Співвідношення земельного права із суміжними галузями права

Дата добавления: 22 Апреля 2012 в 21:50
Автор: K**********@ukr.net
Тип работы: контрольная работа
Скачать полностью (41.23 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

I.docx

  —  45.07 Кб
    1.   Співвідношення земельного права із суміжними галузями права.

  Земельне  право як складова частина системи  права України тісно пов'язана з іншими галузями вітчизняної системи права. Це залежить від ступеня взаємопроникнення відповідних груп суспільних відносин та засад їх законодавчого врегулювання. При цьому воно визначається тим, що земельне право становить фундаментальні засади для певних галузей права. Таке значення земельного права має місце у врегулюванні усього комплексу природно-ресурсних відносин. Для інших суспільних відносин, які врегульовані відповідними галузями права, земельне право має основоположне значення, коли вони випливають із відносин, пов'язаних з використанням та охороною земельних ресурсів, зокрема природоохоронних, підприємницьких тощо.

  Перш  за все є особливий зв'язок земельного права з конституційним правом, норми якого закріплюють підвалини суспільного та державного устрою, встановлюють найважливіші засади всіх галузей права України, в тому числі й земельного. Положення ст. 13 Конституції України про те, що землі та інші природні ресурси є об'єктами права власності Україн ського народу, — вихідне для земельного права, оскільки воно становить основу всіх його правових інститутів. Не менш значущі і норми конституційного права, які визначають сутність права землекористування та роль органів місцевого самоврядування в забезпеченні раціонального використання земельних ресурсів.

  Земельне  право має певний зв'язок з адміністративним правом. Адміністративно-правові акти часто служать підставою виникнення, зміни або припинення земельних відносин. Так, в адміністративному порядку вирішуються питання відведення земельної ділянки на місцевості, встановлення її меж, видачі документів, що встановлюють право, здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, притягнення до адміністративної відповідальності осіб, виннику порушеннях земельного законодавства, тощо.

  Зв'язок земельного й адміністративного  права виявляється також у визначенні повноважень місцевих органів самоврядування у врегулюванні земельних відносин, структури і повноважень Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних і районних рад та також органів виконавчої влади (статті 6—8, 10, 13—17 ЗК) щодо управління землями.

  Адміністративне право регулює порядок діяльності виконавчих органів державної влади у сфері раціонального використання та охорони земель, а також їх компетенцію у галузі управління земельними ресурсами. Деякі елементи адміністративної підпорядкованості в земельному праві наявні у разі набуття права на землю, що передбачено статтями 116—126 ЗК України, або припинення прав на землю згідно зі статтями 140—149, а також прав та обов'язків власників землі (статті 90, 91) і землекористувачів (статті 95 і 96), встановлення правового режиму різних категорій земель (статті 22—77) і т. ін.

  Важливе значення для земельного права має  його зв'язок з цивільним правом. Цей зв'язок виявляється у тісному переплетенні земельних і майнових відносин, зумовленому зв'язком права на земельну ділянку з правом на насадження, будівлі, посіви, що перебувають на земельній ділянці, у визначенні суб'єктів права власності на землю, у сервітутних правах, у судовому захисті земельних прав, у врегулюванні договірних відносин з приводу земель них ділянок, у відшкодуванні збитків, заподіяних порушенням земельних прав тощо.

  Разом з тим, специфіка землі як об'єкта правового регулювання визначає зміст методів і принципів правового регулювання у земельному і цивільному праві. Якщо в цивільному праві домінує принцип свободи волевиявлення суб'єктів цивільних відносин (свобода розпорядження майном та його необмеженість, свобода укладання угод, неприпустимість втручання в приватні справи), то в земельному праві застосовуються публічно-правові засоби регулювання земельних відносин і передбачаються обмеження права власності на землю. В ньому закріплені не тільки права землевласників і землекористувачів, а й їхні юридичні обов'язки, закріплено нормування розмірів земельних ділянок. Таким чином, якщо цивільне право побудоване на забезпеченні свободи майнових прав суб'єктів власності, то земельне право — на забезпеченні раціонального використання і охорони земель для належних умов життєдіяльності людей.

  Особливості землі як природного ресурсу спричинюють  необхідність нормування площ земельних  ділянок, а екологічній соціальні інтереси суспільства зумовлюють потребу у державному контролі за використанням та охороною земель, у сфері земельного ринку, за здійсненням угод щодо землі, необхідності обов'язкової державної реєстрації прав на землю. Таким чином, цивільне право основане на забезпеченні волі майнових прав суб'єктів, а земельне право — на забезпеченні використання й охорони земель як основи життєдіяльності людини і суспільства.

