Фінансова надійність страховика, чинники, що її забезпечують

Інвестиції  є одним зі значимих для страхових  компаній напрямків діяльності. Увага  до інвестиційної діяльності обумовлюється  істотним впливом її результатів  на фінансовий стан страхової компанії в цілому. Фінансовий результат - прибуток або збиток, у визначеній мері є  наслідком і відображенням правильності інвестиційної політики. Нерідко  страховики покривають збитки від безпосередньо страхової діяльності за рахунок прибутку від інвестиційних операцій. Ця сторона діяльності страхових компаній, як правило, доходна, і ступінь ризику тут більш прогнозована. Іншими словами, якщо в страхуванні фінансовий результат - величина, залежна в основному від об'єктивних факторів, в інвестиційній діяльності прибуток визначається, з одного боку, інвестиційними навичками страховика, з іншого боку, знаходиться в залежності від сучасної економічної ситуації в країні. Таким чином, ефективна інвестиційна діяльність виступає механізмом зміцнення фінансової стійкості страхової компанії.

Інвестиційний доход є істотним джерелом розвитку страхового підприємства. За рахунок  доходів від інвестицій у страхової  компанії існує реальна можливість знизити страховий тариф або  гарантувати бонуси. Так поряд  із захистом від непередбачених ситуацій, по договорах страхування життя  можуть бути гарантовані бонуси й  інвестиційний доход.

Крім  того, що інвестиційна діяльність страхових  організацій впливає на мікро-рівні, так і на рівні економічної системи в загальному. Мобілізація значних грошових ресурсів і наступне їхнє інвестування страховими компаніями робить страхову галузь важливим фінансовим джерелом розвитку національної економіки. Інвестиційна привабливість страхового бізнесу й інвестиційна активність страхових організацій багато в чому визначаються умовами зовнішнього середовища. Страхові компанії, як і будь-який інший інвестор, будуть активно розміщати вільні грошові ресурси на фінансових ринках і в різних інструментах, якщо такі операції будуть доцільними. Тільки при наявності відповідних економічних умов інвестиційна діяльність страховиків буде приносити відчутний економічний ефект і для окремих учасників, і для ринку в цілому¹³.

До умов інвестиційної діяльності страхових  організацій варто віднести:

- наявність  адекватної ринкової інфраструктури, у тому числі ринку цінних  паперів;

- розвиток  інвестиційних інструментів;

- стабільність  національної фінансової системи  (у тому числі банківської);

- ефективне  фінансове законодавство (включаючи  податкове, страхове);

- інші  макроекономічні умови, що забезпечують  стійкий розвиток ринкової економіки.

Страхова  компанія як суб'єкт ринку не може повноцінно здійснювати свою діяльність, у тому числі й інвестиційну, якщо відсутні інші суб'єкти ринку і не склалися ефективні механізми їхньої взаємодії. Крім того, при відсутності  на ринку привабливих інвестиційних  інструментів, що дозволяють рентабельно  і з низьким ступенем ризику проводити  інвестиційні операції, інвестиційна діяльність страхових організацій  не буде приносити очікуваний ефект. У свою чергу, наявність відповідних  фінансових інструментів не є достатньою підставою для інвестування страховиками в умовах нестабільної фінансової системи. Тобто відсутність надійних фінансових інструментів і/або їхню обмеженість не сприяють розвиткові інвестиційної активності. Усі перераховані вище умови багато в чому визначаються тими правилами гри на ринку, що передбачені законодавством. Таким чином, функціонування страхових організацій на фінансовому ринку знаходиться в прямої залежності від рівня розвитку економічної системи, від сформованих у країні інвестиційного клімату, макроекономічної ситуації в цілому.

Як джерело інвестиційної діяльності страхової компанії виступають, що маються в розпорядженні страховиків власний і притягнутий капітал. При цьому все-таки в основному грошові ресурси страхових організацій що інвестуються представлені засобами страхових резервів..

Успішна інвестиційна діяльність страхової  організації, забезпечуючи стійкі доходи і бонуси клієнтам, дозволить регулярно  збільшувати власний капітал, а  це може привести до розширення страхового поля і збільшенню страхового портфеля, і як наслідок, це фактори зміцнення  фінансової стійкості страхової  компанії в цілому.

Інвестиційна  діяльність страхових компаній, заснована  на використанні тимчасово вільних  притягнутих засобів, досить жорстко  регулюється з боку держави. Це порозумівається  не тільки природою инвестируемых ресурсів страхових організацій, але і відсутністю у фактичних власників цих коштів - страхувальників об'єктивної можливості контролювати, наскільки ефективно страхова компанія розпоряджається наданими їй засобами.

