Автор: Пользователь скрыл имя, 06 Ноября 2012 в 19:26, реферат
Життєві коріння і філософський сенс проблеми буття. “Буття” – поняття, що багатьма мислителями минулого і сучасності покладене в основу філософських роздумів. Чому? Тому що філософські роздуми це думки про гранично загальні, глибинні засади навколишнього світу і про потаємні глибинні основи самого людського життя, це прагнення відповісти на питання, які породжені самим життям: Що криється за конкретними, тимчасовими, перехідними речами, станами, процесами природи, тобто, що є світ “насправді”, у своїй сутності?
Діалектичне осмислення буття виходить з його універсальних істотних зв'язків, у мисленні такі зв'язки відображаються за допомогою парних (полярних, відносних) категорій. Категорії – форми діалектично-логічного мислення. Всі такі зв'язки і категорії, що їх відображають, можуть бути умовно поділені на дві групи:
а) зв'язки (та категорії) упорядкування;
б) зв'язки (і категорії) детермінації.
Зв'язки упорядкування – це зв'язки, так би мовити, однорівневі, зв'язки між речами і всередині самих речей на зовнішньому, поверховому рівні буття. Це зв'язки всезагальності, цілісності і системності. Вони виражаються за допомогою категорій: "одиничне – загальне (всезагальне)", "частина – ціле", "зміст – форма", "елемент – структура – система". Суть цих зв'язків полягає у тому, що одиничне (будь-який окремий предмет) завжди є особливе (специфічне) буття загального (притаманного іншим предметам цього класу) і всезагального (притаманного всім предметам світу); будь-яке одиничне є ціле, тобто являє собою сукупність, синтез частин (зміст), певним чином взаємозв'язаних друг з другом (форма); властивості цілого не зводяться ані до властивостей його частин, ані до їхньої суми, вони зумовлені специфікою зв'язків між частинами (формою); а властивості частин зумовлені тим цілим, що вони утворюють; ціле, яке має відносно сталу форму (структуру), називається системою, а частини що її утворюють – елементами; системи з однотиповими структурами мають однотипові властивості; будь-яке системне ціле може розглядатися і як підсистема, властивості якої обумовлюються більш складною системою, в яку воно входить як елемент, і як надсистема, властивості якої визначаються її власною внутрішньою формою (структурою).
Зв'язки детермінації – це зв'язки міжрівневі, зв'язки між зовнішнім, поверховим і внутрішнім, глибинним рівнем буття речей, станів, процесів. Це зв'язки, в яких реалізується внутрішня обгрунтованість, закономірність, причинна зумовленість буття речей, стану, процесів, їх, так би мовити, коріння. Вони виражаються за допомогою категорій: “явище – сутність”, “причина – наслідок”, “необхідність – випадковість”, "можливість – дійсність". Суть виражених за допомогою цих категорій зв'язків можна було б стисло сформулювати таким чином: зовнішні властивості речі (явища) є вияв внутрішньої основи її буття (сутності); будь-яке явище має свою причину (те, що його породило); причини бувають внутрішні, суттєві (необхідність) і зовнішні (по відношенню до даного предмету, процесу), наслідки (явища), що породжуються ними, що можуть бути, а можуть і не бути, називаються випадковостями; оскільки "все зв'язане зі всім", необхідність не може реалізуватися "у чистому виді", вона завжди реалізується через випадковості: випадковість – форма прояву і доповнення необхідності; причини можуть бути потенційними ("дрімаючими", які ще не реалізувалися у наслідках), їх виражають за допомогою категорії "можливість", і можуть бути актуальними, що вже реалізувалися у відповідних наслідках – явищах, їх виражають категорією "дійсність". У будь-якій речі, у будь-якій формі буття міститься ряд можливостей, в дійсності ж реалізується тільки одна з них. Ступінь “зрілості” причин, їхньої підготовленості до переходу з потенційного стану в актуальний виражають категорією "імовірність". За імовірністю можна розрізняти абстрактні можливості (імовірність прагне до нуля), реальні можливості (імовірність прагне до одиниці) і неможливості (імовірність дорівнює нулю).
Розвиток – засіб буття
За спрямуванням розвитку розрізняють прогрес і регрес. Прогрес – це зміни, що спричиняють підсилення упорядкованості системи, вдосконалення її структури, саморегулювання, тривалості при взаємодії з іншими тілами; зміни, що ідуть у зворотному напрямку, називаються регресом.
З точки зору логіки “Буття” є поняттям найбільш широкого і високого узагальнення. Воно охоплює собою все те, що ПЕРЕБУВАЄ: речі, факти і явища. Саме слово “Буття” походить від слова “Бути” (Перебувати), що в логічно побудованому реченні (S є P) виконує функції зв’язки (є) між підметом (Р) та присудком (S). [ S є Р: Іван є (перебуває) чоловік; Рожа є (перебуває) червона.] З логіки відомо, що чим ширше за об’ємом (обхватом) поняття, тим воно бідніше за змістом. А оскільки Буття за обсягом безмірне (нескінченно велике), бо поширюється на речі, явища та факти всього Всесвіту, то згідно логічного закону про обернений зв’язок між обсягом та змістом поняття, то його зміст дорівнює нулю, у нього практично немає ніякого власного змісту, другими словами - у ньому немає нічого змістовного. Отже, Буття - це те, що належить всьому, а йому не належить нічого. Другими словами можна сказати, що Буття є у всьому, а в Бутті немає нічого.
