Правовий статус дипломатичного представництва: питання теорії та практики

«На відповідні органи держави перебування  покладається обов’язок вжиття усіх можливих заходів із забезпечення недоторканності дипломатичного представництва. У разі нанесення будь-яких збитків дипломатичному представництву з вини держави перебування, внаслідок її недбалого ставлення до обов’язків по захисту представництва, така держава повинна відшкодувати ці збитки в повному обсязі».

20. Аналіз п.1 ст. 22 КДЗ виявляє, що положення про те, що органи держави перебування не мають права вступати в приміщення дипломатичного представництва, не враховує інтересів країни перебування. Цілком можливо виникнення ситуацій, коли дипломатичне представництво може спричинити збитки майну держави перебування, наприклад, під час горіння. У такому випадку органи держави перебування повинні діяти як за форс-мажорних обставин. У зв’язку із цим уважається за доцільне доповнити п. 1 ст. 22 КДЗ нормою такого змісту: «У виняткових випадках та виключно з метою нейтралізації загрози життю та здоров’ю людей, розташованим поряд з дипломатичним представництвом будівлям (реальна можливість займання, вибуху тощо), за умови неспроможності співробітників дипломатичного представництва нейтралізувати такі загрози своїми силами, органам держави перебування надається право доступу до приміщення дипломатичного представництва».
21. На основі аналізу сучасної світової геополітичної ситуації робиться висновок про неможливість подальшої ефективної роботи дипломатичних представництв на території окремих держав в разі продовження зростання масштабів світового тероризму. Гарантії забезпечення недоторканності приміщень дипломатичних представництв та його співробітників буде дотримано лише в тому разі, коли самі дипломатичні представництва, використовуючи усі законні невійськові засоби дипломатії, будуть сприяти ліквідації такого негативного наслідку глобалізації, як тероризм.
22. Зроблено висновок про необхідність нормативного врегулювання на двосторонньому рівні функціонування внутрішньої охорони дипломатичного представництва з числа громадян акредитуючої держави.
23. Оскільки КДЗ передбачає звільнення дипломатичного агента від цивільної юрисдикції держави перебування з певними обмеженнями, важливого значення набуває вирішення питання, коли саме дипломатичний агент виступає офіційно, а коли ні. Оскільки КДЗ не дає відповіді на таке питання, вважається за необхідне доповнити її статтею такого змісту: «Дипломатичний агент не вважається таким, що перебуває в стані виконання своїх службових обов’язків, якщо виконувана ним робота не має ніякого відношення до офіційної діяльності представництва на території держави перебування».
24. На основі аналізу підвищеної загрози нанесення шкоди представникам іноземної держави, які перебувають в Україні, а також можливості вчинення злочинів проти осіб та установ, що мають міжнародний захист, ураховуючи необхідність посилення гарантій недоторканності дипломатичних представництв та його співробітників, уважається за необхідне внести зміни до ст. 443 Кримінального кодексу України й доповнити її пунктом 2 такого змісту: «Погроза вбивством представника іноземної держави, незалежно від мети його перебування на території України, а також незалежно від наявності дипломатичних відносин України з державою, громадянином або підданим якої є потерпілий, карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років».
25. На основі узагальнення практики робиться висновок про необхідність внесення відповідних змін до КДЗ з метою обмеження дипломатичного імунітету від адміністративної відповідальності у випадках навмисного порушення співробітниками іноземного диппредставництва правил дорожнього руху в країні перебування.
26. Ураховуючи проведений аналіз норм КДЗ, які передбачають відповідальність дипломатичного агента за скоєне правопорушення на території країни перебування, яке фактично наносить шкоду державі акредитації, вбачається за необхідне доповнити КДЗ статтею такого змісту: «У разі скоєння дипломатичним агентом діяння, за яке передбачено юридичну відповідальність згідно з чинним законодавством держави перебування, якщо це діяння виходить за межі офіційного статусу дипломата та за рамки його компетенції та пов'язане з його комерційною діяльністю або майновими правами, на дипломата не поширюється імунітет від юрисдикції держави перебування».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александров С. Новая Венская конвенция по дипломатическому праву // Международная жизнь. – 1975.-№ 7.
2. Андреев С. Дипломатические представительства // Международная жизнь. – 1986.-№ 3.
3. Андреев С. Дипломатические привилегии и иммунитеты // Международная жизнь. – 1986.- № 6.
4. Антонович М.М. Міжнародне публічне право: Навч. посіб.– К.: Видавничий дім «КМ Акдемія», «Алерта», 2003. – 308 с.
5. Бажанов Е.П. Актуальные проблемы международных отношений: в трех томах –М., 2002. – Т. 1.
6. Баймуратов М.А. Международное публичное право. – К.: Истина, 2004. – 552 с.
7. Баймуратов М.А. Проблема международной правосубъектности органов местного самоуправления. – Одесса.: АО Бахва, 1996. – 128 с.
8. Барулин П.Г. Статус дипломатической почты и дипломатического курьера // Советский ежегодник международного права, 1983. – М., 1984.
9. Берр<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char" style=" text-decoration: non