Виховання особистості в колективі

    Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

    Педагогічний  коледж

    Львівського національного університету імені  Івана Франка 
 
 
 
 
 
 

    РЕФЕРАТ 

    з педагогіки 

    «Виховання  особистості в  колективі»

    ( вчення А.С. Макаренка про колектив ) 
 
 
 

    Виконала:

    студентка групи ДШЗ – 21

    напряму «Дошкільна освіта»

    Сайкевич  Ірина Миронівна 
 
 
 

Львів – 2011

                                             ЗМІСТ 

        Вступ 

        1. Колектив і особистість 

        2. Принципи формування особистості  в колективі 

       3. Педагогічні погляди А.С.Макаренка про виховання в колективі

       

        Висновки  

        Список використаних джерел 

  

      

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП  

     Повсякчас важливою була проблема становлення особистості людини, вплив соціуму на її розвиток. Адже людина не є ізольованою істотою, що росте і розвивається сама з себе. Вона тісно пов’язана з оточуючим середовищем і безповоротно потребує його. Потреба людини в чомусь, що знаходиться зовні неї самої, визначає її зв'язок з навколишнім світом.

   Вирішення цієї проблеми має визначальне значення для з'ясування сутності самого процесу формування особистості.

   Розумінню природи становлення особистості  сприяють численні науки. Актуальність досліджуваної теми визначається значною  роллю, що відіграє проблема впливу суспільного розвитку на розвиток особистості.  Адже   цілісна особистість кардинально впливає не тільки на вирішення багатьох культурних, технологічних, економічних та багатьох інших проблем, а також робить свій вклад у піднесення рівня буття суспільства в цілому.

     Проблематика  впливу взаємовідносин  у колективі  на формування особистості людини відкриває  широке коло питань та тем для дослідження. Виховання особистості в колективі  є втіленням закономірностей  розвитку суспільства, адже в колективних  взаєминах створюються умови для соціально-психічного її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціально-психологічному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток. Історія повсякчас відображає нам картину життєдіяльності людини, що так чи інакше вступає у взаємовідносини з іншими людьми з метою задовольнити виниклі потреби. Але не тільки життєдіяльність людини характеризує якісну визначеність суспільства, а і суспільство формує людину як істоту мислячу, здібну, спроможну до творчої діяльності. Колектив формує її особистість.

       Соціально-політичні зміни сучасного суспільства, нові виховні завдання спонукали переглянути один з головних принципів: виховання особистості в колективі і через колектив. Теорія розвитку особистості в колективі, що існувала в радянські часи, орієнтувалася на формування колективної свідомості, відповідальності, взаємозалежності. Вважалося, що особистість повинна підпорядковуватися колективу, втрачалась її роль як суб'єкта колективних взаємин. На теренах сучасного світу діє інший принцип: індивідуального успіху й конкуренції, який передбачає соціальну та психологічну взаємодію людей. Отож в умовах демократизації виховання питання взаємодії колективу й особистості — одна з пріоритетних.

  Створення й розробка педагогічної теорії колективу в радянські часи належить А. Макаренку, В. Сухомлинському. Однак сама ідея колективного виховання була реалізована ще у XVIII ст. в дитячих притулках Й. Песталоцці; в XIX — на початку XX ст. П. Каптєрєвим, М. Пироговим, Л. Толстим, К. Ушинським, які вказували на необхідність розвитку в дітей почуття взаємодопомоги; В. Лай (1862-1926) — німецький педагог, засновник "педагогіки дії" — закликав до створення шкільних об'єднань, де б відбувалася спільне життя та діяльність вихованців. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Колектив і особистість

     Процес залучення особистості до системи колективних відносин складний, суперечливий, але — важливий для особистісного самоствердження. Колективні взаємини формуються завдяки міжособистісній, міжгруповій взаємодії. Соціальна психологія розглядає колектив як вищу форму групового розвитку. Для неї характерні згуртованість, цілеспрямованість, ціннісно-орієнтаційна єдність тощо.

     У деяких підручниках поняття "колектив" розглядається як організована група людей, об'єднана спільними цілями, професійними й соціальними інтересами, ціннісними орієнтаціями, спільною діяльністю, спілкуванням і взаємною відповідальністю.

     У педагогіці існує своє визначення. В українському педагогічному словнику поняття «колектив» формулюється як об'єднання учнів, життєдіяльність якого визначається цілями і завданнями, що випливають із потреб суспільного, колективного й індивідуального розвитку; у колективі діє самоврядування, стосунки між учнями (ділові й особисті) характеризуються взаємною повагою та відповідальністю, спільним прагненням до загального успіху.

      Колектив і особистість – поняття, невід’ємні одне від одного. Особистість виступає як складова частина соціального механізму. І, хоча, безсумнівно, будь-які зміни у середовищі існування людини породжують перебудови у її внутрішньому світі, все ж таки слід зазначити, що потенціал розвитку особистості закладений в ній самій. Він відображається в її потребах і здібностях. Саме в колективі формуються особистості. Групова психологія відрізняється від індивідуальної психології, і цього не можна не враховувати під час організації будь-якої діяльності. Взаємодія людей у групі регламентується певними соціально-психологічними закономірностями (законами).

     Кожна людина прагне до самоствердження в тому середовищі, де вона працює чи навчається. Однак не кожному вдається цього досягти. Заважають об'єктивні й суб'єктивні причини: природні дані, рівень розвитку, соціальний досвід, форми спілкування, а також той діапазон соціальних ролей, який особистості пропонує колектив.

