Лексика на позначення кольору в поезії М. Вінграновського

Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Марта 2013 в 01:01, курсовая работа

Описание работы

Структура роботи визначена метою й завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел (18 позицій), додатку. Загальний обсяг роботи – 36 сторінок; основний зміст викладено на 25 сторінках.
У вступі обґрунтовується вибір теми курсової роботи, розкривається сутність наукової проблеми, що потребує розв'язання, мотивується актуальність дослідження, формулюються мета, завдання, окреслюються методи роботи, розглядаються наукова новизна й практичне значення здобутих результатів.

Работа содержит 1 файл

Курсовая с изменениями.doc

— 153.50 Кб (Скачать)

 

В інтимній ліриці кольороназви білого утворюють бінарну опозицію радість-смуток. В окремих народів та народностей білий колір пов’язується зі смертю й символізує тугу, сум, печаль, жалобу, абсурдність існування, тоді як у багатьох культурах ці функції виконує чорний колір. Гра на внутрішній суперечності , закладеній у міфологемній природі білого кольору, створює виразний стилістичний ефект, поглиблює мінорну тональність поезії: «Ця гіркота пригашених страждань, Ці білі квіти суму на подушці… Цей білий образ – чорний по ночах…Я плачу. Все біло навколо.» [3;125].

 

Вважається, що на появу асоціацій  впливає конкретний наочно-чуттєвий образ [1;22]. Так, стійкі асоціативні зв’язки установлюються між окремим кольором та його еталонними носіями (Г. Яворська), універсальними елементами людського досвіду (А. Вежбицька), якими є, наприклад, небо, вода – для синього кольору, сонце – для жовтого тощо. Г. Яворська, звертаючись до проблеми категоризації мовних концептів кольору, констатує: «…для основних позначень кольорів їхні прототипи (небо, вода, рослинність, вогонь, кров) водночас є архетипами, тобто надзвичайно стійкими та потужними міфологічними та міфопоетичними символами» [17;43]. Індивідуальне психофізіологічне сприйняття, осмислення кольору як витвору людського ока і свідомості, проектуючись на мову, виявляється в семантичній динаміці кольороназв, у набутті цими одиницями символічного значення. Матеріал художньої мови демонструє семантичні зміни у колористичній лексиці. Поезія – це та субстанція, де «колір живе в образі, в тропі, що формується не лише об’єктивністю сприймання, а залежить від художньої мети, суб’єктивних уподобань автора, від індивідуального осмислення кольорів» [9;65]. Вживання кольороназв як складових елементів семантико-асоціативніх опозицій зумовлене образотворчою метою в поетичному мовленні: білий – чорний, червоний – чорний, червоний – жовтий, жовтий – сірий. Наприклад: «Цієї ночі сніг упав – На чорне впало біле» [3;79], «На чорному полі Витворений з криги та снігу З’являється білий рояль» [3;133], «І тане мак, в червонім чорне тоне…» [3;112], «Тринадцять руж – тринадцять кружелянь: «Червоне чорним, жовте сірим душиться» [3;146].

Високим ступенем частотності у поетичному словнику М. Вінграновського характеризуються одиниці зі складу лексико-семантичної групи жовтого кольору,насамперед золотого. Золотий – світлий колір, тому, звичайно, його використовують письменники для відтворення забарвлення реалій небесної сфери, вогню. Характерно, що у М.Вінграновського саме в такому контексті цей кольорономінант вживається рідко. Так, назва золотий із семантикою «сяючий, блискучий» уживається на позначення місячного світла «Й на золотому ковзані Чумацьким возом править місяць» [3;71], для змалювання зоряного неба: «Золоте кермо Заснулоъ хмарини понад полем» [3;76], «Зоря летить, як молодий Шевченко, І золоте обличчя у зорі!» [3;39], космічного простору: «Дванадцятого квітня мій ровесник Був хлібом посланий у чорне й золоте» [3;37]. Для відтворення краси, барв, кольорів та величі весни, поет використовує традиційні кольоролексеми для опису сонячної весни, спекотного літа, ошатно-яскравої осені: «В землі під серцем ворухнулася весна…Картопля дивиться у землю золоту. Початку золотий! Наш провесню повернень! Я думаю передчуттям весни» [3;169], «Літові далеко до дощу, Перевито золото туманом» [3;142].

