Використання народних традицій для виховання гуманності у підлітків

30

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………….2

Розділ І. Теоретико-педагогічні умови використання українських народних традицій та обрядовості у моральному вихованні підлітків.

1.1. Умови виховання гуманності в трьох періодах: у давнину, в радянську добу, на сучасному етапі……………………………………………………… .4

1.2. Особливості формування гуманістичних стосунків у підлітків та юнаків…………………………………………………………………………….8

1.3. Народна педагогіка – першооснова національної системи навчання та виховання……………………………………………………………………….13

1.4. Організація морального виховання підлітків та юнаків на засадах народної педагогіки…………………………………………………………….18

РозділІІ. Експериментально-дослідна робота з виховання гуманності підлітків засобами української обрядовості

2.1. Організація та методика дослідження…………………………………….25

2.3. Результати експериментальної роботи……………………………………28

Висновки…………………………………………………………………………29

Список використаної літератури……………………………………………….30

Додатки

Вступ

Людина народжується, росте, розвивається. І в житті її надходить пора, коли природна потреба в спілкуванні, у самовиявленні і самоутвердженні набуває особливої загостреності. Настає час інтенсивного формування особистості — соціальної, емоційної та інтелектуальної зрілості. Це пора підліткова, юнацька.
          Упродовж своєї історії український народ створив цілу систему соціалізації молоді, виховання в неї високих духовних і громадянських якостей. Народна педагогіка виробила, зокрема, чимало форм гуртування молоді в товариства, братства, громади та інше.

Подібно до того, як по великих містах влаштовувалися молодіжні клуби, звані бали тощо, в українському селі і містечку усталилися свої цікаві традиційні зібрання молоді під назвами - вулиці, музики, вечорниці, вечірки, досвітки, грища, попряхи, оденки та інші.

              У наш час, коли історичні, соціально-економічні умови докорінно змінилися, усна народна спадщина втратила своє первісне призначення. Однак її естетичний, етичний потенціал, народознавчу пізнавальність варто активно використовувати в арсеналі засобів виховання підлітків та юнацтва.

Об’єкт дослідження — процес виховання гуманності підлітка.

Предмет дослідження — засоби української обрядовості як педагогічна умова виховання гуманності підлітка.

Мета — теоретично обгрунтувати й експериментально перевірити можливості використання засобів української обрядовості як умови виховання гуманності підлітка.

Гіпотеза. Успішне виховання гуманності може відбутися завдяки широкому застосуванню засобів української обрядовості за додержання таких умов:

       · комплексне застосування засобів обрядовості (ритуал, пісня, ігри, прикмети, усна народна творчість,) як основи прилучення до духовного світу народних традицій;

       ·    врахування творчо-оцінкової діяльності;

    · з’ясування та вивчення запитів підлітків як можливості для самовдосконалення та самореалізації;

       ·    встановлення і підтримання позитивно-емоційних контактів.

       Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан розробленості проблеми виховання гуманності підлітків у педагогічній науці.

2. Теоретично обгрунтувати засоби народної педагогіки, а також розкрити їх можливості для виховання гуманності підлітків. 

3. Визначити й експериментально перевірити умови використання засобів української обрядовості для виховання гуманності підлітків.

 Актуальність дослідження.

За нинішніх умов відродження української духовності та державності вимагає розв’язання цілого спектра проблем, пов’язаних із розвитком самобутнього індивіда: відповідального, доброчинного і особливо — гуманного. Виховання гуманної, духовно багатої та національно свідомої особистості — одне з основних завдань національної програми “Освіта”.                  Відповідно до психолого-педагогічних досліджень, підлітковий період є найсприятливішим у становленні характеру людини і розкритті її як гуманної особистості (Г.Костюк, І.Синиця, І.Кон, В.Моляко, І.Бех). Саме це й зумовило вибір теми дослідження.

Теоретичне значення роботи — у науковому визначенні засобів виховання гуманності підлітків. Доведено об’єктивну потребу у вихованні гуманної людини (зокрема підлітка) з урахуванням національного досвіду виховання і доцільність покладення його в основу одного з напрямів виховного процессу.

Практичне значення дослідження полягає в розробці методичних рекомендацій для використання засобів української обрядовості для виховання гуманності підлітків.

Розділ І. Теоретико-педагогічні умови використання українських народних традицій та обрядовості у моральному вихованні підлітків.

1.1.           Суть та умови виховання гуманності українця в трьох періодах: у давнину, в радянську добу, на сучасному етапі.

Гуманність у наші часи стала рідким явищем. Дехто з людей навіть не знає, що означає це слово. Взагалі в перекладі з латини гуманність означає людяність, тобто вміння поважати і визнавати цінності людства, гідність кожної особистості.

