Особливості правового регулювання вимог до «юристів» у Федеративній Республіці Німеччина

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 
 
 
 
 

Особливості правового регулювання вимог до «юристів» у Федеративній Республіці Німеччина 
 

Виконавець:

студентка 1 курсу

юридичного  факультету

2 групи

Наконечна Марія Іванівна 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011

ПЛАН 

Вступ 

1. Особливості правового регулювання  вимог  до суддів
2. Правове регулювання вимог до адвокатів, прокурів та слідчих

 

Висновки 

Список використаних джерел 

 

    Вступ 

    Для української науки і практики досвід європейських держав представляє  як теоретичний, так і практичний інтерес, особливо вельми цікавий досвід країн, що відносяться (як і Україна) до романо-германської правової системи. Має сенс задуматися над ідеєю про публічно-правову природу адвокатської діяльності, оскільки саме на цій основі будується правове регулювання адвокатської діяльності в багатьох європейських державах.

    Правильне осмислення досвіду правового регулювання  ФРН є одним із шляхів пошуку потрібних  засобів і методів, спрямованих  на зміцнення законності, а разом  з тим і вдосконалення судової  діяльності при розгляді правових спорів в Україні.

    Крім  того, незабаром може виникнути потреба  в освоєнні ринку адвокатських послуг, шляхом створення багатьма адвокатами своєї діяльності в іноземних  державах. Поза сумнівом, буде актуальним питання про вивчення правового  регулювання юридичної діяльності в різних європейських державах.

 

1. Особливості правового регулювання  вимог до суддів

    Відповідно  до «Закону про суддів» від 8 вересня 1961 року судову владу в ФРГ здійснюють професійні судді та судді, які виконують суддівські обов'язки на громадських засадах [1].

    Володарем суддівської мантії може стати юрист, що має університетську освіту і здав дві державні іспити. Другий державний іспит вважається найважчим випробуванням, яке коли-небудь існував в системі вищої освіти, і тільки після успішної його здачі фахівець має право працювати суддею, адвокатом чи прокурором.

    Закон ФРН про суддів вимагає від  них бездоганної поведінки при  виконанні службових обов'язків  і в приватному житті. Судді у ФРН прекрасно забезпечені матеріально на все життя: мають дуже високі зарплати, а згодом - хороші пенсії. Призначаються судді після проходження випробувального терміну, як правило, довічно - зазвичай до пенсійного віку. Все це зроблено для того, щоб гарантувати їх непідкупність і незалежність.

    Згідно  зі статтею 9 «Закону про суддів» на суддівську службу може бути призначено лише особа, яка:

    1) є німцем за змістом статті 116 Основного Закону ;

    2) гарантує, що буде завжди у  відповідності з основним законом  захищати встановлений вільний  демократичний лад;

    3) має право на заняття суддівських  посад (§ 5 ...).

    Вимоги  до суддів надзвичайно строгі, тому законодавством визначено цілий  ряд причин, за яких суддя може бути звільнений:

    1) якщо він втрачає право вважатися  німцем за змістом статті 116 Основного  Закону;

    2) якщо він вступає у публічно-правові  відносини з іншим державною  установою чи відомством;

    3) якщо він прийнятий на службу  в якості кадрового військовослужбовця  або покликаний для несення  строкової служби;

    Підлягає  звільненню:

    1) якщо він відмовляється від  принесення суддівської присяги;

    2) якщо він на момент призначення  був членом бундестагу чи ландтагу  і не відмовився від свого  мандата протягом відповідного  терміну;

    3) якщо він письмово зажадав  свого звільнення;

    4) якщо він досяг встановленого  вікової межі або не в змозі  виконувати службові обов'язки  і не йде у відставку;

    5) суддя, призначений довічно або  на певний строк, може бути  звільнений без письмової згоди  тільки на підставі введення  в законну силу судового рішення [1].

 

2. Правове регулювання вимог  до адвокатів, прокурів та слідчих

    До  адвокатської діяльності допускається тільки той, хто відповідно до закону про судоустрій може бути визнаний придатним до виконання суддівських  обов'язків. Для адвокатів і суддів встановлені однакові вимоги до рівня  освіти.

