1. Адміністративно-територіальний  устрій

     В адміністративному відношенні Німеччина  поділяється на 16 земель (3 з яких — міста: Берлін, Гамбург та Бремен).

     Земля в ФРН є "державою-членом" (Gliedstaat) федерації.

     Для того, аби відрізняти від "землі" (у сенсі грунту) часто використовується термін Федеральна земля (Bundesland), але  в юридичних документах, таких  як Конституція ФРН або конституціях земель, він не використовується.

     Історично на території Німеччини до середини XIX століття існувало багато окремих  дрібних держав, в течение веков  її географічна карта дуже змінювалась. Землі в їх нинішньому вигляді  сформувалися після 1945 року. При цьому  частково враховувалися як традиційна спільність земляцтв, так й історично  сформовані кордони. Землі, сформовані в американської, британської і  французької зонах окупації, увійшли  до складу ФРН; землі у радянській окупаційній зоні утворили Німецьку Демократичну Республіку і втратили статус земель аж до об'єднання Німеччини  в 1990.

     У конституційному праві Німеччини  підкреслюється, що землі не є адміністративними  одиницями ФРН (тобто є похідними  від федерації), а навпаки, ФРН  є об’єднанням земель. Землі вважаються суб'єктами конституційного права, а також володіють обмеженою  міжнародною правосуб'єктністю. Землі  несуть "державну відповідальність". Три землі використовують термін "вільна держава" (Баварія, Саксонія і Тюрінгія), однак особливі права  в порівнянні з іншими землями  з цим не пов'язані.

     У адміністративно-територіальному відношенні ФРН складається з таких земель: Баварія, Баден-Вюртемберг, Берлін, Бранденбург, Бремен, Гамбург, Гессен, Мекленбург-передня  Померанія, Нижня Саксонія, Рейнланд-Пфальц. Саар, Саксонія, Саксонія-Ангальт, Північний  Рейн-Вестфалія, Тюрінгія і Шлезвіг-Гольштейн. Федеральні землі – це не провінції, а держави зі своєю Конституцією, що відповідає принципам республіканської, демократичної, правової і соціальної держави, і органами влади. Наслідком федерального пристрою є те, що громадянин не протистоїть єдиною, неділимою, а значить і всесильній, центральній державній владі [3].

     У адміністративно-територіальному відношенні землі діляться на адміністративні  округи ("регирунгсбецирки"), округи – на адміністративні райони ("крайзи") і міста зовні-районного підпорядкування; низова одиниця – община ("гемайнде"). Основні компетенції в області  регулювання використання території  і регіонального планерування належать землям. Однією з важливих загальнодержавних  програм вважається спільна (федерації  і земель) програма поліпшення регіональної господарської структури, що фінансується федерацією і землями на паритетних початках. Розподіл федеральної допомоги між регіонами країни узгоджується з керівництвом Європейського союзу (ЄС) в Брюсселі.

     2. Територіально-організаційна  форма влади

     Конституція ФРН прийнята 23 травня 1949 р. і носить дослівну назву "Основний Закон для  Федеративної Республіки Німеччини". Назва Основний Закон (Grundgesetz) пояснюється  тим, що з самого початку документ задумувався як тимчасова конституція, за якою житимуть об’єднанні в ФРН  західні землі Німеччини до повного  відновлення єдиної німецької держави. Конституційний процес розпочався 1 липня 1948 р. передачею верховним командуванням  західних окупаційних зон т.зв. „франкфуртських  документів" міністрам-президентам  створених на території їхніх  зон німецьких земель. В цих  документах містилися вимоги створити демократичну, федералістичну систему  правління, яка б гарантувала  дотримання особистих прав і свобод. Саму розробку проекту майбутньої конституції  здійснювала Парламентська рада. Найбільші дискусії викликала при цьому концепція федеративного устрою ФРН. Схвалена Парламентською радою конституція вступила в дію 23 травня 1949 р. на території тодішньої ФРН. Згідно з тодішніми планами ця конституція мала діяти до повного відновлення німецької державності, але беручи до уваги 40 років її бездоганного функціонування, вона була збережена майже без змін і після вступу колишньої Німецької Демократичної Республіки до складу Федеративної Республіки Німеччина.

     Конституція ФРН свідомо розпочинається переліком  основних прав і свобод людини та громадянина. Їм посвячені перші 19 статей. В наступних  статтях конституція описує основи побудови політичної системи і визначає статус і компетенції органів  федерації та суть відносин між ними. Стаття 79 частина 3 захищає недоторканість людської гідності – основи конституційних прав людини - , федеральний устрій та визначені статтею 20 структурні принципи державного ладу ФРН.

