Якість як складова частина конкурентоспроможності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Стандартизація і сертифікація продукції.

 

Після другої світової війни у всьому світі поширюються процеси контролю якості, починаючи від розробки  і виготовлення товару до періоду  експлуатації замовників. Розвивається концепція систем якості і стандартизації процесів, пов’язаних із забезпечення якості. З’являються зовнішні стандарти  якості у відношенні споживач-постачальник, вводиться практика аудиторських перевірок  якості із боку споживача, починається  загальне спрямування на стандартизацію.

Стандартизація – це сукупність дій і заходів, які мають своїм наслідком відсутність відхилень і варіативності у виробах, послугах або процесах; засіб забезпечення сумісності, взаємозамінності, уніфікації, типізації, надійності техніки й інформаційних систем, норм безпеки й екологічних вимог, єдності характеристик і властивостей якості продукції, робіт, процесів і послуг.

Вплив стандартизації на поліпшення якості продукції реалізується, в  основному, через комплексну розробку стандартів на сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі, устаткування, оснастку і готову продукцію, встановлення стандартів технологічних вимог і показників якості, єдиних мметодів випробувань і засобів контролю.

Стандартний товар виробляється великими партіями ідентичних виробів. Стандартні послуги означають, що кожний споживач або оброблюваний виріб одержить абсолютно і принципово однаковий  сервіс. Стандартизація має низку  переваг і недоліків.

Перевагою стандартизації вважають взаємозалежність частин виробів і, як наслідок, зменшення вартості виробництва, збільшення продуктивності, спрощення і здешевлення зміни або ремонту у порівнянні з нестандартними, унікальними виробами, скорочення витрат і на проектування. Перевагою стандартизації також є скорочення часу і витрат на навчання персоналу та скорочення термінів проектування виробів. Більш упорядкованими стають виробничі графіки, процеси управління ресурсами виробництва, матеріально-технічне постачання і бухгалтерія.

Головним недоліком стандартизації є скорочення розмаїтості, обмеження числа споживачів, яким адресовано товар, що посилює маркетингові ризики виробника і заохочує конкурентів до диференційованої пропозиції. Вадою стандартизації вважається вірогідність передчасного заморожування (стандартизації) товару виробником в період недосконалості та його протистояння модифікації та інноваціям.

Стандарт – нормативний документ, розроблений на основі угоди більшості зацікавлених сторін і прийнятий визнаним органом або затверджений підприємством. У ньому встановлюються для загального і багатократного використання правила, загальні принципи, характеристики, вимоги і методи, що стосуються визначених об’єктів стандартизації; він спрямований на досягнення оптимального ступеня упорядкування у певній сфері, галузі. За допомогою стандартів забезпечуються єдність і слушність винаходів, взаємозамінність деталей і вузлів, полегшується вибір оптимального розмірного ряду і добір найкращих зразків, організація спеціалізованого виробництва, зменшуються витрати і скорочуються терміни освоєння нових товарів.

Об’єкт стандартизації – продукція, послуги, процеси, що мають перспективу багатократного відтворення і використання.

В Україні існує така система  стандартів:

1. Міжнародні стандарти ISO серії 9000, в яких наведені найбільш жорсткі вимоги щодо якості товарів. Використовуються для сертифікації виробів, експортованих в інші країни і реалізованих на світовому ринку.

2. Державні стандарти України встановлюються на вироби загального машинобудівного застосування, продукцію міжгалузевого призначення, продукцію для населення і народного господарства, організаційно-методичні й загально-технічні об’єкти (науково-технічна термінологія, класифікація і кодування інформації), елементи народногосподарських об’єктів державного значення (траспорт, зв’язок, енергосистеми, оборона, навколишнє середовище), методи випробувань. Ці стандарти носять обов’язковий і рекомендований характер. До обов’язкових відносяться такі, що забезпечують безпечність товарів для життя і здоров’я громадян.

3. Галузеві стандарти розробляють на товари при відсутності державних стандартів України. Такі стандарти також розробляються при необхідності встановлення вимог, перевищуючих, або таких, що доповнюють державні стандарти.

4. Стандарти науково-технічних і інженерних товариств встановлюють при необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень. Використовують добровільно.

5. Технічні умови містять вимоги, регулюючі відносини між постачальником і споживачем товарів. Вони регламентують норми і вимоги щодо якості товарів, для яких державні або галузеві стандарти не розроблені і котрі виготовляються за замовленням окремих підприємств, а також для нових товарів.

