Основи навчання письма на уроках іноземної мови

 

 

 

 

Курсова робота на тему «       »

 

П Л А Н

 

Вступ.

Розділ 1. Науково-теоретичні основи навчання письма на уроках іноземної мови.

1.1. Вимоги до базового рівня володіння письмом у середній школі.

1.2. Психолінгвістичні механізми  письма.

Розділ 2. Методика формування іншомовної компетенції учнів середньої школи у техніці письма.

2.1. Навчання каліграфії.

2.2. Навчання орфографії.

2.3. Етапи навчання писемного  мовлення.

2.4. Зв'язок письма з іншими  видами мовленнєвої діяльності.

Розділ 3. Практична частина.

Висновки.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП.

 

Сучасний стан міжнародних зв’язків України, вихід її до європейського та світового простору зумовлюють розглядати іноземну мову як важливий засіб міжкультурного спілкування. В житті кожної людини письмо відіграє дуже важливу роль.

Основне призначення  навчання іноземної мови – сприяти  в оволодінні учнями уміннями і навичками спілкування в усній і писемній формах відповідно до мотивів , цілей і соціальних норм мовленнєвої поведінки у типових сферах  і ситуаціях. Саме середня школа є тим навчальним закладом, де формуються базові механізми іншомовного спілкування, котрі випускники зможуть розвивати і удосконалювати відповідно до власних потреб.

Письмо – видатне  надбання людства, величезний здобуток кожного народу, кожної людини, що оволодіває писемністю. Воно використовується в різноманітних галузях діяльності людини: в організації виробництва, в науці, культурі, в засобах масової інформації та зв’язку, в міжнародних політичних відносинах, у просвітницькій роботі. Історики вказують на те, що письмо – неперехідна пам'ять поколінь, яка зберігає повідомлення про події та справи минулих віків і тисячоліть.

Письмо є потужним фактором прискореного розвитку людства. Йому належить визначна роль у створенні та збереженні духовних, а через них і матеріальних цінностей. Письмо має інтернаціональний характер. Воно продовжує і розвиває те, що було створено іншим народом. Так було в далекій давнині, те ж саме спостерігається і зараз. Клинопис, який винайшли у давньому Шумері, використовувався у Вавілонському царстві, в Асірії, у стародавній Персії. Тобто клинописне письмо існувало протягом багатьох віків на великих територіях серед різних народностей. Багато сучасних систем письма створено на основі латинського алфавіту, який склався ще в античну давнину на основі західного різновиду старогрецького письма. Письмо не природне, а суспільне явище, винахід людини, яким користувались і користуються всі.

Тому досить актуальною є тема курсової роботи: «Методика формування іншомовної компетенції учнів середньої школи у техніці письма».

Наприкінці ХХ ст. проблемою навчання письма займалися такі відомі методисти, як І.Л. Бім, С.Ф. Шатілов, Г.В. Рогова, Н.І. Гез, В.Н. Рахманінова, С.Ю. Ніколаєва.

Ефективність процесу навчання письма залежить від правильного вибору вчителем методів та прийомів навчання письма, як продуктивних умінь та навичок, від правильного підходу до комунікативних завдань.

Основною метою даної роботи є дослідження. Осмислити та проаналізувати наукові передумови та практичні методи навчання письма в середній школі, як основи подальшого навчання з метою оволодіння мовленнєвою діяльністю.

Об’єктом дослідження  курсової роботи є методика формування іншомовної компетенції у техніці письма, тому що це питання представляє собою практичний та теоретичний інтерес.

Поставлена мета визначила  необхідність вирішення наступних завдань:

• визначити роль письма в навчанні англійської мови у середній школі;
• розкрити особливості методики навчання письма і специфіку навчального
• матеріалу;
• дослідити і проаналізувати проблеми, що виникають в теорії та на практиці в зв’язку з навчанням письма.

Для вирішення поставлених завдань нами використовується ряд методів дослідження:

• збір інформації;
• аналіз наукової та методичної літератури;
• індуктивно-дедуктивний метод;
• метод кількісної та якісної обробки даних.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що робиться спроба осмислити цілі та задачі навчання письма і сучасні методи викладання.

