Етапи політики управління реальними інвестиціями

 

Зміст

Вступ

1. Етапи політики управління реальними інвестиціями
2. Інвестиційний ринок України та його учасники

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                         Вступ 
   Однією з найважливіших складових ринковій трансформації економіки України є її інвестиційна політика. Знання можливих об'єктів інвестування, методів регулювання інвестиційної діяльності, її фінансування і організації необхідно менеджерам і працівникам фінансово-економічних служб і організацій-інвесторів.                   
   Найважливішою складовою економічного управління діяльністю компанії є інвестиційний менеджмент. Інвестиційний менеджмент це процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності компанії. Головною метою інвестиційного менеджменту є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії на окремих етапах її розвитку.

В процесі реалізації цієї цілі ІМ спрямований на вирішення наступних  завдань:

1. Забезпечення високих темпів  економічного розвитку компанії  за рахунок ефективної інвестиційної  діяльності;

2. Забезпечення максимізації доходів  від інвестиційної діяльності;

3. Забезпечення мінімізації інвестиційних  ризиків; 

4. Забезпечення фінансової стійкості  і платоспроможності компанії  в процесі здійснення інвестиційної  діяльності підприємства;

5. Пошук шляхів прискорення реалізації  інвестиційних проектів;

Усі перераховані завдання ІМ тісно  пов’язані між собою. Так, забезпечення високих темпів розвитку компанії можливе  з одного боку за рахунок підбору  високодохідних інвестиційних проектів, з іншого – за рахунок прискорення  реалізації інвестиційних програм. В свою чергу, максимізація доходу від  інвестицій, як правило, супроводжується  підвищенням інвестиційних ризиків, а отже ці показники повинні бути оптимізовані між собою. Мінімізація  інвестиційних ризиків є умовою забезпечення фінансової стійкості  і платоспроможності компанії в  процесі реалізації інвестиційної  діяльності.

1. Етапи політики управління реальними інвестиціями

 Політика управління реальними інвестиціями являє собою частина загальної

інвестиційної політики підприємства, що забезпечує підготовку, оцінку і  реалізацію найбільш ефективних реальних інвестиційних проектів. У більшості випадків процес управління реальними інвестиціями містить в собі розробку інвестиційної стратегії, що у свою чергу ґрунтується на інвестиційній політиці. Управління, інвестиційна стратегія та тактика підприємства реалізується через вибір стратегічних цілей і завдань та методів їх досягнення. Політика управління реальними інвестиціями становить частину загальної інвестиційної політики підприємства, що забезпечує підготовку, оцінку і реалізацію найбільш ефективних реальних інвестиційних проектів.

Реальне інвестування забезпечує інфляційний захист інвестицій, тому що темпи зростання цін на ці об’єкти  не тільки не відповідають, але в  багатьох випадках навіть перевищують  темпи зростання інфляції. Крім того, як свідчить практика, при

вкладанні коштів в об’єкти  реального інвестування досягається  значно вища віддача капіталу, ніж  за вкладеннями в акції, облігації, валюту й інші фінансові інструменти. І найважливіше – реальні інвестиції є найефективнішим інструментом забезпечення високих темпів розвитку та диверсифікації діяльності зростаючих підприємств і фірм відповідно до обраної ними загальної економічної  стратегії.

  Система управління реальними (капітальними) інвестиціями представляє собою

сукупність об’єктів, суб’єктів  та процесів управління з позиції  інвестиційної діяльності підприємства.

 Об’єктом управління реальними інвестиціями є елемент, заради якого і створюється система управління. Звідси, об’єктом системи управління реальними інвестиціями виступають інвестиційні ресурси, сформовані з різних джерел походження; інвестиційний процес в цілому та результат інвестування. Суб’єктом системи управління реальними інвестиціями є власник підприємства, організації (установи) та посадові особи, які спрямовують управлінські дії на інвестиційну діяльність.

 Процес стратегічного управління реальними інвестиціями представляє собою дії

посадових осіб, що мають  відношення до прийняття управлінських  рішень щодо реального (капітального) інвестування.

 Цей процес передбачає такі етапи:

– визначення періоду формування інвестиційної стратегії;

– вибір стратегічних цілей  інвестиційної діяльності;

– визначення напрямків  капітального інвестування та джерел фінансування;

– конкретизацію інвестиційних  програм та термінів;

– оцінку розробленої інвестиційної  стратегії;

– перегляд стратегії у  залежності від зміни зовнішніх  умов та становища підприємства.

