Технічними  причинами є:

• несправність машин, знарядь та іншого реманенту, відсутність на машинах огороджень, захисних пристроїв або їх несправність;
• конструктивні недоліки машин і знарядь;
• невідповідність засобів індивідуального захисту (окулярів, респіраторів, спецодягу, спецвзуття та ін.) виконуваній роботі;
• нераціональне обладнання виробничих приміщень;
• недостатня освітленість виробничих приміщень та агрегатів.

     Деякі робітники (найчастіше молоді студенти, учні-практиканти, механізатори), вважаючи, що вони досконало знають техніку, нехтують елементарними правилами техніки  безпеки, що призводить до тяжких травм, а іноді і до каліцтва.

     Під дією шкідливих факторів на виробництві  у робітників можуть виникати гострі професійні або хронічні отруєння і  захворювання. Розслідування та облік  професійних отруєнь та захворювань  здійснюється згідно з діючим Положенням. Розслідуванню підлягають всі, вперше виявлені хронічні та гострі професійні отруєння і захворювання.

     Вплив виробничих факторів не обмежується  лише їх роллю як причини професійних  захворювань. Давно було помічено, що особи, які працюють з токсичними речовинами, частіше хворіють на загальні захворювання (грип, розлад органів  травлення, запалення легень тощо), що ці хвороби проходять у них  важче, а процес одужання йде повільніше. Тому, окрім показників частоти та тяжкості професійної захворюваності (визначаються аналогічно П_чт та П_тт), важливо також визначити показники рівня загальної захворюваності. З цією метою розраховують показник частоти випадків захворювань П_ч та показник днів непрацездатності П_дн, які припадають на 100 працюючих: де З – кількість випадків захворювань за звітний період; Д – кількість днів непрацездатності за цей же період;Т – загальна кількість працюючих.

     На  основі отриманих показників визначають динаміку виробничого травматизму, професійної та загальної захворюваності за відповідний період, яка дозволяє оцінити стан охорони праці на підприємстві, правильність обраних  напрямків щодо забезпечення здорових та безпечних умов праці.

     Власник підприємства зобов'язаний інформувати  працівників про стан охорони праці, причини нещасних випадків, професійних захворювань та про заходи, котрих ужито для їх усунення та для забезпечення умов праці згідно з нормативними вимогами.

   6. Методи аналізу виробничого травматизму і профзахворюваності

     Аналіз  виробничого травматизму та профзахворюваності дозволяє виявити причини і визначити  закономірності їх визначення. На основі такої інформації розробляються  заходи та засоби щодо профілактики виробничого  травматизму і профзахворюваності.

     Для аналізу виробничого травматизму  застосовують такі основні методи:

• статистичний;
• топографічний;
• монографічний;
• економічний;
• анкетування;
• експертних оцінок.

1. Статистичний метод базується на вивченні травматизму за документами: звітами, актами, журналами реєстрації. Це дозволяє групувати випадки травматизму за певними ознаками: за професіями потерпілих, за робочими місцями, цехами, стажем, віком, причинами травматизму, обладнанням, яке спричинило травму.

     Для оцінки рівня травматизму розраховують показники його частоти та тяжкості.

     Показник  непрацездатності – це число людиноднів непрацездатності, що припадає на 1000 працівників:

     Ці  показники дозволяють визначати  динаміку травматизму на підприємстві; порівнювати його з іншими підприємствами.

2. Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місця, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту. За цим методом поглиблено розглядають всі обставини нещасного випадку, якщо необхідно, то виконують відповідні дослідження та випробування. Дослідженню підлягають: цех, дільниця, технологічний процес, основне та допоміжне обладнання, трудові прийоми, засоби індивідуального захисту, умови виробничого середовища, метеорологічні умови в приміщенні, освітленість, загазованість, запиленість, шум, вібрація, випромінювання, причини нещасних випадків, що сталися.
3. Топографічний метод грунтується на тому, що на плані цеху (підприємства) відзначають місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеженнята профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків у певних місцях свідчить про незадовільний стан охорони праці на цих об’єктах. На ці місця звертають особливу увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження згаданих місць виявляють причини, котрі викликали нещасні випадки, формують поточні та перспективні заходи щодо запобігання нещасним випадкам для кожного окремого об’єкта.
4. Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, що спричинені виробничим травматизмом.
5. Метод анкетування. Розробляються анкети для робітників. На підставі анкетних даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків.
6. Метод експертних оцінок базується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного обладнання, пристосувань, інструментів, технологічних процесів до вимог стандартів та ергономічних вимог, що ставляться до машин механізмів, обладнання, інструментів, пультів керування.

   Висновок

     Незадовільний стан безпеки і умов праці у  суспільному виробництві, особливо на невеликих підприємствах, високий  рівень виробничого травматизму  і професійної захворюваності, а  також аварійності, значна кількість  робочих місць, що не відповідають вимогам  санітарно-гігієнічних норм,  незадовільне забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, в багатьох випадках низької якості, щорічне зростання загальної суми витрат на фінансування пільгових пенсій та пенсій з трудового каліцтва вимагають від держави приведення національного законодавства з охорони праці у відповідність до норм і стандартів Європейського Союзу і в першу чергу щодо загальних вимог безпеки і гігієни праці, організації робочих місць, обладнання та засобів індивідуального захисту працівників.

     Державна  політика в галузі охорони праці  повинна базуватися на принципах: пріоритету життя і здоров'я працівників  відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних  і нешкідливих умов праці; комплексного розв'язання завдань охорони праці  на основі національних програм з  цих питань та з урахуванням інших  напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки  і техніки та охорони навколишнього  середовища; соціального захисту  працівників, повного відшкодування  шкоди особам, які потерпіли від  нещасних випадків на виробництві і  професійних захворювань; встановлення єдиних нормативів з охорони праці  для всіх підприємств, незалежно  від форм власності і видів  їх діяльності; використання економічних  методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і  нешкідливих умов праці, участі держави  у фінансуванні заходів щодо охорони  праці; здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації  діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

   Література

1. Безопасность. Учебное пособие. — М., 1995.
2. Бурдіян Г., Дерев’янко В., Кривульченко А. Навколишнє середовище та його охорона. — К., 1993.
3. Безопасность жизнедеятельности. Учебное пособие / Под ред. Э. А. Арустамова. — М.: Маркетинг, 1999.
4. Васильчук М. В., Вінокурова Л. Е., Тесленко М. Я. Основи охорони праці. — К.: Просвіта, 1997.
5. Денисенко Г. Ф. Охрана труда. — М.: Высшая школа, 1985.
6. Жидецький В. Ц., Джигирей В. С., Мельников О. В. Основи охорони праці. — Львів: Афіша, 1999.
7. Керб Л. П. Производственная санитария и охрана труда. — К., 1985.
8. Количественные оценки тяжести труда. Межотраслевые методические рекомендации. — М.: Экономика, 1988.
9. Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці. — К., 2000.