Контрольная работа по "Страхованию"

Страховики мають право займатися  тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії.» 

(Тринчук В. Перспективи розвитку страхового ринку у зв'язку зі вступом Укра: до СОТ // Страхова справа. — 2005. — №3. — С. 46—53.)

«В особистому страхуванні об'єктом  страхових відносин є майнові  інтереси, що не суперечать законодавству  України, пов'язані з життям, здоров'ям і працездатністю страхувальника або  застрахованої особи. Страхувальниками в особистому страхуванні можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а застрахованими — лише фізичні особи. Страхувальник одночасно може бути застрахованою особою. Особисте страхування є обов'язковим і добровільним, індивідуальним і колективним. Обов'язкові види особистого страхування визначені ст. 7 Закону України "Про страхування". Добровільне особисте страхування застосовується як доповнення до чинного обов'язкового соціального страхування.

До особистого страхування  належать: страхування життя та пенсій; страхування у разі нещасних випадків; медичне страхування.Страхування життя і пенсій є єдиними страховими накопичувальними послугами (пов'язані із накопиченням страхової суми). Страхування від нещасних випадків та медичне страхування є ризиковими видами страхування, їх досить часто об'єднують в одну назву — "страхування здоров'я".

За сучасних умов в  Україні відбувається лише становлення  ринку особистого страхування. Пояснюють слабкий розвиток цього страхування такі причини: наявна економічна ситуація в державі, низькі доходи громадян, відсутність комплексного підходу при розробці страхових продуктів, недовіра до страхових компаній, недостатній рівень культури страхування.»

(Фурман В. Шляхи активізації розвитку брокерської діяльності в Україні // Е. номіст. — 2005. — № 1. — С. 58—59.)

«Державне страхування базується на державній відповідальності і в умовах ринкової економіки обмежується виключно страховими гарантіями, які надає держава через свої уповноважені органи. Державне страхування - це така організаційна форма, згідно з якою страховиком є держава в особі уповноважених на це організацій. У межах державного страхування держава монопольно здійснює окремі види страхування.

Особливість державного страхування полягає в економічній  природі державних страхових  фондів і здійснюється через бюджетні або позабюджетні цільові фонди, які формуються в межах державних  фі-нансів. Джерелом цих фондів, як і  державних фінансів загалом, є податки і обов’язкові відрахування юридичних та фізичних осіб до бю-джету і позабюджетних фондів.Розрізняють такі види державного страхування: централізоване за рахунок централізованого страхового (резервного) фонду, який створюється із загальнодержавних ресурсів у натуральній та грошовій формах. Ресурси у натуральній формі — це постійно оновлювані запаси стратегічного значення, у грошовій — підпорядковані уряду централізовані державні фінансові резерви.

Завдання централізованого страхового фонду, який є елементом загальногосподарського комплексу країни, полягає у страхуванні економіки країни від наслідків надзвичайних подій природного та техногенного характеру; загальнообов'язкове соціальне за рахунок Фондів соціального страхування, які формуються, у свою чергу, за рахунок відрахувань роботодавців, що включаються до собівартості продукції та послуг (нарахування на фонд оплати праці), внесків найманих працівників, асигнувань з державного бюджету, інших надходжень відповідно до законодавства.»

(Плиса В.Й. Страхування: Навч. посіб. — К.: Каравела, 2005. — 392 с.)

 

«Недержавне страхування базується на колективній відповідальності. У цій формі страхування страховиком є приватний капітал у вигляді господарського товариства (найпоширенішою формою страхової компанії є акціонерне товариство), яке функціонує згідно з чинним законодавством і здійснює страхову діяльність. Страховий фонд товариства формується за рахунок його статутного капіталу, страхових внесків і прибутку від страхової діяльності. Недержавне страхування за розмаїттям ризиків, що страхуються, і кількістю незалежних страхових компаній становить основу ринку страхових послуг.

Взаємне страхування ґрунтується на колективній відповідальності групи юридичних і фізичних осіб, що об'єдналися в товариство взаємного страхування, страховий фонд якого формується за рахунок їх внесків. Товариство взаємного страхування належить до некомерційних організацій (його основною метою не є отримання прибутку). Кожний засновник товариства є членом-пайовиком і має право на страховий захист пропорційно до власного внеску. Після виплати страхового відшкодування страховий фонд товариства поповнюється внесками його членів.»

(Гаманкова О. А. Сутність категорії страхування//Страхова справа.—2004.—С. 86—88.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Формування в Україні ринкової економіки, розбудова її інфраструктури, створення дієвих механізмів господарювання для усіх суб’єктів ринку передбачає необхідність практичного з’ясування суті страхової діяльності, пошук адекватних новим умовам методів захисту та відшкодування втрат як фізичним, так і юридичним особам.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування,  які  запроваджуються законами України, мають  бути  включені  до  Закону «Про страхування».  Забороняється  здійснення обов'язкових видів страхування,  що не передбачені цим Законом. Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.  Загальні умови й  порядок здійснення  добровільного   страхування   визначаються правилами страхування,  що  встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог  цього  Закону.  Конкретні  умови  страхування визначаються  при укладенні  договору  страхування  відповідно до законодавства. Протягом усього періоду становлення страхового ринку в Україні однієї з найбільш дискусійних була й залишається проблема розвитку медичного

страхування .

