Особливості творчого методу Шекспіра

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

Інститут філології та суспільствознавства

Факультет іноземної філології

 

 

Кафедра української мови

 

 

 

 

ІНДЗ

На тему: «Особливості творчого методу В.Шекспіра»

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 1 курсу 3 групи

Ковтун Марія

 

Перевірила:

ст. викладач Осіпчук Г.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Умань 2012

Зміст:

 

 

 

  Вступ

1.Життєвий та творчий  шлях Вільяма Шекспіра

      1.1 Біографія

      1.2 Творчість письменника

      1.3 Шекспір і Україна

2. Особливості світогляду В.Шекспіра

3. Ідейно-художнє багатство творів Шекспіра та його творчий метод

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

    Його феномену немає пояснення. Шекспірівські п’єси, написані на рубежі шістнадцятого та сімнадцятого століть, не просто залишаються живими та животрепетними до цих пір: таке іноді, але трапляється.

     Але за всю подальшу історію театру його не зміг, по суті, перевершити ніхто! В це і справді важко повірити. Режисери всього світу і сьогодні ставлять Шекспіра – в класичній же, чи в сучасній інтерпретації – так, наче здають головний та абсолютний екзамен на творчу зрілість. І нема на світі артиста, який би не мріяв зіграти свого Гамлета.

     Хоча б як наполегливо запевняли нас сучасні шекспірознавці, що істинну сутність митця слід шукати в його творах, а не в біографічних подробицях; скільки б ми самі не казали собі те ж саме, – все одно, будь-яка нова обіцянка (а їх не бракує!) відкрити, нарешті, читачам Шекспіра-людину змушує прискорено битися серце кожного шанувальника шекспірового світу.

     Звичайно, нічого дивного немає в тому, що кожна епоха прагне подивитись на Шекспіра «своїми очима». В часи Ренесансу твори Шекспіра, поставлені в англійському театрі, мали можливість бути «рупором», дзеркалом головних соціальних, світоглядно-філософських і естетичних проблем. З іншого боку, творчість Шекспіра – це не лише відображення періоду боротьби Троянд на Туманному Альбіоні, не лише прагнення ствердити владу єдиного монарха, а й духовно-естетичний простір, який промовляв до людини, який розкривав перед глядачем та читачем одвічні людські проблеми життя та смерті, вірності та зради, кохання та ненависті. Персонажі Шекспіра мислять вже не так як мислили характери середньовіччя

      Метою нашого дослідження є бажання дізнатись про творчий метод письменника, подивитись на його творчість власними очима та дізнатись, яким чином Шекспір зумів створити твори, які заворожують читачів по сьогодні. Для досягнення цієї мети потрібно вирішити конкретні завдання:

• Дізнатись власне про життя та творчість Шекспіра
• Дослідити основні елементи творчого методу письменника на прикладах його творів

       У цій роботі ми будем намагатись якомога краще проаналізувати творчість Шекспіра, що відбирає поет у свою творчість із скарбниці своєї мови і як розвиває, воскрешає приховані здатності рідного слова, показати, як і для чого він це робить. Адже мова - це не просто форма думки, а спосіб народження цієї думки, тобто вона віддзеркалює світобачення письменника. Через мову поет висловлює своє авторське кредо, створює індивідуально-авторську мовну картину світу.

      Роздумуючи над філософськими основами в творчості Шекспіра, Оден В.Г. стверджував, що «Шекспір, як і всі ми, володіє душевним розкладом християнина. Можна до хрипоти сперечатися про те, у ща саме вірив Шекспір, але його розуміння психології засновано на християнських допущеннях, які однакові для всіх людей». Ці слова властиві власним релігійним пошуками Одена тієї пори. Бажання зблизити Шекспіра з християнством було властиве багатьом західним дослідникам, таким як: Н.Фраю, В.К.Уітейкеру, Р.У.Баииенхаузу та ін.. Олександр Анікст, піддаючи такі погляди відносно справедливій критиці, говорить про те, що при всій важливості питання про життєві погляди Шекспіра, «всі ж центральною проблемою шекспірознавства залишається питання про [його] художній метод».

      Доба, в яку жив і творив Вільям Шекспір, отримала назву – Ренесанс, або Відродження. Це було справжнім переворотом, внаслідок якого середньовічна система цінностей змінилася новим світоглядом. Цей світогляд мав антропоцентричний характер – вже людина, а не бог став центром світу. Людина відкриває для себе безмежність та невичерпне багатство навколишнього світу, ідеалом стає всебічно розвинена, духовно досконала, гармонійна особистість. Тому нам потрібно постійно розвиватись, не стояти у своєму розвитку на місці, і, тим більше, не деградувати. І чим більш зрілим стає людство у духовному плані та у своєму розвитку, тим пильніша, вже яке століття підряд, стає увага до особистості того, кого Марк Твен назвав «самим великим із коли-небудь існувавших людей» 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Життєвий та творчий шлях Вільяма Шекспіра