     Конституція може бути змінена тільки двома третинами  голосів депутатів Бундестагу та Бундесрату. Контроль над дотриманням  конституції здійснює Федеральний  Конституційний Суд [7].

     Главою  держави в ФРН є федеральний  президент (Bundespräsident). Батьки німецької  конституції свідомо відвели  федеральному президенту відносно слабку роль в політичній системі Німеччини, щоб відмежувати його пост від  подібного посту рейхспрезидента (Reichspräsident) в Веймарській республіці, і наділили його переважно репрезентативними  та формальними повноваженнями. Його політична роль обмежена функцією надпартійного, націленого на політичний компроміс  арбітра. Але навіть ця функція значно послаблена на практиці, прикладом  тут є дострокове припинення повноважень  Бундестагу в 1982 р., коли федеральний  президент виконав тільки побажання  задіяних політиків, які були справжніми ініціаторами припинення повноважень  парламенту. Найефективнішим засобом, яким федеральний президент може досягти деякого політичного  ефекту, є його звернення і промови, через які він втручається в політичні дискусії або навіть ініціює в політикумі дискусії з певних тем.

     Федеральний президент обирається Федеральними Зборами на п’ять років і може бути один раз переобраним на наступний  термін.

     Органи  законодавчої влади федерації беруть участь в ухваленні федеральних  законів та здійсненні контролю за виконанням федерального бюджету. До органів  законодавчої влади федерації відносяться  Бундестаг та Бундесрат. Проте, на зважаючи на два органи, що беруть участь в  законодавчому процесі, ФРН не слід сприймати, як це часто помилково  робиться, як країну з типовою двопалатною  систему як США чи Велику Британію. Власне парламентом є тільки Бундестаг, що обирається на загальнонімецьких  виборах , його депутати володіють вільним  представницьким мандатом від німецького народу. Депутати Бундесрату мають  т.зв. імперативний мандат від урядів федеральних земель, тобто вони зобов’язанні виконувати вказівки земельних урядів, інтереси яких вони представляють на федеральному рівні. Окрім того, Бундесрат  і Бундестаг мають різні повноваження і роль в законодавчому процесі, тому Бундесрат не можна розглядати як повноцінну другу палату парламенту.

     Бундестаг схвалює федеральні закони, обирає федерального канцлера, а також, як частина Федеральних Зборів, федерального президента, здійснює контроль за виконанням федерального бюджету, контролює діяльність федерального уряду, приймає рішення  про використання збройних формувань  Бундесверу, утворює комітети для  підготовки законопроектів, здійснює контроль за діяльністю німецьких спецслужб [4].

     Німецька  конституція визначає, що депутат  Бундестагу не пов’язаний при голосуванні  чи інших діях ні до вказівок своєї  партії, ні до якоїсь іншої групи  впливу, однак в парламентській практиці спостерігається сильний вплив  фракційної дисципліни. Депутати однієї партії, як правило, погоджують перед  голосуванням по кожному законопроекту  свою поведінку при голосуванні. Відхилення від домовленої поведінки при голосуванні можуть мати внутрішньопартійні наслідки для окремого депутата, оскільки повторне проходження в парламент його кандидатури в великій мірі залежить від підтримки його партії. Підтримання фракційної дисципліни є основним завданням голови фракції партії в Бундестазі.

     Депутати  Бундесрату на відміну від депутатів  Бундестагу призначаються урядами  федеральних земель, а не обираються німецьким народом на загальних  виборах. Тому Бундесрат є постійно діючим органом в той час, як повноваження Бундестагу обмежені чотирьохрічною каденцією. Розподіл голосів в Бундесраті змінюється тільки в зв’язку зі зміною складів  земельних парламентів і створених  в них урядових коаліцій, оскільки вибори в окремих землях не співпадають  у часі ні між собою, ні з виборами до Бундестагу. Тому в Бундестазі та Бундесраті не виключеною є можливість створення протилежних більшостей.

     Бундесрат не є типовим органом законодавчої влади, його було створено для забезпечення участі федеральних земель в законодавчому  процесі в тих частинах, які  стосуються їх компетенцій. Бундесрат  бере участь в підготовці всіх законів, але його вето може бути подолане Бундестагом, якщо відповідний закон не визначений конституцією як такий, що потребує обов’язкового  підтвердження Бундесратом.

     Кожна земля отримує в Бундесраті в  залежності від числа її жителів  від 3 до 6 голосів, депутати однієї землі  в Бундесраті можуть голосувати тільки однаково. Якщо партії, які входять  в земельний уряд, не можуть погодитися на спільне голосування з якогось  законопроекту в Бундесраті, то представники землі, як правило, утримуються від  голосування по цьому законопроекту. Де факто таке утримання прирівнюється  до голосування через „ні". При  виникненні конфлікту між Бундесратом  і Бундестагом включається спільний Погоджувальний комітет.

