Лексика на позначення кольору в поезії М. Вінграновського

Дата добавления: 27 Марта 2013 в 01:01
Автор: o***********@yandex.ua
Тип работы: курсовая работа
Скачать полностью (43.87 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Курсовая с изменениями.doc

  —  153.50 Кб

Усі згадані риси поетики  Миколи Вінграновського вповні виявилися  в його новому й на сьогодні центральному прозовому творі — романі «Наливайко» (1991 p.). Цей твір можна визнати явищем сучасної української літератури, у найщільнішому образному письмі якого розкрита трагічна й героїчна українська історія, а точніше — її увічнений поетом дорогий лик.

Микола Вінграновський увійшов в українську літературу в 1960-ті pp. Увійшов з гордою поставою, сильним голосом і «стодумною думою» про народ, про добу, про життя. Багато що змінилося з того часу. Сьогодні творчість Вінграновського всіма визнана як одна з окрас нашої національної літератури, один з її найяскравіших здобутків, відзначена Державною премією «Благовіст» і премією Фундації Антоновичів (США).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.Колористична парадигма  творів М. Вінграновського 

2.1. Феномен  кольору з погляду бінарно  протиставлених природничих та гуманітарних наук.

Феномен кольору –  предмет вивчення багатьох фундаментальних  наук. Проте донині колір не має загальної концепції в межах певної науки або напряму, зокрема, в поетичній семантиці у творах письменників. На думку фізиків, колір – це особлива властивість поверхні або всієї маси, яка оцінюється оком після дії на роговицю ока світлових променів, які поширюються від цієї поверхні або через тіло до ока. Історичний досвід Ньютона над розкладенням сонячних променів за посередництва скляної призми в райдужне кольорове віяло або спектр довів, що промені, які утворюють сонячне світло, мають кольори в такому порядку: червоний, рожевий,жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. Окремі дослідники додали до нього три ахроматичні кольори: чорний, білий, сірий.

Психологія трактує кольорові відчуття як одну із специфічних реакцій ока та мозку на кольорові частотні коливання. Кольорові моделі, які створюють права та ліва півкулі мозку, не збігаються. Півкулі надають перевагу різним спектрам та видають принципово різні результати: 1) права півкуля від природи орієнтована на довгохвильову частину спектра (червоний) та видає кольорову картину, пов’язану з чуттєвим сприйняттям; 2) ліва півкуля мозку орієнтована на середньохвильову частину спектра (синій) та видає кольорову картину, пов’язану із понятійним комплексом. В цьому полягає парадокс кольору: колір містить в собі можливості логічного та чуттєво – образного шляхів пізнання світу. Ця характеристика кольорів важлива для розуміння семантики кольорономінантів у поезії М. Вінграновського, оскільки колір тоді можна сприймати як перехід невербального (чуттєво-образного) мислення на рівень вербального (словесного). Окрім цього, колір пов’язаний з емоціями людини. Кожен колір має своє місце в кольоровому просторі письменника, і кожен колір викликає чітко визначені емоції.

Проте, за наявності загальних  принципів кольоросприйняття, спостерігаємо  відмінність в семантиці окремих  кольорів і тонів, а відповідно, у лексичному відтворенні кольору.

У лінгвістиці системний  підхід до кольорономінантів поки ще не вироблений. Важливим є те, що:

1)  слово - кольорономінант первинно емоційно забарвлене, воно виходить за межі позначення кольору і передає наше до нього ставлення;

2)  колір може бути  виражений експліцитно (шляхом  прямого називання кольору та ознаки за кольором), та імпліцитно (шляхом називання предмета, кольорова ознака якого закріплена в культурі та в мові).

