Українська література

Ой у лісі, при горісі, при дубку,     

Щоб було видненько далеко.

Там повісив Іваньо гойдалку.

Щоб твої биндочки маяли,

Та посадив Голяну — кохану.        

Щоб твої перстені сяяли.

Гойдайся, Голяно, високо,

Часто така гойдалка називається колискою. Можливо, подібний ритуал очищення повітрям здійснювали  і з покійниками, що дійшло до нас  в окремих елементах казок, де мертву царівну підвішують у лісі у скляній чи кришталевій колисці (труні). Подекуди подібні ритуали  відбувались на Великдень у зв´язку  із культом померлих предків.

У маївках часто  зустрічаються любовно-еротичні мотиви та мотив ворожіння по куванню  зозулі, що споріднює їх із гаївками:

Іграла зіронька, іграла,

З ким ти, дівочка, гуляла? І гуляла?

— З тобою, хлопчичок, з тобою, і з тобою,

Під зеленою вербою, і вербою.

Над холодною водою, і водою,

Під колючою грушею, і грушею,

З тобою, хлопчик, з душею, і з душею.

Маївки, як і  більшість жанрів календарної обрядовості, є творами усної народної пісенності, де дійство поєднується зі словом, вони нерідко виконуються у формі  діалогу.

Русальні пісні  — жанр календарно-обрядової лірики, пов´язаний із святкуванням Русалій (Русального тижня, Русального великодня). Оскільки це свято було пов´язане з духами землі і води, то у русальних  піснях широко відображені не лише їх архетипи, а й образи, що їх супроводжують: ночі, місяця, берега, річки, криниці, верби  тощо. Так, образ місяця в піснях-замовляннях  виявляє зв´язок із астральним культом  і є невід´ємним атрибутом  русалчиних гулянь (вважалось, що при  місяці вони виходять із води і водять хороводи):

Ой вигляни, срібний  місяцю, із-за хмароньки, Бо повинна  вийти з води сестра-русалонька. Розпрощалася вона зі світом, моя мила, А сьогодні повинна вийти, бо зелена неділя.

Частий мотив  цих творів — прохання русалками  у жінок полотна, сорочок чи наміток:

Сиділа русалка на кривій березі,

Просила русалка у жіночок наміток,

У дівочок сорочок:

—      Жіночки-подружки, дайте мні намітку!..

Щоб задобрити  русалок, жінки у ці дні самі розвішували  по деревах дарунки.

Хоча русальні пісні сповнені глибокого ліризму, поетизації образів лісових, польових та водяних істот, вважалось, що русалки  можуть завдавати багато шкоди людям  і навіть забрати їх із собою «на  той світ». Частим у цих творах є мотив загадування русалкою загадок людині, з якою вона зустрілась:

Ой біжить, біжить мала дівчина.       

Загадаю тобі три загадочки,

А за нею та русалочка:        

Як угадаєш — до батька пущу,

Та послухай мене, красна панночко,

Не угадаєш — до себе возьму.

Тут образ дівчини-семилітки  перегукується із відповідним казковим персонажем. Усі ці загадки, як і  їх відгадки, архетипні, сягають корінням глибокої давнини, сповнені сакральним змістом, сприймаються як такі, які  може відгадати лише посвячена людина:

А що грає — голос має?       

Щоб я того не д´гадала:

А що плаче — сліз не має?   

Скрипка грає — голос має,

А що біжить без пригону?  

Сокіл плаче сліз не має,

А що світить в ясну пору?  

Вода біжить без пригону,

А що в´ється круг деревця? 

Місяць світить в ясну пору,

А що горить без полум´я?    

А хміль в´ється круг деревця,

А що росте без кореня?       

Сонце горить без полум´я,

—              Хіба би я не дівчина,   

—              Камінь росте без кореня.

Але дуже часто  ці пісні завершуються тим, що «Дівчина загадочок не вгадала, Русалочка  дівчину залоскотала».

Завершувались Русалії урочистими проводами русалок  із села, що супроводжувалось подекуди водінням дівчини, її ритуальним поливанням, проводами до води (що, очевидно, є  заміною колишнього жертвоприношення, після якого вона сама «ставала русалкою»). Тема проводів русалок теж знайшла  своє відображення у русальних піснях:

Проводили русалочки, проводили, Або: 

Проведу я русалоньку до бору,

Щоб вони до нас не ходили, 

А й сама вернуся додому.

Да нашого житечка не ломили,   

Ми свою русалоньку проводили.

Да наших дівочок не ловили.

Гіркою осикою заломили.

Як у весняний період, у час Зелених свят та Русалій були і свої особливі ігри. Серед хлопців поширеними були бої, перебої та перегони. Бились один на один чи група проти групи. Ці ігри були дуже різноманітними за своїми правилами  — учасники могли битись кулаками чи без рук (тільки грудьми). Можливо, ці ігри були символічним утвердженням повної перемоги літа над зимою, або  ж були змаганнями між двома парубочими громадами. М. Костомаров висловлює  думку, що ігрища на тематику боротьби є замовляннями перед військовими  діями, війнами.

