Проблемні аспекти правового ругулювання земельних відноси в Україні

Нормативно-правова база щодо використання й оренди землі  також залишається нечітко сформованою. Питання, що її стосуються, регулюють  майже чотириста нормативних  актів, але ладу немає. Елементи земельної  реформи не відповідають якості перетворень: фактично розвиток земельних відносин зводиться лише до розпаювання й  виділення земель у натурі. На даний  час простежується протилежна тенденція  – об`єднання земельних часток (паїв). За останні 20 років прийнято десятки нормативно-правових актів, проте комплексної програми з чіткою кінцевою метою земельної реформи не розроблено й досі. Землі деяких категорій частково взагалі не охоплені земельною реформою, а це близько 10, 5 млн. га земель лісового й 2,5 млн. га водного фонду [13]. Поширюються випадки незаконного надання земельних ділянок у власність і користування відповідними державними органами. Є сенс погодитися з думкою деяких науковців, що в державі ще й донині не створено достатніх умов для реалізації вимог Земельного кодексу України в повному обсязі [13]. У земельному законодавстві бракує норми стосовно обгрунтування головних економічних категорій – орендної плати, податків на землю тощо. Існуючі ж нормативно-правові механізми регламентування економічних відносин потребують суттєвого оновлення.

Мінімальний розмір орендної плати на сьогодні в основному  складає 1,5 % від грошової оцінки землі. Що стосується мінімального розміру  орендної плати, яку повинні сплачувати орендарі орендодавцям – власникам  земельних часток (паїв), то Президент  України двічі своїми указами  встановлював мінімальну межу. Зокрема, п. 3 вищевказаного указу від 03.12.99 № 1529 було запропоновано забезпечити  встановлення сторонами договору оренди земельної частки (паю) розміру плати  за її оренду на рівні не менш одного відсотка визначеної відповідно до законодавства  вартості орендованої земельної  частки (паю). Відповідно з наступним  Указом Президента України з цього  питання від 02.02.2002 № 92 “Про додаткові  заходи щодо соціального захисту  селян – власників земельних  ділянок і земельних часток (паїв)”  мінімальний розмір орендної плати  повинен становити не менше як 1,5 % з поступовим збільшенням цієї плати в залежності від результатів  господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря. Сьогодні спостерігається  тенденція до збільшення розміру  орендної плати (до 2,0 і більше відсотків), що викликано, як правило, появою нових  конкурентів-інвесторів, які йдуть  на збільшення орендної плати власникам  земельних ділянок з метою  формування значних площ землекористування.

Досліджуванні явища негативно  впливають на стан земель. Наголосимо, що земельний фонд України неоднорідний. При домінуванні в грунтовому покриві родючих чорноземів значні площі займають малопродуктивні землі, в тому числі й деградовані грунти, вражені водною й вітровою ерозією, а також солонцеві, кислі, заболочені. Істотна питома вага й піщаних грунтів. Так, внаслідок засолення, заболочення, забруднення грунтів важкими металами й хімічними речовинами посилюється їх деградація, що в деяких регіонах набуло загрозливого характеру. За висновками фахівців, із земельного обороту випало близько 6-8 млн. га., у тому числі на 3-4 млн. га. зменшилися посівні площі [13]. Заходи щодо підвищення родючості грунтів майже не здійснюються.На жаль, значна частина малопродуктивних земель входить до складу орних угідь: практично кожен 5-й гектар ріллі припадає на малопродуктивні землі. За даними Головного науково-дослідного та проектного інституту землеустрою, вартість вирощених на таких землях сільгосппродукції не покриває витрат на її виробництво [13].  Однак така земля залишається в господарському обороті. Це пов`язано з тим, що сучасне використання земель в Україні досі має тенденцію максимального збільшення площ сільськогосподарських угідь, перш за все орних, що призводить до інтенсивності деградаційних процесів. Разом із тим вилучення земель для несільськогосподарського використання досить часто відбувається за рахунок орнопридатних, що зайвий раз підтверджує необхідність термінової розробки і впровадження заходів з оптимізації використання земель, запобігання деградаційним процесам, підвищення продуктивності землеробства.