        Шекспір — одне з тих чудес світу, яким не перестаєш дивуватися: історія рухається гігантськими кроками, змінюється образ планети, а людям усе ще потрібно те, що створив цей поет, відділений від нас декількома сторіччями. Чим більш зрілим стає людство в духовному плані, тим більше глибин відкриває воно у творчості Шекспіра. Десятки, сотні життєвих ситуацій, у яких опиняються люди, були точно підмічені і відбиті Шекспіром у його драмах. Ними можна міряти життя окремої людини і можна відзначати стадії розвитку цілого народу. Все драматичне, що трапляється з різними людьми і з суспільством у цілому, було зображено Шекспіром з тим ступенем художнього узагальнення, що дозволяє в різні часи й, здавалося б, в нових умовах пізнавати себе і своє життя.

1. Біографія

       Творчість Шекспіра, якого видатний російський критик В. Бєлінський назвав "яскравою зорею й урочистим світанком ери нового, справжнього мистецтва", є найвищим досягненням європейської літератури доби Відродження. Якщо могутня фігура Данте позначає собою початок Ренесансу, то титанічна фігура Шекспіра вінчає його кінець і увінчує його в історії світової культури. Спадщина його набула світового значення, вплинула на творчість численних митців світового значення і зберігає свою актуальність до нашого часу. Найкращі театри світу незмінно включають в свій репертуар його п'єси, а роль Гамлета мріє зіграти хіба що не кожний актор. Не дивлячись на світовий розголос драматургії і поезії Шекспіра, про самого нього відомого не так вже і багато. Хрестоматійні дані такі.

        Народився Шекспір 23 квітня 1564 р. у Стретфорді-на-Ейвоні в родині ремісника і торговця. Вчився у місцевій граматичній школі, де вивчали рідну мову, а також грецьку і латинську за єдиним підручником - Біблією. За одними даними школу не закінчив, бо батько через фінансові ускладнення забрав Вільяма до себе помічником. За іншими ж, після закінчення школи був навіть помічником шкільного учителя. У вісімнадцятирічному віці оженився на Енн Хетауей, яка була на вісім років старшою за нього. Через три роки після одруження покинув Стретфорд.

        Перші його друковані твори з'являються тільки в 1594 році. Біографи припускають, що за цей період він якийсь час був актором мандрівної трупи, 3 1590 р. працював у різних театрах Лондона, а з 1594 вступив у найкращу лондонську трупу Джеймса Бербеджа. З моменту побудови Бербеджем театру "Глобус", тобто з 1599 р. і до 1621 р. життя його пов'язане з цим театром, пайщиком і актором і драматургом якого він є. Сім'я його весь цей час залишалася в Стретфорді, куди він повертається, припинивши театральну і творчу діяльність, і де вмирає 23 квітня (у день свого народження) 1612 року у п'ятидесятидвохрічному віці.

        Його драматургічна і поетична спадщина, згідно "шекспірівського канону" (першого повного видання творів Шекспіра, здійсненого у 1623р.) складається з 37 драм, 154 сонетів та двох поем - "Венера і Адоні" і "Знеславлена Лукреція". Всі драматичні твори Шекспіра написані білим віршем з використанням прози. Поєднання віршів і прози є характерною рисою шекспірівської драматургії, зумовленою як художнім матеріалом, так і естетичними завданнями. Творчості неперевершеного драматурга і блискучого майстра сонета присвячено тисячі книг. Цікаво, що на долю лише однієї, до цього часу, невирішеної проблеми шекспірознавства, припадає понад 4500 праць. І проблема ця, як не дивно, стосується саме авторства шекспірівських творів: хто ж їх автор - сам Вільям Шекспір чи хтось інший. На сьогодні налічується 58 претендентів, серед яких фігурують такі імена, як філософ Френсіс Бекон, лорди Саутгемптон, Ретленд, граф Дербі і навіть королева Єлизавета. Основні анти шекспірівські аргументи обумовлені такими фактами. Справжнє прізвище Вільяма, яке значиться в книзі церковних записів про народження і яке збереглося на п'яти ділових паперах у вигляді кострубатих підписів, Шакспер, що принципово відрізняється від Шекспір. Шекспір - ім'я смислове і перекладається як "той, хто потрясає списом". З'явилось воно вже в лондонський період життя Вільяма, коли він за допомогою якихось знатних покровителів отримав сімейний герб, на якому було зображено вершника з піднятим списом у руці. Показово, що більшість виданих в той час шекспірівських творів підписані іменем William Shakespeare, що підкреслює його смислове значення і більше нагадує псевдонім, бо особисті імена так не писались. Викликає подив, що не збереглось жодного рядка, написаного рукою Шекспіра. Більш серйозні сумніви щодо шекспірівського авторства викликає те, що Вільям ніде не вчився, окрім граматичної школи, і ніде не бував за межами Англії. В той же час шекспірівські твори вражають неперевершеною художньою майстерністю, масштабністю мислення та філософською художньою глибиною проникнення в найважливіші проблеми буття. Вони свідчать не тільки про геніальність їх автора, але й про енциклопедизм його знань, яким не володів жоден з його сучасників.

