Сновні принципи та положення інформаційної логістики.

Одним з основних блоків сучасної електронної обчислювальної машини є процесор – пристрій, що здійснює запрограмовану обробку даних. Розвиток електроніки дозволило  робити процесори дуже невеликих  розмірів, що володіють значною швидкодією й обсягом пам'яті. ЕОМ, виконану на базі мікропроцесорів, відносять до мікро-эвм. Ті з них, що мають розвитий сервіс звертання з некваліфікованим користувачем, у науково-популярній і науково (переважно в англомовній) літературі називаються комп'ютерами.

Широке проникнення логістики  в сферу економіки в істотному  ступені зобов'язано комп'ютеризації керування матеріальними потоками. Комп'ютер став повсякденним елементом  оргтехніки для працівників найрізноманітніших спеціальностей, з ним навчилися  поводитися, йому повірили. Програмне  забезпечення комп'ютерів дає можливість на кожному робочому місці вирішувати складні питання по обробці інформації. Ця здатність мікропроцесорної техніки  дозволяє із системних позицій підходити  до керуванню матеріальними потоками, забезпечуючи обробку і взаємний обмін великими обсягами інформації між різними учасниками логістичного процесу.

Удосконалювання кількісних показників мікропроцесорної техніки, таких, як швидкодія процесора, обсяг  пам'яті, простота звертання з комп'ютером, вартість обчислювальної техніки й  ін., забезпечило якісну можливість інтеграції різних учасників у єдину  систему. При цьому варто мати через, що кожний з цих учасників  оперує великими обсягами інформації.

У планових і, частково, у  диспозитивних інформаційних системах обробка логістичної інформації здійснюється в обчислювальних чи центрах у відділах на робочих місцях фахівців. Сукупність розв'язуваних тут задач залежить від ролі учасника в загальному логістичному процесі.

У виконавчих інформаційних  системах здійснюється оперативне керування  матеріальними потоками. Для цих  систем особливо важливо фіксувати  й обробляти інформацію в темпі  проходження матеріального потоку. Рішення виникаючих при цьому  задач найчастіше можливо лише за умови застосування сучасної техніки і технології збору, обробки і передачі інформації в режимі реального масштабу часу.

Отже, інформаційні системи забезпечують підготовку, уведення, збереження, обробку, контроль і передачу даних. Логістичні інформаційні системи являють собою відповідні інформаційні мережі, що починаються з вимог замовників. Логістичні інформаційні системи підрозділяються на три групи: планові, диспозитивні, виконавчі. Планові інформаційні системи створюються на адміністративному рівні керування і служать для прийняття довгострокових рішень стратегічного характеру. Диспозитивні інформаційні системи створюються на рівні керування чи складом цехом і служать для забезпечення налагодженої роботи логістичних систем. Виконавчі інформаційні системи створюються на рівні адміністративного чи оперативного керування.

При побудові логістичних  інформаційних систем на базі ЕОМ  необхідно дотримувати визначені  принципи: принцип використання апаратних  і програмних модулів, принцип можливостей  поетапного створення системи, принципи чіткого встановлення місць стику, принцип гнучкості системи з  погляду специфічних вимог конкретного  застосування, принцип прийнятності системи для користувача діалогу  «людина-машина».

В основі процесу керування  матеріальними потоками лежить обробка  інформації. Інформаційний потік  – це сукупність циркулюючих у  логістичній системі, між логістичною  системою і зовнішнім середовищем  повідомлень, необхідних для керування  і контролю логістичних операцій. Інформаційний потік може існувати у виді паперових і електронних  документів.

Широке проникнення логістики  в сферу економіки в істотному  ступені зобов'язано комп'ютеризації керування матеріальними потоками. Здатність мікропроцесорної техніки  вирішувати складні питання по обробці  інформації, дозволяє забезпечувати  обробку і взаємний обмін великими обсягами інформації між різними  учасниками логістичного процесу.

Електронна передача даних  являє собою автоматизоване з'єднання  інформаційних систем чи різних організацій, чи територіально вилучених один  від одного підрозділів одного підприємства. Зв'язок між ними забезпечують комунікаційні  системи за допомогою засобів  техніки зв'язку. Ця діяльність –  дистанційна передача даних.

