Принципи формування екологічної безпеки

      За  способами забезпечення:

• технічно – економічна (радіоекологічна);
• соціально - економічна;
• природна;
• економічно - екологічна.

      За  об’єктами охорони:

• економічна безпека НПС і його компонентів;
• економічна безпека суспільства і людини.

      Суб’єкти  правовідносин у галузі економічної безпеки: громадянин України, фізичні, юридичні особи, держава.

      Об’єкти правовідносин: життя і здоров’я людей, безпечне НПС та його компоненти (природні умови).

      Екологічним законодавством  визначено основні  принципи охорони навколишнього природного середовища. Це, зокрема:

• пріоритетність вимог економічної безпеки її обов’язковість дотримання економічних стандартів;
• гарантування економічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я людей;
• випереджаючий характер з охорони навколишнього природного середовища; науково обґрунтоване узгодження економічних, екологічних  та соціальних інтересів суспільства;
• використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенних змін території проживання населення;
• прогнозування стану навколишнього середовища й обов’язковість  економічної експертизи;
• демократизм при ухваленні рішень, що впливають на стан НПС і формування в населення економічного світогляду;
• стягування плати за забруднення навколишнього середовища і погіршення якості природних ресурсів;
• компенсація збитків, заподіяних порушення екологічного законодавства та деякі інші принципові вимоги.

      Принципи  охорони НПС як основні засади правового регулювання  взаємодії  суспільства з природою істотно  впливають на визначення екологічної правосуб’єктності  державних органів і громадян країни.

      Прийняття в Україні законодавчих і підзаконних  актів, орієнтованих на регулювання  правовідносин у сфері екологічної  безпеки свідчить про формування нормативно-правових засад комплексної  галузі екологічного права - права екологічної безпеки як системи правових норм та інших засобів, які спрямовані на створення правових умов для реалізації суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та захист його в разі порушення, а також регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршенню екологічної обстановки, виникненню небезпеки для природних систем, населення, інтересів держави і юридичних осіб та здійснення системи заходів у разі виникнення екологічної небезпеки щодо ліквідації небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, що постраждали від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на місцевому, регіональному, національному і транснаціональному рівнях. 

      3. Природа та принципи формування права екологічної безпеки

      Україна - одна з найбільших за територією, чисельністю населення та економічним потенціалом держав Європи. На її території зосереджені величезні природні багатства, але суто колонізаторський підхід і безгосподарність призвели не тільки до порушення, а й до руйнування природних ландшафтів. Надмірна концентрація сільського господарства та промисловості зумовила катастрофічне забруднення повітря, води та ґрунту. Сучасні масштаби екологічних змін створили реальну загрозу життю та здоров'ю громадян України, її національній безпеці.

      Впродовж  останнього десятиліття правниками-екологами важливим напрямом екологічного права та його складовою визнано право екологічної безпеки як комплексну галузь екологічного права, яка тісно пов'язана із природоресурсним та природоохоронним правом, іншими сферами правового регулювання діяльності, небезпечної для довкілля, здоров'я та життя людини. Загальновизнаною є, зокрема, наукова позиція B.I. Андрейцева про те, що право екологічної безпеки — це система правових норм та інших юридичних засобів, які спрямовані на створення умов для реалізації суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку та захист його в разі порушення, регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршенню екологічної обстановки, виникнення небезпеки для природних систем і населення, а також здійснення у разі виникнення екологічної небезпеки системи заходів, спрямованих на ліквідацію небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, потерпілих від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на регіональному, національному і транскордонному рівнях [12].

      Відповідно  до Закону України «Про основи національної безпеки» від 19 червня 2003 р. під національною безпекою розуміється «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам».

      У Законі «Про охорону навколишнього  природного середовища» під екологічною  безпекою розуміється «такий стан навколишнього  природного середовища, при якому  забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей» (ст. 50). Не важко помітити, що визначення екологічної безпеки у ряді моментів принципово відрізняється від загального визначення національної безпеки. Друге спрямоване на попередження екологічних негативів, водночас як перше передбачає не тільки запобігання, а й виявлення та нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам, у тому числі екологічного характеру.

      Не  сприйняв законодавчу формулу визначення екологічної безпеки Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Державний стандарт України. Безпека промислових підприємств. Терміни і визначення». Стандарт визначає безпеку населення, матеріальних об'єктів, навколишнього середовища як відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з можливістю заподіяння будь-якої шкоди. У довідковому додатку до стандарту екологічна безпека виводиться через призму відсутності дій, станів та процесів, які прямо чи опосередковано призводять до суттєвих збитків для навколишнього природного середовища, населення та матеріальних об'єктів.