 

 

2. Творчість письменника

      За винятком «Венери і Адоніса» і «Лукреції», Шекспір сам не опублікував жодного зі своїх творів. Та це і не було в літературній традиції того часу звичайним — самому друкувати драматичні твори. Коли Бен Джонсон видав збірку своїх драм (1616), над ним сміялися і побачили в цьому дріб'язковість. А головне — друкувати свої драми менше всього входило в інтереси Шекспіра як члена відомої трупи. Оскільки всяка вподобана публіці п'єса була джерелом доходу того театру, то автори не тільки не прагнули робити її загальною власністю шляхом видання, а, напроти, приховували рукопис від хижацтва видавців-піратів. Якщо не вдавалося за допомогою викрадення добути рукопис, вдавалися до допомоги скорописців, які ходили на представлення уподобаної п'єси і таким чином здобували текст, звичайно, повний всіляких помилок і прямих нісенітниць, над розгадкою яких так багато довелося битися пізнішим видавцям. Цим злодійським шляхом і з'явилися ранні видання шекспірівських п'єс.

      Та все ж лише половина (18) п'єс Шекспіра була опублікована тим або іншим чином за життя драматурга. Найголовнішою публікацією шекспірівської спадщини по праву вважається фоліо 1623 року (так зване «Перше фоліо»), видане акторами трупи Шекспіра Джоном Гемінгом і Генрі Конделом. До цього видання увійшли 36 п'єс Шекспіра — все, окрім «Перікла» і «Двох знатних родичів». Саме це видання лежить в основі всіх досліджень в області шекспірознавства.

      Як драматург Шекспір почав виступати з кінця 80-х років XVI століття. Дослідники вважають, що спочатку він відпрацьовував і «підновляв» вже існуючі п'єси — і лише потім перейшов до створення своїх власних творів. П'єси Шекспіра користувалися великою популярністю, проте мало хто знав його ім'я у той час, оскільки глядач звертав увагу насамперед на акторів.

       У свій час, п'єси Шекспіра групували за сюжетами: і виходила група комедій, група трагедій, хроніки з англійської історії, римські трагедії. Подібне угрупування штучне: сполучаючи в одне п'єси різних епох, різних настроїв і різних літературних прийомів, вона ні в чому не прояснює еволюції творчості Шекспіра. Використовуване у наш час хронологічне угрупування дозволяє скласти досить чітку картину ходу духовного життя письменника і змін його світогляду.

       Зазвичай в драматургії Шекспіра виділяють чотири періоди, але часто перші два об'єднують в один, що, втім, не створює істотних відмінностей. Ділення на чотири періоди дозволяє досконаліше розглянути ранні п'єси Шекспіра. В той же час, ділення на три періоди також виправдане і створює велику наочність: у перший період потрапляють всі хроніки (окрім лише частково написаного Шекспіром «Генріха VIII») і більша частина комедій. Другий період, навпаки, містить майже всі трагедії; а третій — трагікомедії (і «Генріха VIII»).

      Перший період припадає приблизно на 1590—1594 роки. За літературними прийомами його можна назвати періодом наслідування: Шекспір ще весь у владі своїх попередників. Комічні жахи «Тіта Андроніка» — пряме і безпосереднє віддзеркалення жахів п'єс Кіда і Марло, що отримали в таланті молодого незміцнілого письменника ще безглуздіший розвиток. Вплив манірного Ліллі і так званого евфуїзму виражається в химерності стилю першого періоду. Але вже прокидається і власний талант. У «Генріху VI», що, ймовірно, належить Шекспірові, непотрібних жахів вже менше, а в «Річарді III» жахи вже органічна необхідність, потрібна для окреслення страшної особи головного героя. За настроєм цей період можна назвати періодом ідеалістичної віри в кращі сторони життя. Із захопленням карає молодий Шекспір порок у своїх історичних трагедіях і з захопленням оспівує високі поетичні відчуття — дружбу, самопожертву і особливо любов. Є в першому періоді і твори майже байдужі, а саме перероблена з Плавта «Комедія помилок». Але основне забарвлення дають п'єси, де молодість автора позначилася в тому ореолі, яким він оточує молоде відчуття: «Безплідні зусилля любові», «Два Веронці» та «пісня над піснями» нової європейської літератури — «Ромео і Джульєта», далі за яку не може йти апофеоз любові. Це (навіть при тому, що головні герої гинуть), — пісня торжествуючої любові, і пристрасний хлопець, в тому віці, коли обійми улюбленої жінки представляються найвищим благом життя, завжди з ентузіазмом скаже, що для дня такої любові і життя не шкода. Чарівний ореол, яким Шекспір зумів оточити своїх героїв, при всій трагічності, робить жах «сумної повісті» солодким, і власні імена героїв трагедії ось вже чотири століття продовжують бути називним позначенням вищої поезії пристрасті.