У регулюванні  інвестиційної діяльності страхових  організацій виділяють два основних напрямки:

- регулювання  розміщення власного капіталу;

- регулювання  розміщення страхових резервів.

Великий ступінь регламентації з боку органів нагляду спостерігається  в частині розміщення засобів  страхових резервів. Це порозумівається  притягнутим характером даної категорії  фінансових ресурсів страхової компанії. Власне кажучи страхові резерви являють  собою оцінку невиконаних зобов'язань  страховика перед страхувальниками. Необхідність виконання зазначених зобов'язань з боку страхової  компанії може виникнути в будь-який момент часу, у зв'язку, з чим законодавством визначені обмеження по інвестуванню цих засобів. Галузева особливість  страхової діяльності виявляється  в тім, що в переважної більшості  страхових організацій страхові резерви є основним джерелом інвестицій страховика.

З огляду на вимоги законодавства, страхові організації  повинні здійснювати свою інвестиційну діяльність, у першу чергу забезпечуючи схоронність активів, а також  оберігати них від знецінення унаслідок впливу інфляційних процесів, що підсилюються. Страховик керується умовою забезпечення фінансової безпеки вкладень¹⁴.

Визначальною  умовою інвестиційної діяльності страхових  компаній є забезпечення ліквідності  вкладень. Інвестиційна діяльність страховиків  є вторинної, що й обумовлює необхідність підтримки відповідності між  термінами вкладень і термінами  виконання страхової відповідальності. При розгляді ліквідності інвестицій приймаються в увагу ринкова ціна і надійність. Обоє цих важливих аспекту ліквідності впливають у випадку екстреного продажу активів компанії за умови виконання задачі реалізації інвестицій не нижче їхньої облікової вартості.

При виборі об'єкта вкладення враховується взаємозалежність ризику і прибутковості, розглядаються  два основних критерії оцінки інвестицій - безпека і прибутковість активів. Під безпекою розуміють вкладення  засобів тільки в стійкі, стабільні  активи, при цьому повинна бути гарантія повного повернення вкладених  коштів. Традиційно безпека вкладень і їхня висока прибутковість знаходяться  в протиріччі один одному. З погляду страхового підприємства буде не безпечно інвестувати засобу в дуже дохідні активи з високою часткою ризику. У такій ситуації ризикові піддається навіть не стільки доход від інвестицій, скільки можливість повернення вкладених коштів.

Диверсифікованість  вкладень є не що інше, як розумний розподіл інвестиційних ризиків. Наприклад, вкладення однієї частини засобів  у малоприбуткові і малоризикові активи, а іншої - у високоприбуткові, але з високим ступенем ризику. У результаті чого інвестиційний ризик розподіляється на різні види вкладень, що і може забезпечити стійкість, збалансованість інвестиційного портфеля страховика.

Слід  зазначити, що успішність інвестиційної  діяльності будь-якого учасника фінансового  ринку багато в чому визначається макроекономічними умовами. Так, основні  проблеми страхових компаній в області  інвестиційної діяльності викликані  крайньою нестабільністю на вітчизняному фінансовому ринку. Під час відсутності  розвитого фондового ринку виникають  проблеми інвестиційного вибору. З  одного боку, обмеженість пропозиції на фінансовому ринку, з іншого боку - необхідність обліку фактора ризику вкладень за умови недоліку необхідної інформації. Високий ступінь ризику на російському фондовому ринку  робить досить складним прогнозування  доходу для інвесторів. Поряд з  об'єктивними умовами причинами  фінансових утруднень у страховиків можуть бути відсутність навичок формування і керування інвестиційним портфелем¹⁵.