Гуманність — це шанобливе, доброзичливе, співчутливе ставлення до людей, вміння бути стриманим в оцінці їхніх вчинків.

«Гуманизм как учение, как принцип жизни, как духовное состояние человека, культивирует в нем различные образы и идеалы человечности, возводит их в субстанциональную форму бытия, провозглашает их в качестве универсальной меры, определяющей бытие всех вещей и всего мира, раскрывает этапы культурно-исторического развития человечности, показывает связанные с этими этапами возможности, скрытые в человеческой сущности. Вот почему "гуманисты сознательно принимают на себя роль воспитателей человеческих душ, чтобы обратить всех и каждого к достойной человечности, к рангу человеческого достоинства, получающего свое выражение прежде всего в открыто публичной жизни» (Сергеев К.А., Светлов Р.В. Представление о культуре в античности, средневековье, возрождении).

Отже, гуманність — це, перш за все, взаємоповага та людяне ставлення одне до одного. А без цього неможливо будувати високоморальне суспільство та міцну державу.

Історія людини на Землі розпочалася близько трьох мільйонів років тому. Первісна дородова община раннього палеоліту за своїм характером була ще дуже близькою до стада тварин, але її члени у процесі добування засобів до життя виготовляли і застосовували знаряддя праці, а також мали звукову мову.

Виховання дітей в первісній дородовій общині носило, в основному, наслідувальний характер, проте вже існували певні заборони-застереження: «Обережно, можеш пошкодитись, не смій, залиш у спокої» та подібні.

Поступово виховання стає особливою формою громадської діяльності. Воно носило рівний характер, всі діти і підлітки набували рівноцінних знань, необхідних для самостійного життя. У цей період розвитку найбільш примітивної організації суспільства провідна виховна роль (пестення, згодування, формування певних рис характеру) належить матері, адже лише зароджується матріархат, який триватиме через всі етапи палеоліту.

В середньому палеоліті сховане коріння перших пареміографічних творів давнього населення України: приказок і прислів'їв, загадок та інших, близьких до афористичних творів, що уже брали участь у виховному процесі, бо мова і мовлення набули тоді досить високого рівня, хоча єдиної мови населення ще не існувало.

Так, кожна родова група людей вірила, що має спільного предка у вигляді тварин або рослини, перед якими шановливо схилялась, вважаючи її покровителем і родоначальником. Тотем став об'єктом і культом покоління для всіх членів родової громади, у тому числі і для дітей, яких навчали легендам і переказам давнини, отим міфам, що збереглися через століття.

Виникло первісне мистецтво, що стало можливим лише за умови значного піднесення людської свідомості, коли людина перейшла від пасивного сприйняття і споживання до відтворення, відображення, фіксування у певних образах та формах. Десь тут, в цій тривалій історії пізнього пелеоліту, і ховається поява абстрагованого Найвищого духу, бо, як видно з наступної мезолітичної доби, населення України, національний дух, віра в богів, наслідування вимогам моралі, що сформувалися протягом багатьох століть, стануть домінуючими. В цьому прошарку історії людської епохи пізнього палеоліту України закріпилися уявлення про виховання, традиції виховної діяльності, перші постулати народної педагогіки, яка уже в інший історичний час розвинеться і переросте у національну етнопедагогіку.

Важливим фактором розвитку народно-педагогічних уявлень про виховання юного покоління населення України епохи пізнього палеоліту (становлення традицій, формування основних положень-тверджень, норм моралі і моральних взаємин, духовності кожної особистості членів роду) є людське мовлення і мова.

Давні українці трипільської культури розпочинали виховання своїх дітей розповідями про рід, предків, сповіщали своїм чадам легенди про перших людей, про світобудову, про своїх богів, закладаючи основи моралі і моральності тогочасної людності. Зміст і характер виховання визначався умовами життя і виробничою діяльністю дорослих. «У племенах, де займалися землеробством, дітей здебільшого призвичаювали до землі, мисливських – до мисливства і т.д.

Змістом виховання і навчання був реальний процес повсякденного побутового і трудового життя людини, а основними засобами – спостереження, показ і багаторазові повторення різних дій. Виховання мало загальнонародний характер, однаково для всіх дітей, за винятком відмінностей, зумовлених їх статевими і віковими особливостями. Побувавши на Україні, чужоземці відзначали, що анти і словени щирі і привітні, товариські, ласкаві й гостинні, свободолюбні, хоробрі, правдиві й чесні, людяні, життєрадісні, співучі. Дітей своїх теж привчали дивитися на світ веселими очима, виявляти особливу увагу до старших в роді, до пам'яті своїх предків.