Теоретичне значення дослідження полягає в розширенні і систематизації теоретичних знань і конкретизації особливостей навчання письма в середній школі.

Практична цінність дослідження  полягає у використанні фактичного матеріалу у викладанні основ англійського письма у базовій школі.

У процесі  дослідження опрацьовано наступні форми роботи:

1. Робота з літературними джерелами.
2. Бесіда.
3. Аналіз.
4. Спостереження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НАВЧАННЯ ПИСЬМА НА УРОКАХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ.

 

1.1. Вимоги до базового рівня володіння письмом у середній школі.

 

Як зазначається в  Державному освітньому стандарті з  іноземних мов, володіння письмом  передбачає досягнення елементарної комунікативної компетенції, яка забезпечує учневі вміння в найбільш типових ситуаціях  повсякденного спілкування за допомогою  письма:

• заповнити нескладну анкету, формуляр чи опитувальний лист;
• написати привітальну листівку зарубіжному ровеснику до одного із свят, що відмічається у країні, мова якої вивчається, а також до дня народження;
• написати листа зарубіжному ровеснику;
• скласти нотатки для себе або для інших людей, написати коротке повідомлення. Щоб досягти такого рівня володіння писемним мовленням, учні повинні систематично виконувати конкретні комунікативні завдання.

1) Завдання для заповнення  анкети чи формуляра передбачають виконання таких дій:

- писати друкованими  літерами;

- писати свою адресу;

- писати дату народження.

2) Завдання для написання  привітальної листівки зарубіжному  ровеснику передбачають виконання  таких основних дій:

- написати адресу  закордонного адресата,

- написати дату,

- оформити привітання;

- викласти свої думки;

- завершити привітання.

3) Завдання для написання  листа передбачають здійснення  таких основних дій:

- написати свою адресу;

- написати дату;

- сформулювати звернення;

- повідомити фактичну інформацію, висловлюючи при цьому свою думку;

- описати дії, що відбулися, характеризувати їх;

- запросити необхідну інформацію;

- завершити листа.

4) Завдання для написання нотаток, коротких повідомлень і записок, передбачають виконання таких основних дій:

- точно записати необхідну інформацію;

 - оформити коротке повідомлення;

- оформити коротку  записку;

- точно і стисло  викласти думку.

5) Завдання для оформлення  виписок з тексту та складання  плану прочитаного або прослуханого  тексту передбачають виконання таких основних дій:

- визначити основну  думку тексту і записати її,

- вибрати головні  факти з тексту і записати  їх,

- сформулювати своє  ставлення до прочитаного,

- оформити пункти  плану.

Учень досягає комунікативної компетенції, якщо його рівень володіння письмом відповідає вищезазначеним вимогам. Можливі окремі граматичні, лексичні, орфографічні помилки, які не порушують змісту висловлювання, але учень має дотримуватися правил оформлення листа, картки. Допускається обмежений діапазон мовних засобів, що вживаються при цьому, і користування словником. Особисті листи та поздоровлення можуть складатися з чотирьох-п'яти простих речень, які дозволяють реалізувати відповідні комунікативні наміри.

 

 

1.2. Психолінгвістичні механізми письма.

 

У психології та фізіології письмо визнають найскладнішим видом мовленнєвої діяльності, до якої залучаються всі мовленнєві аналізатори. Матеріальну базу письма складають орфографічні та графічні навички.

Як і говоріння, письмо є експресивним продуктивним видом мовленнєвої комунікації.

Як засіб формування та формулювання думок письмо базується  на використанні мовних знаків, закріплених  нервовими зв'язками кори головного  мозку у вигляді зорових і  рукомоторних образів, що взаємодіють  зі слуховими та мовленнєворуховими. У людей, що володіють грамотою, в доповнення до звукових складаються і графічні образи слів. Графічні образи мають рукомоторні паралелі, які контролюються руховим механізмом руки, що пише. Орфографічні образи слів закріплюються саме в мовленнєвому, а не в руховому механізмі руки.

