Використання компютерних моделей при вивченні фізики

2. Будь-які заходи заохочення добрі тоді, коли вони не роздувають недоліків дитини, його самолюбності, зарозумілості.

3. Привчайте дитину до радості перемоги на тривалому шляху,
ставте мету далеку і близьку.

Покарання доцільно тоді, коли дитина сама зрозуміла, що поступив погано, коли вона сама себе засуджує. Тому вона і покарання сприйме як належне, їй буде легшим понести покарання.

Не поспішайте з висновками, не шукайте погані мотиви в неправильних діях дитини.

Не гарячіться, заспокойтеся, розберіться у всьому, що відбулося.

Не кажіть, погано чи добре поступила дитина, не розібравшись в мотивах його дії.

Покарання треба довести до кінця, але вжити заходів до того, щоб надалі було неможливе зробити подібного роду помилку.

Найважливіше – спонукати здібність до самооцінки, щоб викликати самопокарання, щоб спонукати до самосхвалення. Саме в цьому випадку заохочення і покарання стають найдієвішими.

Таким чином, в даному пункті я розглянула основні методи роботи з важкими дітьми, їх схожість на роботу з будь-якими учнями, але особливу специфіку в прийомах і способах, якими здійснюються ці методи.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.

3.1. Випадок із практики викладача ЗОШ.

Головний герой цієї розповіді Сергій. У школу Сергій пішов як і усі діти у сім років. Був кмітливим і розумним хлопчиком. Але одразу  ж з першого класу Сергій побачив різницю між собою і своїми однолітками в тому, що його батьки займали вельми шановні та добре оплачувані посади. Батько Сергія був директором заводу, мати – директором банку. З першого класу Сергій почав неповажно ставитися до оточуючих товарищів і вчителів.

Буває розіб`є вікно – вчителька дзвоне батькам, на наступний день прийде столяр, засклить вікно і все. Порве чиїсь бант – прийде домохозяйка, купить інший. Не могла вчителька нічого вдіяти з цим хлопцем: і до директора визивали майже кожну неділю, а нічого не допомагало. Батьки ігнорували всі прохання вчительки, на класні збори ходила домохозяйка.

Перейшовши в п`ятий клас, Сергій вже стояв на рахунку в дитячій кімнаті районної міліції. Прийшовши в вересні в школу у Сергія став новий класний керівник. Чувши про діяльність Сергія, відмовлялись від цього класу усі класні керівники. Взяла на себе цей клас викладач української мови. Вона не казала нікому про витівки Сергія, вона дзвонила батькам і розмовляла з ними. Ось розіб`є Сергій скло, вона визиває батька в школу. Приходить столяр – вона його відправляє і каже, що їй потрібен саме батько. Дзвонить вона Сергієвому татові і на погрози, що її можуть звільнити, відповідає, що якщо він не прийде, то стаття «про розумного хлопчика» і шановного директора з`явиться у газетах. Довелося батькові приходити до школи.

Потім і матері Сергія довелося відвідати школу, коли він вимазав однокласниці бант і власноруч його постирати.

Після цих випадків поведінка Сергія різко змінилася: він почав інакше себе поводити, почав вчитися. Напротязі року за ним вже не було жодної такої провини, його зняли з рахунку дитячої кімнати.

3.2. Аналіз педагогічної ситуації.

Чому саме у п’ятому класі почала змінюватись поведінка Сергія і що цьому сприяло? Чому і вчитель молодших класів, і новий класний керівник, на перший погляд, впливали на нього однаковими методами. Але в одному випадку це нічого не дало, а в іншому – є результат.

Ми бачимо, що Сергій не поважає труд інших людей. Він може дуже легко щось зламати, вимазати, навіть не замислившись над тим, що це чиясь праця. Але для нього авторитетом є батько, його він боїться і слухає. Вчинивши якийсь проступок, Сергій впевнився, що батьківська влада захищає його. Перша вчителька Сергія бачила це, і вона, не маючи певного довершеного плану дій, просто зверталася до батьків, вважаючи, що вони самі займуться вихованням сина. Але вона не взяла до уваги, що сина виховували не батьки, а найомні люди. Батьки уходили на роботу рано, приходили піздно і, зайняті своїми справами, майже не бачили сина. Можливо, що Сергій своїми вчинками хотів не тільки показати своє «Я», а також намагався привернути увагу батьків.

