Успіхи та прорахунки політики Б. Хмельницького

   Причини національно-релігійного  характеру - обмеження для українців у правах при обійманні урядових посад і роботі в органах самоврядування міст; нерівність у правовому та політичному становищі української православної

   

   

 

шляхти, обмеження  її інтересів з боку польських  магнатів і шляхти; польські магнати  й шляхта, католицьке духовенство  презирливо ставилися до української  мови та культури; після Берестейської  церковної унії 1596 р. польська шляхта планомірно і цілеспрямовано запроваджувала серед українського населення католицизм, забороняла вживати українську мову в установах та навчальних закладах; стрімко зростав наступ католицизму  й уніатства на права та свободи  Української православної церкви: здійснювалася  конфіскація її церковного майна  і земель; впроваджувався обов'язковий  податок для населення на утримання  католицької й уніатської церков.

   Причини соціального характеру - знищення природних багатств на українських землях (наприклад, спалення лісів заради виробництва і продажу на європейських ринках поташу); зростання панщини (5-6 днів на тиждень), натуральної та грошової ренти; збільшення податків і відпрацювань селян на користь держави; посилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів; розгул магнатсько-шляхєтської сваволі, посилення експлуатації з боку орендарів, які намагалися під час оренди землі отримати максимальний прибуток; більшість міст на території українських земель перебували в приватній власності, розвитку ремесла і торгівлі перешкоджав весь суспільно-політичний устрій Речі Посполитої з її анархією і сваволею, системою оренд і застав, постоями військ на утриманні міщан, митною системою; українці були позбавлені права працювати в цехах, а заняття ремеслом поза цехами суворо переслідувалося. Однією з важливіших передумов Національно-визвольної війни в соціально-економічній стало загострення суперечностей між двома протилежними типами господарювання: козацьким, який був фактично фермерським за своєю суттю, і фільварковим, що базувався на підневільній праці кріпаків-селян.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   

   

 
   

2. Аналіз  битв козацького війська  за часів Б. Хмельницького

 

1. Аналіз  перших  битв під  проводом  Б. Хмельницького

 

   Богдан  Хмельницький заслуговує на почесне  місце в історії воєнного мистецтва.

   Як  зауважує автор "Історії Русів", таких людей Провидіння Боже віками тільки народжує в людстві для  особливих його намірів і призначень. Він, мавши надзвичайний розум, був  вельми добродушний і справедливий, у справах національних - досконалий політик, а на війні - безстрашний і заповзятливий вождь.

   Своєрідним  центром визвольного руху українського народу у першій половині XVII ст. була Запорозька Січ. На Січ Богдан Хмельницький прибув на початку 1648 року. Козацька Рада проголосила Хмельницького гетьманом. Насамперед він вирішив одну з  найскладніших проблем - вибір союзників. Гетьман вислав посольство до Криму  і дістав звідти обіцянку, що поміч  буде прислана.

   Запорозька  Січ виступала основним осередком  організації повстанських загонів  для боротьби проти коронного  війська. На Січі конкретизувалися методи і завдання визвольного руху. Недаремно  у листі до короля Владислава IV від 27 червня 1636 р. урядовий комісар у  козацьких справах Адам Кисіль визнавав, що Запорожжя завжди було "капітулою  всіх змовників проти існуючого  порядку".

   На  початку Визвольної війни українського народу середини XVII ст. Богдан Хмельницький мав воєнно-стратегічну мету, що включала такі основні напрямки:

   1) ліквідувати оперативно-стратегічну  перевагу польської армії у  кавалерії залученням до складу  українського повстанського війська  татарської кінноти, уклавши для  цього союзницьку угоду з кримським  ханом; 

   2) отримати воєнну допомогу від  держав-сусідів, у першу чергу  від Туреччини та Кримського  Ханства; 

   3) створити український артилерійський  арсенал, систему розвідки;

   4) із зібраним військом вийти  із Запорозької Січі на Наддніпрянщину  та Брацлавщину і при підтримці  населення цих районів розгорнути  воєнні дії проти польської  армії; 

   5) кінцевий пункт походу - Біла Церква, де, зупинившись, поставити польському  урядові вимогу: визнати козацтво  провідним станом Речі Посполитої  через повернення йому прав  і вільностей та надання привілеїв,  збільшення козацького реєстру,  а також гарантувати захист  православної церкви.

