Як бачимо із наведеного вище
аналізу зарубіжного досвіду
соціальна і соціально-педагогічна
робота представляє собою особистісну
службу допомоги людям і направлена
на вирішення всієї сукупності проблем
в контексті “особистості і навколишнього
середовища”, де в епіцентрі завжди повинна
стояти людина і зусилля соціальних працівників/педагогів
повинні бути спрямовані на вирішення
її проблем. Поряд із допомогою людині
в періоди особистісного і соціального
неблагополуччя соціально-педагогічна
допомога передбачає захист її прав, інтересів,
людської гідності і права на гідне життя.
Соціальний працівник/педагог працює
з людьми різного віку незалежно
від їх соціального стану, релігійних
переконань, етнічної приналежності. Клієнтом
соціального педагога може бути як окрема
людина, так і сім’я, група, об’єднання,
організація. Надаючи соціально-педагогічну
допомогу клієнтам, соціальний педагог
працює як в умовах інституційного середовища,
так і в умовах відкритого сімейно-побутового
мікро середовища та його оточення.
Соціальний працівник/педагог має справу
як з окремою людиною, групою людей, так
і з соціальним оточенням, в якому вони
проживають. У процесі соціальної допомоги
він повинен сприяти обом сторонам, які
вступили у взаємодію – як клієнту так
і установі.
Новими сферами соціальної роботи стала
соціальна робота за місцем проживання,
в тому числі і в сільській місцевості,
на підприємствах, в геріатричних центрах,
з біженцями, переселенцями, іноземними
громадянами, на вулицях, в групах самодопомоги
та ін.
За нашим глибоким переконанням, діяльність
соціального працівника/ соціального
педагога повинна бути адресована людям
в різних соціумах і в різних сферах діяльності:
соціально-педагогічній, правозахисній,
просвітницькій, дозвільнєвій, організаційно-методичній,
управлінській, дослідницькій, агітаційно-пропагандистській.
Виходячи із аналізу зарубіжного
досвіду можна стверджувати, що
соціальний працівник/ соціальний педагог
може і повинен працювати в різноманітних
установах, які за відомчою приналежністю
можна класифікувати на установи освіти,
охорони здоров’я, соціального захисту
населення, комітетів у справах сім’ї
і молоді, установи, що відносяться до
системи органів внутрішніх справ і юстиції
та ін.
У сфері практичної діяльності перед соціальними
працівниками і соціальними педагогами
у багатьох країнах стоять одні і ті ж
завдання:
- підтримувати, підбадьорювати і
стимулювати людей на розвиток їх
власних сил, конструктивну діяльність,
на використання наявних у них власних
резервів;
- пропонувати допомогу, організовувати
її, встановлювати різноманітні
необхідні для цього зв’язки
і контакти;
- супроводжувати людей протягом
певного життєвого періоду, проявляти
особисту участь, організовувати контроль
за ситуацією з метою захисту клієнта;
- представляти інтереси клієнтів,
які потребують допомоги, якщо
останні не можуть це зробити
самостійно;
- звертати увагу на можливі негативні
наслідки і вносити пропозиції щодо їх
попередження, пом’якшення чи ліквідації;
- викликати співчуття та активізувати
людей для надання допомоги
тим, хто її потребує;
- здійснювати вплив на органи
влади й управління з метою
поліпшення якості обслуговування і соціального
захисту;
- інформувати інстанції на всіх
рівнях про фактори, які негативно
впливають або можуть вплинути
на життєдіяльність певних груп
населення.
За нашим глибоким переконанням,
діяльність соціального працівника
і соціального педагога повинна бути зорієнтована
на роботу з усіма категоріями населення,
дітьми, дорослими, їх сім´ями, людьми
похилого віку; вона повинна бути направлена
на активізацію соціокультурних і соціально-педагогічних
функцій суспільства, сім’ї, громади та
особи. Соціальний працівник/педагог покликаний
створювати систему соціальної допомоги
розвитку і саморозвитку особистості,
створювати умови найбільшого сприяння
психологічному комфорту. З метою досягнення
мети – допомогти людині – повинні об’єднуватися
зусилля соціальних педагогів, соціальних
працівників, усіх фахівців соціальної
і соціально-педагогічної сфер.
