Акредитація ВНЗ, її зміст та завдання

 

 Національний університет біоресурсів та природокористування України

Педагогічний  факультет

Кафедра соціальної педагогіки та інформаційних технологій в освіті

 

 

Акредитація ВНЗ, її зміст та завдання

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ АКРЕДИТАЦІЇ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ 5

1.1 Загальна характеристика поняття «акредитація» 5

1.2 Освітньо-кваліфікаційні рівні підготовки фахівців у ВНЗ 17

1.3 Порядок проведення акредитації у ВНЗ 26

РОЗДІЛ 2 ПРАКТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ АКРЕДИТАЦІЇ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ УКРАЇНИ 33

2.1 Сучасний стан та перспектива забезпечення якості освіти 33

2.2 Аналіз провідної практики проведення акредитації  у різних ВНЗ 44

2.3 Розробка системи об’єктивного оцінювання якості вищої освіти в Україні 45

ВИСНОВКИ 49

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 50

 

 

ВСТУП

Актуальніть теми. У зв’язку  зі стрімким поширенням процесів глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти в світі актуалізується необхідність оцінювання її якості та акредитації  вищих навчальних закладів, окремих  напрямів підготовки та спеціальностей, що дасть змогу підвищити освітній рівень України до європейських стандартів.

У галузі освіти в Україні  за останні роки відбулися значні зміни. Створена нова законодавча база, яка унеможливлює директивне втручання в діяльність освітніх організацій і формує легітимний простір їх функціонування через систему відповідних норм і правил. Основу механізму регламентації діяльності вищих навчальних закладів становлять процедури ліцензування та акредитації.

Особлива роль державної акредитації в нашій країні полягає в тому, що вона гарантує відповідність якості та рівня навчання державним вимогам, і випускники навчальних закладів, що навчались за акредитованими спеціальностями, мають право на отримання документа про освіту державного зразка.

Як свідчать наукові  дослідження після приєднання до Болонської декларації Норвегії, Німеччини, Швейцарії, Іспанії, Польші процес інтернаціоналізації  акредитації ВНЗ цих країн  набув певного динамізму. Італія, до прикладу, звернула увагу на оцінювання якості освіти в своїх університетах  лише під тиском подій у сусідніх державах. Тому можна із впевненістю стверджувати що процес акредитації як складова Болонського процесу відбувається у міжнаціональному освітньому просторі і потребує все більшого вивчення з метою оптимізації якості освіти.

Дослідження з проблем  реформування управління вищою освітою  В.Андрущенка, В.Вікторова, Д.Дзвінчука, В.Князєва, К.Корсака, С.Крисюка, В.Лугового¸В.Маслова, М.Михальченка, В.Шаркунової та інших  засвідчили, що протягом останього  десятиліття рівень напрацювань  вітчизняної науки з теорії та методології оцінювання і вимірювання  якості вищої освіти, інших параметрів ВНЗ віддалений від кращих світових зразків. Вчені переконані, що несистемсність та методологічна невизначеність в державному управлінні якістю вищої освіти України впливає на інтелектуальний потенціал країни.

Мета: аналіз змісту акредитації вищого навчального закладу.

Обєкт: акредитація вищого навчального закладу.

Предмет: порядок проведення акредитації ВНЗ.

Завдання :

1. Розкрити зміст поняття «акредитація»;
2. Дослідити сучасний стан системи якості освіти в Україні;
3. Описати систему об’єктивного оцінювання якості вищої освіти в Україні.

Практичне значення одержаних результатів

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНИЙ  АНАЛІЗ АКРЕДИТАЦІЇ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ  ЗАКЛАДІ

1.1 Загальна характеристика поняття «акредитація»

Уже більше п'яти років  європейське освітнє співтовариство живе під знаком так званого Болонського процесу. Його суть полягає у формуванні на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Із 1998 по 2003 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.

Пропозиції, які розглянуто і які виконуються в рамках Болонського процесу, зводяться  в основному до шести таких ключових позицій [4, с.16]:

1. Уведення двоциклового  навчання. Фактично пропонується  ввести два цикли навчання: 1-й  - до одержання першого академічного  ступеня і 2-й - після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження кредитної  системи. Пропонується запровадити  у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS, зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних  агентств, незалежних від національних  урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності.  На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування  випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості  європейської системи освіти. Одним  із головних завдань, що має  бути вирішене в рамках Болонського  процесу, є залучення в Європу  більшої кількості студентів  з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної нагромаджувальної системи, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

У традиційному державному управлінні України до її вступу до Болонського процесу, як і багатьох європейських країн, не виникала необхідність формування законодавчої бази, спеціальних  структур та певних управлінських технологій для моніторингу і забезпечення якості вищої освіти.

На сьогодні це питання  гостро постає перед кожним вищим  навчальним закладом.