   Перша битва Богдана Хмельницького  відбулася на Жовтих Водах (правий берег  Дніпра, на Південний Захід від  сучасного Кременчука) 29 квітня - 16 травня 1648 р. 6-тисячний передовий загін  поляків зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами.

 
   

   

 

   Козаки  підійшли під самі польські шанці, підкопалися, по підвозили гармати, порох, та почали приступ. Але поляки мали сильнішу артилерію й відбили напад запорожців.

   Тоді  розпочалася позиційна боротьба. Повстанці замкнули звідусіль польський  табір, почали його обстрілювати та періодично йшли на нього приступом: "день і  ніч боротьба з ними була, і по кілька разів на день".

   30 квітня 1648 р. штурм польського  табору розпочався наступом української  піхоти при підтримці татарської  кінноти. Питома вага татарської  кінноти у штурмі польського  табору була мінімальною, але  перебування навколо табору її  полків, готових до бою, стримувало  проведення контратак польської  кавалерії проти наступаючої  козацької піхоти. Але поки що  козацький штурм не мав успіху. 8-9 травня татарська кіннота залишила  Жовті Води і пішла в район  зосередження на Інгульці, де  хан збирав усі сили для  допомоги Богдану Хмельницькому.

   Польський табір залишався в облозі козаків. Б. Хмельницький знав, що Дніпром проти  нього йдуть не самі поляки, а  реєстрові козаки, послані ними, тобто такі самі православно-руські люди, як і всі українці, лише зобов'язані  службою польському королеві. І запорозький  вождь зважився вплинути на їхні почуття, аби відірвати їх від поляків. Полишивши табір, Б. Хмельницький поспішив до правого берега Дніпра, до урочища  Кам'яний Затон, куди ввечері 3 травня підійшли й пристали до берега реєстрові козаки. За допомогою таємних агентів  Б. Хмельницький зумів пробудити  у реєстрових козаків таку ненависть  до поляків, що вони, ледь прийшовши  до Кам'яного Затону, повстали проти  поневолювачів українського народу, перебили своїх начальників Барабаша, Вадовського, Ілляша та інших, покидавши  їхні тіла у Дніпро, і 4 травня об'єдналися з козаками, що стояли в таборі. До Жовтих Вод їх доставили на прохання Б. Хмельницького, кіньми Тугай-бея.

   Вночі 15 травня польське військо вишикувалося для здійснення маршу до урочища  Княжі Байраки в умовах козацького оточення не "табором" з возовою  рухомою обороною, а в інший  похідно-бойовий порядок - так званого "старого польського шикування". Це шикування мало вигляд великого, порожнього всередині кінного чотирикутника, готового з кожного боку до негайної кавалерійської атаки. С. Потоцький  просунувся на 8-12 км уздовж урочища  Княжі Байраки.

   Тут на світанку була введена у бій  Богданом Хмельницьким козацька піхота, яка застосувала проти рухомого польського табору польову артилерію, маневруючи гарматами за допомогою  верхових коней. Втрати польського війська  від цих атак були настільки великі, що це викликало занепокоєння у татар-союзників, які були зацікавлені захопити якнайбільшу  кількість полонених. Біля завчасно зробленого перекопу шляху польське військо було зупинено козацькою піхотою.

   Так завершилася перша переможна  битва Визвольної війни, що мала величезне  політичне і воєнне значення. Важливим надбанням воєнного мистецтва Богдана  Хмельницького у битві на Жовтих Водах є застосування передового загону, сформованого з татарської кінноти, для зупинки ворога і  прикриття головних сил козацької  армії. Також характерною особливістю  битви стало застосування оперативного маневрування (з урахуванням 

   

 

просування  військ) з метою створення вигідних умов для розгрому ворога, зокрема  розгрому його по частинах, а також  тактичного маневрування на полі бою, зокрема, вогнем артилерії.

   25-26 травня 1648 р. відбулася битва під  Корсунем. Оскільки для повстанців  вона здійснювалася з ходу (з  маршу), то є всі підстави вважати,  що основи її переможних чинників  були закладені під час просування  козацького війська.