Поруч з зазначеним категорія Буття виконує в філософії ще й функцію першопочатку. Буття є те, що передує (предшествует) всьому, а йому не передує нічого. Перед Буттям, над ним немає нічого, а саме Буття стоїть перед всім і наді всім.
Відправляючись від Буття, ми можемо раціонально доказово і логічно послідовно осягнути (постичь, понять) всю дійсність, зобразити її в логічно несуперечливій системі. На нашу думку, у філософії це завдання до певної міри успішно розв’язав Гегель. Стосовно нашого часу, зрозуміло, потрібен новий Гегель і нова філософська система.
Ще раз відзначимо: Буття філософська категорія; до категорії “Буття” філософи дійшли (“здобули” собі Буття) шляхом логічного абстрагування. Здобувши сходженням уверх “Буття”, філософи відправляються в зворотній шлях - до реального і багатоманітного світу, уже маючи Буття як свою початкову логічну опору (логічний засновок). Отже, в цьому випадку Буття служить раціонально-логічною основою всього наступного філософствування, що починається з самого початку і йде до самого кінця. Але при всьому при цьому саме Буття логічно не обґрунтовується. Філософи його знайшли і констатували його, так би мовити, наявність (наличие), сприймають Буття як дане. До буття як даного не ставляться питання: звідкіль? на підставі чого? чому?.. Буття перебуває не внаслідок обґрунтування чи спричинення, а без всяких логічних обґрунтувань, без всякої зовнішньої йому причини. Буття перебуває - і все!
Сучасний філософський екзистенціалізм дійшов кардинального для себе висновку, що оскільки Буття не має ні причин, ні логічного обґрунтування, то воно з точки зору логіки і раціоналізму - абсурдно. Ми вже зазначали, що теза про абсурдність Буття, а звідсіль також - існування, є стержневим положенням філософії екзистенціалізму. В такій побудові філософської системи як не може бути кращим чином підтверджується теорема Геделя про неможливість побудови завершеної та логічно несуперечливої раціональної системи.
Не будучи знайомим з теоремою Геделя про неможливість створення завершеної та логічно несуперечливої раціональної системи, великий Гегель зробив було спробу здолати нездоланні перешкоди на шляху створення логічно завершеної філософської системи. Виклад свої системи він розпочинає з того, що передує Буттю. А що ж передує Буттю? Гегель справедливо твердить: що перед Буттям нічого не стоїть, “бо воно як таке, створює собою початок". а першопочаток не може бути чимось опосередкованим або чимось визначеним” (Енциклопедія філософських наук. Том 1, §86). За словами Гегеля перед (за, вище, по той бік) Буттям уже нічого не стоїть, другими словами - за Буттям стоїть Ніщо (Там же, §87). А Ніщо, будучи нічим, не потребує ніякого обґрунтування. Для Ніщо нічого не потрібно, бо в ньому нічого немає, в ньому немає що обґрунтовувати... Далі Гегель каже, що в Бутті, як і Ніщо, теж нічого немає, бо в ньому, як ми вже зазначили, немає ніяких властивих йому ознак. Воно - всезагальне і позбавлене будь-яких ознак. (Буття належить всьому, але йому не належить нічого.) “І завдячуючи цьому, - пише Гегель, - Буття і є Ніщо в своїй невизначеності ( §87). Проте між Буттям і Ніщо немає тотожності, а лише є діалектична єдність”... Таким чином Гегель, по суті, розпочинає свою філософію не з даного, не з абсурдного, не з Буття, а з Ніщо, яке і абсурдно і раціонально; цілком раціонально виводить Буття з Ніщо.
Слід сказати, що виникнення Щось (Буття, всього існуючого) з Ніщо було вперше опрацьовано в грецькій філософії неоплатоників ще на початку нашої ери. Потім християнська церква трансформувала це вчення в догмат про творення Богом світу з нічого (creation ex nihilo - творення з нічого), хоча в Біблії немає подібного твердження. Як не дивно може комусь видатися, але гегелівське вчення про зв’язок Буття з Ніщо виявилося не лише у вищій мірі раціональним, але й знайшло своє плідне застосування в побудові найновіших наукових концепцій походження нашого Всесвіту, Про виникнення нашого Всесвіту з Нічого та зникнення його в Ніщо ми будемо говорити в темі про Натурфілософію.
А тепер закінчимо аналіз категорії Буття. Завершимо співставлення Буття і Ніщо. Про міру їх тотожності ми вже говорили: а тепер скажемо про їх протилежності. Ніщо по змісту пусте, а Буття - чисте; Ніщо - це нічого, а Буття - вже щось; Ніщо - немає, а Буття - є.
В історії розвитку філософської думки
категорія Буття і категорія
Ніщо тлумачилися в
В філософських творах можна зустрітися не лише з цікавими, але також з несподіваними роздумами. В цьому випадку варто прочитати статтю сучасного відомого російського філософа А.Н. Чанышева „Трактат о небытии” в журналі „Вопросы философии” №10 за 1990 год. Професор намагається довести, що Буття немає, а є лише Ніщо; що Буття – позірне, а дійсним є лише і перш за все Ніщо. В електронному запису стаття є в лабораторії кафедри філософії.