Виховання особистості в колективі

     На  згуртованості учнівського колективу  позитивно позначається і згуртованість  у діяльності педагогів, єдність  вимог до нього. А.Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному  колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованність загальношкільного колективу, відтак – про справи свого класу й лише потім – про власний успіх.

     А.С.Макаренко  виходив з того, що сім’я є  природним людським колективом. Виховання  – це процес соціальний, у якому  беруть участь люди, речі, явища, але  перш за все і більше всього, люди. Із них на першому місці, як підкреслював Макаренко, батьки і педагоги.

     А.С.Макаренко  розглядав питання сімейного  виховання з державної точки  зору. Кожна сім’я повинна виховувати дітей відповідно до державних завдань. Батьки повинні добре знати і розуміти, що вони виховують дитину не тільки для своїх радощів. У сім’ї під їх керівництвом росте людина, яка повинна стати гідним громадянином своєї Батьківщини.

     Об’єктом  для наукових узагальнень А.С.Макаренка  була жива практика виховання дітей у трудових сім’ях, яку він вивчав через власні спостереження, розмови, листування. Завдяки цьому в його творах змальовано цілу галерею різних сімей, на прикладі яких яскраво і переконливо розкриваються різні сторони народної педагогіки.

     Відчутним є виховний вплив домашнього середовища, тобто сімейного оточення, а також оточення дитини поза школою (двору, вулиці), сусідів. Підтримуючи з ними добрі стосунки, батьки вводять дітей у громадське життя, навчаючи їх жити з людьми і для людей.

     Родинна педагогіка вчить дітей вибудовувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Тут дитина шліфує свій характер, позбувається недоліків, що не можливо за перебування її тільки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти. Тому в цій справі необхідно виявляти обережність. Однак надмірна обережність може зашкодити, оскільки взаємодія з однолітками сприяє фізичному, розумовому, духовному розвитку дитини і далеко не завжди псує її.

     Водночас  спеціальної виховної роботи потребує профілактика таких патологічних явищ суспільного життя, як пияцтво, наркоманія, куріння, хабарництво, злодійство, рекет, проституція.

     А.С.Макаренко  вважав, що хороших людей можуть виховати лише щасливі батьки. Якщо до шести років дитина виховувалася правильно і в ній виховані певні звички активності і гальмування, то на таку дитину ніхто не вплине погано. Дуже шкідливо впливають на дітей сварки і роздратованість у сім’ї – ознака розпущеності, відсутності дисципліни, недоліків у світогляді. Повинна бути не лише чітка мета виховання, а й продумана деталізована програма виховання.

     Отже, у процесі соціалізації головне  місце займає вміння особи контактувати і співпрацювати з іншими. Саме тому колективне виховання є основою  правильного виховання, адже особа  засвоює норми і правила колективу, суспільний досвід, вчиться регулювати свою поведінку тощо. Людина в колективі – це людина в супільстві. Знання теорії та практики колективного виховання є особливо важливим для педагогів у здійсненні їхньої діяльності — вмінні допомагати і бути провідником у процесі соціалізації.

     Аналізуючи  усе, напрошується висновок, що уся  історія вітчизняної педагогіки, починаючи з 40-х років, у своєму поступальному русі відчуває благотворний вплив педагогічних поглядів А.С.Макаренка  – яскравого представника педагогічної науки.                                                    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ 

  Виховання особистості в колективі залишається актуальним питанням  в сучасних умовах. Проблема колективу була достатньо досліджена в межах соціалістичної авторитарної педагогіки та психології. Нові соціальні умови сьогодення  вимагають нового підходу до проблеми колективу і його впливу на формування особистості. Адже колектив – не самоціль, а необхідна умова для розвитку кожного індивіда.

     Вплив суспільного оточення на розвиток особистості є надважливим. Тому що воно може бути фактором не лише її духовного росту, всебічного зростання. На противагу цьому негативний вплив колективу може нанести значущих змін в людській свідомості та стати фактором, що сприятиме деградації особистісного росту індивіда. Отже, лише в атмосфері здорового колективу можлива плідна творча діяльність кожного індивіда, створюються реальні умови для всебічного розвитку здібностей людини - трудівника і застосування їх в різних сферах трудової діяльності. Колективізм створює реальні передумови для виявлення потенційних творчих можливостей особистості, розвиток її соціально значущої ініціативи, цілеспрямованості, свідомої участі в управлінні суспільними процесами. Колектив як невід'ємна складова цілісного суспільного організму не зводитися до сукупності індивідів, об'єднаних лише на основі формальної організації або по ознаках психологічної комунікації. Єдність його характеризується головним чином відносинами людей, об'єднаних спільною метою. Важливим наслідком формування переконань є виникнення одного з стрижневих якостей особистості, а саме моральної стійкості. Людина свідомо чи підсвідомо, але постійно порівнює себе з реальними людьми або ідеальними еталонами. Вона постійно зіставляє себе, свої дії і вчинки з певним ідеальним уявленням про себе. Так виникає самооцінка. Саме так відбувається зіставлення реальної поведінки групи з певним еталоном. 
 

   Список  використаних джерел 

   1.  Ананьєв Б.Г./ «Людина як предмет  пізнання» - Спб.: Пітер  2001р.

     2.  Волкова Н.В./ «Педагогіка. Навчальний посібник» -К.:  2007р.

   3.  Макаренко А.С./ «Колектив та виховання  особистості» - М.: Педагогіка  1972р.

   4. Мартиненко С.М., Хоружа Л.Л. «Загальна  педагогіка. Навчальний посібник  » - К.: 2002 р.

   5.  Фіцула М.М. «Педагогіка. Навчальний посібник»- К.: 2007 р.