Історія створення та загальна характеристика Йорк-Антверпенських правил

    Історія створення та загальна характеристика Йорк-Антверпенських правил

    Оскільки  інститут загальної аварії є найдревнішим інститутом морського права, його історія  нараховує близько трьох тисяч  років. Він виник у давні віки одночасно з появою торгового  судноплавства. Сам принцип загальної  аварії  - «те, чим довелося пожертвувати заради всіх, має бути розподілено  пропорціонально між усіма зацікавленими сторонами морського підприємства», був сформульований у Давньому Вавілоні, викладений у торгових кодексах острова Родос, Греції, Риму[Сидоренко А.В. Чрезвычайные морские происшествия (правовый аспекты). – Одесса, 2001] .

    Власне  початок руху за міжнародну однаковість  правил про загальну аварію прийнято відносити до 1860р., коли англійський  Ллойд, Ліверпульська асоціація страховиків та інші впливові комерційні організації звернулися до Національної Асоціації Сприяння Соціальним Наукам у Лондоні з пропозицією щодо необхідності розпочати роботу з розробки загальної міжнародної угоди з питань загальної аварії.

    «Система  загальної аварії більше нуж будь-що інше потребує, заради уникнення колізій  та несправедливості, щоб серед головних морських держав були встановлені одні й ті ж принципи», - було вказано  у зверненні. Рада Національної Асоціації  Сприяння Соціальним Наукам ухвалила розглянути дане питання на Конференції  у Глазго у вересні 1860р. Після  трьох днів роботи нею були прийняті дві резолюції, що містили правила, рекомендовані зборами для встановлення однакової системи норм загальної  аварії. Однак з положень резолюцій  випливало, що Конференція у Глазшл вирішила діяти не стільки шляхом добровільної згоди, скільки шляхом введення однакового законодавства у різних країнах через розробку проекту закону.

    Підготовлений проект під назвою «Акт, що об’єднує та змінює закони, що стосуються пожертв та внесків по загальній аварії» складався із 126 пунктів та мав бути предметом розгляду на Конференціїї у Лондоні в червні 1862р. Але у зв’язку із зривом строків підготовки проекту закону та його розсилки, а також незгодою деяких організацій із вирішенням питання законодавчим шляхом, перші зусилля з розробки єдиних правил з загальної аварії не увінчалися успіхом.

    Хоч Конференції у Лондоні і біло відкрито у червні 1962р., але в результаті опублікованого англійським Ллойдом листа, адресованого голові, було одноголосно вирішено, що не повинно бути публічного обговорення питань загальної аварії. Критична оцінка була дана проекту і в опублікованих у 1864р. «Роботах міжнародної комісії з загальної аварії».

    У тому ж 1864р. було скликано ІІІ Міжнародний  конгрес з загальної аварії у  Йорці, в якому брали участь представники багатьох торгових палат, судновласників та об’єднань страховиків, а також значна кількість диспашерів. Результатом роботи Конгресу явились одинадцять Йоркських правил та резолюція про те, що проект закону, розроблений Конгресом, має лягти в основу міжнародного закону про загальну аварію. До цієї мети, відзначалося у Резолюції, необхідно як шляхом законодавства, так і шляхом введення відповідних умов у чартери та коносаменти, а саме: «Всі претензії із загальної аварії вирішуються у відповідності з міжнародними правилами із загальної аварії, розробленими у Йорці у 1864р.». Для сприяння цьому у країнах, що були представлені на Конгресі, мали бути сворені відповідні асоціації чи вжиті інші заходи.

    У 1875р. питання про однаковість  правил із загальної аварії було знову  підняте, але на цей раз на ІІІ  Конгресі Асоціації реформ та кодифікації  права. На наступному Конгресі цієї Асоціації у 1876р. було зроблено відповідну доповідь і вибрано комісію з представників різних країн для розробки питання про загальну аварію. У результаті у 1877р. у Антверпені відбулися збори 68 делегатів з метою зробити подальшу спробу провести цю роботу у міжнародному масштабі. Незважаючи на певні труднощі у досягненні одноголосності з даного питання, проект Правил було прийнято.

    Після десятирічної практики застосування Правил було встановлено, що вони не повністю задовольняють потреби морської торгівлі, і тому в них бажано внести деякі зміни. Асоціація англійських  диспашерів проявила ініціативу та опублікувала доповідь, що містила різноманітні зміни та довонення до Правил.

