Украинский язик

8. Розділ «Які маєте державні нагороди» заповнюється за наявності державних нагород. Наприклад: 20.03.2004 - відзнака Президента України «Орден Богдана Хмельницького I ступеня». Якщо таких немає, робиться запис: не маю.

У розділі «Паспортні дані»  зазначають: номер та cepiю паспорта, дата видачі, найменування органу, який його видав.

9. Запис у розділі "Домашня адреса i номер телефону” має відповідати даним паспорта i мати такі реквізити: поштовий індекс, найменування населеного пункту, району, області, вулиці, номер будинку, квартири, телефону.

10. Запис у розділі «Відношення до військового обов’язку i військове звання» має відповідати запису у військовому квитку. Наприклад: військовозобов ‘язаний, старший прапорщик; склад - технічний; piд військ - сухопутні. При заповненні особових карток Типова форма П-2 слід користуватися цими ж рекомендаціями стосовно пунктів 1 – 14.При заповненні розділу 13 на солдатів, старшин, прапорщиків необхідно дотримуватись таких вимог: у рядку «група обліку» зазначається пункт 24 військового квитка, у рядку «категорія обліку» - пункт 23 військового квитка, у рядку «склад» - пункт 25 військового квитка, у рядку «військово-облікова спеціальність» - номер пункту 26 військового квитка, у рядку «придатність до військової служби» вказується інформація з розділу V військового квитка про придатність до стройової служби. Вказати, якщо є запис про непридатність до стройової служби. Пишуть «Непридатний із зняттям з обліку за гр.…ст. …наказу МА …19…№…», якщо про це є відповідний запис у розділі 1X військового квитка. У рядку «Назва райвійськкомату» - назва військкомату, в якому особа перебуває на обліку. У рядку «Перебуває на спецобліку» - зазначається серія і номер посвідчення про відстрочку та дата оформлення відстрочки (записується олівцем). Для офіцерів запасу зазаначені пункти заповнюються в такому ж порядку, проте є деякі відмінності: рядок «Група обліку» - не заповнюється, у рядку «Категорія обліку» - зазначається пункт 8 військового квитка офіцера запасу, у рядку «Склад» - пункт 7 військового квитка, у рядку «Військово-облікова спеціальність» - пункт 6 військового квитка, рядок «Придатність до військової служби» - для офіцерів, які перебувають на обліку не заповнюється, для офіцерів, знятих з військового обліку, зазначається пункт 20 військового квитка. Родинний стан вказується на момент заповнення особового листка так само, як і особової картки. Спочатку зазначають: заміжня (незаміжня), одружений (неодружений),розведена (розведений), а потім записують вcix членів ciм’ї iз зазначенням ступенів рідства (батько, мати, чоловік, син, дочка), які мешкають разом iз працівником, наводять прізвище, ім’я, по батькові та piк народження кожного члена родини. I насамкінець, проставляються дата заповнення листка та особистий підпис. При заповненні особової картки типової форми П-2 на зворотньому боці додатково заповнюється розділ 111 « Призначення і переведення». Перший запис робиться при оформленні працівника на роботу відповідно до наказу. Працівник ставить свій підпис у графі «Підпис власника трудової книжки», чим засвідчує той факт, що в нього прийняли трудову книжку. Другий і наступні записи здійснюються у зв’язку з переведенням працівника на іншу посаду на цьому ж підприємстві.

У розділі 1V. «Відпустки»  записи робляться відповідно до наказів  із зазначенням виду відпустки (основна, додаткова тощо). У «Додаткових відомостях» зазначають відомості про атестацію, курси підвищення кваліфікації, про сплачену компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, наявність пільг тощо.У рядку «Дата і причина звільнення» запис здійснюється згідно з наказом про звільнення, і працівник розписується, що означає його погодження із формулюванням причини звільнення. Працівник також розписується у графі «Трудову книжку отримав» поруч з датою отримання трудової книжки. Також підпис працівника необхідний у Книзі руху трудових книжок. Особовий листок з обліку кадрів типова форма №П-2ДС та особова картка типова форма № П-2 зберігаються в організації після звільнення працівника протягом трьох років, а потім передаються на зберігання до архіву. Термін зберігання особових карток в архіві 75 років –«В»(вік працівника). Книга руху трудових книжок зберігається в організації до повної її ліквідації. Особова картка типова форма №П-2ДС для державних службовців заповнюється відповідно до Інструкції, затвердженої наказом Мінстату від 26.12. 95р. №343. Особову картку типову форму №П-2 на державних службовців не заповнюють.Особова картка спеціаліста з вищою освітою, який виконує науково-дослідні, проектно-конструкторські і технологічні роботи – типова форма №П-4 затверджена наказом Міністерства статистики України від 09.10.95р. №253. У Філії особові листки з обліку кадрів (Додаток №1) заводяться на всіх інженерно-технічних працівників на паперових носіях, особові картки оформлюються на всіх працівників Філії лише на типових трафаретних формах П-2 (Додаток №2). Картки заповнюються відповідно до вимог діловодства. Додатково на особових картках зазначається ідентифікаційний код особи у лівому верхньому куті картки. Особові картки зберігаються в окремих теках на працюючих і звільнених працівників, знаходяться в закритій шафі. Особові листки з обліку кадрів з наклеєними фотографіями знаходяться в особових справах працівників.

5. Роль візитних карток при встановленні ділового контакту

Візитні картки відомі з  сивої давнини, походять вони з Далекого Сходу, де були в ужитку задовго до винайдення друкованого письма. Тоді картки виписувалися від руки тушшю  на шовку або на якісному рисовому папері. За часів Людовіка XIV у Франції  вони використовувалися як листи, надіслана картка могла замінити візит.