Кошти, що виділяються державою на охорону земель, є мізерними, державні заходи в цьому напрямку майже  припинено. Так, від плати за землю  з 2000 по 2008 роки надходження зросли з 1,4 млрд.грн до 6,7 млрд.грн. Згідно з ст. 22 Закону України «Про плату за землю», ці кошти повинні використовуватись винятково для таких цілей, як здійснення заходів з охорони земель, землевпорядкування, ведення земельного кадастру, облаштування інфраструктури. Але за ці роки на заходи з проведення земельної реформи та охорону земель виділялося лише 1,2 –2% від вказаної суми. Основним джерелом фінансування заходів з охорони земель є кошти, які надходять до відповідних місцевих бюджетів в порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.Протягом минулого року за рахунок коштів, що надійшли в порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, на охорону земель використано 37 млн. грн., що становить 6 % від загальної суми коштів, що надійшли на рахунки відповідних місцевих рад в порядку відшкодування втрат, та 39 % від загальної суми використаних цих коштів [4].

На виконання регіональних програм з використання та охорони  земель, інших програми у сфері  земельних відносин з початку  року виділено близько 93,81 млн. гривень. Це становить лише 9,6 % від передбаченого програмами фінансування. Програми затверджено майже у всіх регіонах України, крім Черкаської та Чернівецької областей. Рішення рад про виділення коштів на виконання програм на цей рік прийняті лише в 17 регіонах України: АР Крим, Вінницькій, Волинській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Одеській, Рівненській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській, Чернігівській областях та м. Севастополь.

Зокрема, на охорону земель виділено 14,1 млн. грн. або 15,1 відсотка від загальної суми виділених коштів; на інвентаризацію земель – 21,5 млн. грн. (23,4 відсотка); розмежування земель державної та комунальної власності – 5,5 млн. грн (5,9 відсотка); нормативну грошову оцінку – 14,7 млнгрн (15,7 відсотка); інші заходи – 37,9 млн. грн (40,4 відсотка).

У Дніпропетровській, Львівській, Миколаївській та Сумській областях з початку цього року заходи відповідно до затверджених програм взагалі  не фінансувалися [4].

Отже, землеустрою як головному  державному механізму управління у  сфері використання й охорони  земель належить головна роль. За сучасних умов саме він є тим публічно-правовим інститутом, який має виконувати домінуючу  й загальнодержавну роль. Цей висновок випливає з чинного законодавства. Однак сьогоднішній реальний стан цього  інституту не влаштовує суспільство. Землевпорядні роботи фактично зведені  лише до розробки проектів відведення земельних ділянок і підготовки документів, що посвідчують права  на них. Переважна частина земель природно-заповідного фонду, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного  призначення взагалі не забезпечена  відповідною документацією стосовно встановлення меж, а деякі з населених  пунктів їх не мають. 

Повноцінний ринок землі  потребує нових кадрів, оскільки оптимізований  проект землеустрою за сучасних умов розробити не просто. Важливою проблемою  залишається брак забезпечення землевпорядних служб відповідним обладнанням, зокрема, пристроями дистанційного  зондування землі. Виникає загальна потреба найближчим часом підготувати  проект Загальнодержавної програми використання  й охорони земель як одного із заходів землеустрою. Мета опрацювання зазначеної програми – визначення складу й обсягів першочергових і перспективних заходів з використання й охорони земель, а також обсягів і джерел ресурсного забезпечення їх реалізації. Саме така програма дозволить переглянути існуючу структуру земельних угідь: по-перше, з орних площ мають бути виключені деградовані й малопродуктивні землі; по-друге, слід взяти до уваги потребу збільшення площі несільськогосподарських земель для містобудування, розвитку промисловості, а також природоохоронного й лісогосподарського призначення. Треба негайно визначити землі гіршої якості, використання яких у сільському господарстві не є ефективним, що дозволить розв`язати проблему землезабезпечення інших галузей народного господарства з обов`язковим дотриманням екологічних вимог. Бажано було б виконувати такі роботи по кожній з адміністративних областей. Це дасть можливість оптимізувати структуру земельних угідь, запровадити екологічно й економічно обгрунтоване їх використання, уникнути втрат від нераціонального землекористування, запобігти деградаційним процесам. Буде корисним  і проведення комплексних регіональних досліджень щодо об`єктивної й науково обгрунтованої придатності земель для певного використання, на підставі чого буде досягнуто оптимізоване співвідношення земельних угідь у межах конкретного регіону й в країні в цілому.