     Засідання Бундесрату веде президент Бундесрату. В визначеному конституцією порядку  заступництва глави держави - федерального президента - президент Бундесрату стоїть на другому місці, тобто у  випадку дострокового припинення повноважень  федерального президента функції глави  держави тимчасово виконує президент  Бундесрату. Президентство в Бундесраті переходить що півроку у встановленому  порядку від однієї землі до іншої.

     Нагадаємо, що Федеральна Республіка Німеччина  – демократична, федеральна, правова  і соціальна держава з республіканською формою правління. У Основному законі закріплені основні свободи, обов'язок держави захищати гідність людини і  право вільного розвитку особи, права  і свободи громадян тощо. Ідея правової держави доповнюється принципом  соціальної держави: обов'язком держави  реалізовувати принцип соціальної справедливості і захищати соціально  слабких.

     Метою федерального порядку є те, що перешкодило  зайвій концентрації влади. Розподіл компетенції  означає і розподіл влади. Участь населення в політичних рішеннях теж більше, оскільки існує безліч політичних органів на обмеженій  території.

     У компетенцію 16 земель входять законодавство  і управління в області культури і освіти. У їх руках поліція, комунальне право, право земляного планерування, регулювання і будівництва, дорожнє  і водне право. Законодавчі права  земель витікають з Основного  закону, де записано, що землі володіють  правом на законодавство у випадках, де воно не потрапляє в законодавчу  компетенцію федерації. Також у  всіх землях є парламенти, що обираються строком від чотирьох до п'яти  років. У парламентах 16 земель представлено різна кількість депутатів. В  парламентів різні найменування – ландтаг, цивільні збори, палата депутатів. Більшість парламентів можуть самороспускатися на основі вирішення більшістю голосів.

     У земельних конституціях не передбачений пост президента як глави держави. Прем'єр-міністри (буквально: міністри-президенти) земельних  урядів обираються парламентами земель і поєднують функції глави  уряду і представницькі прерогативи  глави держави, тобто землі. У  так званих містах-державах (Берлін, Бремен, Гамбург) глави урядів називаються  правлячими бургомістрами уряди - сенатами, а міністри - сенаторами.

     Також в землях функціонує власна судова система. У кожній землі (за винятком Шлезвіг-Гольштейна) існує свій орган  конституційного контролю. В межах  декількох сотень округів діють  міські, комунальні і сільські органи місцевої самоврядності, що обираються населенням на основі пропорційного  представництва. Податки на нерухомість  і виробництво, так само як і прибуткові податки, йдуть на різні операції місцевих властей, але більшість  общин і муніципалітетів отримують  додаткові субсидії від федерального уряду [10].

     Німецький федералізм зв'язує між собою зовнішню єдність і внутрішнє різноманіття, аналогічно тому, як, наприклад, це має  місце в США або Швейцарії. Збереження регіонального різноманіття - традиційне завдання федералізму. Ця функція набуває сьогодні нової  суті у зв'язку з такими регіональними  вимогами, як охорона пам'ятників, збереження містобудівних традицій і розвиток культури регіонів. Перш за все федеральна держава повинна забезпечувати  свободу. Розподіл завдань між федерацією і землями істотний елемент в  системі розділення і урівноваження  властей, передбачених в Основному  законі.

     3. Місцеве самоврядування

     Основний  закон не містить докладних постанов про місцеве управління та самоврядування. Він вказує, що громадам повинно  бути гарантоване право регулювати в рамках закону під свою відповідальність всі справи місцевого співтовариства. Об'єднання громад також мають право самоврядування. В округах і громадах повинні створюватися представницькі органи шляхом загальних, прямих, вільних, рівних і таємних виборів. Слід зазначити, що в округах і громадах правом обирати й бути обраним наділені також особи, що мають громадянство однієї з держав, що входять у Європейське співтовариство (ч. 1 ст. 28).

     Кожна земля самостійно визначає структуру  й повноваження органів місцевого  управління та самоврядування: загалом - у земельних конституціях, а  більш докладно - у спеціальних  законах. Система місцевого керування  й управління та самоврядування будується  відповідно до адміністративно-територіального  розподілу земель. Більшість земель ФРН (Баварія, Баденвюртемберг, Гессен, Нижня Саксонія, Рейнланд-Пфальц, Саксонія, Північний Рейн-Вестфалия) в адміністративному  відношенні діляться на округи, повіти й громади; більша частина нових  земель (Бранденбург, Мекленбург- Верхня Померанія, Саксонія-Ангальт, Тюрінгія), а також дві невеликі західні  землі (Саар, Шлезвиг-Гольштейн) - тільки на повіти й громади [9].