Партії. Партійні системи

- метод найбільшого  залишку дає змогу отримати  додаткові мандати тим партіям,  залишок голосів яких (унаслідок  певних обчислювальних процедур) буде найбільший;

— метод д'Хондта дозволяє одержати додаткові мандати  тим партіям, які мають "найбільші  середні", отримані внаслідок ділення  залишкових голосів на кількість  дільників, що відповідає кількості  мандатів;

— метод Сен-Лаге — подібний до попереднього за винятком процедури визначення "найбільшого  середнього", яка передбачає залишкові  голоси ділити на непарні дільники (1, 3, б)

На основі виборчого  права та структури виборчої системи  можна виділити декілька типів виборчої системи. Світова практика знає такі типи: представницьку (куріальну), мажоритарну, пропорційну, змішану.

Куріальна система існувала на початку XX ст. в Австрії та Росії. Вона передбачала поділ виборців на окремі курії, кожна з яких мала своє представництво в парламенті. Наприклад, у Австрії за законом 1873 р. виборці поділялися на п'ять курій: землевласників, торговельних і промислових палат, сільських громад, міст і загального виборчого права. Для кожної курії із загальними цензами активного виборчого права визначалися спеціальні цензи для групи виборців окремо. Зокрема, для представників курій землевласників треба було володіти нерухомим майном, курій міст і сільських громад — сплачувати встановлений податок, курій торговельних і промислових палат — бути членами цих палат, курій загального виборчого права — 6-місячний ценз осідлості.

Така виборча  система існувала в 1905 р. у Росії  і дещо в модифікованому вигляді  в СРСР у часи Горбачова, де компартія, профспілки і наукові установи мали свою квоту депутатів на з'їзді Рад  СРСР.

Мажоритарна система передбачає визначення переможця за більшістю голосів, отриманих у виборчому окрузі. Виборчі округи при застосуванні мажоритарної системи найчастіше бувають одномандатними. Дуже рідко трапляється варіант багатомандатності округів. Він застосовується на виборах до місцевих органів влади у Великій Британії, Новій Зеландії та Японії. У цих країнах виборець має стільки голосів, скільки вибирається депутатів від округу (за винятком Японії, де виборець має менше голосів, ніж потрібно обрати депутатів). Мажоритарна система поділяється на такі види: 1) абсолютної більшості; 2) відносної більшості; 8) преференційна виборча система. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості передбачає обрання кандидата депутатом, якщо він набрав більше 50 % від загальної кількості поданих в окрузі голосів. При повторному голосуванні треба набрати для перемоги більшість голосів. Ця система діє у Франції, Еквадорі, Україні (діяла до 1998 р).

При мажоритарній виборчій системі відносної більшості  обраним вважається той кандидат, який набере більшість голосів. Тут  може існувати нижній поріг потрібної  кількості голосів (12 або 25 %). Така виборча  система зберігається у США, Великій  Британії, Канаді.

Преференційна виборча система застосовується у багатомандатних округах, де виборець самостійно виводить рейтинг усіх кандидатів. Якщо жоден із кандидатів не отримує кількості голосів відповідно до встановленої квоти, то другий тур не відбувається. Замість нього відбувається процедура підрахунку голосів згідно з якою, з усього списку кандидатів вилучається той, хто набрав найменше перших місць. Голоси вибулого кандидата передаються в певному порядку тому кандидату, який набрав найбільше перших місць. Ця процедура може охоплювати декілька етапів і тривати доти, доки потрібна кількість кандидатів не набере кількості голосів, що відповідає квоті.

Ще однією модифікацією мажоритарної виборчої системи є  американська система виборів президента. Вона характеризується тим, що вибори відбуваються у два етапи. На першому  етапі проводяться первинні вибори — "праймеріз", у процесі яких кожна партія висуває своїх представників  у кандидати в президенти і  затверджує на своєму з'їзді ту кандидатуру, яка отримала на цьому етапі виборів  перемогу над іншими претендентами  цієї партії.

На другому  етапі формуються кандидати в  члени виборників шляхом висування  єдиним списком комітетами політичних партій із 50 штатів.

Кількість членів колегії виборників залежить від  кількості сенаторів, членів представників  конгресу США, вибраних із певного округу, і тому в кожному штаті кількісний склад колегії виборників не однаковий (від 8 до 20). Від федерального округу Колумбія обирається 3 виборники. Кількість  виборників на федеральному рівні повинна  дорівнювати 538 осіб (435 + + 100 + 3).

