Вибір інноваційної стратегії підприємства. Оцінка інноваційного потенціалу підприємства

ЗМІСТ

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. Вибір інноваційної стратегії підприємства 3

1.1. Поняття та особливість інноваційної стратегії 3

1.2. Типи інноваційних стратегій 10

1.3. Розроблення і обґрунтування інноваційної стратегії 18

2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. Оцінка інноваційного потенціалу підприємства 29

2.1. Ринкова складова 31

2.2. Інтелектуальна складова 34

2.3. Кадрова складова 37

2.4. Технологічна складова 39

2.5. Інформаційна складова 41

2.6. Науково-дослідна складова 43

2.7. Інноваційний потенціал підприємства в цілому 46

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 48 

 

1. ТЕОРЕТИЧНА  ЧАСТИНА. Вибір інноваційної стратегії підприємства

1. Поняття та особливість інноваційної стратегії

 

  Стратегічне управління інноваціями є складовою  інноваційного менеджменту. Воно вирішує  широкий спектр питань планування та реалізації інноваційних проектів і  програм, які розраховані на якісні зміни в діяльності організації  на ринку, виробництві або соціальній сфері підприємства (організації).

  Поняття «стратегія» (грец. strategos — мистецтво перемагати) у сучасному розумінні — це сукупність усіх дій управлінського характеру, спрямованих на зміцнення позицій організації (підприємства, корпорації) і задоволення споживачів, які сприяють досягненню місії та цілей організації.

  Стратегія — це комплексний план, що орієнтує організацію не на сьогодення, а  на перспективу. Метою стратегії  є забезпечення не стільки поточного  успіху, скільки прискореного постійного розвитку організації в умовах конкуренції, лідерства на ринку. Існує багато визначень управлінської стратегії. В огляді, присвяченому питанням стратегії  в науковій літературі, Р. Сміт характеризує дану тему як «термінологічне мінне поле». Такі поняття, як стратегічне планування, корпоративне планування, корпоративна стратегія, стратегічний менеджмент, стратегія бізнесу застосовуються дуже широко і часто як синоніми. Проте деякі вчені розділяють ці терміни.

  Інноваційна стратегія — один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється  від інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому.

  Слід  зазначити, що будь-які стратегічні  кроки організації мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше ґрунтуються на нововведеннях в  економічній, виробничій, збутовій чи управлінській сферах. Наприклад, одна з характерних для ринкового  господарювання стратегій — продуктова — спрямована на розвиток нових видів продукції та технологій, сфер і методів збуту, тобто базується виключно на інноваціях. Це стосується й інших типів стратегій. Так, стратегія розвитку організації передбачає забезпечення сталих темпів її зростання та функціонування в перспективі і ґрунтується на використанні науково-технічних досягнень у сфері техніки, організації, технології, управлінні, тобто на комплексі інновацій.

  Проте з метою планування інноваційних процесів доцільно стратегії інновацій  розглядати окремо. Стратегія нововведень (інноваційна політика) передбачає об’єднання цілей технічної політики та політики капіталовкладень і спрямована на впровадження нових технологій і  видів продукції, послуг. У цьому  розумінні стратегічне управління інноваціями орієнтується на досягнення майбутніх результатів безпосередньо через інноваційний процес [5].

  За  своїм змістом інноваційна стратегія  враховує основні базисні процеси  в організації і в її зовнішньому  середовищі, можливості зростання інноваційного  потенціалу організації.

  Саме  інноваційні стратегії є основою  сучасного інноваційного менеджменту  в умовах постійних змін навколишнього  середовища.

  Кризова ситуація в інноваційній сфері української  економіки зумовлена насамперед відсутністю інноваційної стратегії  в управління інноваційною діяльністю. На думку дослідників [11, 12], головною метою інноваційної стратегії в нашій державі є запобігання розпаду науково-інноваційної сфери і створення передумов для швидкого та ефективного впровадження технічних і технологічних інновацій у всіх сферах господарської діяльності, забезпечення структурно-технологічної передумови як на рівні підприємств, так і економіки в цілому.

  В основі розробки інноваційної стратегії  мають лежати стратегічні управлінські рішення, які:

• орієнтовані на майбутнє і на постійні зміни середовища;
• пов’язані з залученням значних матеріальних ресурсів, широким використанням інтелектуального потенціалу;
• характеризуються гнучкістю, здатністю адаптуватися до змін ринкових умов;
• ураховують неконтрольовані організацією зовнішні чинники.

