Художнє відтворення проблеми українізації в 20 –ті роки ХХ ст. в п’єсі Миколи Куліша «Мина Мазайло»

Тема.  Художнє  відтворення  проблеми  українізації 

в 20 –ті роки ХХ ст. в  п’єсі Миколи Куліша «Мина Мазайло»

 

Мета: поглибити  знання учнів про творчість Миколи Куліша; розвивати                                                                                           навички аналізу драматичного  твору; вміння  зв’язно  й грамотно  висловлювати  свої   думки, виховувати  в учнів патріотичні  почуття, самоповагу, любов до  рідної  мови.

 

Обладнання: портрети  письменника, п’єса «Мина Мазайло», мультимедійна дошка.

 

Хід   уроку 

           

1. Організаційний  момент .

2. Повідомлення  теми  та  мети уроку (мотивація).

3. Перевірка  домашнього  завдання (літературний диктант).

4. Актуалізація  опорних знань учнів. Сприйняття  та засвоєння  учнями      навчального  матеріалу.

5. Характеристика  персонажів п’єси.

6. Підведення  підсумків  уроку  та коментування  виставлених  оцінок.

7. Домашнє   завдання.

 

1. Привітання. Перевірка присутності учнів на  уроці. Налаштування на  позитивне психологічне сприйняття та плідну  роботу  на  уроці.

 

2. Оголошення  теми  та мети  уроку. (Запис у зошитах) Чітко провести мотивацію заняття та значення виучуваного матеріалу.

 

Епіграф.

Митцю не треба  нагород,

Його судьба нагородила.

Коли в людини є народ,

Тоді  вона уже людина

                                 Ліна  Костенко

 

 

3.  Щоб перевірити  ваші  знання з попереднього  уроку про життєвий  шлях Миколи Гуровича Куліша пропоную написати літературний  диктант.

А  тепер давайте  перевіримо   правильність виконаної роботи (за кожну правильну відповідь – поставте +)

 

4. Так повелося, що  майже всі п’єси Миколи Куліша (крім, може, найпершої - „97”) потрапляли  на сцену „зі скрипом ”. П’єса „Мина Мазайло” стала  щасливим  винятком: її не тільки одразу дозволили ставити в театрі, а й дали комедії категорію „А”- найсприятливішу для повсюдного оприлюднення.

У Києві  її  поставив Гнат  Юра, у Харкові – Лесь Курбас.    

Микола Куліш  сам визначив тему своєї комедії: „міщанство й українізація ”.

Відомий літературознавець Лесь Танюк   зазначав: „Так  само тріумфально було її знято наприкінці 1930 року, коли процес українізації пішов  на спад, коли репліками з п’єси  заговорив  народ ”.

Життя  розпорядилося  так, що згодом усі вони – і  закохані у комедію, і жорстокі критики п’єси були однаково репресовані й зустрілися на Соловках.

Тотальна  русифікація  уже на початку  30 рр. сягнула свого  апогею. У мовному питанні більшовики перехопили від царизму естафету русифікації України. Пригадаймо, цинічний  вислів міністра внутрішніх справ Валуєва, 1863р. „...ніякої малоросійської  мови не було, не має й не може бути ”. Яке блюзнірське знущання з поетичної мови  великого народу!

Микола Куліш  розгадав політику більшовизму, спрямовану на  знищення української національної культури Українізація з 1923р., як  рентгенівське проміння, висвітлила, наскільки українське суспільство готове бути Україною. (учнівське повідомлення про процес українізації)

 

Свою комедію драматург створив на „живому” матеріалі. У п’єсі  поставлено одвічне питання: бути  чи не бути українській нації?

Ми бачимо, як головний герой Мина зрікається свого  національного „я”. Цей  образ  – не літературна вигадка, а  реальна  істота, що мала своїх прототипів. Дружина  письменника у „Спогадах про Миколу Куліша ” пише: „Ще  працюючи над своїм „Миною” Микола якось  знайшов  до  загсу і там прочитав списки змінених прізвищ. Між іншим  там було прізвище Гімненко, змінене на  Алмазов. Це  його  так розсмішило, що  він вирішив вставити цей епізод  у п’єсу. ”

Мина Мазайло,  службовець  тресту „Донвугілля”,  скоромиться  свого „малоросійського”  походження. Причину життєвих  невдач від вбачає у власному  прізвищі („Мазайло! Жодна  гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло! На службу не приймали – Мазайло! Од кохання відмовлялися – Мазайло!”)

 

5. Отже,  давайте спробуємо дати характеристику  головним героям комедії, та спершу пригадаємо основні визначення з теорії літератури, якими ми сьогодні оперуватимемо на уроці.

