Болонский процесс

- забезпечення якості;

- двоступінчата система;

- визнання ступенів і періодів навчання.

Окрім того, країни-учасники будуть готові надати доступ до інформації, необхідної для дослідження в галузі вищої освіти щодо цілей Болонського процесу. Доступ до банків даних з дослідження, що провадиться, і його результатів повинен бути спрощеним.

Наступні доповнення. Нові члени.

Міністри вважають за необхідне адаптувати пункт Празького комюніке щодо заяв про членство в наступний спосіб.

Країни-учасники Європейської культурної конвенції будуть визнані членом загальноєвропейського простору вищої освіти в тому випадку, якщо вони водночас заявлять про свою готовність переслідувати і досягати мети, поставленої в рамках Болонського процесу, у своїх системах вищої освіти. Заява має містити інформацію про способи досягнення принципів і мети декларації.

Міністри погоджуються прийняти заяви про членство таких країн: Албанії, Андорри, Боснії і Герцеговини, Ватикану, Росії, Сербії, Чорногорії та Македонії – і привітали держави як нових членів, таким чином, розповсюджуючи дію процесу на 40 європейських країн.

Міністри визнають, що участь у Болонському процесі вимагає істотних змін і реформ у всіх країнах, що підписалися. Вони вирішують надати підтримку всім новим учасникам у здійсненні цих реформ за допомогою організації взаємних обговорень і допомоги, як передбачено Болонським процесом.

Робоча програма 2003-2005.

Міністри просять Комісію координувати дії для досягнення успіху Болонського процесу з питань, окреслених тематично та поетапно, позначених у цьому комюніке, і поінформувати про результати на наступній зустрічі міністрів у 2005 році.

Наступна конференція.

Міністри приймають рішення провести наступну конференцію в травні 2005 р. у м. Берген (Норвегія).

Тема 4. Основні завдання та принципи формування Зони європейської вищої освіти

Принципи формування змісту кваліфікацій і структур ступенів.

Результатами навчання особи вважають набори компетенцій, що включають знання, глибину усвідомлення і навики особи. Компетенції визначаються для програми в цілому та кожного її блоку. Визначеннння компетенцій є прерогативою викладачів та експертів. Компетенції поділяють на загальні та спеціальні.

Загальні компетенції.

На основі досвіду більше 100 університетів з 16-ти країн-учасниць Болонського процесу, відібрано 30 загальних компетенцій, що поділяються на три категорії: інструментальні, міжособистісні, системні.

Інструментальні – такі, що включають когнітивні здібності (здатність розуміти і використовувати ідеї та міркування, методологічні здібності, здатність розуміти і керувати оточенням, організовувати робочий час, вибудовувати стратегію навчання, приймати рішення і вирішувати проблеми); технологічні уміння (уміння, пов'язані з використанням техніки, комп'ютерні навички та здібності інформаційного управління); лінгвістичні уміння; комунікативні компетенції.

Конкретизований набір включає:

1). Здатність до аналізу та синтезу.

2). Уміння організовувати і планувати.

3). Базові загальні знання.

4). Базові знання з професії.

5). Комунікативні навички з рідної мови.

6). Елементарні комп'ютерні навички.

7). Навички оперування інформацією (здатність отримувати та аналізувати інформацію з різних джерел).

8). Здатність вирішувати проблеми.

9). Здатність приймати рішення.

Міжособистісні – індивідуальні здібності, пов'язані з умінням виражати почуття і формувати стосунки, з критичним осмисленням і здатністю до самокритики, а також соціальні навички, пов'язані з процесами соціальної взаємодії і співпраці, умінням працювати в групах, брати соціальні та етичні зобов'язання.

Комплекс міжособистісних навичок включає:

1). Здатність до критики та самокритики.

2). Здатність працювати в команді.

3). Міжособистісні навички.

4). Здатність працювати в міждисциплінарній команді.

5). Здатність співпрацювати з експертами в інших предметних областях.

6). Здатність сприймати різноманітність та міжкультурні відмінності.

7). Здатність працювати в міжнародному контексті.

8). Прихильність до етичних цінностей.

Системні – поєднання розуміння, відношення та знання, що дозволять сприймати співвідношення частин цілого одна з одною та оцінювати місце кожного з компонентів у системі, здатність планувати зміни з метою удосконалення системи та конструювати нові системи. Системні компетенції потребують засвоєння інструментальних та базових як підґрунтя.

Системні компетенції охоплюють:

1). Здатність застосовувати знання на практиці.

2). Дослідницькі здібності.

3). Здібність до навчання.

4). Здатність адаптуватися до нових ситуацій.

5). Здатність генерування нових ідей (творчості).

6). Здатність до лідерства.

7). Розуміння культур та звичаїв інших країн.

8). Здатність працювати автономно.

9). Здатність до розробки проектів та керування ними.

10). Здатність до ініціативи і підприємництва.

11). Відповідальність за якість.

12). Прагнення до успіху.

Спеціальні компетенції.

Спеціальні компетенції розглядають окремо для першого і другого циклів.

До першого ступеня віднесено такі загальні для різних предметних областей компетенції:

1). Здатність демонструвати знання основ та історії дисципліни.