    Здобувач, який має вищу юридичну освіту, повинен  прослухати курс права протягом 6 семестрів  в одному з університетів Німеччини. Потім він повинен успішно  скласти два спеціальних іспити. Перший іспит можна назвати «випускним», оскільки здається він у тому навчальному  закладі, в якому навчався майбутній  суддя або адвокат. Наступний  етап - стажування (від трьох з  половиною до чотирьох років) в органах  суду, прокуратури, нотаріату або  адвокатуру. Оплата стажування - за рахунок  казни (спеціальних фондів земельних  органів влади). Після закінчення стажування настає час для здачі  другого іспиту. Цей іспит проводиться  під егідою міністерства (управління) юстиції відповідної адміністративної території (землі). Саме міністерство (управління) розробляє програму іспиту та формує «екзаменаційні білети», видає методичні  посібники, створює екзаменаційну  комісію. Це вже не іспит на знання, а іспит на практичні навички, на оволодіння професією. Той, хто здав його може стати і суддею, і адвокатом. З цього правила є одне лише виняток - і без стажування, і без  іспиту адвокатом може стати юрист, що має ступінь доктора права  Німеччини.

    Громадянин  не може бути допущений до адвокатської практики, якщо він:

    - був позбавлений за рішенням  Федерального конституційного суду  основних громадянських прав;

    - за рішенням суду позбавлений  права займати державні посади;

    - рішенням суду був виключений  з адвокатури;

    - рішенням дисциплінарного суду  був звільнений з органів правосуддя;

    - був звинувачений в здійсненні  вчинку, негідного адвокатського  звання;

    - протизаконним способом бере  участь у боротьбі проти існуючого  в Німеччині суспільного устрою;

    - внаслідок своїх фізичних недоліків чи слабкості духовних сил тривалий час буде не в змозі належним чином виконувати адвокатські функції;

    - займається діяльністю, не сумісною з професією і репутацією адвоката;

    - обмежений рішенням суду в праві розпоряджатися своєю власністю;

    - є суддею або державним службовцем (за винятком випадків, коли ці функції виконуються на громадських засадах) [2].

    Питання про допуск до адвокатської практики вирішується міністерством (управлінням) юстиції тієї землі, на території  якої проживає претендент. Однак рішення  приймається з урахуванням думки  територіальної колегії адвокатів. Після отримання клопотання міністерство запитує думку колегії адвокатів  округу, в якому заявник збирається працювати. Максимальний термін для  дачі відповіді - два місяці. Однак, якщо за цей час колегія ніяк не відреагувала на запит про її думці  з приводу заявника, не висловила  своєї думки, вважається, що заперечень з боку колегії немає [4, c.220].

    Закон про адвокатуру містить вичерпний  і вельми докладний (десять пунктів) перелік підстав, за якими шукача може бути відмовлено в задоволенні  його клопотання.

    Адвокат може виконувати функції юрисконсультів, але за спеціальним договором, тому офіційно він не може працювати юрисконсультом, відповідно до Федерального закону, який визначає адвокатуру як «незалежний орган правосуддя».

      До особи, що призначається  на посаду прокурора або слідчого, пред'являються високі кваліфікаційні  вимоги, які аналогічні вимогам  до суддів. Для заняття цих  посад необхідно мати вищу  юридичну освіту, три роки стажування  та спеціалізацію строком від  трьох до п'яти років.

 

Висновки

    Наявність у законодавстві Німеччини дисциплінарної відповідальності юристів є гарантією  захисту прав довірителів. Дотримання етики юристів є дуже важливою, адже у ФРН створені спеціальні суди (суди честі), які покликані здійснювати  контроль за виконанням обов'язків юриста.

    Аналіз  юридичної законодавства в Німеччині  та Україні відображає різні підходи  до оцінки юридичної діяльності, що, безумовно, не виключає можливість використання зарубіжного досвіду на національному  рівні.

    У свою чергу, юридична система Німеччини  могла б бути основою для прийняття  позитивного досвіду в українській практиці.

    Відомо, що подібні завдання припускають  і подібні шляхи вирішення, які  можна запозичити і спробувати відтворити в Україні. Таким чином, вивчення системи юриспруденції в зарубіжних країнах допомагає прогнозувати розвиток юридичної науки в нашій країні, краще зрозуміти цілі, завдання, що є частиною правової культури. Від розвитку юриспруденції залежить і розвиток самої правової культури України. 
 

    Список  використаних джерел:

1. Закон о судьях от 8 сентября 1961 г. // Федеративная республика Германия. Конституция и законодательные акты. М., 1991. С. 269–301.
2. Федеральный закон об адвокатуре от 1 августа 1959 г. // Федеративная республика Германия. Конституция и законодательные акты. М., 1991.  – 430 ст.
3. Конституции зарубежных государств: Учебное пособие/Сост. проф. В.В.Маклаков. - 4-е изд., перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2003
4. Государственное право Германии. М., 1994. Т. 2. 320 с.