 

Що  таке драматургія?

Що  таке комедія?

 

 

Перевіримо ваші знання змісту літературного твору і  дамо  відповідь на запитання.

 

1. Через  що посварилися й   образили одна одну мати і  Рина?

2. Яке завдання  дала  Рина подрузі  Улі?

3. Що  хотів додати  до свого  прізвища Мокій ?

4. Що  говорив  Мазайло  про  українізацію ?

5. Які  думки  про українізацію висловлював  д. Тарас ?

6. Чиєю  вигадкою вважали українську мову т. Мотя ?

7. На чиєму боці опинився д.  Тарас при голосуванні ?

8. Хто такі  селяни, за висловом  т. Моті ?

9. Чим закінчується комедія ?

 

Мина  Мазайло

1. Який він  у сім’ї?

2. Компетентний в українській історії?

3. Ставлення  до українізації.

4. Що навіяло  Мині страх перед зрадою предківщини?

5. Як закінчується  історія Мазайла?

6. Мина –  українець чи малорос? Яких  ви знаєте літературних попередників  цього персонажа?

 

Мокій Мазайло

Має  глибокі  знання з української історії, літератури, фольклору, тонко відчуває українську  мову. Він романтик. Але коли говорить дівчині замість слів  кохання «давайте я  вас українізую», то виглядає  смішним, справді „вдареним мовою. У суперечках з  батьком – грубий, жорстокий, нестриманий. У нестямі кричить: „З новим прізвищем – у криницю!” Любов до свого викликала у нього нехіть та відразу до іншого, „чужого.”

Отже, Мокія не можемо  назвати  повністю позитивним героєм.

 

Тьотя  Мотя

Мотрона Розторгуєва – рідна сестра дружини Мини, живе в Курську. Її „афоризми ”– репліки смішні й страшні одночасно. (Харків – нащо ви нам іспортіли город). Коли чує спів артистів в українській опері обурюється: „Єто же просто бєзобразіє.” Для неї українська мова  то „австріяцька вигадка.” Тьотя  Мотя має  свою, непохитну логіку: „Да єтого не может  быть, потому  что этого не может бать нікада.”  Ім’я „тьотя Мотя” в народі  сприймається як прізвисько. Чого тільки варте її висловлення про українізацію: „По – моєму, прілічніє бить ізнасілованной, нежелі українізірованой!”

 

Дядько Тарас

Родом з Києва  саме в його уста Микола Куліш вкладає гірке й страшне передбачення: „Їхня українізація – це спосіб виявити всіх нас, українців, а  тоді знищити разом, щоб і духу не було...”. Він намагається пробудити в Мини здоровий глузд: „Подумай, що  скажуть на  тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище…” Хоча, під впливом впертої і сильної  т. Моті, він виявляється слабохарактерним і повністю покладається на її милість, т. Мотя зробила з нього лакея.

6. Отже, у п’єсі діють лише негативні герої.

    1. Як ви розумієте  такий вислів про п’єсу Миколи  Куліша „Мина Мазайло”. „Комедія  доби  стає трагедією доби?” (З діда – прадіда Мазайло – Квач так люто ненавидить свій народ, що це вже не комедія, а трагедія)

    2. Чому М.Куліш обрав  для свого твору саме жанр  комедії? (Бо що, як не сміх, може найдошкульніше вдарити по так званих Мазайлах, які цураються свого роду.)

    3. Чому п’єсу називають „філологічною”?

    4. Наскільки проблема  українізації, порушена М.Кулішем  актуальна нині?

 

Не перестаєш  дивуватися: хто ж постарався, щоб людина так відверто зрікалася своїх природних пракоренів і навіть цинічно хизувалася  своїм відступництвом?

Порушуючи  питання національного відродження України, автор пробуджує почуття національної самоповаги. Він  спонукає нас думати над тим, як  відстояти мову, культуру, історію, як  відродити Україну.

Прикро  зізнаватися, але й зараз живуть такі „мазали,” які соромляться  свого  походження, своєї нації. Чи  чуєте ви українську  мову у транспорті, в магазині на  вулиці? Не ту, яка лунає з приймачів, а живу мову, мову спілкування. Мабуть, дуже рідко. Чогось наші сучасники забувають  про своє коріння, генетичну пам’ять.

На прикладі комедії, яка сталася з Мазайлом, виходить, що справа зовсім не в прізвищі, а у світогляді людини. А світогляд Мини – обмежений, вузький.

