючи подібні випадки, Джеймс робить висновок, що від сфокусованості уваги залежить те, чи будуть зовнішні фізичні відчуття впливати на діяльність свідомості. Як говорить сам американський філософ: «Мої переживання – це лише те, що я згодився визнати достойним моєї уваги» [8, c. 98].

Звичайно, Джеймс далекий  від думки, що людина – лише біологічний  механізм, вся поведінка якого визначається законами найпростішої рефлекторної дуги, і не заперечує існування особистості як такої з усіма її думками, бажаннями і намірами. Більш того, існування особистості, існування психіки для нього – один з найважливіших постулатів, оскільки саме психіка є «передатним механізмом», що пов’язує сліпі і завжди і будь-де однакові інстинкти з мінливою та текучою реальністю. Але те, що він дійсно заперечує, це суворо кажучи, точка зору на свідомість як на «річ». Тому свідомість виявляється у Джеймса підмножиною всієї множини духовних елементів досвіду, яка найбільш тісно пов’язана з нашим тілом, тобто з біологічною та інстинктивною стороною особистості.

Згідно Джеймса, головною особливістю свідомості є її безперервна  здатність увесь час робити вибір. Розум на кожній стадії своєї активності надає нам одночасно декілька можливостей. Робота свідомості полягає в тому, щоб порівнювати ці можливості, деякі з них вибирати, а інші ігнорувати. В цьому процесі значну роль відіграє наша увага. До того як досвід стане дійсно нашим досвідом, на нього слід звернути увагу. Джеймс так про це говорить: «Мій досвід – це те, на що я схильний звернути увагу. Тільки те з досвіду, що я відмічаю, формує мій розум – без вибіркового інтересу досвід являє собою повний хаос. Лише інтерес надає особливого значення і розставляє акценти, створює світло і тінь, задній і передній план – одним словом, розумну перспективу». Отже, таким чином ми можемо виділити основні властивості свідомості:

1. кожний стан свідомості прагне бути частиною особистої свідомості;
2. в межах особистої свідомості її стани мінливі;
3. будь-яка особиста свідомість являє собою безперервну послідовність відчуттів;
4. одні об’єкти вона сприймає з охотою, інші відштовхує, і взагалі увесь час робить вибір між ними.

Таким чином, Джеймс підкреслює активну творчу роль людини по відношенню до потоку свідомості. Людина як скульптор, висікає цей світ з потоку відчуттів, в якому потенційно існують найрізноманітніші світи, з яких тим не менш для життя вибирається лише один. Хоча можливість робити вибір обмежена умовними звичками, все ж можливо – а для Джеймса це суттєво – кожної миті приймати реальні, вагомі рішення. Часто ми самі не усвідомлюємо чому приймаємо те чи інше рішення. В багатьох випадках ми дотримуємося своїх звичок.

Звички – це дії  або думки, котрі є автоматичними  реакціями на даний досвід. Звички відрізняються від інстинктів тим, що їх можна створювати, видозмінювати чи свідомо викорінювати. Вони корисні та необхідні. «Звичка полегшує рухи, необхідні для отримання даного результату, робить їх більш точними та зменшує втому». Проте, з іншого боку, «звичка зменшує ту свідому увагу, з якою відбуваються наші дії». Адже звичні дії – це дії, котрі ми майже не усвідомлюємо; звички заважають дізнатися щось нове. Джеймс підкреслює, що звички заважають нам усвідомлювати дійсність і, поглинуті щоденною рутиною, ми часом не помічаємо власного благополуччя. Вигідна чи ні реакція на звичку залежить від ситуації. Опір зміні звичок небезпечний тоді, коли це заважає новим можливостям стати частиною нашого життя. Проте, аби позбутися певної звички необхідно проявити вольове зусилля [8, c. 205].

Для Джеймса основою  людської сутності, основою особистості  є психологічні дані – інформація, що поступає в організм із зовнішнього світу і змушує її пристосовуватися до середовища, причому ці данні – «думки, почуття, і все, що слугує для позначення мінливих станів свідомості, а також пізнання інших явищ за допомогою цих станів свідомості, тобто пізнання матеріальних об’єктів і станів духу, що пізнає – виступають функціями діяльності мозку, та змінюються паралельно до неї» [2].

Джеймс визначає волю як поєднання уваги та зусилля, та називає вольове зусилля перш за все зусиллям уваги. «У випадках найбільш «довільного» воління найголовніший подвиг волі полягає в тому, щоб спрямувати свідомість на непривабливий об’єкт і зосередити на ньому всю увагу. Чи відбудуться при цьому бажані дії чи ні – вже залежить від простої фізіологічної випадковості» [8, c. 218]. Джеймс також наголошує на тому, що необхідно строго розрізняти вольове зусилля у власному смислі слова від м’язового зусилля, з яким його часто змішують. Отже, будь-яке вольове зусилля не може здійснюватися без участі уваги, чітка думка про те, якою буде ця дія, і навмисна розумова зосередженість повинні передувати цій дії. А те, що вольове зусилля нерідко пов’язане з м’язовим, Джеймс називає простою випадковістю. З однієї сторони, деколи вимагається велике зусилля волі при незначному застосуванні м’язової сили, наприклад, коли нам необхідно вранці вставати з ліжка або митися холодною водою. З іншої сторони, солдат, що стоїть нерухомо під шквалом куль, повинен переживати неприємне почуття від бездіяльності м’язів. В обох випадках важкою є безпосередня реалізація ідеї. Воля , за Джеймсом, необхідна для того, аби впритул наблизити індивіда до містичного єднання, або до єдності свідомості.

На думку філософа, будь-яка ідея приводить до певної дії, якщо тільки ніяка інша не вступає з ним в протиріччя. При сильному емоційному збудженні ми схильні викликати в себе лише ті уявлення, котрі сприяють нашій пристрасті. Якщо при цьому нам в голову приходять інші уявлення, ми одразу ж витісняємо їх зі сфери свідомості. Якщо нас охопив радісний настрій, то ми вкрай не схильні думати про непередбачувані випадковості, що можуть нас застати в майбутньому. Людиною з сильною волею Джеймс називає лише того, «хто неухильно вислуховує слабкий голос розуму, не намагається викинути з голови страшні думки про майбутнє, а навпаки, зосереджує свою увагу на несприятливих міркуваннях, погоджується з ними і намагається глибше проникнути в них, не дивлячись на те, що безліч інших ідей обурюються проти цих міркувань та прагнуть витіснити їх із області свідомості» [8, c. 48].

Та все ж почуття  реальності вольового життя, головний стимул довільних дій, залежить від  усвідомлення того, що вони дійсно обумовлені нашим вільним рішенням, а не визначені тисячі років назад фатальним ходом явищ. Проте, існують випадки, коли краще не зміцнювати волю, а відмовитися від неї і дозволити внутрішнім переживанням придушити волю. Це стосується містичних переживань божого одкровення, присутності божества або єднання з ним. Як зауважує Джеймс: «Воля обов’язково повинна привести індивіда до повного бажаного єднання; однак, здається, що самий останній крок повинен бути наданий іншим силам і виконаний без допомоги волі» [5].