2.2. Аналіз колористики  у лінгвосинергетичному полі

Колористична лексика  в ідіолекті М. Вінграновського  посідає важливе місце, характеризуючи систему образів, створену самим автором. Аналізуючи мовотворчість М. Вінграновського,розглядаємо лексико-тематичну парадигму кольороназв щодо характеристики особливостей поетичного ідіолекту, відображення специфіки індивідуальної мовної картини світу митця. У поетичному ідіолекті М. Вінграновського колористична стихія обіймає народнопоетичну й індивідуально-авторську символіку, що враховує загальнокультурний та історичний досвід, національні і світові традиції. Лексико-тематична парадигма кольоролексем у творах М. Вінграновського широка та спектрально багата. До неї входять як лексеми на позначення власне кольору, так і образно-стилістичні одиниці, що позначають асоціативну колірну ознаку.

Базою для вияву семантичних  зв’язків між словами - назвами кольору є дослідження із психолінгвістики [16; 39]. Як зауважує Р. Фрумкіна, звичайні носії мови легко встановлюють тотожність між смислами кольороназв, і це єдиний «вид інформації, що може бути дослідником, який не бажає залучати до опису наївної картини світу кольору власне тлумачення й лінгвістичну (або ж психологічну) рефлексію» [16; 32]. Отже, за принципом смислової подібності аналізовані лексеми систематизовано в такий спосіб:

  1. Назви хроматичних кольорів:1) синіх: синій, голубий,блакитний, небесний; 2) жовтих: золотий, жовтий, солом’яний, буланий, лимонний, гірчичний; 3) червоних: червоний, кривавий, багряний, малиновий, рожевий, пурпуровий,червлений, вишневий, пожежний, помідорний;
  2. Назви ахроматичних кольорів: 1) білих: білий, мармуровий, сніговий; 2) чорних: чорний, вороний, мурий; 3) сірих: сірий, сивий, срібний, сизий, попелястий, сріблястий.

 

    1. Семантика кольорономінантів

На основі лінгвістичних  та психолінгвістичних досліджень встановлено, що найчастотнішими в художніх текстах  є кольоропозначення чорний, червоний, білий, жовтий, золотий, синій, сивий, сизий. Дослідження кольорономінантів передбачає зіставний аналіз семантики загальноприйнятої із трансформованою семантикою, вкладеною автором в кольорономінант. При аналізі кольорономінантів у мові творів Вінграновського, необхідно враховувати усі способи вираження кольору, це сприятиме розумінню стилю письменника, поетики його мови. Колір – це чітко вибраний, розроблений, усвідомлений, продуманий прийом, який допомагає авторові виразити у слові свої думки і почуття. Нерідко М. Вінграновський вибудовує кольорообрази на взаємопроникненні первинної – спектральної і вторинної – символічної семантики слова, зокрема білого та чорного кольорів. У християнстві основні кольори – білий, червоний, чорний – мали символічне значення. Білий виражає чистоту, незайманість, червоний – символ крові, влади, чорний – смутку, печалі, смерті. У поета класична семантика слова дещо видозмінена.

 Микола Вінграновський виділяється серед поетів другої половини ХХ ст. багатством асоціативних зближень, на основі яких побудовані його художні засоби, в тому числі й епітетика. З-поміж різноманітних епітетів автора привертають увагу ті, які пов’язані із називанням кольорів (За І томом тритомного видання творів М. Вінграновського) .Ми  зафіксували  такі  розряди  слів  цієї  категорії: предметні кольоративи, які поєднуються із конкретними іменниками «За посірілим тином лошиця із сріблястим животом»; абстрактні кольоративи, які нейтралізують своє спектральне значення, їх уживання підпорядковане емоційно-виражальній метіПередчуттями тьмяними тривоже , золотий осінній сум.» У поетиці М. Вінграновського переважають предметні епітети кольороназви. Проте це не означає, що більшість кольоративів письменника виконують тільки описову пейзажно- зображальну функцію, адже лексеми зі значенням певного кольору, поєднуючись із конкретними іменниками, асоціативно здатні розширювати, зміщувати або переносити значення словосполучення. Це пояснюється тим, що лексеми кольору є емоційно наповненими  зі смисловим та естетичним прирощенням і від того експресивними. Лексико-семантичну категорію кольору в поезіях М Вінграновського можна чітко поділити на дві групи: кольоративи першого порядку, до яких належать чіткі кольори, що становлять основу або ядро всієї категорії; кольоративи другого порядку, до яких належать відтінки кольорів, їх поєднання, що семантично об єднуються навколо кольоративів першого порядку.