Вершинних успіхів досягла українська національна система виховання в епоху великого національного Відродження (ХУІ-ХУШ ст.).

Способи розкриття гуманної сутності людини шукали українські філософи доби Відродження та середньовіччя: П. Русин, Ю. Дро­го­бич, О. Лукаш,  - у царині самовираження. Філософи XVI—XVIII століть: Г. Смот­рицький, Й. Княгиницький, К. Ставровецький, Є. Плетенецький та багато інших — здійснювали цей пошук, приділяючи увагу творчим задаткам людини. К. Сакович, М. Козачинський, Г. Кониський, П. Могила, І. Вербицький — через зв’язок із духовними надбаннями нації. Ідеї Г. Сковороди, П. Юркевича, М. Драгоманова про важливість цілісності в людині духовного й розумового набули поширення в XIX столітті (С. Подо­линський). Позицію творчого самовияву, а також єдності духовного й емоційного сповідували свого часу В. Вернадський, В. Юринець, Д. Донцов, Д. Чижевський. Усі названі мислителі вважали обов’язковою умовою виховання серед ряду інших — можливість самозвіту перед совістю та самореалізації.

В епоху Відродження утверджувалася на очах всієї Європи самобутня українська система виховання молоді. Усталювалася нині діюча структура компонентів народної педагогіки, виникали нові типи навчально-виховних закладів, змінювалися демократичні і гуманістичні принципи їх роботи.

За радянської доби до теми гуманності зверталися педагоги-гуманісти: С.Шацький, Є.Мединський, В.Сухомлинський. Серед умов гуманності всі названі українські педагоги-філософи виділяли практично-перетворювальну діяльність, право на свободу вибору, увагу до народознавчих та національних цінностей.

Різнобічне бачення шляхів формування гуманності в сьогоденні виявили А.Бодальов, В.Кабуш, Г.Куцев, О.Сухомлинська, Ж.Тощенко. Вони вимагають реформ у школі, які б сприяли вихованню гуманного індивіда (безвідносно до віку), а також називають хиби у вихованні гуманності: це — відсутність вправ учня у самовиявленні, обмеженість емоційного спілкування та можливостей діалогу між учителем й учнем, невизнання вчителем унікальності та автономності особистості. Названі тут науковці серед бажаних ними реформ вважають найголовнішим —обґрунтування процесу виховання гуманності і впровадження його результатів у практику.

1.2. Особливості формування гуманістичних стосунків у підлітків та юнаків.

Виховання, з точки зору психології, можна вважати формою психічного розвитку людини. В межах цієї форми розвитку здійснюються процеси привласнення, відтворювання людиною суспільно та історично заданих здібностей. Виховання організовує, спрямовує психічний розвиток людини. Виховна діяльність за своєю суттю має скеровувати, спрямовувати, організовувати індивідуальне становлення людської особистості, формувати її риси та якості згідно з вимогами суспільства.

Виховання – цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає формування гуманності, працелюбства, чесності, правдивості, дисциплінованості, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. Процес виховання відображує становлення кожної людини.

Усебічний розвиток особистості передбачає формування загальнолюдських норм життєдіяльності, а також добра, краси, істини, свободи й совісті, поваги й любові. За цими показниками, тобто з позицій загальнолюдської моралі в повсякденному житті й оцінюється вихованість суб’єкта. Світогляд людини формується в процесі виховання та практичної діяльності. Зміст виховання спрямовано саме на оволодіння загальнолюдськими нормами життєдіяльності.

Система моральних цінностей в українців сформувалася здавна. Вона вибудувалась з урахуванням таких рис національної ментальності як кордоцентризм, природний демократизм, схильність до інтроверсії. На їх основі впродовж віків у нашого народу культивувалися гуманізм і любов до рідної землі, патріотизм і громадянський обов’язок , волелюбність і самовідданість у боротьбі за незалежність. Високе людське сумління, шанобливе ставлення до батьків. Пошук шляхів до цілісного, гармонійного світу та людського буття не може не зачіпати проблем освіти й виховання.     Сьогодні не тільки педагогічні, а й глобальні проблеми (демографічні, економічні кризи, криза урбанізації, екологічні катастрофи, загострення міжнаціональних суперечностей і конфліктів, криза культури та моралі тощо) зумовлюють відродження гуманістичних ідей у суспільстві. Теперішня епоха характеризується процесами становлення нової парадигми у філософії та теорії освіти. Нове світосприйняття та світовідчуття спричиняють зміну в освітніх поглядах на розвиток і формування особистості дитини, визначають можливості, завдання, мету й засоби освіти. Побудова нової освітньої моделі передбачає теоретичне переосмислення та практичну орієнтацію на новий ідеал.