Партії. Партійні системи

Дата добавления: 29 Октября 2013 в 21:40
Автор: a***********@gmail.com
Тип работы: реферат
Скачать полностью (42.82 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Політологія реферат партії.docx

  —  45.32 Кб

Міністерство освіти і  науки

Київський національний економічний  університет

 імені Вадима Гетьмана

 

 

 

 

 

Реферат на тему

Партії.

Партійні системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

План

 

    1. Сутність і функції партій
    2. Типологізація партій
    3. Типологія партійних систем
    4. Партійне життя України
    5. Виборча система

 

 

1.Сутність і функції партій

Слово «партія» побутувало ще у часи Стародавнього Риму. Етимологія його бере початок від латинського  partis, що означає «частина». До початку XVIII ст. слово «партія» вживалося у негативному сенсі.

Політологи Заходу не дійшли згоди щодо дефініції цього поняття. Так, відомий американський політолог  Ж.Лапаломбара пропонує при визначенні брати до уваги те, що це суб’єкт  певної ідеології або особливої  світоглядної орієнтації, організація, тобто достатньо тривке об’єднання людей на ріних рівнях політики –  від місцевого до міжнародного; що мета партії  - завоювання та здійснення влади (хоча бувають партії, які вбачають свій обов’язок у пробудженні  сучасної думки навколо болючих, на її погляд, проблем) і що кожна  партія прагне забезпечити собі підтримку  народу – від голосування за неї  до активного членства. Французький  політолог Ж.-Л.Кермон дає таке визначення: «Партії – це організовані політичні  сили, які об’єднують громадян однієї політичної тенденції для мобілізації думки з певної кількості цілей та для участі в органах влади або для орієнтування влади на досягнення цих вимог». З такими істотними ознаками партії можна погодитися і взяти їх за основу, аналізуючи партійну систему і партійні процеси в Україні.

Існують різні точки зору на історію становлення партій. Так, більшість європейських політологів  вважають, що партії виникли із запровадженням  загального виборчого права, а політичні  формування (клуби, асамблеї) часів  Французької революції є лише прообразами партій.  Англо-американські політологи  наполягають на тому, що відлік партій у сучасному розумінні треба вести з XVII-XVIII ст., зокрема відтоді, коли у 70-80-х роках XVII ст. в Англії з’явилися перші справжні партії – торі і віги. 

Виникнення партій пов’язане  з особливостями політичної ситуації у тій чи іншій країні, тенденціями  світового суспільного розвитку. За М.Вебером, партії у своєму розвитку пройшли етапи: аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія. Одні партії виникли внаслідок проведення виборчої кампанії, інші (комуністичні партії) з’явилися в нелегальних умовах боротьби проти існуючого політичного ладу в ХІХ ст., треті (соціал-демократичні) виросли з профспілкового, четверті (християнсько-демократичні) – з католицького рухів, п’яті (Об’єднання на підтримку республіки) – з найближчого оточення визначних політичних діячів.

Сучасний партійний процес у країнах Заходу має тенденцію  до утворення партійних коаліцій (коаліція лівих у період Республіки у Франції, соціал-ліберальний альянс у Великій Британії). У країнах  Східної Європи та СНД партійне життя  набуло політичної диференційованості після того, як на ґрунті масових  об’єднань та рухів, що розпалися, виникали нові партії, відірвані від соціальних груп. У багатьох країн «третього  світу» вагомими чинниками утворення  партій є релігійні, класові, часом  родові чи племені інтереси. Подекуди тут відсутній політичний плюралізм.

Аналізуючи діяльність партій, важливо визначити їхні функції:

  • Ідеологічну - розробка ідеології і поширення її серед електорату, що сприяє інтеграції і соціалізації певних соціальних груп, категорій індивідів, передбачає їх об’єднання навколо певної системи цінностей,норм;
  • Наукову – розробка партією різноманітних соціальних проектів, технології виборчої кампанії, законопроектів, програм соціально-економічного, політичного та духовно-культурного розвитку, адміністративно-аналітичних центрів, центрів стратегічних досліджень, соціологічних лабораторій, бібліотек;
  • Участь у боротьбі за владу – механізм добору кадрів та підготовки для різних жанрів державної діяльності (депутатської і адміністративно-управлінської), створення «тіньових кабінетів», моделювання державної діяльності свої політичних опонентів, критика їхнього політичного курсу, розробка стратегії і тактики передвиборчої боротьби;
  • Здійснення влади – розробка політичного курсу, а також пошук управлінських моделей його здійснення, формування громадської думки для підтримки цього курсу, розширення контактів з різними політичними силами і соціального підгрунття для забезпечення власного статусу;
  • Представництво соціальних інтересів – партія виявляє інтереси тих чи інших соціальних груп, надає їм політичне спрямування через різні засоби комунікації, коригує власний політичний курс відповідно до їхніх інтересів.