Скільки ще таких  „мазайлів”, що  соромляться говорити рідною  мовою, навіть насміхаються з неї, хоча там, де потрібно, вигідно виголошують „правильні” промови і виступають нібито  на захист державної мови.

У нашій державі  з 1 січня 2004р. діє Сімейний кодекс України, в якому є окремі статті про  зміну імені фізичної особи. Статистика свідчить, що немало громадян негайно ж скористалися правом на зміну прізвищ та імен. Як показують пояснення причин таких змін, вони найчастіше викликані не благозвучністю відповідних слів: Гаврило, Параска, Дуля, Козел, Цап. Щороку в Україні міняють прізвища та імена близько 25 тисяч людей. Найчастіше це роблять у Львівській, Донецькій, Івано-Франківській, найменше – в Рівненській, Чернігівській та Кіровоградській областях. Цікаво, що серед зірок естради є чимало людей, які вже давно поміняли прізвища та імена, а тому слухачам здається, що вони завжди звалися саме так, як ми звикли чути:

Соф’я Ротар – Софія Ротару

Лев Лещев –  Лев Лещенко

Наталія Могила – Наталія Могилевська

Кароліна Куєк – Ані Лорак

Юрій Нечистяк – Юрко Юрченко

Алла Агєєва – Маша Распутіна

Наталія Поривай  – Наташа Корольова

Лариса М'ячинська – Лариса Доліна

За нинішніми  законами людина може змінювати прізвище чи ім’я яку завгодно кількість разів, але щоразу від неї вимагається письмове обґрунтування такого рішення і сплати законом встановленої суми. Узаконений дозвіл на зміну імені і прізвища виявив, що в Україні досі не перевелися мазайли за способом мислення: окремі наші співвітчизники змінили свої прізвища на Кучма, Кличко, Путін. У Луганській області з’явились дві Анастасії Романови і Арнольд Шварценегер, у Житомирській – Сер Кіплінг і Шумахер, у Тернопільській – Буш. Не краще й з іменами, які добирають своїм новонародженим молоді батьки, надивившись телесеріалів чи бойовиків.

Отже, ім’я та прізвище потребує серйозного ставлення до себе, і про це не можна забувати, а комедія Миколи Куліша вчить нас, що безпідставне або користолюбне відречення від родового імені, яким є прізвище, в народі однозначно розцінюється як зрада близьких та далеких предків самої нації.

 

І доки  будуть жити Мини, що роду не пам’ятають, буде ця п’єса актуальною.

Отож, якщо пригадаємо одвічне питання про яке ми згадували на початку уроку: бути чи не бути українській  нації, то можемо впевнено стверджувати – бути. Бути – чистоті мови, совісті, генетичній пам’яті,  самоповазі!

 

Прокоментувати виставлення оцінок.

Подякувати  за технічне забезпечення уроку.

 

7. Домашнє завдання

 

 

 

 

 

 

 

              

         

 

                        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

УКРАЇНІЗАЦІЯ 20-30 РОКІВ

 

Принципово  важливою складовою частиною культурних процесів в Україні у 20-30 роках була політика українізації, спрямована на те, щоб надати народам, об’єднаним у СРСР, певної культурно-національної автономії.

У практичному  здійсненні політики українізації в  Україні чітко можна виділити два аспекти:

- українізація;

- і створення  необхідних політичних та економічних  умов для розвитку національних  меншин.

Суть цієї політики полягає у спробі більшовицького керівництва очолити і поставити  під контроль процес національного  відродження на окраїнах.

Одним з величезних досягнень політики українізації були досягнення освітянської справи. У перше пореволюційне десятиліття було запроваджено навчання рідною мовою. Для українців вчитися рідною мовою означало не лише природність навчального процесу. Українська мова, зазвучала в школі, в установі, в державних документах і офіційних промовах, повертала українцям почуття самоповаги й національної гідності, давала імпульс їх життєвим планам.

На бурхливій хвилі  історичних, соціально-політичних і  психологічних змін, на базі видатних досягнень митців в Україні в 20-ті роки з’явилася велика кількість різних літературних та мистецьких шкіл, угруповань, напрямів, що скеровували життя і творчість зовсім новими рейками.

У ці роки досить відомими в  Україні були такі визначні майстри  слова як – Максим Рильський, Юрій Яновський. Вірними темі України, тонкими знавцями народних тилів української ментальності залишилися представники старшого покоління, які вже мали на той час визнання: Василь Стефаник, Марко Черемшина, Ольга Кобилянська.

Під кінець 20-их років значні досягнення мають театр і кіно. На екранах з’являються перші фільми геніального режисера Олександра Довженка.