  Слід  зазначити, що роздержавлення земельних  ресурсів, повернення певної частини  їх у цивільно-правовий обіг та утворення ринку землі не означає втрату земельним правом свого особливого значення і самостійного змісту як галузі вітчизняного права і включення його до складу цивільного права. Суто цивілістичний підхід до системи земельно-правових відносин обґрунтовується перевищенням речового значення землі та приниженням соціального значення використання земельних ресурсів.

  Взаємозв'язок земельного права з екологічним правом зумовлюється станом землі як об'єкта навколишнього природного середовища, який функціонує у складі екосистеми і перебуває в екологічному взаємозв'язку та взаємодії з усім довкіллям. Регулюючи переважно економічні земельні відносини, що виникають у зв'язку з наданням і вилученням земель та порядком їх використання, земельне право в той же час містить норми, які передбачають спеціальні вимоги, що забезпечують збереження навколишнього природного середовища. У свою чергу, в екологічному законодавстві є численні норми загального і спеціального характеру, реалізація яких передбачає забезпечення охорони земель від несприятливого антропогенного впливу.

  Безпосередній зв'язок між нормами земельного права  та нормами гірничого, водного і  лісового права, нормативно-правовими  актами природно-рослинного (флористичного) та природно-заповідного законодавства  полягає в неможливості використання цих природних ресурсів без використання водночас просторового базису, яким є земля.

  Відокремлене  регулювання природно-ресурсних  відносин виражається у наявності  роздільної кодификації земельного, гірничого, водного і лісового законодавства. При цьому в чинному законодавстві  про природні ресурси передбачаються спеціальні норми, які враховують взаємозв'язок природних ресурсів, і регламентують запобігання несприятливим наслідкам впливу використання одних природних ресурсів на інші ресурси природного походження. Так, відповідно до ст. 18 Гірничого закону України від 6 жовтня 1999 р., однією з основних вимог щодо проведення гірничих робіт є додержання гранично допустимих нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля, приведення земельних ділянок у стан, придатний для використання за призначенням згідно з Земельним кодексом.

  Слід  зазначити, що право України —  єдине за своєю сутністю, цілям і завданням, яка охоплює низку відносно відокремлених галузей (головних структурних підрозділів) правової системи та регулює різноманітні суспільні відносини. Тільки залежно від їх характеру воно поділяється на окремі складові — галузі права. У загальній системі вітчизняного права виключно важливе місце посідає сукупність юридичних норм, що об'єднана земельним правом як самостійною галуззю у цій системі. Його місце в системі права України визначається роллю та значенням правового регулювання земельних відносин.

  Згідно  з відомою концепцією ієрархічної  структури галузей права земельне право належить до основних галузей права у правовій системі. Для визначення земельного права самостійною правовою галуззю воно має всі специфічні ознаки: коло суспільних відносин, що становлять його предмет, методи регулювання цих відносин та нормативно-правовий акту вигляді Земельного кодексу. В розвитку земельного права як самостійної галузі права об'єктивно заінтересоване й сучасне українське суспільство.

II.  Співвідношення Земельного та Цивільного кодексів України: деякі проблеми. 

  1.Головним доробком Верховної Ради України, як єдиного органу законодавчої влади, є прийняття кодексів. У цьому постулаті виражено основні конституційні засади законодавчої діяльності у демократичній правовій державі.  

  Кодекс - провідний системний узагальнюючий спеціалізований нормативно-правовий акт у структурі права. Як правило, він уособлює і очолює галузевий підрозділ цієї структури. Причому це стосується як провідних (профілюючих), так і вторинних (здебільшого — комплексних) галузей права. Останні в сучасний період розширення сфери правового регулювання та зміцнення функціональних зв'язків поміж ними є дуже поширеними, що відбивається на характері кодифікації. Слід зауважити, що існує потреба у розробці меж кодифікації з тим, щоб уникнути легкої спокуси приймати кодекси з будь-яких сфер суспільних відносин, що, природно, принижує високе юридичне покликання та сутність кодексу як провідної форми виразу права.  