Співвідношення  і взаємодія створюваної системи  обов'язкового соціального медичного страхування, а також, що динамічно розвивається добровільного медичного страхування хвилює в першу чергу страховиків.

Небезпідставними  є побоювання страховиків, що введення додаткового податку на суб'єктів підприємницької діяльності у формі платежів по обов'язковому медичному страхуванню підірвуть економічну основу добровільного медичного страхування.

 

Розділ 2. Практичне застосування дослідження  форм страхування

Сучасні форми  організації страхування як особливої  сфери фінансових відносин і водночас специфічної форми підприємницької  діяльності визначаються загальними принципами функціонування ринкової економіки. У свою чергу, реалізація цих принципів, що відображається у формуванні структури видів страхування та формах організації страхових фондів, залежить від розвитку ринкових відносин у кожній країні й від національних особливостей сфери підприємництва. Розвинені ринкові відносини потребують розгалуженої системи страхування.

Ринкова економіка  характеризується свободою і численними фор-мами підприємництва при збереженні за державою регулювання найважливіших  загальних правил ринкового господарювання та особливих правил в окремих галузях. Це відображається в законодавстві стосовно окремих видів діяльності, зокрема страхування. Таким чином, страхування як економічна категорія є інструментом регулювання ринкової економіки і водночас як вид діяльності є об’єктом регулювання з боку держави, що сприяє створенню впорядкованої структури страхового ринку (рис. 4.1). В Україні державний нагляд за страховою діяльністю згідно із Законом України “Про страхування” здійснює спеціальний уповноважений орган виконавчої влади.

Страховий ринок  функціонує за умови реалізації певних принципів. Основним принципом страхування  в ринковій економіці є забезпечення конкурентної страхового ринку на основі демонополізації страхової діяльності. До об’єктів конкуренції страхових організацій належать умови мобілізації коштів страхувальників у страхові фонди, ефективність інвестування та досягнення високих кінцевих фінансових результатів. Саме конкуренція спонукає страхові організації в межах їх форм діяльності постійно розширювати асортимент страхових послуг, удосконалювати систему їх оплати і підвищувати оперативність виплат страхового відшкодування.

Принцип забезпечення фінансової стабільності страхової організації впливає на конкуренцію між страховими організаціями різних форм, коли безпідставно знижуються тарифи або здійснюється ризиковане інвестування. Конкуренція в галузі страхування не повинна порушувати інтереси страхувальників, тому держава регламентує сферу страхового інвестування.

Принципом організації  страхування є також забезпечення юридичного захисту учасників страхового фонду в разі настання страхового випадку незалежно від форми  організації страхування. Цей принцип реалізується через механізм реєстрації страхових організацій, ліцензування всіх видів страхової діяльності та контроль з боку органу державного страхового нагляду.

З урахуванням  наведених принципів страхування  класифікується за різними критеріями. За формою власності страхові організації поділяють на державні (державний сектор страхування) і недержавні (комерційний сектор страхування). За формою страхових фондів у страхуванні розрізняють самострахування, централізоване і колективне страхування.

Самострахування базується на індивідуальній відповідальності й полягає у формуванні страхових фондів юридичними та фізичними особами у грошовій або натуральній формі. Недоліком розглядуваної форми страхування є неможливість створити страхові фонди необхідного розміру, оскільки це потребує вилучення з господарського обороту значних коштів. Самострахування є першою історичною формою страхування.

Централізоване  страхування базується на державній відповідальності й фінансується із загальнодержавних коштів, зосереджених в окремих державних фондах (резервних фондах Кабінету Міністрів і регіональних державних органів влади). Особливість цієї форми страхування полягає в обмеженості об'єктів страхування (надзвичайні події) і формуванні як грошових, так і майнових страхових фондів (державний резерв).

Колективне страхування ґрунтується на солідарній відповідальності членів страхового фонду, який вони формують своїми внесками. Саме колективне страхування є основою страхового ринку у формі страхових фондів страхових компаній. За формою залучення до страхування розрізняють добровільне та обов'язкове страхування (рис. 4.2).

Добровільне страхування  означає виникнення страхових відносин лише на основі добровільно укладеної угоди (страхового поліса) між страхувальником і страховиком у разі можливої участі посередників страхового ринку (страхового брокера, страхового агента). Воно є частиною цивільних правових відносин.