На щастя вчителька побачила суть проблеми. Їй знадобилось багато зусиль, щоб по справжньому зустрітися з батьками та заставити відповісти їх за вчинки свого сина. Врешті-решт батькам нікуди було діватися, бо подальша поведінка сина поставить загрозу їх кар’єрі. Довелося батькам впливати на сина.

Дуже важливо, що вчителька з першого дня не записала Сергія у список безнадійних учнів, а почала шукати вихід з положення. Вона вірила в те, що Сергій гарний хлопчик і може змінити своє ставлення до інших. Класний керівник ставилась до учня з повагою та розумінням.

У цій ситуації ми бачимо досить складний метод – фланговий підхід. Вчителька ставиться доброзичливо до Сергія, до батьків вона використовує прийом попередження, а батьки використовують до сина прийом покарання.

Мені дуже сподобалось, як в цій ситуації поводила себе класний керівник. Вона, незважаючи на погрози батьків Сергія, довела свою мету до кінця. Поведінка хлопця змінилася, а з часом помінялося також і ставлення до інших у позитивну сторону.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумок роботи хочу зазначити, що поставлена мета була досягнута – досліджені і вивчені методи і принципи роботи з «важкими» дітьми, встановлена необхідність індивідуального підходу, визначена специфіка такої роботи. 

Я повністю погоджуюсь з твердженням, що необхідно не тільки ретельно вивчити своїх вихованців, а й вміти розділити їх проблеми, «відчути» дитину. А цьому неможливо навчитись за допомогою якихось спеціальних прийомів. Це дається лише завдяки високій емоційно–етичній культурі педагога. Я переконана, що основним джерелом успіху процесу виховання і перевиховання є радість оптимістичного переконання дитини в своїх силах. Ніякий вихователь не зможе затвердити в душі дитини гарне, якщо сама дитина не прагне до цього.

Не має «важких» дітей, а є важкі дорослі. Тож перше ніж братися за таку важку і відповідальну працю, необхідно почати з роботи над собою, адже, якщо вдасться привернути увагу вихованця, зрушити з мертвої точки моральної запущеності, то на довгий час вчитель стає прикладом для наслідування.

То ж з проведеного мною аналізу багатьох вітчизняних і деяких зарубіжних досліджень я можу зробити висновок, що данне питання розкривається з різних боків досить широко, є багато літератури, але, на мій погляд, це питання буде актуальне не тільки зараз, а й в майбутньому, буде потребувати подальшого вивчення, бо деякі аспекти потребують нових підходів, які б шагали сучасно із нашим часом.

Закінчити роботу я б хотіла таким висловом видатного українського педагога В.А. Сухомлинського: «дитинство – найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє блискуче, самобутне, неповторне життя. І від того, як пройшло дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло в його розум і серце з оточуючого світу, - від цього в визначний степені залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк.».

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Баженов В.Г. Воспитание педагогически запущенных подростков. - К.: Радянська школа, 1986. - 127 с.

2. Волкова Е.М. Трудные дети или трудные родители? - М.: Профиздат, 1992. - 96 с.

3. Зайцева З.Г. Школа та важковиховувані підлітки. - К.: Радянська школа, 1991. - 76 с.

4. Кочетов А.И. Работа с трудными детьми. - М.: Просвещение, 1986. - 160 с.

5. Кочетов А.И. Мастерство перевоспитания. - М.: Народна освіта, 1981.-157 с.

6. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання. - Х.: ОВС, 2002. - 400 с.

7. Медведов А.И., Фицула М.Н., Хмурич Р.М. Перевоспитание несовершеннолетних в условиях специального учреждения. - К.: Вища школа, 1986. - 150 с.

8. Назарова Н.М. Специальная педагогика. - М.: Академия, 2000. - 394 с.

9. Натанзон Э.Ш. Трудный школьник и педагогический коллектив. - М.: Просвещение, 1984. - 94 с.

10. Невский И.А. Трудный успех. - М.: Просвещение, 1981. - 126 с.

11. Погребняк Є.П. Виховання «важких» підлітків. - К.: Знання, 1979. - 46 с.

12. Татенко В.А. Трудный ребёнок: причины и следствия. - К.: Радянська школа, 1985. - 172 с.

13. Фіцула М.Н. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. - К.: Радянська школа, 1981. - 102 с.

14. Чабан О. У пошуках вирішення проблеми «важких дітей». - Рідна школа, 2003, №4, /квітень/, ст. 19 – 21.

15. Шенфельдер Г. Должны ли дети быть трудными? - М.: Знание, 1982. - 96 с.

16. Щекочихин Ю.П. Трудный подросток. - М.: Знание, 1979. - 94 с.