Правовий статус іноземців в Україні

justify">   3. Дія національного режиму щодо  іноземців має певні межі: вони  повністю не прирівнюються у  правах та обов'язках до громадян  України.

   Так, іноземці не користуються в Україні  більшістю політичних прав (не можуть об'єднуватися в політичні партії; не беруть участі в управлінні державними справами; не мають виборчих прав; не можуть брати участі в референдумах; не мають права рівного доступу до державної служби; не можуть створювати профспілки тощо), мають дещо менший порівняно з громадянами України обсяг економічних, соціальних і культурних прав (не мають права користуватися об'єктами права державної та комунальної власності, права па захист від незаконного звільнення, нрава на соціальний захист, права безоплатно здобути вищу освіту тощо); на них не поширюється обов'язок відбувати військову службу.

   4. Національний правовий режим  має безумовний характер —  він поширюється на іноземців  та осіб без громадянства незалежно  від того, мають чи ні громадяни  України подібні права у відповідних  країнах.

   Положеннями ст. 24 Конституції України [1] та ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» [2] закріплено принцип недискримінації  іноземців та осіб без громадянства: вони є рівними перед законом  незалежно від походження, соціального  і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру  занять, інших обставин.

   Водночас  Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» [ч. 3 ст. 2, 2] передбачає можливість реторсії — обмежувальних заходів, що застосовуються Україною щодо громадян іншої держави  у відповідь на несправедливі, недружні (але правомірні під кутом зору міжнародного права) дії цієї держави  стосовно громадян України: «Якщо іноземною  державою встановлено обмеження  щодо реалізації прав і свобод громадянами  України, Кабінет Міністрів України  може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави  на території України. Це рішення  набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть  підстави, за яких воно було прийнято».

   Правовий  статус різних категорій іноземців  в Україні має певні особливості. Це, зокрема, стосується:

   — іноземців, які іммігрували в  Україну на постійне проживання;

   — іноземців, які іммігрували в  Україну для тимчасового працевлаштування — трудящих-мігрантів;

   — політемігрантів (іноземців, яким надано притулок на території України);

   — біженців;

   — осіб, які користуються дипломатичними і консульськими привілеями та імунітетами;

   — іноземців, які перебувають на території  України на підставах, передбачених міжнародними договорами України (наприклад, військовослужбовці інших держав);

   — нелегальних мігрантів тощо.

   Особливий статус на території України мають  біженці.

   Біженець  — особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих  побоювань стати жертвою переслідувань  за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися  цим захистом унаслідок таких  побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися  до неї внаслідок зазначених побоювань.

   Правовий  статус біженців в Україні визначається Законом України «Про біженців» [4] та міжнародно-правовими документами, найважливішими з яких є Конвенція  ООН про статус біженців 1951 р. та Протокол щодо статусу біженців 1967 p., які були ратифіковані Україною 10 січня 2002 р. Правовий статус цієї категорії  іноземців та осіб без громадянства в Україні характеризується такими особливостями.

   1. Вони не можуть бути вислані  або примусово повернуті до  країни, з якої вони прибули  та де їхньому життю або  свободі загрожує небезпека.

   2. Україна сприяє збереженню єдності  сімей біженців.

   3. Біженці мають рівні з громадянами  України права на:

   — пересування, вільний вибір місця  проживання, вільне залишення території  України, за винятком обмежень, які  встановлюються законом;

   — працю;

   — підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

   — охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

   — відпочинок;

   — освіту;

   — свободу світогляду і віросповідання;

   — направлення індивідуальних чи колективних  письмових звернень або особисте звернення до органів державної  влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих  органів;

   — володіння, користування і розпорядження  своєю власністю, результатами своєї  інтелектуальної, творчої діяльності;

   — оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності  органів державної влади, органів  місцевого самоврядування, посадових  і службових осіб;

   — звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України  з прав людини;

   — правову допомогу.