  Як  загальне правило, кодекс повинен прийматись за галузевою ознакою і відповідати  певній галузі права. Отже, має уособлювати  предметні особливості кожної галузі права та методи правового регулювання, притаманні цій галузі. Таким чином, закономірність існування галузевої  сутності правових норм одночасно є  і підставою для існування  відповідних кодексів. Проте зараз  і нові галузі права, і нові кодекси  часто виникають без будь-якого  наукового обгрунтування. Принагідно пригадаймо, якою гострою та тривалою була наукова дискусія з приводу  правомірності виникнення сільськогосподарського (аграрного) права, що проходила у 70-х pp.  

  У 80-х pp. почалася не менш бурхлива дискусія (яка не завершена і досі) з  приводу форм кодифікації аграрного  законодавства. А нині й нові галузі права, і нові кодекси ростуть  як гриби після дощу і дуже часто  без належного наукового обгрунтування  їх закономірності.  

  Між тим, як слушно зазначає С.Алексеєв, кодекс є головним, найбільш розвиненим, відповідним  природі самого права результатом  головного виду правотворчості —  кодифікаційної правотворчості].  

  Отже, кодекс, як головна форма правотворчості, повинен відповідати певним принциповим  вимогам, а саме: 

  
    1. виражати  конституційні засади законодавчої діяльності;
    2. забезпечувати відповідність певній закономірно існуючій провідній (профілюючій) або вторинній (комплексній) галузі права;
    3. бути системною, упорядкованою, внутрішньоузгодженою, узагальнюючою сукупністю норм права;
    4. мати загальну і особливу частини, які уособлюють загальний і диференційований характер цих норм.
 

 

  Як  такий, кодекс повинен виражати системний  зміст та специфіку нормативно-правової регламентації, що відповідає певній галузі права.  

  2. Наскільки ці вимоги  відповідають стану  законодавчого процесу  в Україні? На  превеликий жаль, позитивної відповіді  на це запитання  дати не можна.  

  У законодавчому процесі панує  стихійний підхід. Наукою і практикою  недостатньо розроблені проблеми співвідношення змісту і форми права; системи  права та принципів її формування; взаємозв'язку системи права і  системи кодифікації; забезпечення стабільності законодавства та гарантій його реалізації; законодавчої техніки  тощо. З цими загальними проблемами істотно і тісно пов'язані також  конкретні проблеми поняття кодексу, закономірності його змісту, співвідношення між різними кодексами, послідовність  їх прийняття, які теж залишаються  неповно розробленими як у загальній  теорії законодавства, так і в  теорії галузевих наук. А як наслідок — «маємо те, що маємо»: кодекси, прийняті з грубим порушенням процедури їх прийняття; з безсистемним розміщенням  кодифікаційного матеріалу; наявністю  багатьох відсилочних норм і просто безпідставно пропущених розділів. У  свою чергу з цими факторами пов'язана  поширена недолуга практика прийняття  численних змін та доповнень до щойно  прийнятих кодексів, що значно ускладнює  їх застосування.  

  3.  Кодифікаційний процес повинен включати до свого змісту його ретельну попередню підготовку спеціалізованими державними органами.  

  Варто згадати, що ще у 20-х pp. минулого століття кодифікаційні роботи в Українській  РСР активно і спеціалізовано проводились Народним комісаріатом юстиції УРСР за постановою від 25 квітня 1928 p., які завершилися складанням семитомного Систематичного зібрання законів, до якого увійшли і так  звані господарські закони. На них  було, окрім іншого, покладено обов'язок виправляти неузгодженості в текстах  близьких законів. Зараз подібна  функція Міністерства юстиції України  могла б носити рекомендаційний  для Верховної Ради характер.  

  Відомо  також, що з 1927 р. при Уряді СРСР існувала спеціальна Кодифікаційна комісія; були чітко розроблені її функції, і  навіть, кодифікаційні прийоми діяльності. Цей досвід теж вартий запозичення.   

  До  кодифікаційно-підготовчої роботи слід системно залучати відповідні наукові  кадри.  

Страницы:123следующая →
Описание работы
Співвідношення земельного права із суміжними галузями права.
Земельне право як складова частина системи права України тісно пов'язана з іншими галузями вітчизняної системи права. Це залежить від ступеня взаємопроникнення відповідних груп суспільних відносин та засад їх законодавчого врегулювання. При цьому воно визначається тим, що земельне право становить фундаментальні засади для певних галузей права. Таке значення земельного права має місце у врегулюванні усього комплексу природно-ресурсних відносин. Для інших суспільних відносин, які врегульовані відповідними галузями права, земельне право має основоположне значення, коли вони випливають із відносин, пов'язаних з використанням та охороною земельних ресурсів, зокрема природоохоронних, підприємницьких то
Содержание
содержание отсутствует