  Інноваційними стратегіями можуть бути: інноваційна діяльність організації, що спрямована на одержання нових продуктів, технологій і послуг; застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління; перехід до нових організаційних структур; застосування нових видів ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів. Відносно внутрішнього середовища інноваційні стратегії підрозділяються на кілька великих груп: продуктові (портфельні, підприємницькі, бізнес-стратегії, скеровані на створення і реалізацію нових виробів, технологій і послуг); функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні); ресурсні (фінансові, трудові інформаційні, матеріально-технічні); організаційно-управлінські (технології, структури, методи управління). Це спеціальні інноваційні стратегії.

  Інноваційні стратегії є також однією зі складових  економічної стратегії і з  цього боку можуть розглядатися як набір правил, методів і засобів  пошуку найкращих перспективних  для організації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, ресурсної  політики для їх реалізації.

  В основі розробки інноваційної стратегії  лежать такі підходи:

• визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, виходячи з цілей і завдань базисних стратегій фірми;
• скорочення кількості рівнів в управлінні з метою прискорення процесу «дослідження — виробництво — збут»;
• максимальне скорочення строків розроблення інноваційних проектів і впровадження нововведень, використовуючи певні принципи організації роботи: паралельне та інтегральне вирішення інноваційних завдань.

  Прийняття інноваційної стратегії здійснюється на вищому рівні керівництва організацією й управління службою НДДКР. Вище керівництво встановлює орієнтири для керівників служб НДДКР, які вони використовують для визначення локальних цілей і стратегій, приймають рішення відносно обсягу, інтенсивності роботи, характеру використання одержаних результатів. Виходячи з зазначеного, розрізняють такі групи стратегічних рішень:

• виділення асигнування;
• фундаментальні дослідження;
• оцінка результатів;
• відкриття;
• патенти;
• сфери та напрями досліджень;
• звіти про дослідження;
• товарний знак.

  На  середньому рівні управлінської  ієрархії приймаються рішення щодо визначення конкретних цілей НДДКР, строків одержання результатів  досліджень і розробок та їх реалізації з метою забезпечення швидкого виходу інновацій на ринок.

  Обмежені  ресурси і матеріально-технічна база мають використовуватись таким  чином, щоб забезпечити максимальне  зростання вартості капіталу. Зазвичай це пов’язано з вибором певної лінії поведінки з деякої кількості  альтернатив. Для того щоб в умовах невизначеності вибрати її оптимальний  варіант, необхідно мати комплекс правил для прийняття інноваційних рішень, які максимізують або мінімізують очікувані результати, а також ураховувати інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

  І. Ансофф [1] виокремлює чотири групи правил, що визначають напрями дій при визначенні інноваційної стратегії:

• правила, які використовуються для оцінки діяльності фірми тепер і в майбутньому;
• правила, за якими складаються стосунки фірми з її оточенням. Вони визначають, які види продукції та технології фірма розроблятиме, яким чином досягатиме переваг над конкурентами. Ці правила називаються продуктово-ринковими стратегіями;
• правила, згідно з якими встановлюються відносини та процедури всередині фірми;
• правила, за якими фірма провадить оперативну діяльність.

  На  рис. 1.1 показано інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

Рис. 1.1. Інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії

  Інфраструктура  є важливим чинником, що забезпечує розроблення стратегії та її логічне  завершення. Якщо не вистачає ресурсів, кваліфікації менеджерів, відповідної  організаційної структури, інноваційна  стратегія не може бути реалізована.

  Як  свідчать теорія і практика, інноваційні  стратегії через свої особливості  є, з одного боку, ефективним управлінським  інструментом, а з іншого — створюють  низку проблем в управлінні організацією. Інноваційні стратегії:

• прискорюють постійний розвиток організації в умовах ринку;
• забезпечують переваги в конкуренції на основі лідерства в технології, якості продукції, послуг;
• визначають позицію на ринку, набір основних товарних ліній;
• сприяють лідерству в цінах;
• створюють основу для суспільного визнання фірми (організації).

  З іншого боку, інноваційні стратегії  створюють для проектного, корпоративного, інноваційного управління складні  умови, серед них, зокрема:

• підвищений рівень невизначеності кінцевих результатів за строками, витратами, якістю й ефективністю, що потребує розвитку такої специфічної функції, як управління інноваційними ризиками;
• підвищення інвестиційних ризиків проектів і особливо довгострокових, що потребує пошуку більш ризикових інвесторів;
• збільшення потоку змін в організації, реалізація будь-якої інноваційної стратегії пов’язана з неминучістю перебудови (ре- 
  структуризації) організації, оскільки зміна в системі будь-якого елементу веде до змін стану всіх інших.

  Вирішення цих та інших проблем потребує від інноваційного менеджменту  поєднання інтересів і узгодженості рішень стратегічного, науково-технічного, маркетингового, виробничого напрямів, що забезпечить координацію й  ефективність дій.

  Загальна  схема стратегічного управління інноваціями як складової інноваційного  менеджменту показана на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Система оперативного планування, управління й контролю