Інформаційна інфраструктура, створювана як у рамках окремих виробничих одиниць, так і у всій фірмі  в цілому на базі сучасних, швидко діючих ЕОМ, що відповідає програмного забезпечення, перетворює інформацію з допоміжного  фактора в самостійну продуктивну  силу, здатну помітно й у короткий термін підвищити продуктивність праці  і мінімізувати витрати виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Порядок проведення АВС-аналізу

 

ABC-аналіз є важливим  методом, який використовується  на підприємстві для визначення ключових моментів і пріоритетів.

Даний метод контролінгу  використовується при селективному відборі найцінніших для підприємства постачальників і клієнтів, найважливіших  видів сировини і матеріалів, найвагоміших елементів затрат, найрентабельнішої  продукції, найефективніших напрямів капіталовкладень. АВС-аналіз полягає  у виявленні та оцінці незначного числа кількісних величин, які є  найціннішими та мають найбільшу  питому вагу у загальній сукупності вартісних показників.

При ABC-аналізі здійснюється застосування показників у натуральному і вартісному виразі.

ABC-аналіз може бути  використаний, перш за все, в  матеріально-технічному забезпеченні, виробництві і збуті. В рамках  даного аналізу у сфері матеріального  — технічного постачання розглядаються  кількість і вартість заготівлі  матеріальних ресурсів, напівфабрикатів,  деталей в розрізі постачальників. У сфері виробництва може бути  проведене дослідження величини  і зміни постійних витрат. У  сфері збуту визначаються замовлення, що надходять, і реалізована  продукція. При даному аналізі  виходять з того, що затрати  часу на виконання робіт не  відповідають значимості цих  робіт.

В основі методу АВС лежить так зване правило Паретто. Відповідно до методу Паретто безліч керованих об’єктів поділяється на дві неоднакові частини (80/20). Широко розповсюджений у логістиці метод АВС пропонує глибший поділ - на три частини.

Згідно з даним методом  усю сукупну вартість придбання  оцінюють за кожною статтею запасів  на даний період. Відтак статті послідовно групуються по зменшенню річної вартості їх придбання. Перші 10 відсотків статей запасів у річній вартості придбання  відносять до категорії А, наступні 20 відсотків — до категорії В  і ті, що залишилися 70 відсотків, —  до категорії С.

З метою отримання сукупної вартості придбання необхідно для  кожної статті запасу перемножити розрахункову середню кількість одиниць матеріальних ресурсів, що використовуються за цей  період, на розрахункову ціну одиниці  запасу (ресурсу).

Для переважної більшості  підприємств обробної промисловості  відсоток вартості для категорій  А, В і С приблизно становить  відповідно 70, 20-25 і 10-5 відсотків. На практиці вважається нормальною ситуація, коли від 10 до 15 відсотків статей запасу складають від 70 до 80 відсотків вартості усіх закупівель, а на 70—80 відсотків статей запасів припадає приблизно 10 відсотків сукупної вартості.

З цього випливає, що найбільш суворий контроль необхідно здійснювати  за запасами категорії А. Здійснювати  його слід доручити начальнику відділу  чи служби матеріально-технічного забезпечення чи постачання.

Для цієї категорії запасів  доцільно створити невеликий заділ, щоб уникнути великих витрат, пов'язаних з відсутністю запасів. Великі замовлення і резерви швидше за все є характерними для категорії С. Як правило, момент поновлення замовлення за цими видами матеріалів визначають виходячи з конкретних умов, а не на основі кількісного  методу, щоб звести до мінімуму витрати  на контроль.

Результат ABC-аналізу чітко  показує, що необхідно розрізняти А-, В-, С- завдання.

А — завдання — найважливіші, на їх виконання потрібно 5 % часу. Значимість їх вкладу в досягнення цілей оцінюється приблизно у 75 %. Ці завдання можуть бути виконані, як правило, тільки підприємцем  або одним з керівників підприємства. А — завдання комплексні, часто  переплітаються з іншими, і їх невиконання  або надто пізнє виконання  викликає великі проблеми. Так, переговори з гуртовими покупцями підприємець  повинен проводити самостійно. Ранг даних завдань найвищий.

В — завдання— завдання середньої важливості, які складають  приблизно 20 % за затратами часу і 20 % за значимістю. Виконання даних  завдань частіше можна делегувати компетентним працівникам. Підприємцю немає необхідності підтримувати контакти зі всіма клієнтами. У нього повинні  бути компетентні працівники, яким можна довіряти виконання В —  завдань.

