Контрольная работа по «Страхування»

Міністерство  освіти і науки України

Запорізький національний технічний університет

Факультет управління персоналом та економіки праці

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

 

з дисципліни «Страхування»

варіант 1

 

 

 

Виконала: студентка групи МТУз 218

Бобір Наталя Павлівна

 

 

Перевірив: ст. викладач Мірошниченко Л.Г.

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя 2011

 

Зміст

1. Призначення, функції та способи страхування, їх взаємозв’язок………3
2. Розрахункове завдання…………………………………………………….9
3. Список використаної літератури………………………………………...13

 

1.Призначення, функції  та способи страхування, їх  взаємозв’язок

Страхування – особливий вид  договірних цивільно-правових відносин  із захисту майнових інтересів фізичних або юридичних осіб у разі настання визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які  формуються шляхом сплати цими особами  страхових платежів (страхових премій) чи внесення ними страхових внесків.

 Створювані при цьому грошові  фонди (страхові фонди) спрямовані  виключно на відшкодування шкоди  чи збитків, яких завдано відповідним  особам у результаті настання  страхових випадків.

 Законодавець також визначив, що страхування є окремим різновидом  фінансової діяльності та має  специфічні призначення, знати  і вміти використовувати які  необхідно з метою ефективного  використання страхування в якості  дієвого інструменту ринкової  економіки.

Стабілізуюче призначення  страхування

Страхування забезпечує майновий захист особи від загрози можливих збитків (шкод) та надає цій особі економічної та соціально-психологічної впевненості у майбутньому через отримання додаткової фінансової гарантії у вигляді страховки. Внаслідок цього стабілізується соціально-економічний стан суспільства та забезпечуються додаткові гарантії для здійснення процесу безперервності соціально-економічного розвитку суспільства взагалі.

 Міжнародне фінансове призначення страхування

 Міжнародне страхування створює  умови для розвитку міжнародного  експорту та імпорту капіталу  завдяки:

1) системі виконання міжнародного  страхування (через страхування  зовнішньоекономічних угод);

2) розміщенню накопичених фінансових  коштів страховиком у міжнародній  фінансовій і кредитно-банківській  мережі (для диверсифікації ризиків  інвестування страхових фондів, сформованих страховиками різних  країн);

3) використанню міжнародної перестрахувальної  системи для формування оптимального  страхового портфелю шляхом диверсифікації  і подрібнення великих чи однотипних  ризиків, які складають страховий  портфель страховика. Сформований  внаслідок такої діяльності оптимальний  страховий портфель повинен найкраще  відповідати усім необхідним  вимогам щодо показників надійності, платоспроможності та прибутковості  діяльності страховика.

Розподільче призначення  страхування

Страхування на правовій основі виконує  функцію розподілу шкод, матеріальних збитків і втрат внаслідок настання страхових випадків поміж страховиком, страхувальниками (застрахованими особами, отримувачами), потерпілими третіми особами й особами, відповідальними за скоєння шкоди. Коли відсутній страховий захист, то ця проблема вирішується через суд, що призводить до тривалих термінів вирішення позивних справ, несвоєчасності компенсації заподіяної шкоди, додаткових істотних витрат часу та фінансів на судовий процес. У результаті збільшуються загальні втрати потерпілих, гальмується процес економічного розвитку суспільства.

Основні функції  страхування

Захисна функція страхування

Страхування призначене виконувати такі захисні функції щодо осіб, які  є споживачами страхових послуг (страхувальника, застрахованої особи  або потерпілої особи):

1. Забезпечення фінансового захисту  страхувальника (застрахованої особи  або потерпілої особи) від можливої  шкоди, майнових збитків і втрат,  які фактично виникли внаслідок  настання страхових випадків, котрі  сталися через деякі випадкові  події, що називаються страховими  ризиками.