З-поміж номінацій  хроматичних кольорів у художній мові М. Вінграновського превалюють назви синього кольору. Саме в  цьому кольорі сконцентровано найвищу «чуттєвість», граничну втаємниченість: «У синьому небі я висіяв ліс, У синьому небі, любов моя люба, Я висіяв ліс із дубів та беріз, У синьому небі з берези і дуба. У синьому морі я висіяв сни, У синьому морі на синьому глеї Я висіяв сни із твоєї весни, У синьому морі з весни із твоєї» [3;180]. Творчість М. Вінграновського ілюструє появу метафоричного контексту, побудованого на взаємопроникненні поверхневого  - пейзажного, описового і глибинного – екзистенційного планів. Небо, море – традиційні атрибути авторської  лірики, наділяються постійними колірними означеннями, проте наявна чітка лінія чуттєвого сприйняття буденних реалій. Взагалі естетика синього кольору ґрунтується на визнанні його найменшої «матеріальності», адже прототипи цього кольору – світила небесної сфери – через свою реальну віддаленість від людини асоціюються з непізнанним, загадковим. Колір у М. Вінграновського нейтралізує своє первинне – спектральне – значення і стає знаком трансцендентного, абстрактних сутностей – глибини почуттів, гармонії. Прямі й переносні значення актуалізують у художній мові назви голубого та блакитного кольорів. Одиниці зі складу цих лексико-семантичних груп позначають як конкретні, так і абстрактні поняття. Аналіз контекстуального оточення виявляє функціонально-смислову специфіку кольороназв.

В українській поетичній  мові усталилася традиція функціонування лексем голубий та блакитний у  сполученні з іменниками-назвами  реалій небесної сфери. Номінативний потенціал  кольоропозначень реалізується в таких  контекстах: «Зупинилась тиша й тихий  вітер з поля, Голубі пожежі голубих небес» [3;102], «І дядько грім сказав тобі: «Потрушу я і грушу, Бо небеса вже голубі покидати мушу» [3;63]. Візуальні асоціації М. Вінграновський втілює у слові в сукупності різнорідних сенсорних вражень, малюючи зриму картину. Колористичні означення здобувають природні явища – роса голуба, голубі тумани; фізичні явища – голуба хустина (про дим); рослини – голубінь з ожин; предметні реалії – сорочка голуба (про літак); темпоральні поняття – блакитний вечір.

Номінанти жовтого кольору в структурі багатьох словесно – поетичних образів М. Вінграновського реалізують спектральну семантику. Це показово з огляду на те, що жовтий колір справді вважається більш земним, предметним, порівняно з величним золотим. Первинне значення кольорономінацій актуалізується в сполученні з іменниками, що називають реалії флори та фауни: «Цвіте і плаче жовтими слізьми, Очима жовтими одна-єдина квітка!» [3;106], «Затисла груша в жовтих кулачках Смачного сонця лагідні жовточки» [3;64].

До образного слововжитку М. Вінграновський активно залучає номінації червоного кольору. За кількістю відтінків(10) – це найбільш репрезентативна в поетичному словнику група кольоролексем. З усіх хроматичних кольорів червоний характеризується найвищим ступенем інтенсивності, насиченості, сконцентрованості. Він максимально помітний при сприйманні предметів. Серед усіх структурних колористичних груп саме назви червоного кольору демонструють у словесно-поетичному континуумі семантичну багатоплановість і найширшу сполучуваність з абстрактними і конкретними поняттями. Особливі кольорові асоціації експлікуються в інтимній ліриці поета, де червоний колір стає уособленням жінки,символізує жіночність, красу, загадковість, пристрасть, кохання: «Червоною задумливою лінією…В тонкій руці прив’яленою лілією Окреслилась ти на вечірнім тлі отих небес вечірніх з ластівками…» [3;67], «Коли твоя рука солодка, ніби слава, Червонооким пальчиком майне» [3;76].

Помічено,що в інтимній та пейзажній ліриці М. Вінграновського  назви з групи червоних кольорів є носіями позитивної оцінної семантики, яка органічно нашаровується на власне номінативне значення слів. Натомість у поезіях громадянського звучання аналізовані лексеми виявляють свою амбівалентну природу, активізуючи негативно-оцінні конотації. Зауважимо, що назви червоного та інших кольорів цієї групи за своїм символічним наповненням виявляють спорідненість із кольорономінаціями чорного.