    На  Конференції Асоціації реформи  та кодифікації, що відбулася у 1890р. у Ліверпулі, цю доповідь було розглянуто і в результаті роботи Конференції  були внесено деякі зміни в  існуючі Правила та прийнято нові. Кінцева редакція цих 18 правли стала відома під назвою Йорк-Антверпенські правила 1890р.

    Йорк-Антверпенські  правила 1890р. повністю виправдовували роботу попередніх тридцяти років з  уніфікації правил про загальну аварію, проведену міжнародною спільнотою. Вони відразу почали використовуватися  практично усіма морськими державами. У тих державах, в яких закони з загальної аварії не були достатньо повно розроблені, Правила певним чином вплинули на практику диспашерів та доповнили діюче національне законодавство про загальну аварію. Тим не менш Правила 1890р. не охоплювали усіх спірних питань загальної аварії, і тому прагення до подальшої уніфікації норм із загальної аварії тривало і після 1890р. Ця редакція Правил носила чисто технічний характер і являла собою список збитків, що відносяться до загальної аварії, а загального визначення поняття та основних принципів загальної аварії не містила. Така редакція Правли не могла вирішити всіх пов’язаних із загальною аварією питань.

    У вересні 1924р. у Стокгольмі відбулася 33-я Конференція Асоціації міжнародного права, на якій було розглянуто проект нових Правил, що включав визначення принципів загальної аварії (літерні  правила) та правила, що трактували практичні  питання (цифрові правила). Проект був  оснований на Правилах 1890р. с додавання  п’яти нових правил. У результаті обговорення цей проект під назвою «Йорк-Антверпенські правили» було прийнято.

    У вересні 1949р. у Амстердамі на Конференції  Міжнародного Морського Комітету Йорк-Антверпенські  правила 1924р. було піддано перегляду, в результаті якого літерні правила практично не було змінено, а редакція цифрових правил, хоча їх кількість і збереглася, була дещо змінена. На Конференції було прийняте рішення про доповнення тексту Йорк-Антверпенських правил 1924р. «правилом про тлумачення». Оскільки введення у дію нової редакції Правил було передбачено з 1 січня 1950р., то вони отримали назву «Йорк-Антверпенські правила 1950р.».

    У квітні 1974р. у Гамбурзі на 30-й Конференції  Міжнародного Морського Комітету було прийнято нову редакцію Правил: «Йорк-Антверпеньскі правила 1974п.», що була результатом чотирирічної роботи Міжнародного підкомітету, створеного Міжнародним Морським Комітетом.

    На  Дипломатичній конференції з  прийняття нової Міжнародної  конвенції про рятування, що проходила  у 1989р. під егідою ІМО, було прийнято резолюцію про зміну Йорк-Антверпенських правил 1974р. у зв’язку з тим, щоб спеціальна компенсація, що виплачується згідно ст..14 Міжнародної конвенції про рятування 1989р., не підпадала під загальну аварію. Міжнародний Морський Комітет розробив та ухвалив на своїй 35-й Конференції у липні 1990р. нову редакцію Правила VІ «Рятування» Йорк-Антверпенських правил 1974р. Конференція Міжнародного Морського Комітету рекомендувала застосовувати Йорк-Антверпенські Правила 1074р. із змінами 1990р при регулювання вимог із загальної аварії, наскільки це можливо, після 1 жовтня 1990р.

    Йорк-Антверпенські  правила являються зведенням  правил, які регулюють взаємовідносини  сторін, що випливають із загальної  аварії – одного з найбільш древніх  та складних інститутів морського права. Йорк-Антверпенські правила, як було вказано вище, були розроблені на декількох  міжнародних конференціях, але не являються міжнародною конвенцією, а застосовуються у торговому мореплавстві на основі угоди між судновласником та вантажовласником шляхом посилання на врегулювання питань загальної аварії за Йорк-Антверпенським правилами у морських перевізних документах (коносаментах та чартерах).

    Хоча  Йорк-Антверпенські правила і  не являються міжнародною конвенцією та їх положення не носять обов’язковий характер, вони від самого створення широко застосовуються у практиці торгового мореплавства різноманітними державами. Кожні нові Йорк-Антверпеньскі правила (у новій редакції) не відмінють попередні, і тому у чартери та коносаменти можуть бути включені умови про застосування Йорк-Антверпеньских правил у будь-якій редакції із зазначенням року видання. Разом з тим на практиці зазвичай завжди передбачається застосування нових правил у останній редакції.