      У наведеному визначенні інакше сформульовано  ознаки екологічної безпеки, їх насамперед пов'язано з відсутністю неприпустимого ризику. Стандарт, по суті, виходить з  концепції екологічної безпеки, стрижнем якої є теорія екологічного ризику.

      Поняття ризику широко використовується в різноманітних  галузях права, але визначається в них по-різному. В екологічне право, екологічне законодавство і  екологічну практику поняття ризику прийшло з математичних наук, статистики, таких галузей науки, як теорія імовірності, теорія ігор, теорія прийняття рішень та ін. Суттєву роль у сприйнятті, засвоєнні і використанні цього поняття відіграли рекомендації міжнародних органів і організацій, наприклад Міжнародної комісії з радіологічного захисту. В енциклопедичному аспекті загальна категорія ризику розглядається як вірогідність настання небажаних подій та наслідків. У цьому контексті поняття ризику безумовно пов'язується із настанням негативних наслідків та непередбачуваних подій, що має суб'єктивне значення для необмеженого кола осіб.

      Легітимне визначення дефініції ризику подає  Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 p., згідно з  яким ризик — це ступінь імовірності  певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами.

      В одному з державних стандартів екологічний  ризик визначений як імовірність  настання негативних наслідків від  сукупності шкідливих впливів на навколишнє середовище, які спричиняють необоротну деградацію екосистеми. На жаль, у цьому визначенні немає навіть згадки про людину, її життя та здоров'я.

      В юридичній літературі екологічний  ризик визначається як встановлені  нормами екологічного законодавства обставини, з якими пов'язуються виникнення, зміна, припинення правовідносин щодо здійснення діяльності з екологічно небезпечними об'єктами, що визначає формування і реалізацію спеціальної правосуб'єктності фізичних, юридичних осіб та держави стосовно виявлення, попередження і усунення природних і техногенних загроз для довкілля, життя і здоров'я населення та особливий режим відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, включаючи й випадкове (імовірне) настання небезпеки.

      Отже, екологічний ризик виступає як різновид більш загальної категорії ризику і є істотною ознакою екологічної  небезпеки або екологічно небезпечної  діяльності. Він відбиває об'єктивну  сутність такої діяльності, а саме — імовірність настання небезпеки. Зокрема,  постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 затверджено Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Тут йдеться про діяльність, коли ризик досягає такого ступеня, з яким можуть бути пов'язані певні правові наслідки, що належать:

• до суб'єктивної сторони фактичного складу, а саме до обов'язку передбачати, намічати особливі заходи запобігання;
• до об'єктивної сторони, коли приписані або дозволені особливі дії, поєднані з особливим ризиком, або коли така діяльність дозволена як така, що є корисною для суспільства, і немає альтернативи на даному етапі. Прикладом такої діяльності є, зокрема, діяльність, пов'язана з використанням ядерної енергії.

      Отже, під джерелами екологічного ризику розуміють діяльність екологічного характеру, як правило, правомірну, оскільки в разі здійснення неправомірної діяльності вона підлягає припиненню без встановлення ризику, в силу його презумпції. Носіями ризику є також цілий ряд об'єктів та різні речовини природного і штучного походження, їхні суміші, які здатні за певних природних та соціальних умов і обставин виявляти властивості, що створюють реальну загрозу для здоров'я і життя людини та навколишнього світу.

      Зважаючи  на те, що економічно небезпечні види діяльності, об'єкти, різні речовини та їх суміші характеризуються підвищеним екологічним ризиком, вони підлягають спеціальному регулюванню, зокрема на нормативно-правовому рівні. Йдеться про застосування правових засобів управління екологічними ризиками. До них належать способи впливу на суб'єктів, що здійснюють екологічно небезпечну діяльність, які полягають в застосуванні або реалізації норм права, тобто здійснюються безпосередньо на основі права і реалізують його потенціал, у тому числі завдяки:

• державній і громадській екологічній експертизі;
• процедурі прийняття і узгодження екологічно значимих рішень, зокрема оцінки впливу на навколишнє середовище в Україні; в) ліцензуванню діяльності, пов'язаної з використанням джерел ризику для навколишнього середовища та життя і здоров'я людей;
• поданню декларації безпеки об'єкта підвищеної небезпеки;
• страхуванню ризиків;
• сертифікації;
• застосуванню юридичної відповідальності тощо.