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Предмет нашої уваги  становили кольоративи, вжиті у  прямому й у переносному значеннях. Власне номінативну семантику кольрономінації реалізують у сполученні з назвами таких реалій: природних явищ (в білій хмарі, в зорях золотих, прижовклено збіліла далина, росою голубою, сірий дощик, сіріло джерело, у попелястій млі); просторових понять (в далеч рожевих степів, жовтіє дорога, на сизих пагорбах, на срібнім березі Дніпра, небо голубе); об’єктів рослинного і тваринного світу (слива зацвіла так синьо сливо,біла курка, червоногруді теплі снігурці); зовнішності людини (в очах два чорних сонця, карі коси, Михайла погляд голубий, рученько біленька, чорний локон); предметів побуту, одягу (в червонім намистинні, за посірілим тином, на жовтому папері, у синіх відрах, білим ситцем, в білій сорочині, одежі сірі, червона кофта); темпоральних понять (білий ранок, вечір почорнів, над синістю світань і вечорів, осінь золоторога, чорніє ніч). Лінгвосинергетична функція кольоротивів, що контамінуються з одиницями вказаних лексико-семантичних груп, зводиться до описової, пейзажно-зображальної. Несистемність вживання кольороназв є свідченням синестетичних проявів, тоді як системне їх використання під впливом народнопоетичної традиції є синергетичним проявом.

Аналіз колористики  М. Вінграновського,а також колористично маркованих компонентів дає можливість зробити висновок, що використання чистих барв, а не відтінків свідчить про строкатий художній світ автора, ліричний герой купається у теплому спектрі позитивних кольорів-відчуттів.

З-поміж атрибутивних одиниць, актуалізованих у художніх текстах М. Вінграновського, частотністю вживання характеризується колористична лексика. Аналіз складу, семантичної структури й стилістичних функцій цих одиниць указав на те, що узуальні й оказіональні кольоративи залучаються поетом як з описово-зображальною, так і з виражальною, емоційно-експресивною метою. Показовим для художнього контексту є спосіб опосередкованого приписування колірних ознак реаліям (води тіло голубе, квітів жовто-синя повінь, сині крила неба). Ілюстрацією функціонування кольороназв як засобу вторинної номінації можуть слугувати індивідуально авторські новотвори (сизо збурена, синьоблагальна, чорнолетючі, вечірньо сіро-густо, дитинносіро), лексична дистрибуція кольоративів з іменниками на означення абстрактних понять (блакитним словом, в стражданні золотім, на синій звук любові і свободи).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

  1. Алимпиева Р.В. Семантическая значимость слова и структура лексико-семантической группы (На материале прилагательных-цветообозначений русского языка). – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. – 183 с.
  2. Бидерманн Г. Энциклопедия символов: Пер. с нем. – М.: Республика, 1996. – 335 с.
  3. Вінграновський М.С. Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1986.
  4. Дзюба І. Чарівник слова // Вінграновський М.С. З обійнятих тобою днів: поезії. – К.: Веселка, 1993. – С. 5-12.
  5. Энциклопедия символов, знаков, эмблем. – М.: Локид, Миф, 2000. – 576 с.
  6. Єрмоленко С.Я., Данилюк М.О. «Душа моя в цвітінні…» (Народнопісенне слово в поезії М. Вінграновського) // Українська мова і література в школі. – 1986. - № 12. – С.28-35.
  7. Керлот Х.Э. Словарь символов: Пер. с исп. – М.: REFL-book, 1994. -  608 с.
  8. Кузнецова Э.В. Лексикология русского языка: учебное пособие. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая школа, 1989. – 216 с.
  9. Лисиченко Л. Мовна картина світу та її рівні // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. – 1998. – Т. 6. – С. 129-144.
  10. Макеенко И.В. Лексико-семантическая структура систем цветообозначения в русском и английском языках: Учебно-метод. пособие. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 2001. – 52с.
  11. Маленко О.О. Лексико-семантична група «небо» в українській поезії: Автореф. дис. канд. філолог. наук: 10.02.01 / Харківськ.  держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Харків, 1996.  – 18 с.
  12. Москович В.А. Статистика и семантика (опыт статистического анализа семантического поля). – М.: Наука, 1969. – 304 с.
  13. Словник символів культури України. – К.: Міленіум, 2002. – 260 с.
  14. Словник української мови: В 11 т. – К.: Наукова думка, 1970.
  15. Тресиддер Дж. Словарь символов: пер. с англ. – М.: ФАИР ПРЕСС, 1999. – 448 с.
  16. Фрумкина Р.М. Цвет, смысл, сходство (аспекты психолингвистического анализа). – М.: Наука, 1984. – 176 с.
  17. Яворська Г.М. Мовні концепти кольору (до проблеми категоризації) // Мовознавство. – 1998. - № 2-3. – С. 42-50.
  18. http://svit.ukrinform.ua/celebrities.php?page=nuton.htm

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Информация о работе Лексика на позначення кольору в поезії М. Вінграновського