Зовсім іншого характеру була ритуально-обрядова гра «завивання берези» (на деяких територіях вона носить назву кумування). Цей  обряд відбувався в лісі. Дівчата  й хлопці парами завивали гілки на березі колом, обнімаючись крізь  нього. Тоді хлопець зрізав цей «вінок», щоб гілки не розійшлися, а дівчина  кидала його на воду, ворожачи на ньому, як у час купальських свят. Учасники обряду (чи це пара — хлопець з  дівчиною, чи двоє дівчат) ставали кумами — найближчими друзями:

Ой кумочки, да голубочки,

Ми у ліс ідем, ми кумиться йдем!

І покумимося, й поголубимося!

А на дубочку два голубочки:

Они кумляться, обіймаються й пригортаються...

Також парубки  з дівчатами грали гру «Горюдуба», що теж є глибоко символічною: пара (дівчина з хлопцем) втікає від  «ловця», який ловить дівчину, а всі  у цей час вигукують: «Гори, гори ясно, щоби не погасло!» Ця гра була провіщенням купальських свят, щоб  ясно горіло і сонце, і вогнище, яке  воно уособлювало.

Отже, за тематикою, мотивами та образністю русальні пісні  виявляють зв´язок із жанрами  весняної обрядовості, із повір´ями, легендами, забобонами, а також містять казкові  елементи та приказки.

Найбільшим розгаром у проведенні ритуалів та ігрищ літнього періоду було свято Купала. У давнину  воно відбувалося із виконанням багатьох ритуалів та магічних дій, ворожінь, гульбищ, що супро воджувались купальськими піснями. Уривки деяких із тих, що дійшли до нас, є сакральними і виявляють  тісний зв´язок із давніми віруваннями, за якими цей день вважався шлюбом води і сонця (Лади з Купалом):

Гей, око Лада,    Гей, Ладо!

Леле Ладове,       А ти, Перуне,

Гей, око Ладове, Отче над Ладом!

Ніч пропадає.     Гей, Перуне,

Бо око Лада        Дай дочекати

З води виходить,         Ладі Купала!

Ладове свято

Нам приносить.

Серед міфічних персонажів у купальських піснях поширений образ Марени, що уособлює хмару, родючу вологу: «Коло Мареночки— Купало, Грає сонечко на Івана!», «Коло  Мареноньки ходили дівоньки, Стороною дощик іде, стороною». Подекуди зустрічаються  пісні-замовляння до Марени: «Ой, Марено, чорна гадино, З´їла місяць, з´їла  сонце... їсть зірки й дрібненькі дітки...» Тому на деяких територіях існував обряд «топити Марену», що символізував перемогу над дощовою  хмарою під час жнив, які наближалися. При цьому співали: «Утонула Маренонька, утонула, Наверх кісонька зринула...».

Значну групу  купальських пісень складають твори  закликального характеру, якими  молодь скликалась на свято. У них  нерідко звучали заклинання та прокляття  тих людей, які не прийшли величати Купала (ці твори, очевидно, виникали у  період двовір´я і стосуються християн, які не підтримували поганських звичаїв):

Поставлю я вербу.      

Щоб вона сіла та й не встала,

Сама сяду зверху.        

Щоб вона сіла лемішкою,

На вербі я сиджу, гукаю.     

Щоб її везли теліжкою,

Дівчат на Купайла скликаю.

Щоб вона сіла колом, колом,

Котра не вийде на Купайла,

Щоб її везли волом, волом...

Анафоричні повтори  роблять цей твір наближеним до магічних заклять.

Серед купальських  пісень є велика група творів, якими  супроводжувалося збирання квітів та наряджання Купайлиці, обряд вінко-плетення:

Заплету віночок,

Ой пущу віночок

Ой полинь, віночку,

Заплету шовковий,     

На биструю воду,

Прудко за водою.

На щастя, на долю,    

На щастя, на долю,    

На щастя, на долю,

На чорнії брови,

На милого вроду.        

Милому зо мною.

Вінок у купальських  піснях є давнім язичницьким архетипом  як символ річного коловороту, сонячного  світила, безконечності; а також  — дівочості, долі. Він є обов´язковим атрибутом весняно-літніх ігор та ворожінь. Одним із поширених ритуалів був  обряд ворожіння на вінках, за яким під «дерево щастя» садили прибрану дівчину із зав´язаними очима, «роль  якої полягала в тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя (спалення антропоморфного  зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення)». Біля неї клали сплетені заздалегідь  вінки зі свіжих та зів´ялих квітів. Вона давала кожній дівчині вінок, що був символом її майбутньої долі. Цей  обряд супроводжувався такими піснями-замовляннями:

Ой шаріла вишенька, шаріла,        Або:  Вийди, вийди, Фортуно,

А під нею дівчина сиділа...   

До нашого Лада — гай!

... Купайлочко-Фортуно, ти є там,      

Подаруй віночки нам,

Подай сюди вінець щастя нам...  

Ой Купало-Купалочка,

Віночки подай!