Відсутність Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 р. є важливою проблемою правового регулювання земельних відносин (розпорядженням Кабінету Міністрів України схвалено лише Концепцію державної цільової програми озвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року .

У Концепції зазначається, що на сьогодні ситуація щодо володіння, користування і розпорядження землею залишається складною і такою, що вимагає невідкладного поліпшення.

Розв’язання проблеми можливе  шляхом прийняття Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року [7].

Проблеми передбачається розв'язати шляхом:

• вдосконалення законодавчої, нормативно-правової та інституційної бази й інструментів подальшого регулювання земельних відносин та створення сприятливих умов для планового і сталого розвитку територій України;
• створення електронного Державного земельного кадастру та відповідної інформаційної бази даних, наповнення та актуалізації даних Державного земельного кадастру (Закон України «Про Державний земельний кадастр» набирав чинності з 1 січня 2012 року, крім низки пунктів. Кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях) ;
• невідкладного проведення комплексного державного землеустрою та землевпорядкування всіх сільських територій;
• забезпечення охорони земель, відтворення і підвищення родючості ґрунтів та забезпечення сталого екологоорієнтованого використання земельних ресурсів;
• зміцнення системи забезпечення гарантій прав власності на землю, створення умов для ефективного господарювання на землі;
• формування стабільних й ефективних ринкових земельних відносин, особливо земель сільськогосподарського призначення;
• удосконалення систем оцінки земель та платності землекористування, збільшення надходжень плати за землю до державного та місцевих бюджетів;
• залучення  громадськості до участі в процесі планування використання земельних ресурсів та підвищення рівня суспільної свідомості з охорони земель.

Завданнями Програми є:

• створення системи гарантування прав власності на землю та інфраструктури ринку землі;
• удосконалення системи платежів за землю
• здійснення заходів із землеустрою;
• поетапного введення земельних ділянок та прав на них в економічний оборот, формування та розвитку ринку земель;
• підвищення кваліфікації працівників Держземагентства;
• проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення щодо розвитку земельних відносин [7].

Виконання Програми передбачено  здійснити у два етапи протягом 2012 – 2020 років.

Перший етап (2012-2014 роки) –  розроблення та прийняття нормативно-правових актів, державних стандартів норм і  правил з питань регулювання земельних відносин, землеустрою, землекористування, охорони земель, створення передумов та початок виконання заходів Програми;

Другий етап (2015-2020 роки) –  забезпечення виконання заходів, визначених Програмою у повному обсязі.

Спираючись на викладене, можна  зробити деякі висновки та пропозиції. Земельна реформа потребує продовження, а земельні відносини  – суттєвого вдосконалення. Необхідно  створити ефективне державне управління й посилити контроль  у сфері  використання й охорони земельних  ресурсів. В умовах реформування земельних  відносин слід якнайшвидше вдосконалити систему принципів управління в  зазначеній царині, що сприятиме його ефективності й прозорості. Із цією метою доцільно найближчим часом  завершити формування механізму  державного управління земельними ресурсами  – землеустрою, державного земельного кадастру. Верховна Рада ухвалила в першому читанні проект закону «Про ринок земель». За нього проголосували 245 із 290 депутатів, зареєстрованих в сесійній залі. Закон, в разі ухвалення в цілому, набуде чинності від початку 2013 року. Фракції «НУ-НС» і «БЮТ-Батьківщина» не брали участі у голосуванні. В опозиції вважають, що дозволяти купувати землю громадянам зарано [8].