2.Типологізація партій

Типологізація партій здійснюється за різними ознаками. Найістотніші з них такі: ідеологія, політична платформа, організаційна структура, методи і засоби діяльності, політичний статус, соціальна основа і електорат.

За ідеологіями як певними системами політичних цінностей партії поділяються на комуністичні і неокомуністичні, соціал-демократичні, ліберальні і неоліберальні, консервативні і неоконсервативні, фашистські і неофашистські. Типологія партій передбачає також поділ їх за політичним темпераментом – ліві, центристські, праві.

Для лівих і правих характерний  певний набір цінностей, що зберігають упродовж століть. Лівим властиві пацифістські, антикапіталістичні, антирасистські, антиклерикальні орієнтації, прагнення  до рівності і прогресу, праві визнають культ влади та ієрархії, прагнуть до збереження усталених порядків, поваги до них. Ф. Гогель назвав лівих  партією руху, а правих – партією  порядку. Сучасна типологізація  за ідеологічними критеріями виглядає так: ліві (комуністи), лівий центр (соціал-демократи), центр (ліберали), правий центр (неоконсерватори), праві (неофашисти). Але в певних ситуаціях ліві можуть стати правими, і навпаки. Так, у країнах СНД правими стали типові ліві – комуністи, оскільки вони виступають за збереження низки атрибутів адміністративно-командної системи, а лівими – сили демократичної орієнтації.

Політична платформа, як правило, включає такі блоки проблем-удосконалення державних і правових інституцій, визначення соціально-економічної стратегії, втілення духовно-культурної політики Кожен із цих блоків можна розбити на вужчі. Наприклад, державні і правові інституції включають такі напрями, як визначення форми державного устрою і правління, координація діяльності адміністративно-виконавчих, представницьких і судових органів, формування військово-політичної доктрини і зовнішньоекономічної стратегії.

Організаційна структура передбачає принципи побудови партії, статус її органів, взаємозв'язки між структурними ланками. У світовій політології виділяються декілька підходів до класифікації партій за організаційною структурою. Так, М.Дюверже встановив бінарну класифікацію — кадрові та масові партії. Кадрові партії виникли на початку XX ст. на основі електоральних комісій "у низах" та парламентських груп "у верхах". Кадрові партії не мають інституту фіксованого членства і членських внесків, діють переважно під час передвиборчих кампаній через професійних і громадських активістів. Це передусім партії впливових людей, котрі мають авторитет і можуть розраховувати на підтримку. Первинними осередками таких партій є комітети виборчого округу чи району, які намагаються залучити під час виборів якомога більше своїх прихильників. Кадрові партії мало займаються розробкою ідеологічних доктрин, а здебільшого керуються виборчим прагматизмом. До типових кадрових партій належать Республіканська і Демократична партії США.

Масові  партії об’єднують велику кількість людей, що гуртуються у первинних структурах, мають фіксоване членство. Основне джерело фінансування цих партій  - членські внески.  Їхня діяльність має здебільшого ідеологічних характер і відзначається активною виборчою боротьбою. Керівництво в масових партіях здійснюють професійні політики та постійні управлінські партійні кадри. Ці партії вимагають у своїх членів пристрасності і лояльності, а також активної участі у партійному житті. За структурою серед масових партій розрізняють соціал-демократичні, комуністичні (ленінські) і фашистські. Масові партії, як правило, забюрократизовані, спостерігається сильний розрив між партійними масами і партійною елітою.

Партії  комуністичного і фашистського типів – суворо централізовані та ієрархізовані, вимагають від своїх членів залізної дисципліни, сповідують культ вождя. Структурні підрозділи партій фашистського  типу здебільшого воєнізовані, що забезпечує їм активні дії у боротьбі з противниками. Ж.Шарло доповнив типологізацію третім типом партій – партіями виборців, які з одного боку характеризуються виборчим прагматизмом, але не створюють мережі організованих прихильників на зразок кадрових партій, а з іншого – мають централізовану масову організацію, проте не вимагають від своїх членів постійної участі у партійному життя. Такими є сучасні партії центристського спрямування.

За характером внутрішньої субординації розрізняють  три типи партій: централізовані з вертикальною структурою управління, децентралізовані з горизонтальними координуючими і управлінськими ланками, фракційні. Перший організаційний тип характеризується строго фіксованими членством, чітко окресленою централізованою владою, відокремленістю апарату від рядових членів партії. Децентралізований організаційний принцип властивий багатьом консервативним і ліберальним партіям Заходу. Найбільш яскраво ця структура виражена у партії зелених. Фракційність чітко обмежується у Ліберально-демократичній партії Японії, яка перебуває при владі з 40-х років. Кожна фракція має організаційну автономію при координації загальнопартійного керівництва і конкурує з іншими. Фракційність характерна і для Соціалістичної партії Франції. Існує ще така організаційна форма, як система об’єднаних партій.