6. Стандарти підприємств є категорією умовних стандартів, без правової основи. Вони розробляються підприємствами за власною ініціативою з метою конкретизації вимог до товарів і виробництва. Такі стандарти використовуються для створення внутрішньої системи управління якістю продукції і праці.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46 – 93 “Про стандартизацію і сертифікацію” нормативні документи зі стандартизації поділяються на такі категорії:

• державні стандарти України – ДСТУ;
• галузеві стандарти України – ГСТУ;
• стандарти науково-технічних і інженерних товарниств і спілок України – СТТУ;
• стандарти підприємств – СТП;
• технічні умови України – ТУУ.

Найпрогресивнішими  на сьогодні є стандарти якості ISO серії 9000. Міжнародна організація по стандартизації (ISO) у Женеві поставила своєю метою введення загальних стандартів якості в усьому світі. У 19880 році був сформований технічний комітет у зв’язку зі створенням європейського економічного простору, а також для координації існуючих програм якості і створення єдиної концепції. Робота цього комітету призвела до розробки стандартів ISO 9000, вихідним пуктом яких стали стандарти Великобританії. Стандарти ISO 9000 найбільш точні стандарти якості і відносяться до системи якості для розробки дизайну, виробництва, установки й обслуговування; стандарти ISO 9002 і 9003 – це похідні ISO 9001. ISO 9002 відносяться до виробництва й установки, а ISO 9003 пов’язані з остаточним тестуванням і перевіркою; стандарти ISO 9004 пов’язані з розвитком загальної системи якості.

Стандарти ISO 9000 вимагають, щоб кожне підприємство вирішувало три головні завдання в сфері якості:

• Досягнення і підтримка якості продукції і послуг на рівні, що забезпечує постійне задоволення встановлених або передбачуваних вимог споживачів;
• Забезпечення керівництву впевненості у досягненні і підтримці необхідної якості заданого рівня;
• Забезпечення споживачу впевненості у досягненні задекларованої якості пропонованої продукції. Забезпечення впевненості означає взаємопогоджувані вимоги надання доказів.

Таблиця 3.1.

Узагальнена характеристика моделей забезпечення якості

Модель для  забезпечення якості	Етапи забезпечення якості	Обов’язки виробника	Характеристики  продукції
ISO 9001	Проектування, розроб ка, виробництво, оста точний контроль і ви пробування, монтаж і обслуговування	Показати свою спро можність виконати ви моги на всіх етапах забезпечення якості	Вперше розроблюва на або модернізована продукція
ISO 9002	Виробництво, остаточ ний контроль і випро бування, монтаж і обслуговування	Довести свою спро можність виконати вимоги на етапах ви робництва, монтажу, обслуговування	Продукція, вироблена за виправданими про ектом або техноло гією
ISO 9003	Остаточний контроль і випробування про дукції	Довести свою спро можність виконати вимоги в частині оста точного контролю і випробувань	Серійна продукція, що виправдала себе

 

Сертифікація – це сукупність дій і процедур із метою підтвердження за допомогою сертифіката відповідності або знака відповідності того, що продукт або послуга відповідає визначеним стандартам або технічним умовам.

В залежності від того, хто  її проводить, сертифікація буває трьох видів:

• самосертифікація (проводиться власне виготовлювачем);
• сертифікація, здійснювана споживачем;
• сертифікація, проведена третьою стороною (спеціалізованою організацією, незалежною від виготовлювача або споживача). Найбільшою довірою в міжнародній і вітчизняній практиці користується сертифікація третьою стороною.

Сертифікація носить добровільний і обов’язковий характер. В останньому випадку вона пов’язана, як правило, з безпекою, охороною здоров’я і  захистом навколишнього середовища. Статус сертифікації залежить від статусу  стандартів, на відповідність яким вона провадиться. Найпрестижнішою  вважається сертифікація за міжнародними стандартами ISO 9000. Процес одержання сертифіката якості ISO 9000 включає проведення аудиторської перевірки якості раз у 6 місяців, що здійснюється експертом, уповноваженим Міжнародною організацією стандартів.

Сертифікат є документом, що засвідчує відповідність виробу вимогам визначених стандартів. Сертифікована система якості підприємства дозволяє йому розширювати коло надійних партнерів і підвищувати конкурентоспроможність своїх товарів. Сертифікація позитивно позначається на репутації підприємства.