   Особи, яким надано статус біженця в Україні, мають також рівні з громадянами  України права у шлюбних і  сімейних відносинах.

   4. Біженці мають право на одержання  грошової допомоги, пенсії та  інших видів соціального забезпечення  в порядку, встановленому законодавством  України, та користування житлом, наданим у місці проживання.

   5. На біженців покладаються обов'язки:

   — повідомляти протягом десяти робочих  днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця  проживання, набуття громадянства України  або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

   — у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється  компетенція іншого органу міграційної  служби, знятися з обліку і стати  на облік у відповідному органі міграційної  служби за новим місцем проживання. Взяття на облік в органі міграційної  служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у  відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади  з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;

   — проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом  міграційної служби за місцем проживання.

   За  загальним правилом, установленим Законом  України «Про біженців», особи, які  мають намір набути статусу біженця  і перетнули державний кордон України у порядку, встановленому  законодавством України, повинні протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу  біженця.

   Особи, які не є громадянами України  та на законних підставах тимчасово  перебувають на території України  і під час такого перебування  в країні їх громадянської належності чи постійного проживання виникли умови, внаслідок яких вони не можуть повернутися  до країни свого походження і мають  намір набути в Україні статусу  біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами  про надання їм статусу біженця  до закінчення строку дії дозволу  на перебування в Україні.

   Якщо  державний кордон України перетинає  чи перетнула дитина, розлучена з  сім'єю, і заявляє про намір  набути статусу біженця, або про  це повідомили інші особи, які не є  законними представниками неповнолітньої особи, посадові особи Державної  прикордонної служби України повинні  невідкладно повідомити про це орган  міграційної служби та орган опіки  і піклування.

   Орган міграційної служби, який прийняв  до розгляду заяву іноземця чи особи  без громадянства про падання  їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої  заяви, яка є підставою для  реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб.

   Орган міграційної служби може прийняти рішення  про відмову у прийнятті заяви  про надання статусу біженця  в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні  статусу біженця.

   Закон України «Про статус біженців» [ст. 10, 4] установлює заборону щодо надання  статусу біженця особі:

   — яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти  людства і людяності, як їх визначено  у міжнародному праві;

   — яка вчинила тяжкий злочин неполітичного  характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття  статусу біженця, якщо таке діяння віднесено  Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

   — яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних  Націй;

   — стосовно якої встановлено, що умови, передбачені  абзацом другим ст. 1 цього Закону, відсутні;

   — яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

   — яка до прибуття в Україну з  наміром набути статусу біженця  перебувала в третій безпечній країні. При цьому під третьою безпечною  країною в Законі розуміється  країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію  такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна:

   — дотримується міжнародних стандартів із прав людини у сфері притулку, які встановлені міжнародно-правовими  актами універсального та регіонального  характеру, зокрема норм про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

   — дотримується міжнародних принципів  стосовно захисту біженців, які передбачені  Конвенцією про статус біженців 1951 р. та Протоколу про статус біженців 1967 p., враховуючи принцип невислання;

   — має національне законодавство  у сфері притулку та біженців і  її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок;

   — забезпечить особі ефективний захист проти вислання та можливість звертатися за притулком і користуватися  ним;

   — погоджується прийняти особу і забезпечити  їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання притулку.

   Статус  біженця надається на період дії  обставин, що стали підставою для  отримання статусу біженця.

   Юридичним документом, що підтверджує надання  статусу біженця, є посвідчення  біженця, яке видається іноземцеві чи особі без громадянства, які  досягли 16-річпого віку на підставі відповідного рішення Державного комітету України у справах національностей  та міграції.

   Іноземці  та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну за дійсними паспортними документами. При цьому  іноземці та особи без громадянства повинні одержати у встановленому  порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено  законодавством України та міжнародними договорами України.

   Виїзд з України іноземця та особи без  громадянства може бути відкладено до виконання ним майнових зобов'язань  перед фізичними та юридичними особами  в Україні.