2. Скорочення можливих збитків  і втрат страхувальника (застрахованої  чи потерпілої особи) шляхом  гарантованого виконання умов  щодо терміну та обсягу виплати  страхової компенсації від страховика. Так, чим менше часу страхувальник  (застрахована чи потерпіла особа)  перебуває в стані некомпенсованої шкоди, тим істотніше скорочуються майбутні втрати, що неминуче спричиняються заподіяною йому шкодою. А це, насамперед, знижує загальний рівень можливих збитків (шкод, втрат) і стабілізує соціально-економічні відносини у суспільстві.

3. Представлення та захист інтересів  страхувальника при можливих  суперечках щодо майнових інтересів,  які є об’єктами страхування,  у суді, перед державою, іншими  особами в межах укладеного  між цим страхувальником та  страховиком договору страхування  (виконання функції страхового  адвоката із захисту прав, які  визначаються обсягом застрахованих  майнових інтересів страхувальника).

 При здійсненні захисної  функції, зазвичай, окрім страхування  (передавання відповідальності за  наслідки реалізації ризику на  іншу особу – страховика) можливе  управління ризиками для зменшення  ймовірності реалізації ризику  і обсягу завданої внаслідок  цього шкоди такими заходами, як превенція (попереджування) або  репресія (заглушення) ризиків, що  наведені на рис.1.1. Однак до  обсягу страхових зобов’язань,  що приймаються на себе страховиком,  ці заходи не включаються, як  правило.

Нагромаджувальна функція страхування

 Захисна функція страхування  здійснюється через його нагромаджувальне призначення (нагромаджування капіталу), що проявляється у створенні страховиком страхового фонду, котрий є резервом для наступних виплат за прийнятими страховиком зобов’язаннями перед його клієнтами. Нагромаджувальне призначення може бути реалізовано у вигляді:

 • накопичувальної функції,  що безпосередньо стосується  конкретної особи, про страхування  якої укладено певне страхове  зобов’язання, і яке реалізується  у вигляді створення персоніфікованого  страхового фонду, що належить  до складу загального страхового  фонду, необхідного для виконання  страхових зобов’язань перед  цією особою (наприклад, при довгостроковому  нагромаджувальному страхуванні життя);

 • накопичувальної функції,  що не є безпосередньою відносно  кожного страхувальника, і діє  через єдиний страховий фонд, який в цілому створюється  незалежно від змісту страхових  зобов’язань страховика перед  конкретними страхувальниками, що  беруть участь у створенні  цього загального страхового  фонду своїми страховими внесками (платежами).

Інвестиційно-зберігальна функція страхування

 За допомогою страхування  залучаються та економічно використовуються  грошові кошти страхувальника, які  до цього часу вимушено капіталізувалися  ним у вигляді резервного фонду  самострахування. Таким чином,  при здійсненні страхування утворюються  додаткові сприятливі умови для  формування і поповнення ринку  вільного капіталу, вкрай необхідного  для ринкової економіки.

 Опріч того, створюються умови  для інвестування звільнених  коштів страхувальника в економіку  безпосередньо страховиком (пряма  інвестиція) або через фондовий  ринок (цінні папери), чи за  допомогою фінансових посередників (банківський депозит та ін.) з  метою отримання страховиком  додаткового прибутку.

            Страхування забезпечує функцію інвестування в економіку самим страховиком накопичених ним страхових фондів, які створені з коштів страхувальника, що заплачені страховику як оплата страхової послуги, що придбана у страховика.

           Під час реалізації інвестиційної функції, страхування також забезпечує зберігальну функцію, компенсуючи можливі збитки, що можуть бути заподіяні страховому фонду в результаті дії інфляції та інших проявів нестабільності фінансової системи країни. Зберігальна функція автоматично виконується під час реалізації інвестиційної функції, тому що ці функції невід’ємні одна від іншої і взаємно доповняють одна одну (див. рис.1.2). Способи здійснення страхування

Розглянемо основні методи здійснення страхування, що притаманні історії  розвитку нашого суспільства, починаючи  з найдавніших форм до нашого часу. Вочевидь, усі ці способи потрібно розглядати щодо певного об’єкту, котрий потребує захисту у вигляді надання страхової гарантії, тобто об’єкту страхування, визначення якого буде наведено далі.