    Формування колективу як вищого рівня групових відносин — не самоціль. Важливо створити необхідні умови для самовизначення, гармонійного і всебічного розвитку особистості. Механізм впливу організованого дитячого середовища (колективу) на особистість — складна система взаємодій особистості з ним, елементи якої визначив А.Макаренко:

• обмін інформацією під час спілкування, що дає змогу взаємозбагатитися інформацією, думками, переживаннями, формувати звички, норми поведінки;
• усвідомлення особистістю духовного життя колективу як наслідку власних зусиль, як частини її інтелектуального життя (духовне життя колективу має бути таким багатогранним, щоб кожна людина могла самовизначитися, застосувати свої сили і творчі здібності);
• вболівання особистості через те, що колектив піклується про неї, прагнення, відтак, бути ще кращою;
• становище (позиція) особистості в системі взаємовідносин;
• позитивний приклад колективу;
• стимулювання самооцінки особистості (взаємодія оцінки колективу її самооцінки особистості);
• посилення потреби особистості у самовихованні (виховний вплив колективу).

    Розглядаючи специфіку колективних взаємин, психологи вказують на гакі характерні для колективу ознаки:

самовизначення у колективі (свідомий вибір своєї позиції);

* ідентифікація (ототожнення себе з колективом, його цілями та цінностями);

• характер мотивації міжособистісного вибору (стосунки будуються на ціннісно-орієнтаційній основі);
• висока референтність міжособистісних взаємин (вибіркове ставлення до партнерів у колективній взаємодії на підставі визнання їх авторитету, значимості, позиції);

• згуртованість колективу та взаємна відповідальність його членів.

    Таким чином, у формуванні особистості колектив як вища форма групових стосунків — багатофункціональне явище.

    Колектив  — соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування.

     Його характеризують єдність  цілей, високий рівень міжособистісного  спілкування, згуртованість, внутрішня  дисципліна, специфічні норми співжиття. Він є ланкою, що з'єднує особистість із суспільством. Виховання особистості в колективі є втіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колективних взаєминах створюються умови для її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціальному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток. Колектив є соціальною системою, яка виконує організаторську, виховну та стимулюючу функції. Колектив як людська спільнота, що утворює систему колективістських стосунків, є основним чинником формування громадської сутності особистості, розвитку її індивідуальності.

      Виховний колектив відзначається  розмаїттям видів, форм суспільно  корисної праці та спілкування.  Значення колективу, його впливу  на особистість людини досить  суттєве. Оскільки під час знаходження індивіда у колективі свідомо чи несвідомо цей соціальний осередок впливає на нього.

      Колектив — не застигла структура,  він постійно розвивається, проходячи певні стадії. Стадійність розвитку колективу є вираженням внутрішньої діалектики його становлення, в основі якої — рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу. Особистість проявляється через групове, групове - через особистісне.

 

    

         У сучасному суспільстві особистість  не можна відокремити від колективу.  Тому важливо визначити, які групи найбільшим чином впливають на індивіда, сприяють усвідомленню власної поведінки. Такими групами є референтні групи. Тобто групи, що є прямими або непрямими об’єктами для порівняння, або зразками для наслідування в процесі формування поглядів або поведінки окремої людини. Встановлено, що в більшості праць, присвячених вивченню референтності, розглядався зв’язок між індивідом та його референтною групою.

      Колектив як людська спільнота,  що утворює систему колективістських  стосунків, є основним чинником формування громадської сутності особистості, розвитку її індивідуальності.

    Різні колективи можуть мати спільний склад, їх завдання на певних етапах співпадають, однак кожний колектив є неповторним і ця неповторність визначає ступінь його впливу на особистість.

    Наукові дослідження подають три найпоширеніші моделі взаємин між особистістю та колективом:

• особистість підпорядковується колективу (конформізм);
• особистість і колектив перебувають в оптимальних взаєминах (гармонія);

    • особистість підпорядковує собі колектив (нонконформізм). Ідеал — це гармонізація взаємин. Таке можливо, коли особистість здатна легко інтегруватися в колектив і сама має сформовані колективістські якості,

    У колективі найтиповіша нині модель — співіснування особистості й колективу — панує подвійна система цінностей: "дружні" стосунки в організованому спілкуванні й негативні — поза межами колективу. 
 
 

2. Принципи формування особистості в колективі

    Процес формування взаємин у колективі достатньо складний і тривалий. У своєму розвитку група повинна пройти певний шлях якісних перетворень, які здійснюються згідно з конкретними законами та принципами організації життєдіяльності колективу. Вагомий внесок в розробку теорії й практики формування колективу вніс А. Макаренко І саме йому належать такі закони і принципи:

• Закон паралельної дії передбачає не тільки пряму дію педагога на особистість як члена колективу, а й опосередковану дію на неї через громадську думку колективу.
• Закон розвитку (руху) колективу діє через постановку нових цілей, завдань, оптимізацію колективних взаємин, постійну динаміку якісних змін у колективі.
• Принцип перспективних ліній полягає в організації нових перспектив, які захоплюють увесь колектив і кожного його члена, стають стимулом подальшої діяльності.
• Принцип педагогічної доцільності — зміст життя, діяльності й спілкування в колективі обумовлені цілями та завданнями виховання.
• Принцип відповідальної залежності характеризує систему взаємин між членами колективу, їх взаємодопомогу, відповідальність за спільну справу.