Відповідно до Декрету  Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” (1993 р.) в Україні створена система сертифікації продукції УкрСЕПРО, функціонування котрої спрямовано на забезпечення належного рівня якості товарів. Управління системою сертифікації продукції здійснює Держстандарт України, що має мережу територіальних органів сертифікації, випробувальні лабораторії. З 1 липня 1994 р. в Україні введена обов’язкова сертифікація для значної частини товарів і послуг за затвердженим переліком. Це продукти харчуваня, ліки, медтехніка, миючі засоби та інше.

 

Рекомендована література

1. Закон України “Про захист прав споживачів” , 1991 р.
2. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” , 1992 р.
3. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, 1994 р.
4. Закон України “Про охорону прав на промислові зразки”, 1994 р.
5. Постанова КМУ “Порядок зайняття підприємницькою діяльністю і правила торговельного обслуговування населення” від 08.02.1995 р.
6. Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. пер. с англ. – М.: Экономика, 1998. – 519 с.

7. Афанасьєв М.П. Маркетинг: стратегия и практика фирмы. – М.: АО “Финстатинформ”, 1995 . – 112 с.

8. Балабанова Л.В. Оптовая торговля: маркетинг и коммерция. – М.: Экономика, 1990. – 206 с.

9. Баззел Р., Кокс Д., Браун Р. Информация и риск в маркетинге: Пер. с англ.; Под ред. М.Р.Ефимовой. – М.: Финстатинформ, 1993. – 96 с.

10. Баркан Д.И. Маркетинг для всех: беседы для начинающих. – СПб.: Культинформпрес, 1991. – 256 с.

11. Баширов И.Х. и др. Маркетинг  потребительских товаров. – Донецк: ООО “Доминанта”, 1995. – 303 с.

12. Бланк И.А. Торговый менеджмент. – К.: УФИМБ, 1997. – 408 с.

13. Бурлаков А.Н., Голик С.С., Чаюн Т.И. Стратегический маркетинг. – Винница, 1991. – 60 с.

14. Васильева Н.Э., Козлова Л.И. Формирование  цены в рыночных условиях. –  М.: АО “Бизнес-школа” и “Интел-Синтез”, 1995. – 65 с.

15. Виноградова С.Н., Голик С.С. Рыночная экономика – Среда функционирования маркетинга: Учеб. пособие “Основы маркетинга”. – Ч.1. – Гомель: ВКШ ГКИ, 1991. – 48 с.

16. Виноградова С.Н., Сыцко В.Е. Проблемы жизненного цикла товара. Комплексное изучение потребителя и его поведение на рынке: Учеб. пособие “Основы маркетинга”. – Ч.4. – Гомель: ВКШ ГКИ, 1991. – 48 с.

17. Герасимчук В.Г. Маркетинг:  теорія і практика: Навч.посібник. – К.: Вища шк., 1995. – 327 с.

18. Герчикова В.Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 1995. – 327 с.

19. Голик С.С., Ортинська В.В., Мельникович О.М. Основи маркетингових досліджень ринку: Навч. посіб.- К.: Київ. держ. торг.-екон. ун-т, 1995. – 66 с.

20. Голубков Е.П. и др. Маркетинг: выбор лучшего решения. – М.: Экономика, 1993. – 222 с.

21. Дайан А., Букурель Ф.И. и др. Академия рынка: Маркетинг: Пер. с фр. – М.: Экономика, 1993. – 572 с.

22. Демидов  В.Е. Почему именно ФОСС ТИС: - М.: Легпромиздат. 1990. – 48 с.

23. Дихтль Е., Хершген Х. Практический маркетинг: Пер. с нем. – М.: Высш. шк., 1995. – 255 с.

24. Ділова гра “Оцінка конкурентоспроможності товару” з використанням комп’ютерних технологій для студентів спеціальності 7.050108 “Маркетинг” усіх форм навчання / Укл. Н.Б. Ткаченко. – К.: Київ. держ. торг.-екон. ун-т, 1999. – 17 с.

25. Доценко А.П., Осокина В.Д. Рынок и его механизм: Учеб.-метод. пособие. – К.: МЗУУП, 1993. – 100 с.

26. Еферин В.П., Мотин В.В. Оценка конкурентоспособности при маркетинговых исследованиях. – М.: Изд-во Домодедово, 1993. – 93 с.

27. Забродина К., Лебедева З. Штриховой код: анфас и профиль // Коммерч. вестник. - № 8. – С. 15-17.