 З наукової позиції пропонується реалізацію планованих реальних інвестицій проводити із урахуванням таких етапів як:

– визначення стратегічних цілей в області реальних інвестицій (стратегічний

інвестиційний аналіз);

– дослідження та пошук  варіантів інвестування, які відповідають стратегічним цілям

(оцінка потреби в реальних  інвестиціях);

– аналіз та оцінка структури  засобів фінансування реальних інвестицій;

– аналіз ціни капіталу, що інвестується;

– аналіз та оцінка проектних  грошових потоків; аналіз ефективності та окупності реальних

інвестицій;

– аналіз ризику та невизначеності в реальних інвестиціях;

– оцінка впливу інфляції та податків на реалізацію інвестиційного проекту інвестицій;

– реалізація інвестиційних  проектів;

– ретроспективний аналіз реальних інвестицій, оцінка структури  та динаміки

капіталовкладень.

Етапи формування політики управління реальними інвестиціями:

 

№ з/п	Етап
1	Стан реального інвестування в попередньому періоді. Аналізуються: загальний обсяг інвестування; ступінь  реалізації окремих інвестиційних  проектів (ІП) та програм (П); рівень освоєння інвестиційних ресурсів за конкретними  об'єктами та рівень завершеності ІП чи П
2	Визначення загального обсягу реального інвестування в майбутньому  періоді. План: обсягу зростання основних засобів (ОЗ), нематеріальних (НА) та оборотних  активів (OA)
3	Визначення форм реального  інвестування (ФРІ). Ці форми визначаються, виходячи з конкретних (перспективних) напрямків інвестиційної діяльності (ІД) підприємства, що забезпечують відтворення  його 03 і НА, а також розширення обсягу власних OA. ФРІ спрямовуються  насамперед на оновлення виробничого  потенціалу, впровадження ресурсозберігаючих технологій і забезпечення конкурентоспроможності продукції підприємства в цілому
4	Підготовка бізнес-планів реальних інвестиційних проектів
5	Оцінка ефективності реальних ІП
6	Формування портфеля реальних інвестицій з урахуванням ризику. Відібрані в процесі оцінки ефективності реальні ІП підлягають подальшому розгляду з позицій рівня ризиків їх реалізації та інших показників, пов'язаних з цілями їх здійснення. 3 урахуванням  всебічної оцінки щодо планового  обсягу інвестиційних ресурсів підприємство формує свій портфель реальних інвестицій на майбутній період з урахуванням  мети та його оптимізації
7	Забезпечення реалізації окремих ІП та П, Основними документами, що забезпечують реалізацію кожного  конкретного реального ІП, є капітальний  бюджет і календарний графік (КГ) реалізації проекту. КГ реалізації ІП (програми) визначає базові періоди  часу виконання окремих видів  робіт і покладання відповідальності виконання (а отже, і ризиків невиконання  окремих етапів робіт) на конкретних представників замовника (підприємства) чи підрядчика відповідно до їх функціональних обов'язків, зазначених у контракті  на виконання робіт

  Першочерговим етапом управління, формуванням інвестиційних ресурсів є визначення загального їх обсягу для здійснення інвестиційної діяльності. В загальній системі розрахунків необхідного їх обсягу найбільшу складність має визначення потреби в них при реалізації реального інвестиційного проекту створення нового підприємства. Це пов’язано з необхідністю здійснення таких розрахунків по всіх трьох стадіях інвестиційного процесу — передінвестиційної, безпосередньо інвестиційної і після інвестиційної (експлуатаційної).

На передінвестиційній стадії інвестиційні ресурси формуються з метою забезпечення передстартових витрат по створенню нового чи реконструкції діючого підприємства.

На інвестиційній стадії інвестиційні ресурси формуються для безпосереднього створення капітальних та інших позаобігових активів, які забезпечують виробничий потенціал наступної господарської діяльності підприємства.

На після інвестиційній (експлуатаційній) стадії інвестиційні ресурси формують для фінансування обігових активів підприємства, що дозволяє йому розпочати операційну діяльність з метою формування зворотного потоку інвестицій.

Оптимізація загальної потреби  в інвестиційних ресурсах для  реконструкції підприємства з заміною  технологічного устаткування досягається  різними методами.

Балансовий метод оптимізації  загальної потреби в інвестиційних  ресурсах базується на визначенні необхідної суми активів, які дозволяють реконструйованому  підприємству розвивати господарську діяльність з використанням нової  технології і сучасного устаткування.