При виборах виборників, де кожний штат є округом, усі місця  в колегії виборників отримує  той партійний список виборників, який отримав найбільшу кількість  голосів на виборах, а виборники  від інших партій не отримують  жодного місця.

Пізніше виборники  збираються в інших штатах і голосують  бюлетнями за президента і віце-президента. Вважається обраною кандидатура, яка  набрала абсолютну більшість  голосів (270 і більше).

Мажоритарна виборча система сприяє успіхові великих впливових партій, які мають розгалужену структуру в більшості виборчих округів. Вважається, що мажоритарна система таким чином забезпечує стабільність парламентів і урядів.

Недоліком її є  те, що голоси, подані за переможених  кандидатів, фактично пропадають. У  результаті таких виборів трапляються  випадки, коли парти виграють вибори за кількістю голосів виборців, а  програють їх за кількістю отриманих  мандатів. Наприклад, у 1981 р. Лейбористська  партія Великої Британії виграла  вибори за кількістю голосів, але  програла Консервативній партії за кількістю  мандатів.

Пропорційна виборча система передбачає вибори за партійними списками і розподілом мандатів між партіями пропорційно до кількості голосів, зібраних кожною із них у межах виборчого округу. Характерним для пропорційної виборчої системи є те, що, по-перше, визначається виборчий метр і, по-друге, здійснюється умовне передання голосів. Виборчий метр — це найменша кількість голосів, потрібна для обрання одного депутата. Умовне передання голосів означає, що голоси, подані за кандидата понад те число, яке відповідає виборчому метру, обов'язково зараховується іншому кандидатові, який не набрав потрібної кількості голосів

Вибори за пропорційними  списками проводять тільки у багатомандатних  округах, оскільки навіть теоретично не можна поділити один мандат між кількома депутатами.Здебільшого межі виборчого  округу збігаються з межами великої  адміністративно-територіальної одиниці  — області, штату, провінції, землі.

Пропорційна виборча  система поділяється на такі підсистеми: пропорційна система з жорсткими  списками; пропорційна система з  преференціями; пропорційна система  з напівжорсткими списками.

Пропорційна система  з жорсткими списками передбачає голосування за цілий список. У  виборчому бюлетені, як правило, фігурують  тільки назви або емблеми партій, без переліку кандидатів до них. Виборець підкреслює обрану назву партії або  емблему. Така система застосовується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі.

Преференційна система  дає змогу виборцям виявляти своє ставлення до кожного кандидата, занесеного до конкретного партійного списку. Виборець у бюлетені має  право надати перевагу (преференцію) тому чи іншому кандидатові. Тут переможець визначається на підставі кількості  голосів, отриманих тим чи іншим  кандидатом, незалежно від його порядкового  номера в партійному списку. Система  з преференціями існує у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

У системі з  напівжорсткими списками виборець голосує, як і в першому випадку, за цілий  список або у другому випадку  вибирає кандидата за преференційним принципом. Така система функціонує в Італії, Австрії, Швейцарії.

Пропорційна виборча  система на відміну від мажоритарної, по-перше, краще враховує відповідність  між кількістю голосів та мандатів; по-друге, виборець тут голосує, як правило, за певні політичні платформи, а  не за позицію окремих людей. Однак  при цій системі отримують  мандати малочисельні позасистемні партії. Для подолання цього недоліку застосовується загороджувальний "пункт", тобто відповідний відсоток голосів, який повинна отримати партія, щоб  здобути мандат депутатів. У випадку  неподолання цього бар'єра партія не одержує жодного мандата. В  Ізраїлі виборчий бар'єр становить 1 %, у Швеції — 4 %, в Німеччині, Росії  — б %, у Туреччині — 10 % дійсних  голосів.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної та пропорційної виборчих систем. Вона має різні модифікації. У найпоширенішому варіанті змішаної виборчої системи частина депутатів обирається за пропорційним, а частина — за мажоритарним принципом до нижньої палати парламенту. При цьому пропорційна і мажоритарна частини можуть мати різні величини. У Німеччині, Росії, Литві, Грузії пропорційна і мажоритарна величини становлять половину, а в Угорщині — дві та одну третини від загальної кількості депутатських місць. У цій системі виборець отримує два голоси: один подає за одного із кандидатів, а другий — за один зі списків.

Отже, політичну  культуру можна розглядати як ментально-поведінковий рівень суб'єктів політичного процесу, духовно ментальну основу політичної системи, якісний стан Функціонування інститутів політичної системи і  форм політичної взаємодії.

Використані джерела

  http://pidruchniki.com.ua/18060203/politologiya/partiyi_partiyni_sistemi