Проте на завершення даного питання вважаємо
за необхідне зауважити, що необхідно
вкрай обережно підходити до використання
зарубіжного досвіду, тому що і теорія
і практика соціальної і соціально-педагогічної
діяльності у будь якій країні обумовлюється
культурно-історичними традиціями, соціально-економічними
і політичними умовами.
11.
Особливості підготовки
соц. педагогів та
соц. працівників в Україні
Україні
притаманна своєрідність процесу становлення
професії соціального працівника і
соціального педагога: офіційне визнання
професій «соціальна робота» і «соціальна
педагогіка» скоріше можна назвати
юридичним оформленням того, що було
вже нагромаджене практикою, теорією,
історією нашого народу. У цьому полягає
особлива складність соціальної ситуації,
в якій формується професія соціального
педагога і соціального працівника в Україні
а значить і система підготовки відповідних
фахівців. У кожній країні, в тому числі
в Україні, навчання соціальній роботі
повинно базуватися на власній концептуальній
моделі. Закономірно, що в процесі визначення
моделі підготовки соціальних педагогів
необхідно враховувати і опиратися на
економічні та соціальні реформи; адже
власне вони впливають і вирішальним чином
впливатимуть на сутність соціальної
і соціально-педагогічної діяльності
у майбутньому і на систему вимог, що пред´являтимуться
до професійних працівників цих сфер.
Професія соціального педагога як і соціального
працівника визнана де-юре трохи більше
10 років тому, і система професійної підготовки
відповідних фахівців переживає складний
період свого становлення. Визначити вірну
стратегію у розвитку соціальної політики,
конкретних напрямків і сфер соціальної
роботи, системи підготовки кадрів для
цієї сфери, боротися за утвердження і
чистоту цієї професії, не допускати її
девальвації — для України сьогодні надзвичайно
важливі питання.
Підготовка соціальних педагогів
і соціальних працівників як окремий
напрямок професійної освіти і професійної
діяльності почала формуватися в на початку
1990-х років. У квітні 1991 року Постановою
Держкомпраці СРСР Кваліфікаційний довідник
посад керівників, спеціалістів і службовців
був поповнений кваліфікаційною характеристикою
“спеціаліст із соціальної роботи”, “соціальний
педагог” та “соціальний працівник”.
Ці посади стали еквівалентом прийнятої
в світі посади “соціальний працівник”.
На даний час професійна підготовка фахівців
соціальної сфери в Україні здійснюється
у різних формах: очна, очно-заочна, заочна,
вечірня, екстернат та інші – і передбачає
багаторівневий характер освіти: допрофесійна,
професійна, післядипломна, підвищення
кваліфікації, перепідготовка кадрів.
Соціальні працівники мають можливість
отримувати різну професійно рівневу
кваліфікацію і спеціалізацію у середніх
навчальних закладах (училищах, технікумах,
коледжах, ліцеях) та у вищих навчальних
закладах (інститутах, університетах,
академіях, спецфакультетах) та ін. Професійна
підготовка спеціалістів для соціальної
сфери здійснюється у вузах різних напрямків:
університетах класичного профілю, педагогічних
університетах, академіях, педагогічних,
медичних, технічних, юридичних, економічних
інститутах.
На даний час в Україні можна
виділити наступні рівні підготовки кадрів
для соціальної сфери:
1. Допрофесійна підготовка на
курсах, у школах, ліцеях. Випускники
цих закладів, отримавши середню
освіту, можуть працювати у відповідних
закладах і обслуговувати хворих,
престарілих, одиноких.
2. Навчання у середніх навчальних
закладах дає можливість очолити
відділення обслуговування на
дому, відділення денного перебування,
невідкладної соціальної допомоги
та інші відділення із обслуговування
хворих, престарілих, одиноких.
3. Навчання у вищих закладах освіти (термін
навчання 4-5, 5 років); особи, які мають вищу
освіту, можуть навчатись на спеціальних
факультетах післядипломної освіти (від
1 до 3 років). У свою чергу, вища професійна
освіта має 3 ступені: підготовка бакалаврів
(4 роки), спеціалістів (5 років), магістрів
(6 років). Останні після отримання диплому
мають право займатися навчально-педагогічною
та науково-дослідницькою роботою.
4. Перепідготовка і підвищення
кваліфікації працюючих спеціалістів
(система різноманітних курсів, стажувань
і т.д.).