Потреба в нових основних технічних  засобах розраховується за окремими їх групами:

• виробничі приміщення і споруди;

• машини і устаткування, які використовуються у виробничому технологічному процесі;

• машини і устаткування, які використовуються в процесі управління операційною  діяльністю.

На другому етапі визначається потреба в окремих видах машин  і устаткування, які використовуються в процесі управління операційною  діяльністю (офісні меблі, комп’ютери, засоби зв’язку тощо).

• Потреба в нематеріальних активах  визначається, виходячи з використованої технології здійснення операційного процесу.

Потреба в запасах товарно-матеріальних цінностей розраховується диференційовано  в розрізі їх видів.

• Потреба в грошових активах  визначається на основі послідуючих  їх витрат.

• Потреба в інших активах  встановлюється методом прямого  розрахунку по окремих їх різновидах з урахуванням особливостей підприємства. Перевага цього методу оптимізації загальної потреби в інвестиційних ресурсах для реконструкції вказаного заводу є те, що він автоматично задає показники капіталовіддачі (ефекту інвестицій) підприємства на стадії його функціонування. При виборі схем фінансування інвестиційного проекту необхідно врахувати, що інвестиційні ресурси, які залучаються для реконструкції підприємства, мають ряд особливостей, основними з яких є:

• До формування інвестиційних ресурсів не можуть бути залучені внутрішні  джерела фінансування, які на цій  стадії його життєвого циклу відсутні.

• Основу формування стартового капіталу реконструйованого підприємства складає  власний капітал його засновників.

• Стартовий капітал, сформований  в процесі реконструкції підприємства, може бути залучений його засновниками в будь-якій формі.

• Власний капітал засновників  підприємства вкладається в нього  у формі статутного капіталу.

• Особливості формування статутного фонду (статутного капіталу) підприємства визначаються організаційно-правовими  нормами його створення.

• Можливості і коло джерел залучення  інвестиційних ресурсів на стадії реконструкції  підприємства вкрай обмежені.

• Ризики, пов’язані з формуванням (і послідуючим використанням) капіталу підприємства характеризуються досить високим рівнем.

2. Інвестиційний ринок України та його учасники

   Інвестиційний ринок у сучасній ринковій економіці з одним із найважливіших сегментів загального ринку. Це складний механізм, що поєднує велику кількість виробничих, комерційних, фінансових, інституціональних та інформаційних структур, що взаємодіють в інвестиційній сфері на основі розгалуженої системи норм інвестиційного бізнесу.

   Інвестиційний ринок (ринок інвестицій та ринок інвестиційних товарів) - це сукупність економічних відносин, які складаються між продавцями та споживачами інвестиційних товарів та послуг, та об'єктів інвестування в усіх його формах. Ринок інвестицій (обмін інвестиціями) характеризується пропозицією інвестицій (або пропозицією інвестиційного капіталу) з боку інвесторів, що виступають у цьому випадку як продавці, та попитом на інвестиції і боку потенційних учасників інвестиційної діяльності, які виступають у ролі покупців інвестицій (інвестиційного капіталу). На практиці існує два види інвестиційного попиту: потенційний та конкретний.

  Потенційний попит виникає за відсутності намірів суб'єктів господарювання за наявності доходу (прибутку) направляти його на інвестування. Такий попит називають формальним і він виконує роль інвестиційного потенціалу - джерелом для майбутніх інвестицій.

 Конкретний попит (пропозиція капіталу) - характеризується конкретною реалізацією намірів суб'єктів інвестиційної діяльності на ринку.

  Необхідною умовою, властивою ринковим відносинам конкурентного типу, при відносно стабільному інвестиційному попиті є випереджаючий розвиток інвестиційної пропозиції. Врівноваження інвестиційного попиту та пропозиції проходить через механізм ціноутворення, який виникає та діє тільки в умовах вільних конкурентних ринків, які передбачають організацію обміну товарами на основі врівноваженого попиту та пропозиції. Наприклад, інвестиційний попит на конкретний об'єкт вкладання перевищує пропозицію. В умовах конкурентного ринку це, своєю чергою, обумовить підвищення цін певного інвестиційного товару, а висока ринкова вартість інвестиційного товару є свідченням його привабливості щодо найбільшої віддачі інвестицій. З іншого боку, переливання капіталу (інвестицій) у певну "ефективну" точку інвестиційної сфери призведе у кінцевому підсумку до розширення цього інвестиційного товару і відповідного зниження його ціни.