У поезіях М. Вінграновського превалюють кольоративи першого порядку. Особливо часто письменник використовує золотий, голубий, білий кольори. Особливостями вживання колірної епітетики у поезії М. Вінграновського є: 1) нагромадження кольоративів «Червоне жовтим, жовте сірим душиться…»;2) використання тавтології для посилення експресивного відтінку означуваного слова «Мій антисвіте з чорним животом, З чернечо чорно- чорними губами…»; 3) наявність поезій наповнених лише однією колірною характеристикою; 4) контрасти кольорів « Забіліли сніги мої чорні…».

 

2.4. Систематизація  колорем у творах М. Вінграновського 

Простежимо структурно - семантичні особливості й образно-виражальні функції кольоративів. Зауважено, що конкретна спектральна чи асоціативна колірна ознака актуалізується в смисловому комплексі як простих, так і складних різночастиномовних слів – прикметників (багряно сизий, карий, синьо-білий), іменників (білоквіт, голубінь, сивина), дієслів (збіліла, прочорнів, сіріло), прислівників (малиновоголово, синьосливо, терново). Власне номінативну семантику кольорономінації реалізують у сполученні з назвами таких реалій:

– природних явищ (в білій хмарі, в зорях золотих, прижовклено збіліла далина, сіріло джерело, у попелястій млі);

– просторових понять (в далеч рожевих степів,жовтіє дорога,на сизих пагорбах);

– об'єктів рослинного й тваринного світу (мак червоний, слива зацвіла так синьосливо,спориш сіріє,червоногруді теплі снігурці);

– зовнішності людини (карі коси,Михайла погляд голубий,чорний локон);

– предметів побуту, одягу (в червонім намистинні,за посірілим тином,у синіх відрах,в білій сорочині,червона кофта);

– темпоральних понять (білий ранок,вечір прочорнів,чорніє ніч).

Стилістична функція  кольоративів, що контамінуються з  одиницями вказаних лексико-семантичних  груп, зводиться до описової, пейзажно-зображальної.

Характерною рисою художньої мови М. Вінграновського є спосіб приписування колірної ознаки певній реалії через інші поняття, пов'язані з ключовим словом, тобто опосередковано. Пор.: гаї в зелених льолях літ; голубі пожежі голубих небес; зеленим голосом сади зовуть зозулю; срібні кроки осокору; хмара в червоній хустині.

У сполученні з назвами  абстрактних понять кольоративи  нейтралізують своє спектральне  значення, їх уживання підпорядковується  емоційно-виражальній меті. Наприклад: в стражданні золотім;голубою журбою;золотаве слово України; нелюбові чорна даль; передчуттями сизими.

Помічено, що в приписуванні кольоронайменуванням певних знакових функцій М. Вінграновський спирається на систему символів, вироблену українською  фольклорною традицією. Так, білий, синій, червоний виступають в образотворчій системі М. Вінграновського колірними асоціатами України. Пор.: "...хата всміхається біло / У свої батьківщинині ночі", "Сюди, сюди, на ці шовкові води, / На синій звук любові і свободи, / На синю Рось, що в снах моїх тече", "Та ще змалечку-змалку, / З-за маленьких часів / Біля білого ранку / Мак червоний розцвів".

Показово, що поет використовує амбівалентну природу кольору: той  самий кольоратив паралельно функціонує в позитивно-оцінному і негативному  конотативному значеннях. Наприклад, в інтимній і пейзажній ліриці М. Вінграновського назви з групи червоних кольорів є носіями позитивної оцінної семантики ("Червоною задумливою лінією... Окреслилась ти на вечірнім тлі / Отих небес..."; "На крило небокраю сіла хмара /в червоній хустині"). Натомість у поезіях громадянського звучання аналізовані лексеми виявляють свою амбівалентну природу, активізуючи негативно-оцінні конотації. Червоний колір – колір крові, кровопролиття, спричиненого війнами, катастрофами, – втілює зло, є знаком руйнівного вогню, символізує страждання, смерть ("І на мерцях ромашки у рові / Гойдаються червоними тільцями...").