5. Підготовка науково-викладацьких
кадрів. На сьогодні в Україні
діють вчені ради по захисту
дисертацій, у яких успішно захищаються
докторські і кандидатські дисертації
із різноманітних проблем соціальної
роботи та соціальної педагогіки. Характерно,
що поряд із викладачами успішно захищають
свої наукові дослідження практики: спеціалісти
комітетів соціального захисту населення,
спеціалісти центрів соціальних служб
для молоді, управлінські кадри.
Заслуговує на увагу той факт, що
в Україні здійснюється розробка державних
освітніх стандартів професійної освіти,
розробляються освітньо-кваліфікаційні
програми та освітньо-кваліфікаційні
характеристики фахівців, документи навчально-методичного
супроводу навчального процесу.
Після закінчення середнього
професійного навчального закладу
випускники можуть приступати
до професійної діяльності або
ж продовжити навчання у вищих
навчальних закладах.
Наступний рівень освіти в
Україні, який може освоїти
випускник закладу початкової або середньої
професійної освіти – це рівень вищої
освіти.
Вищу професійну освіту можна
отримати на базі середньої
(повної) загальної або середньої
професійної освіти у вищому
навчальному закладі. У системі
вищої освіти прийняті законодавчі
документи, які нормативно закріплюють
вимоги як до системи вищої освіти так
і до рівня підготовки випускника.
В Україні підготовка і перепідготовка
соціальних працівників і соціальних
педагогів здійснюється різними
шляхами. Вона здійснюється в університетах,
педагогічних інститутах та університетах,
в педагогічних та інших училищах, коледжах,
на різноманітних курсах підвищення кваліфікації
та ін. Терміни навчання різні: від декількох
місяців до 4-5 років. Форми підготовки
соціальних працівників і соціальних
педагогів можна умовно розділити на три
рівні:
1) курсова або допрофесійна підготовка
( різноманітні курси, школи, ліцеї,
коледжі);
2) навчання в університетах, галузевих
вищих навчальних закладах на
денних, вечірніх, заочних відділеннях,
( 4-5 років), на дистанційній, екстернатній
формі навчання:
3) післядипломна освіта (перекваліфікація
на факультетах післядипломної
освіти; особи, які мають вищу
освіту, навчаються на них 1-1,5
роки , підвищення кваліфікації, оволодіння
новою спеціалізацією).
Вища професійна освіта в свою
чергу включає три ступені:
підготовку бакалаврів ( 4 роки ), спеціалістів
( 5 років ) і магістрів ( 6 років
). Останні, як правило, після
отримання диплому мають право
вести навчально-педагогічну або науково-дослідницьку
роботу.
Сьогодні в Україні застосовуються
різноманітні форми допрофесійної
підготовки, які здійснюються у
наступних типах освітніх закладів:
- у загальноосвітніх закладах (школах,
ліцеях, гімназіях, технікумах);
- у закладах додаткової освіти (будинках
дитячої творчості, соціально-педагогічних
клубах, гуртках, факультативах, групах
помічників соціальних педагогів);
- у вищих закладах освіти (факультетах
майбутнього соціального педагога,
очно-заочних школах соціального педагога);
- у взаємодії «загальноосвітній
заклад —вищий заклад освіти»
(соціально-педагогічних класах, спеціалізованих
класах з конкретного профілю,
педагогічних коледжах та ліцеях,
школах майбутнього соціального
педагога).
Сьогодні в нашій країні, як
і в інших країнах світу
питання стоїть так : навчання
соціальній роботі не може
тільки пасивно відображати соціальний
розвиток, воно повинно вести
активний пошук шляхів вирішення
соціальних проблем, що з´являються.
Професіоналів для соціальної сфери потрібно
готувати таким чином, щоб вони були здатні
змінити, усунути і коректувати негативні
соціальні прояви у суспільстві. А це можливо
лише у закладах освіти, які будують навчання
на нових позиціях і враховують тенденції
розвитку соціальної політики в країні.
Тому зміст підготовки спеціалістів
повинен включати наступні компоненти:
- глибокий аналіз сучасного соціального
розвитку і формування вміння
дати об´єктивну оцінку соціальній
політиці, запропонувати альтернативні
варіанти;
- чітке уявлення і класифікацію
сучасних моделей, форм і методів
самої практики соціальної роботи;
- власне педагогічний процес
підготовки соціальних працівників;
- розробку теорій, концепцій, моделей
і технологій, спрямованих на ефективне
функціонування соціального працівника;