К.Корсак [16, с.19]:наводить вимоги, які висувають міжнародна освітня співдружність, органи національного та наднаціонального контролю якості вищої освіти до відкритості її даних щодо тих ВНЗ, які претендують на міжнародне оцінювання, визнання та акредитацію. Серед них [24, с.15]:

- ясне і вичерпне формулювання  цілей навчання;

- забезпеченість навчання  необхідними ресурсами на всіх  його стадіях;

- оприлюднення і загальна  доступність навчальних планів  і програм із усіма деталями (структура, зміст, методи та  засоби викладання, інструменти  контролю навчально-виховної діяльності).

У відповідності з Законом "Про вищу освіту"[20, с.8] вищий навчальний заклад є такий освітній або освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певним освітнім та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Рівні акредитації вищих навчальних закладів:

• вищий навчальний заклад першого рівня акредитації – це ВНЗ, де здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Також ці заклади можуть надавати повну загальну середню освіту;
• вищий навчальний заклад другого рівня акредитації – ВНЗ, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра. Також ці заклади можуть надавати повну загальну середню освіту;
• вищий навчальний заклад третього рівня акредитації – це ВНЗ, де здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;
• вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації – це ВНЗ, де здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Рівні, які присвоюються закладам освіти, – це дуже серйозне визнання професійної і фахової  готовності закладу до виконання  тих або інши завдань. Адже вони означають реальну здатність інституту, університету чи академії надавати освітні послуги відповідного рівня.

На системному рівні процедура акредитації була започаткована в 1996 році Постановою Кабінету Міністрів № 200. Разом зі створенням Державної акредитаційної комісії (ДАК) [], основним завданням якої визначалось формування та забезпечення виконання директивних вимог до вищої та професійно-технічної освіти. Цією Постановою затверджувались Положення про ліцензування та акредитацію навчальних закладів.

Основними складовими інституції ліцензування та акредитації стали  громадські організації фахові ради, на які покладалися питання проведення первинної експертизи та надання пропозицій Експертним радам ДАК.

Відповідність якості навчання державним вимогам оцінювалась  фаховими радами за результатами проведення експертизи діяльності закладу освіти, яка обов'язково включала виконання студентами комплексних контрольних кваліфікаційних завдань, складених самими навчальними закладами у відповідності до освітньо-кваліфікаційних характеристик певних напрямів (спеціальностей).

У зарубіжних країнах акредитація  здійснюється в рамках єдиної національної системи акредитації, основа яких почала формуватись з середини 70х років. Як самостійний вид діяльності роботи в області акредитації виконують  спеціально створені організації різної форми власності, що наділені державною  владою. Акредитація органів по підтвердженню відповідності та випробувальних лабораторій проводиться на національному рівні по прийнятим світовим стандартам, і базуються на прийнятих принципах, що викладені в міжнародних та регіональних документах.

У більшості країн акредитуються спеціальності в цілому, а не окремі дисципліни. Тому програми і навчальні плани для одного і того ж предмету на різних, навіть однопрофільних, спеціальностях можуть суттєво відрізнятися стосовно обсягу навчального навантаження.

Так, наприклад, у Фінляндії головна мета процесу акредитації (Evaluation) – отримати інструмент для постійного удосконалення процесу навчання, незалежно від результату проведення процедури акредитації. Керівництво центру виходить з припущення, що будь-яку сформовану організацію досить складно змусити змінюватися, тому акредитація та система контролю якості розглядаються як механізми, які допоможуть центру післядипломної освіти «відкрити очі» на свої проблеми та недоліки. Збагнувши ці недоліки, керівництво усвідомлює необхідність змін задля удосконалення процесу навчання, тобто, акредитація функціонує як внутрішній спонукальний мотив.

Перед проведенням процедури  акредитації необхідно визначитися  з об’єктом акредитації. Фінський підхід полягає в тому, що неможна акредитувати як університети, так і окремі програми навчання за однаковими методиками, з використанням однакових моделей. Крім того, алгоритм акредитації має постійно адаптуватися до потреб фірм, що є одним з основних показників процедури акредитації.

Виходячи з цього, виділяються три основні мети акредитації:

• протестувати якість навчання;
• отримати мотивацію до самовдосконалення;
• перевірити, як програма адаптована до потреб фінських та міжнародних компаній.

Завжди присутні всі  три мети, але в конкретній моделі можуть змінюватися вагові коефіцієнти кожної з них, головною може стати лише одна мета, а інші – перейти в ранг допоміжних.

Якість навчання підтверджує  Національна рада, до складу якої входять  експерти з конкретного напрямку. Ці експерти глибоко розуміють зміст  програми. Підтвердження якості навчання особливо важливе для тих програм, які ще не мають стійкої репутації  на ринку освітніх послуг.

Кожні чотири роки представники Національної ради наносять візит до тих підрозділів, які хочуть мати так званий знак якості. Національна  рада надає перелік документів, які  необхідно підготувати до процедури  акредитації. Процес підготовки цих документів підрозділом вважається самоаналізом. Після того, як всі документи будуть підготовлені, не менш ніж на один робочий день приїжджають 5 експертів, включаючи іноземних.