Потрібно розробити низку  нормативно-правових актів до законів, які враховували б особливості  регіонів. Регулювання ринку земельсільськогосподарського призначення має здійснюватися  законодавчими актами з мінімальним  застосуванням підзаконних нормативних  актів через систему землеустрою. Було б корисно закріпити на правовому  рівні вимоги щодо вимог до покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Адже в багатьох країнах  світу головною вимогою до покупців таких земель є наявність сільськогосподарської  освіти. Визначенню справедливої ринкової вартості землі повинен сприяти   і прийнятий Закон України  «Про оцінку земель». Найближчим часом  треба закріпити на законодавчому  рівні форму державного акту на право комунальної власності на землю, а також підготувати проект Загальнодержавної програми використання й охорони земель. Є сенс також удосконалити систему платежів, які мають сплачувати всі без винятку користувачі земельних ділянок. Вимагають коригування загальнодержавні й регіональні програми  використання й охорони земель як складники землеустрою. Варто посилити кримінальну відповідальність за пошкодження земельних ресурсів, також забезпечити прозору реєстрацію права власності на землю.

Отже, дослідження правових засад планування, використання та охорони земель в Україні дозволило визначити деякі прогалини правового регулювання у цій сфері, найбільш вагомими з яких є відсутність Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020р. та Закону України «Про зонування земель», що мають стати важливими елементами системи правового регулювання засад планування, використання та охорони земель.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

8. Гуменюк В.І. Земельна реформа: правові аспекти. – К.: ІнЮре, 2005. – 366 с.

2. Добряк Д.С., Актуальні проблеми законодавчого забезпечення розвитку ринку земель в Україні // Землеустрій і кадастр. – 2006. – № 2. – С. 3-7.

3. Довідка державного земельного кадастру станом на 1 січня 2011 про співвідношення форм власності на землю [Електронний есурс] / Державний комітет України із земельних ресурсів. – Режим доступу: http://dkzr.gov.ua/terra/control/uk/publish/ article?art_id=42057&cat_id=37510.

4. Довідка про результати здійснення державного контролю за використанням і охороною земель у 2011 році [Електронний есурс] / Державний комітет України із земельних ресурсів. – Режим доступу: http://dkzr.gov.ua/ terra/control/ uk/publish/ article?art_id = 40444 & cat_id =37510.

5. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3-4. – Ст. 27

6.  Земельний фонд України за станом на 01.01.2011 року / Держкомзем України.  – Режим доступу: http://dkzr.gov.ua/terra/control/uk/publish/ article?art_id=42057&cat_id=37510

7. Мартин А. Економічне регулювання земельних відносин: як виправити недоліки // Землевпорядний вісник. – № 6 – 2009. – С. 22-29.

8. Мартин А. Управління земельними ресурсами: пріоритетні завдання на сучасному етапі реформ // Землевпорядний вісник. – № 2. – 2008. – С. 30-36.

9. Мірошниченко О. С. Місце та роль державних органів у забезпеченні правової охорони земельних ресурсів // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС. – 2008. - № 3. – С. 187-192.

10. Панцир С. Державне управління земельними ресурсами в Україні: сучасний стан та перспективи в контексті світового досвіду // Парламент: Часопис – 2002. - № 1-2. – С. 55-59.

11. Прохорова Н. А. Понятие «управление» в земельном праве // Гос-во и право. – 2003. - №6. – С. 90-95.

12. Третяк А. М. Про невідкладні проблеми вдосконалення регулювання земельних відносин в Україні // Земельне право України. – 2006. - №5. – С. 14-21.

13. Урядовий кур`єр