2). Здатність логічно і послідовно викладати засвоєні знання.

3). Здатність вникати в контекст (чіткого осмислення) нової інформації та давати її тлумачення.

4). Уміння демонструвати розуміння загальної структури дисципліни і зв'язок між її розділами.

5). Здатність розуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій.

6). Здатність правильно використовувати методи і техніку дисципліни;

7). Здатність оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі.

8). Здатність розуміти результати спостережень та експериментальних способів перевірки наукових теорій.

Випускники другого рівня повинні:

1). Опанувати предметну область на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами та технікою (дослідження), знати новітні теорії та їх інтерпретації.

2). Критично відстежувати та осмислювати розвиток теорії і практики.

3). Оперувати методами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні.

4). Бути здатним зробити оригінальний внесок у дисципліну відповідно до канонів певної предметної області, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи.

5). Продемонструвати оригінальність і творчий підхід.

6). Оволодіти компетенціями на професійному рівні.

Два інші невід’ємні компоненти конструкції формування Європейської вищої освіти – це система рівневих індикаторів та система описів курсів за типами.

Якщо говорити про рівні, то за основу взято стандартну систему:

- курс базового рівня (вступ до предмета);

- курс проміжного рівня (призначений для формування поглиблених базових знань);

- курс просунутого (досконалішого) рівня;

- спеціалізований курс.

За типами курси поділяються на:

- основний курс (частина основної програми);

- зв’язаний курс (підтримуючий основну програму);

- не профілюючий курс (необов’язковий).

У рамках напрямів виділено п'ять типів модулів:

Основні модулі, тобто групи предметів, що становлять ядро відповідної науки (наприклад, для бізнесу і менеджменту це: бізнес-функції, середовище бізнесу тощо).

Підтримуючі модулі (наприклад, для бізнесу і менеджменту це –математика, статистика та інформаційні технології).

Організаційні і комунікаційні модулі (наприклад, управління часом, робота в групах, риторика, іноземні мови).

Спеціалізовані модулі, тобто необов'язкові, але такі, що розширюють і поглиблюють компетенцію у вибраній галузі, факультативні.

Переносні модулі (наприклад, проекти, дисертації, стажування, модулі, що пов'язують теорію і практику).

Загальна тенденція побудови модулів наступна: чим вищий рівень, тим більше модулів, що поглиблюють знання і встановлюють зв'язок між теорією і практикою.

Приклад моделі модульної структури навчального плану підготовки за кваліфікацією наведений в табл. 4.1. Можливі й інші форми розподілу.

Таблиця 4.1

Модульна структура навчального плану підготовки за кваліфікацією

Розподіл навантаження по курсах у межах програми навчання виражається у кредитах ECTS. На практиці 1 кредит передбачає приблизно від 25 до 30 годин навантаження студента (включно з аудиторними заняттями, самостійною роботою). Як правило, один модуль містить 5 кредитів навантаження або кратне п’яти число (наприклад , 10 або 15). Кредити обов’язково повинні бути прив’язані до рівнів. У цьому випадку вони забезпечують достовірну інформацію щодо складності і глибини курсу.

Розробка системи перезарахування (перезаліку) кредитів ґрунтується на декількох базових принципах:

1.                  Філософія взаємної довіри.

2.                  Здатність освітніх структур до гармонізації на національному та міжнародному рівнях.

3.                  Вираження результатів навчання не в термінах часу, а в термінах кредитів, прив’язаних до результатів у вигляді компетенцій.

4.                  Реальність створення загальноєвропейської системи перезарахування і накопичення кредитів.

5.                  Цінність і самодостатність обох рівнів: як ступеня бакалавра, так і ступеня магістра.

6.                  Вимоги до кваліфікацій у вигляді компетенцій мають бути погодженими в рамках загальноєвропейського освітнього простору.

7.                  Відмінності у термінах навчання як на першому, так і на другому ступенях не більше 25%.

8.                  Програми першого ступеня – від 180 до 240 кредитів, програми магістерського рівня – від 90 до 120 кредитів. Кількість кредитів у річній програмі – не більше 60.

9.                  Розробка загальних рівневих індикаторів як умова порівнянності структур і ступенів, як частина європейської структури кваліфікацій.

В рамках Болонської декларації передбачено визнання освіти чи кваліфікації. Порядок визнання кваліфікацій визначено Лісабонською конвенцією, прийнятою в Лісабоні у квітні 1997 року.

Визнання освіти чи кваліфікації – це формальне підтвердження компетентним органом цінності іноземної освітньої кваліфікації з метою доступу до освітньої та професійної діяльності. Кваліфікація може бути визнана або з метою подальшого навчання на даному рівні (академічне визнання), або для використання звання чи здійснення професійних цілей (професійне визнання).

Академічне визнання – це визнання курсів, кваліфікацій або дипломів одного вищого навчального закладу іншим. Передбачає доступ до нового подальшого навчання в іншому навчальному закладі або дозволяє певне звільнення від необхідності наново вивчати певні елементи програми. Таке визнання функціонує в Європейській кредитно-трансферній системі (ECTS).