Образотворчій меті підпорядковується  вживання кольороназв як складових  елементів семантико-асоціативних опозицій: білий – чорний, червоний – чорний, червоний – жовтий, жовтий – сірий. Наприклад: "Цієї ночі сніг упав / – На чорне впало біле", "І тане мак, в червонім чорне тоне...", "Тринадцять руж – тринадцять кружелянь: / Червоне жовтим,жовте сірим душиться".

Мовотворчості поета  властива синестезія вражень: зорових  і звукових (голубим сміється птах, на синій звук любові і свободи, дві білих пісні рук); одоративних і зорових (сорочка пахне голуба (про літак), вітер пах зеленим дивом); зорових і тактильних (біле холодило); зорових, смакових, тактильних (затисла груша в жовтих кулачках смачного сонця лагідні жовточки).

2.5. Внесок письменника  в світову поетичну колористику

Ядро поетичної колористики  М. Вінграновського становлять назви  білого кольору зі складу ахроматичних кольорів. За спостереженням дослідників, білий колір – найпоширеніший у слов’янському, зокрема й українському фольклорі, чим можна пояснити особливу увагу наших митців до цих кольорономінацій як засобу образотворення: «Цієї ночі птах кричав – У небо відлетіле. Цієї ночі сніг упав – На чорне впало біле.»; «Встав я, - ранній сніг, - Ходило біле холодило, - Тремтіло в річки по боках Тонке зелене диво»; «Червоний светр, білий сміх я обійняв за плечі…». Кольорономінації білого виявилися найбільш різнорідними за словотвірною структурою: М. Вінграновський використовує деривати субстантивного (біління, з білоти, побіл), ад’єктивного (біленька), дієслівного (біліє, білять, забіліє, збіліла), адвербіального типу (біло), композити (білодення, білоквіті, білолапа).

 

Назви білого кольору  у поезії митця представлені широким  спектром значень – від власне номінативних до символічно-узагальнених. У художній мові М. Вінграновського колірні характеристики мають природні явища (мох, сніг, хмара), просторові поняття (небо, поле, сад), назви флори та фауни (квіти, лілеї, гуси, курка), предметні реалії (льоля, сорочина, хустка). Через поєднання номінацій білого кольору з лексемами вказаних лексико-семантичних груп демонструється первинне значення кольороназви. Відтворення забарвлення реалій відображено у таких поетичних рядках: «Обнімало небо білу хмару» [3;159], «Не надивлюсь на білу в небі хмару» [3;150], «На рябому коні прилетіла весна… В білій хмарі дощу привезла на великдень» [3;180], «…груші жили в білих квітах» [3;146].

 

Назви білого – кольору  снігу М. Вінграновський використовує в описах, як атрибут зимових пейзажів, урізноманітнюючи засоби лінгвізації художніх образів. Це й метафоричні структури, сформовані на грунті ботаноморфізації – приписування реаліям властивостей рослин («Цвітуть на білому хати Цвітуть обмерзлі криниці Холодним вітром мармуровим [3;94]»), і динамічні, наповнені поняттями конкретних людських дій, станів персоніфіковані картини: «До айстр останніх припаде Губами сніговими І тихо їм щось доведе, І забіліє з ними…» [3;113], «Ходило біле холодило» [3;149], «У білім сні, у білім сні зимовім…» [3;169], «Лягла зима, і білі солов’ї Затьохкали холодними вустами» [3;156].

Описание работы
Структура роботи визначена метою й завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел (18 позицій), додатку. Загальний обсяг роботи – 36 сторінок; основний зміст викладено на 25 сторінках.
У вступі обґрунтовується вибір теми курсової роботи, розкривається сутність наукової проблеми, що потребує розв'язання, мотивується актуальність дослідження, формулюються мета, завдання, окреслюються методи роботи, розглядаються наукова новизна й практичне значення здобутих результатів.
Содержание
содержание отсутствует