С - завдання займають приблизно 75 % часу і вносять вклад в отримання прибутків підприємства тільки в розрізі 5 %. Ці завдання по можливості повинні бути делеговані, щоб мати більше часу для вирішення завдань — А і частково В. Завдання даного класу, в основному, являють собою щоденні рутинні роботи, які дають незначний вклад у досягнення мети (адміністративно-управлінські роботи і частина робіт з кореспонденцією).

Порядок виконання ABC-аналізу  такий:

1. Складання списку всіх  видів діяльності на відповідний  плановий період в один місяць.

2. Упорядкування всіх  завдань по важливості, тобто  їх вартісній оцінці для досягнення  встановлених цілей.

3. Оцінка всіх облікованих  видів діяльності у відповідності  з ЛВС-шкалою.

4. Перевірка особистого  тимчасового графіка з точки  зору відповідності важливості  завдань і запланованого на  їх виконання часу.

5. Коригування тимчасового  графіка у відповідності з  установкою на А-, В- і С —  завдання.

А-, В-, С — завдання повинні  бути розмежовані; Робочий день міг  би бути повністю заповнений А- і В- завданнями. Однак такий підхід недоцільний. Підприємцю не слід жорстко планувати  більше 60 % свого робочого часу; 20 % часу він повинен зарезервувати для  вирішення непередбачених питань (розмови  з відвідувачами, відповіді на дзвінки, проблеми, що виникли несподівано). Решта 20 % часу необхідно, по можливості, використати для творчої діяльності.

Основна увага в процесі  управління товарно-матеріальними  запасами приділяється запасам, віднесеним до групи А, меншою мірою — групи  В та С. Концентрація уваги на найпріоритетніших  напрямах управління запасами та дебіторською заборгованістю, зниження собівартості продукції, найреальніших шляхах збільшення обсягів реалізації дозволяє підвищити  ефективність управління фінансами  підприємства в цілому. Так, концентрація зусиль на пошуку резервів зниження затрат, які займають найбільшу питому вагу в структурі собівартості продукції, принесе відчутніші результати, ніж  у разі пошуку резервів зниження тих  затрат, які займають невелику частку. В структурі собівартості продукції  більшості вітчизняних підприємств  значнішу питому вагу займають витрати  на сировину та матеріали. Це означає, що суб’єктам господарювання доцільно проводити АВС-аналіз даного елемента затрат.

Аналіз можна здійснювати  в розрізі окремих постачальників або окремих видів сировини і  матеріалів. В останньому випадку  в ході аналізу відбираються види сировини (матеріалів, комплектуючих), на які у вартісному виразі припадає найбільша питома вага у структурі  собівартості за даним елементом  затрат. З метою проведення ефективного  АВС-аналізу сировини та матеріалів у зарубіжній практиці рекомендується застосовувати таку класифікацію окремих  їх видів:

1) А-сировина — види  сировини (матеріалів), на які припадає  понад 50 % затрат у загальній  структурі;

2) В-сировина — види  сировини (матеріалів), питома вага  яких у загальній структурі  закупок перевищує 25 %;

3) С-сировина — інші, незначні  види сировини (матеріалів).

Зрозуміло, що найбільші  резерви зниження затрат за елементом  «сировина та матеріали» можуть бути виявлені при аналізі 

А-сировини. Для встановлення даних резервів підбирається відповідний  каталог заходів:

• детальніша оцінка втрат сировини (матеріалів) на кожній стадії виробництва;
• мінімізація втрати якості сировини (матеріалів);
• обрахунок норм витрат за методом нуль-базис бюджетування;
• підбір економічніших технологій;
• оптимізація запасів;
• переговори з постачальниками на предмет зниження закупівельних цін;
• пошук альтернативних постачальників;
• більш жорсткий контроль за збереженням сировини (матеріалів).

З метою оптимізації запасів  на практиці досить часто АВС-аналіз комбінують з іншим методом контролінгу  — XYZ-аналізом, який характеризує рівномірність  запуску окремих видів сировини (матеріалів) у виробництво. Даний  метод широко використовується в  процесі нормування обігових коштів для створення виробничих запасів. У ході XYZ-аналізу найвживаніші види сировини (матеріалів) групуються залежно  від рівня їх споживання в три  класи:

1) Х-сировина — види  сировини (матеріалів), які рівномірно  споживаються у виробництві без  суттєвих коливань;

2) Y-сировина — види  сировини (матеріалів), рівень споживання  яких суттєво коливається, наприклад  залежно від виробничого циклу  чи сезонності виробництва;

3) Z-сировина — сировина  та матеріали, які споживаються  нерегулярно і характеризуються  високим рівнем коливання в  їх потребі.