 Самострахування – найдавніший  спосіб страхового захисту. При  цьому страховий фонд формується  з власних коштів суб’єкта (страхувальника), який самостійно хоче захистити  свої майнові інтереси. Система  індивідуального накопичення страхового  фонду передбачає, що страхувальник  (він же одночасно є і страховиком,  тому що, створюючи фонд самострахування,  фактично страхує сам себе) здійснює  внесок до особливого фонду  з власного доходу (прибутку). Так,  законодавство України передбачає  при організації та функціонуванні  господарчих та акціонерних товариств  обов’язкове створення резервного  фонду (тобто фонду самострахування), з нормативом перерахування у  цей фонд до 5% чистого прибутку  щорічно доти, доки фонд самострахування  не досягне 20% від загального  обсягу статутного фонду. Керує  (розпоряджається) сформованим страховим  фондом страхувальник, а у випадку  отримання прибутку від розпорядження  фондом цей прибуток цілком  належить страхувальнику. Якщо управлінсько-розпорядницька  функція спричинила до збитків,  то вони також належать страхувальнику. Напрямки витрат фонду страхувальник  визначає самостійно.   Таким чином, сам суб’єкт матеріально відповідає за свою діяльність повністю.

 Фонд самострахування може  утворюватися у грошовому вигляді  (капіталізований фонд) чи в матеріальному  вигляді (запаси сировини, комплектуючих,  будівельних матеріалів для аварійного  ремонту об’єктів, готової продукції,  продуктів, одягу та інш.). Найчастіше, перший фонд є більш універсальним, а другий вузькоспеціалізованим, і повинен створюватися лише для вирішення конкретних специфічних проблем, що виникають перед страхувальником. Система самострахування є цілком надійною, високоліквідною, має найбільшу платоспроможність, але економічно невигідна, тому що потребує від страховика заморожування коштів, які виключаються з об’єму власних оборотних коштів (з процесу самофінансування, тобто вкладання власних коштів у власну справу), що істотно зменшує ефективність рівня власної діяльності, котра істотно залежить від обсягу оборотних коштів суб’єкта.

 Очевидно, що розміщення цих  коштів у цінні папери, які  забезпечують отримання доходу, чи на банківських депозитних  рахунках лише частково вирішує  проблему підвищення дохідності  цього фонду шляхом інвестування  капіталу через систему відповідних  фінансових посередників (банків, інвестиційних  компаній та ін.), проте знижує  економічну ефективність, ліквідність  та платоспроможність фонду самострахування.

           Взаємне страхування відоме з часів стародавніх цивілізацій Ассірії, Месопотамії та Давнього Єгипту. Взаємне страхування грунтується на принципі колективного нагромадження взаємного страхового фонду особами, що об’єднані спільною економічною зацікавленістю до одного об’єкту страхування, або особами, які мають однакові майнові інтереси стосовно різних, але еквівалентних (подібних, маючих спільні риси) об’єктів страхування (рис.1.4). На цьому рисунку використовуються наступні скорочення: С1 ... Сj – страхувальники (учасники взаємного фонду), ВСЗ – взаємні страхові зобов’язання; Vi – внесок і-го страхувальника; СВі – страхова виплата на користь і-го страхувальника.

           Участь у системі взаємного страхування є договірною. Тобто всі учасники підписують договір колективної участі у покритті збитків членів цього об’єднання, що називається товариством взаємного страхування (ТВС).

            Кожний з учасників робить індивідуальний внесок Vi, розмір якого пропорційний сумарній імовірності здійснення випадків, котрі можуть заподіяти майнову шкоду (збиток) його учасникам, а також очікуваному обсягу загальної шкоди (збитку), який можуть отримати усі його члени за встановлений з їх згоди період часу (наприклад, рік), і зворотньо пропорційний кількості цих членів.