Інвестиційний портфель страховика являє собою  сукупність об'єктів вкладень коштів (інвестиційних інструментів). Склад і структура інвестиційного портфеля залежать від багатьох факторів макро- і мікроекономічного рівня. Макроекономічні фактори у свою чергу можна розділити на суб'єктивні й об'єктивні. Суб'єктивні макроекономічні фактори обумовлені діяльністю держави в області економіки, виконанням їм регулюючої функції. У даному випадку можна говорити про обмеження в інвестиціях страховиків, установлених відповідними нормативними документами. Об'єктивні макроекономічні фактори визначаються ринковою кон'юнктурою. Сюди можна віднести ставку позичкового відсотка, рівень розвитку фондового ринку, стійкість фінансової системи (у тому числі і банківської), стабільність національної валюти і т.п. Фактори мікрорівня в основному зв'язані з діяльністю конкретного страховика. Це політика компанії в області інвестицій, професійний рівень менеджменту, фінансовий або, точніше, інвестиційний потенціал страхової організації й ін. Усі фактори макро- і мікрорівня взаємозалежні і взаємообумовлені. При проведенні інвестиційної діяльності необхідно враховувати не тільки їхню автономність, але і механізм взаємодії. Керування інвестиційним портфелем страховика, як і будь-якого суб'єкта, що хазяює, являє собою складний по своєму змісті процес, заснований на великій аналітичній роботі.

Керування інвестиційним портфелем страхової  організації поєднує кілька етапів: обстеження, планування, розміщення, аналіз і оцінка результатів. Перш ніж приступити до реальних дій, проводиться дослідження  ситуації на ринку і вивчення інвестиційних  можливостей компанії, її інвестиційного потенціалу. На цьому етапі приймаються  в увагу всі істотні об'єктивні  і суб'єктивні фактори, складається інвестиційний прогноз. На стадії планування формується інвестиційна стратегія і тактика, визначаються мета і задачі інвестиційної діяльності страховика, здійснюється вибір інвестиційних інструментів. Після чого власне і здійснюються інвестиції. Успішність реалізації поставлених цілей і задач визначається при аналізі й оцінці результатів інвестиційної діяльності. Це дозволяє в наступному підвищити ефективність інвестицій. Безумовно, така схема являє собою теоретичну модель організації керування інвестиційним портфелем страховика. На практиці усі виглядає трохи інакше, оскільки інвестиції являють собою один з елементів безперервного господарського циклу і невіддільні від загального функціонування страхової компанії. Надходження страхових внесків йде постійно. Тому стадії керування інвестиційним портфелем можуть бути сполучені, йти паралельно.

Досягнення  оптимального інвестиційного портфеля не може бути одноразовою задачею, оскільки фінансовий ринок досить динамічний, та й інвестиційний потенціал  не є статичною величиною. Структура  активів страхової організації  ефективна за певних умов на визначеному  тимчасовому інтервалі. Тобто задача оптимізації портфеля інвестицій повинна вирішуватися постійно. При цьому її успішність багато в чому залежить від наявності оперативної інформації про стан ринку і своєчасності й адекватності дій страховика. Це означає, що керування інвестиційним портфелем страхової організації ґрунтується на систематичному моніторингу ситуації і приведенні у відповідність структури портфеля.

Регулювання інвестиційної діяльності страхових компаній, що здійснюють свою діяльність на території України, засновано на нормативних документах, випущених Міністерством фінансів. Як відомо, у даний час страхові організації при проведенні інвестиційної діяльності повинні керуватися Правилами розміщення страхових резервів, затвердженими Наказом МФ України від 08.08.2005р. Контроль за дотриманням страховиками вимог, установлених дійсними Правилами, здійснюється ДКРРФП. Невиконання страховиком вимог дійсних Правил є підставою для прийняття до страховика мір у відповідності зі страховим законодавством України. У Правилах указується, що під розміщенням страхових резервів маються на увазі активи, прийняті в покриття (забезпечення) страхових резервів. Правила установлюють види активів, вимоги до активів і структуру активів, прийнятих у покриття страхових резервів, і регламентують структуру вкладень, тобто позначають максимально припустимі вкладення по кожнім виді активів до сумарної величини страхових резервів. Дія дійсних Правил не поширюється на склад і структуру активів, прийнятих для покриття (забезпечення) страхових резервів, сформованих по обов'язковому медичному страхуванню.

Активи, прийняті для покриття страхових резервів, повинні задовольняти умовам диверсифікованості, зворотності, прибутковості (прибутковості) і ліквідності.

Крім того, що держава встановлює конкретний перелік активів, у які можуть бути розміщені страхові резерви, ці активи до того ж повинні відповідати визначеним критеріям, на приклад, активи розміщаються в нерухоме майно або в житлові сертифікати. Ринкова вартість такого майна повинна бути підтверджена відповідно до вимоги законодавства, а житлові сертифікати повинні бути випущені на території України¹⁶.

Законодавчо встановлене, що розміщення засобів страхових резервів може здійснюватися страховиком самостійно, а також шляхом передачі частини  засобів страхових резервів у  довірче керування довірчим керуючим, що є резидентами України.