      У цьому зв'язку правовідносини щодо забезпечення екологічної безпеки визнаються абсолютними, оскільки, з одного боку, громадянам належить абсолютне право на екологічну безпеку, якому, з другого боку, кореспондують зобов'язання держави, юридичних та інших фізичних осіб забезпечити виконання низки обов'язкових вимог стосовно гарантування екологічної безпеки. Тобто для останніх право на екологічний ризик (здійснення екологічно небезпечної діяльності) трансформовано в обов'язок виконати ряд зобов'язань, які спрямовуються на попередження настання екологічної небезпеки (прояву екологічного ризику) або ліквідації її наслідків з відверненням чи зменшенням рівня екологічного ризику.

      Отже, аналіз чинного законодавства та юридичної літератури дає можливість виділити суттєві юридичні ознаки екологічної  безпеки.

      Перша з них полягає у тому, що екологічна безпека є об'єктом екологічного права, складовою національної та транснаціональної безпеки.

      Друга виявляється у наявності системи  державно-правових та інших соціальних засобів запобігання виникненню різноманітних загроз шляхом регулювання екологічно небезпечної діяльності.

      Третя стосується спрямованості системи  екологічної безпеки на сферу  екологічно ризикованих видів діяльності чи природних стихійних явищ, здатних  призвести стан довкілля до рівня, небезпечного для життя і здоров'я людей, суспільства і держави. Суть четвертої ознаки екологічної безпеки пов'язана з попередженням екологічно ризикованих дій, станів і процесів, тобто із запобіжними заходами.

ЛІТЕРАТУРА 

1.   Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
2. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року// Відомості Верховної Ради України.- 1991 р.- № 41.- Ст. 546;
3. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, схвалені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР// Відомості Верховної Ради України.- 1998 р.- № 38-39.- Ст. 248;
4. Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 року № 880-р// Офіційний вісник України.- 2007 р.- № 79.- Ст. 2961.
5. Бондар Л. О., Курзова В. В. Екологічне право України: навч. посібник.- Харків: «Бурун Книга», 2008 р.- 368 с.
6. Дзера О. В. Загальні положення цивільного права // Цивільне право України: [підручник]: / [За ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнецової] / О. В. Дзера. – К. : Юрінком Інтер. – Кн. 1. – 2002. – 894 c.
7. Екологічне право України : [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. — Х. : Право, 2009. – 328 с.
8. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення. – К.: НІСД, 2001. – 312 с.
9. Качинський А. Перед лицем екологічних загроз: міжнародний і національний аспект екополітики // Політика і час. -1994. - № 5. - С. 73-77.
10. Качинський А. Сучасні проблеми екологічної безпеки України. - Київ : 1994. - 48 с. (Препринт / Національний інститут стратегічних досліджень; №33).
11. Качинський А. Системний аналіз визначення пріоритетів в екологічній безпеці України. - Київ : 1995. - 46 с. (Препринт / Національний інститут стратегічних досліджень; №42).
12. Комарницький В.М., Шевченко В.І., Єлькін С.В.Екологічне право: Навчальний посібник. - 3-є вид.. Центр навчальної літератури, К.: 2006. - 224 с.
13. Колбасов О. С. Коренные понятия экологического права / О. С. Колбасов // Сборник материалов научно-практических конференций «Экологическое право России» (Юбилейный выпуск. 1995-2004 г.г.). – М. : ТИССО. – Том 1. – 2004. – С. 475-479.
14. Кулинич П. Ф. Проблеми взаємодії норм цивільного і земельного права в регулюванні земельних відносин / П. Ф. Кулинич // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. - №3. – С.62.Носик В. В. Земельное право в системе частного и публичного права Украины: проблемы теории и практики / В. В. Носик // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия : Юридические науки. – 2010. – Т. 23 (62). № 2. 2010. – С. 150-160.
15. Шульга М. В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях / М. В. Шульга. – Харьков. – Фирма «Консум», 1998. – 224 с.
16. Human development report 1998 / Published for the United Nations Development Programme.- New York; Oxford: Oxford University Press, 1998.-288 p.
17. Natural Resources Forum, v 13. - N 4 (November 1989). - Ðp. 258 - 267.
18. Water Sector Policy Riview and Strategy Formilation. – Rome : FAO, 1995. - Ð. 11.
19. World Health Organizatin, Our Planet, Our Health: Report of the WHO Commision on Health and the Environment. - Geneva: WHO, 1992.
20. United nations Children's Fund, How to Actieve the Goals for Water Supply and Sanitation. - New York : UNICEF, 1994. - Ð. 2.