За методами і  засобами діяльності партії поділяють  на авангардні та парламентські.

Авангардні  партії, які претендують на керівництво всім народом, вдаються до силових методів тиску (страйків, пікетування і навіть актів терору) на владу для досягнення власної програмної мети. Часто діяльність цих партій межує з порушенням закону. Хоча відкрито у правових державах вони не афішують своїх дій. Авангардний тип партій, що відзначаються ультра радикалізмом і екстремізмом, найбільш поширений серед ультралівих і ультраправих.

Партії  парламентського типу (ліберальні, соціал-демократичні та неоконсервативні) помірковані, вони користуються тими засобами, які не виходять за межі правового поля.

Статус  партії характеризує її місце та роль у суспільстві, державі та передбачає юридичний, територіальний і владний аспект За юридичним статусом парти бувають легальні та нелегальні, за географічною поширеністю і густотою організації - регіональні, що діють у певному регіоні, національні, діяльність яких поширюється на всю територію держави, наднаціональні, що мають розвинені міжнародні структури. Владний статус передбачає представництво партій у державних органах. За владним статусом партії поділяються на опозиційні, парламентської більшості і парламентської меншості.

3.Типологія партійних систем

Партійну систему треба  розуміти як сукупність політичних партій, характер їх взаємодії, місце і вплив  у певній політичній системі. Типологія партійних систем передбачає декілька варіантів:

  1. Тритипова схема М.Дюверже, згідно з якою партійні системи поділяються на однопартійні, двопартійні і мультипартійні;
  2. Тритипова система Б.Гаврилишина, який поділяє партійні системи на олігархічні, противаг (боротьба за владу) і колегіальні (співпраці при владі);
  3. Семитипова схема Дж.Сарторі з таким поділом партійних систем: однопартійна, гегемоністська, домінування, двопартійна, обмеженого плюралізму, поляризованого плюралізму, автомізована;
  4. Типова система А.Лейпхарта, який розрізняє партійні системи за способом утворення коаліцій на підставі їхнього ставлення до існуючих в суспільстві протиріч: лівоцентриська, правоцентриська, ліво-права, ліва центр-права.

 Класифікація Дж. Сарторі, на відміну від інших класифікацій, не тільки розрізняє партійні системи за кількістю функціонуючих у політичній системі партій, а й враховує характер їх взаємодії, ступінь політичного впливу на суспільство загалом і політичну систему зокрема. Тому таку класифікацію можна використовувати у наукових дослідженнях як найдосконалішу.

Однопартійній системі властиве конституційне закріплення керівної ролі однієї партії, зрощування партійного і державного апарату, заборона утворення інших партій. Така партійна система існувала у фашистських Італії та Німеччині, а також у колишньому Радянському Союзі. Нині вона існує в Китаї, Північній Кореї, на Кубі, в Іраку та деяких країнах Африки (Кенія, Сомалі, Лівія).

Гегемоністська  система характеризується панівним становищем однієї партії при відсутності партійної конкуренції, а також — наявністю декількох партій, які мають організаційну автономію, але визнають керівну роль правлячої партії. Така система існувала у соціалістичних країнах Східної Європи,

Система домінування передбачає довготривале (протягом декількох термінів парламентських виборів) керівництво державою однієї партії, яка має достатню парламентську більшість для формування уряду. Ця партійна система мала місце у Швеції, де у 1932—1976 рр. та у 1982—1991 рр. правила Соціал-демократична робітнича партія, і в Японії, де Ліберально-демократична партія від 1955—1994 рр. незмінно формувала уряд.

Двопартійна система відзначається домінуванням двох потужних політичних партій, одна з яких перебуває при владі, а інша — в опозиції. Класичними країнами з двопартійною системою є Велика Британія і США. Республіканська і Демократична партії США, Консервативна і Лейбористська партії Великої Британії, змінюючи одна одну при владі, переважають у політичних системах цих країн.

Страницы:123следующая →
Описание работы
Слово «партія» побутувало ще у часи Стародавнього Риму. Етимологія його бере початок від латинського partis, що означає «частина». До початку XVIII ст. слово «партія» вживалося у негативному сенсі.
Політологи Заходу не дійшли згоди щодо дефініції цього поняття. Так, відомий американський політолог Ж.Лапаломбара пропонує при визначенні брати до уваги те, що це суб’єкт певної ідеології або особливої світоглядної орієнтації, організація, тобто достатньо тривке об’єднання людей на ріних рівнях політики – від місцевого до міжнародного; що мета партії - завоювання та здійснення влади (хоча бувають партії, які вбачають свій обов’язок у пробудженні сучасної думки навколо болючих, на її погляд, проблем) і що кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу – від голосування за неї до активного членства.
Содержание
Сутність і функції партій
Типологізація партій
Типологія партійних систем
Партійне життя України
Виборча система