Добровільне страхування функціонує в разі дотримання таких принципів добровільного страхування: поєднання законодавчого регулювання страхової діяльності з боку держави з добровільним укладенням договору страхування кож-ним страхувальником; вибіркове охоплення страхуванням з огляду не лише на бажання страхувальника, а й на об’єктивні обмеження в укладенні договору страхування, які обумовлює страховик; добровільне страхування завжди обмежене терміном, передбаченим договором. Безперервність страхування досягається повторним укладенням договору; добровільне страхування діє лише за умови оплати згідно з договором (разовий внесок або періодичні платежі). Несвоєчасна оплата, що порушує умови договору, означає припинення страхових відносин; страхове забезпечення за договором страхування залежить лише від бажання страхувальника і перебуває в межах страхової оцінки майна.

Добровільне страхування  за деякими видами (особисте, медичне, пенсійне, протипожежне) існує паралельно з обов'язковою формою страхування  і доповнює його, створюючи додатковий страховий захист страхувальника.

Обов'язкове страхування існує у сфері інтересів не лише окремих страхувальників, а й суспільства загалом, тобто зумовлене суспільною доцільністю. Обов'язкове страхування здійснюється відповідно до законодавчих актів, що регламентують аспекти відповідного страхування: перелік об'єктів страхування; рівень страхової відповідальності; права та обов'язки сторін; встановлення тарифних ставок страхових платежів. Законодавчо також визначено страхові організації, яким доручено обов'язкове страхування за його окремими видами на основі укладення договорів між страховиком і страхувальником.

 

 

 

 

  Практичні завдання

Задача 1

Власник будинку, розміщеного в сільській місцевості, застрахував його від вогневих ризиків  і ризиків стихійних явищ на страхову суму 89 тис.грн. Страховий тариф становить 0,4%, франшиза - 19%. Злива пошкодила будинок і нанесла збитки на суму 9 тис.грн.

Визначити:

1) величину страхового платежу;

2) розмір страхового відшкодування з врахуванням умовної і безумовної франшизи.

Розв’язок:

1.Визначимо величину страхового відшкодування при умовній франшизі від страхової суми С_с: С_с = (89 000 х 19)/100 = 16 910 грн.

2.Позаяк збиток складає 9 000 грн., франшиза – 16 910 грн., відшкодування не виплачується, оскільки розмір збитку менший від франшизи.

3.За умови, якщо франшиза становить 19% від суми збитку, то відшкодування буде складати слідуючу суму: С_В = (9 000 х 19%)/100 = 1 710 грн.

4.Оскільки розмір збитків більший, то:

А)при умовній франшизі відшкодування складе 9 000 грн.;

Б)при безумовчній франшзі відшкодування складе: 9 000 – 1 710 = 7 290 грн.

Задача 2 

Укладено договір кредитного страхування. Сума непогашеного в строк кредиту становить 244 тис. грн. Межа відповідальності страховика 85%. 

Розрахувати страхове відшкодування.

Розв’язок:

Страхове відшкодування = Сумма непогашенного в срок кредита * Межа відповідальності : 100

Страхове відшкодування = 244000*85%/100=207 400 (грн.)

 

 

Діяльність страховиків і страхових  посередників у промислово розвинених країнах світу здійснюється в  таких організаційних формах: акціонерні компанії; товариства взаємного страхування, державні та змішані страхові організації; приватні підприємництва і товариства; кооперативні страхові організації; спільні підприємства, корпорації; бюро автостраховиків. 
 У окремих країнах склалася різна практика застосування організаційно-правових форм при створенні страхових товариств: у Німеччині, наприклад, переважають акціонерні товариства, у Франції — товариства взаємного страхування, у Великобританії поряд із страховими корпораціями функціонують асоціації взаємного страхування. Міцні позиції на страховому ринку Великобританії займають страхові посередники, що виступають в організаційних формах товариств і приватного підприємництва. У Італії й Іспанії досить широко практикується кооперативне страхування, у Німеччині, Великобританії, Франції, Японії функціонують страхові компанії за участю державного капіталу (наприклад, «Гермес» — у Німеччині, «Кофасе» — у Франції), діяльність яких в основному обмежується зовнішньоекономічною сферою. 
 Але в яких би організаційних формах не виступали страховики, їхня діяльність регулюється визначеними нормативними актами і звичайно контролюється спеціальними органами державного страхового нагляду. Такі органи є у Великобританії, Німеччині, Франції й інших країнах. 
Організація страхової справи у промислово розвинених країнах базується на спеціальних страхових законодавствах, судовому прецеденті і страхових традиціях.  
 Страховому ринку цих країн характерна висока частка страхових платежів (премій) у валовому національному продукті. Так, у Великобританії і Японії вона складає більше 8, у Швейцарії — 7,5, у ФРН і Нідерландах — біля 6% ВНП. Аналіз стану і тенденцій розвитку страхового ринку країн Європейського Співтовариства (ЄС) дозволяє відзначити процеси активної концентрації страхового капіталу й інтернаціоналізації страхової справи.          Країни, що входять у ЄС, поетапно усувають розходження в законодавстві своїх країн, що регулює страхову і фінансову діяльність страхових компаній, гарантії і пільги страхувальників.