   Вранці, маючи звістку про поразку  передового загону під Жовтими Водами й переконані підісланим козаком  у тому, що повстанці значно переважають  їх, командувачі 20-тисячних головних польських  сил Калиновський та Потоцький залишили вигідні позиції під Корсунем і, маючи за поводиря таємного агента гетьмана, почали відступати, долаючи  багато перешкод. 26 травня неподалік  від Корсуня відбулася битва  між польськими і козацьким військом (козацькі сили зросли до 15 тис. без  врахування татарської кінноти). Поляки знову зазнали поразки. Б.Хмельницькому  до рук потрапили обидва командувачі  польсько-шляхетської армії, 80 великих  вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. За шість днів до битви під Корсунем помирає король Польщі Владислав IV. Річ Посполита раптом втрачає  короля, командирів і армію.

   Головними, вирішальними чинниками перемоги Б.Хмельницького  були: 1) ліквідація польської оперативно-тактичної  переваги у кавалерії шляхом включення  до козацької армії татарської кінноти; 2) створення оперативно-тактичної  переваги української армії над  польською у піхоті за рахунок  переходу на бік повстанців реєстрових козацьких полків; 3) вдале оперативне маневрування козацької армії шляхом проведення форсованого маршу від  Жовтих Вод до Корсуня та оточення польського війська в районі Корсунь-Стеблів-Ситники.

   Уже перші битви дарували Богданові  Хмельницькому на все життя побратимів - талановитих воєначальників Максима  Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна. Після Корсунської перемоги Б.Хмельницький отаборився під Білою Церквою. Звідти він звернувся до українського народу з Універсалом, закликаючи його взяти  участь у Визвольній війні на добрих конях і зі справною зброєю проти  своїх "розорителів, озлобителів  і супостатів".

   Визвольна армія Б.Хмельницького досягла  більше 100 тисяч. Повстання переросло  у Визвольну війну українського народу проти поневолювачів.

   У вересні 1648 р. відбулася битва під  Пилявцями. На правому березі р. Ікви (Пилявки) були головні сили української  армії, а на лівому полки М.Кривоноса. Їх об'єднувала вузька гребля, яку зміцнили шанцями та гарматами. Зумівши за допомогою розвідки дезінформувати польське командування, гетьман заманив  сюди 80-90 тисячне (включаючи озброєних  слуг) вороже військо, яке 19 вересня  розташувалося табором на пагорбах і заболочених долинах. Реально  оцінивши співвідношення сил, він вдався до тактики активної оборони табору з наступною задачею потужного  контрудару.

   Битва розпочалася 21 вересня. Незважаючи на втрату у цей день переправи, Б.Хмельницький, скориставшись підходом 22 вересня  близько 5 тис. татар, наступного дня  провів добре скоординований широкомасштабний

   

 

наступ з  обох таборів і переміг. Пилявецька перемога ще раз переконливо продемонструвала силу українського війська, полководницький  дар Богдана Хмельницького. Тут  були показані високі бойові якості української  кінноти, яка винесла основний тягар  боротьби з поляками, бо допомога татар  мала переважно морально-психологічний  характер.

 
 

   2.2.  Активні воєнні  дії періоду 1648 -1650 рр.. Реформування 
козацької армії Б. Хмельницьким.

 

   Добившись успіху, Б.Хмельницький здійснює похід  на Захід, узявши спочатку в облогу Львів (8-26 жовтня), а згодом Замостя (6-21 листопада). Для організації боротьби населення Белзького, Волинського  і Руського воєводств він розіслав у різні райони свої полки. До середини листопада вони разом з загонами місцевих повстанців звільнили весь західноукраїнський регіон. Тут розпочалося  формування державних інституцій, зокрема, полково-сотенного територіально-адміністративного  устрою. В даній ситуації відбуваються деякі корективи у стратегії гетьмана Богдана Хмельницького.

   Улітку 1648 р. на Лівобережжі були сформовані Борзенський, Гадяцький, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський, Ічнянський, на Правобережжі - Вінницький, Київський, Уманський полки.

   З метою мобілізації сил народу для свого визволення одночасно  зі створенням нових територіальних козацьких полків на їх базі розпочалося  формування державних структур за полково-сотенним ладом. Це було найяскравішою ознакою  переростання повстання Б.Хмельницького  у Визвольну війну українського народу з-під колоніальної залежності від Речі Посполитої. Такого ж реформування зазнали і шість колишніх реєстрових полків: крім того, на них покладалися  обов'язки щодо надання збройної підтримки  осередкам повстання та кадровому  забезпеченню новостворюваних козацьких  полків.