Вміти писати — це графічно правильно зображати літери алфавіту, трансформувати в букви звуки та звукосполучення, асоціюючи при цьому звуковий, графічний та кінестетичний образи слова з його значенням  орфографічно правильно писати слова, словосполучення, ставити знаки пунктуації, оперувати мовними структурами, вміти формулювати свої думки в письмовій формі.

Процес писемного мовлення, як відомо, починається з мовлення внутрішнього. Саме у внутрішньому мовленні готується програма висловлювання, водиться відбір лексичних одиниць, граматичне оформлення речень, їх логічне поєднання в абзаци. Увесь процес складається з внутрішнього проговорює та фіксації підготовленого матеріалу на папері, що вимагає автоматизованого оперування звуко-графічними асоціаціями. За кількістю операцій писемне повідомлення є складнішим від усного. Однак в усному спонтанному висловлюванні породження мовлення і його звукового оформлення є синхронним і тому вимагає повного автоматизму в оперуванні лексичним і граматичним матеріалом.

Процес навчання письма полегшується тим, що той, хто пише, не відчуває браку часу, а це дозволяє грунтовніше продумувати зміст  і форму майбутнього висловлювання, чіткіше здійснювати як попередній синтез, так і ретроспективний  аналіз написаного. Можливість відшукати в пам'яті необхідні N засоби для точного і яснішого вираження думки, можливість використати словник та інші довідники додають тому, хто пише, більшої впевненості.

В результаті регулярного  тренування в писемному висловлюванні поступово набувають досвіду, процес вибору слів, структур проходить шви навички письма стають стійкішими. Вміння писемного висловлювання своїх та чужих думок важливе не тільки саме по собі, але і як засіб підвищення рівня володіння усним мовленням. Відомо, що усне повідомлення стає більш ґрунтовним, логічним, коли воно підготовлене письмом. У свою чергу усне зовнішнє і особливо писемне мовлення стає передумовою розвитку внутрішнього мовлення.

Як підкреслює А.Р. Лурія, письмо з самого початку оволодіння ним є усвідомленим актом. Вже на початковому етапі навчання письма, навіть рідною мовою, усі елементи, форми, засоби, якими користується той, хто пише передачі потрібного змісту є предметом його усвідомлення. Використання іноземної мови ще більше підвищує ступінь усвідомленості.

Поєднання слухо-мовленнєворухових  образів внутрішнього мовлення зоро-рукомоторних образів у процесі письма забезпечує комплексне засвоєння знань. Створені у такий спосіб стійкі асоціації  сприяють ефективнішому сприйняттю, запам'ятовуванню і відтворенню матеріалу. Міцність запам’ятовування забезпечується участю усіх аналізаторів, взаємодією аналізу і синтезу, усвідомленням та мимовільністю процесу письма. Засвоєні шляхом письмових вправ графічні образи слів і структурних моделей речень легше розпізнаються при зоровому сприйнятті. В писемному мовленні чіткіше виявляється мовленнєва природа зв'язного висловлювання, яке звичайно складається з декількох логічно і структурно пов'язаних між собою речень.

Удосконалюючи усне мовлення, письмо сприяє також формуванню навичок самоконтролю. Великий обсяг письма в домашній роботі з іноземної мови не є випадковим. Цей факт пояснюється психологією учнів: вони надають більшої ваги виконанню письмових завдань порівняно з усними.

У класній роботі письмо - найбільш економний, надійний, ефективний і масовий спосіб контролю знань і рівня володіння мовою.

Як уже згадувалось  вище, в методичній літературі-вживається термін "письмо" у вузькому значенні і це означає техніку використання графічної та орфографічної систем даної мови, а також термін "письмо" в широкому значенні, тобто писемне мовлення-вміння викладати думки у письмовій формі, Розподіл в сучасній методичній літературі письма і писемного мовлення пов'язаний з особливостями механізмів, що мають у своєму складі дві ланки: складання слів із літер і складання писемних висловлювань із слів і словосполучень. В основі першого лежить володіння графікою та орфографією, доведених до рівня навички. Основою другого є мовленнєве вміння - вираження думки за допомогою мовного коду.