У наступних століттях  візитні картки розповсюдилися в  багатьох країнах і вагомішими вважалися  ті, що були виготовлені від руки. Сьогодні ж вони ввійшли не тільки в дипломатичну практику, але й  у ділове життя як невід’ємний атрибут міжлюдських відносин

Візитну картку активно застосовують у дипломатичній практиці для  встановлення і підтримання контактів  з урядовими, дипломатичними, діловими і громадськими колами країни перебування. Вона може використовуватися як для  безпосереднього, так і для заочного відрекомендування її власника. В  епоху СРСР візитні картки були величезною рідкістю, бо, по-перше, їх дозволялося  використовувати лише обмеженому колу вищих партійних і державних  чиновників, заслуженим і наближеним до номенклатури працівникам науки  і культури, а, по-друге, сам процес виготовлення картки в умовах тотальної  цензури перетворювався у справжні випробування для того, хто бажав  її отримати. Нині, на щастя, часи змінилися, і кожний може виготовити собі карток стільки, скільки забажає і будь-якого  вигляду чи форми. У нас і сьогодні візитна картка виконує здебільшого  одну функцію — традиційний обмін  номерами телефонів, факсів, адресами електронної пошти. До речі, назва  "візитка", яка вживається нами у повсякденному спілкуванні, — неправильна, бо це слово завжди означало й означає нині чоловічий одяг для денних офіційних візитів.

На Заході використання візитної картки багатофункціональне: нею можна  привітати зі святом, з днем народження або якоюсь іншою родинною урочистістю, передати подяку і познайомитися, надіслати  у відповідь на складений візит, з візитною карткою надсилають сувеніри, квіти тощо.

У міжнародній практиці міцно  утвердилися короткі символи, які  виражають ставлення власника картки до того, кому вона призначається, або  інтенцію, з якої вона посилається. Ці символи, що означають подяку і  побажання, пишуться чорним чорнилом у  лівому нижньому куті візитної картки:

p.f. — pour feliciter — привітання;

р.r. — pour remercier — подяка;

p.f.N.A. — pour feliciter Nouvel An — побажання з нагоди Нового Року;

p.f.F.N. — pour feliciter Fete Nationale — побажання з нагоди національного свята;

p.p. — pour presenter — відрекомендування іншої особи (замість особистого візиту);

p.c. — pour condoleance — виказ співчуття;

р.р.с. — pour prendre conge — прощання у зв’язку з остаточним від’їздом з країни у випадку, коли не складається прощальний візит.

Візитна картка глави диппредставництва  з написом p.p. посилається разом з карткою особи, яку він хоче відрекомендувати, на візитній картці якої нічого не пишеться. Відповідь у такому разі також дається візитною карткою без напису на адресу особи, яку відрекомендовано.

На візитних картках можна  робити й інші написи, коли це стосується менш офіційних випадків і залежить від рівня та характеру стосунків  з особою, якій посилається картка, від звичаїв, котрі панують у  її країні. Текст, як правило, пишеться короткий, від третьої особи, найчастіше внизу картки і тільки від руки:

—"вітає з Новим  Роком і Різдвом Христовим";

—"вітає з національним святом";

—"вітає з днем іменин";

—"дякує за увагу" (за запрошення на концерт, за сувенір);

—"дякує за привітання";

—"з найкращими побажаннями" (при передачі сувеніра, квітів тощо).

На візитній картці, на якій вказані тільки ім’я та прізвище власника, може бути написане (нижче) і запрошення. Наприклад:

Марія Павленко Запрошує на каву 11 квітня ц. р. о 11.00 вул. Ярославів вал, 42, кв. 17

Допускають й інші форми  використання візитних карток. Якщо, скажімо, картка передається адресату її власником (без складання візиту), то вона загинається  з правого боку по всій ширині; у  деяких країнах загинається верхній правий чи лівий кут.

Вважається грубим порушення  етикету, якщо загнуту картку приносить  кур’єр або водій. Через них можна  передавати лише незагнуті картки, але в жодному разі — не поштою. Відповіді на візитні картки також дають візитними картками впродовж 24 годин з часу їх отримання. Але слід відзначити, що ці останні моменти використання візитних карток застосовуються нечасто.

У дипломатичній практиці використовують такі основні види візитних карток: офіційні, приватні та спільні. Вони можуть відрізнятися між собою  форматом, кольором, видом друку, змістом. Офіційні візитні картки, як правило, розміром 9 х 5 см — для чоловіків  і 7,5 х 5,5 см — для жінок; це лаконічні  документи, що друкуються на білому цупкому  папері шрифтом, близьким до рукопису. На офіційній візитній картці дипломатів друкується ім’я та прізвище, посада і  назва столиці, але може подаватися також адреса і телефони, факси, адреса електронної пошти.

Що ж стосується приватних  візитних карток, то тут фантазія не має меж, зважаючи на можливості сучасної поліграфічної та комп’ютерної техніки, тому якісь загальні правила застосовувати  неможливо (тиснуті золотом чи сріблом, різнокольорові, з розмаїтими шрифтами, фотографіями власників і без  них, з різними символами й улюбленими квітами тощо).

У дипломатичній практиці використовуються і спільні картки, коли до особи треба виразити спільне  ставлення чоловіка і дружини. Наприклад:

Дипломатичні картки можуть друкуватися однією або двома  мовами: рідною та іноземною, мовою  країни перебування й англійською, залежно від реальної обстановки і потреби.