Євген Коновалець – організатор ОУН-УВО

     Судоплатов  повернувся до Москви у вересні 1936 р. Там його нагородили орденом червоного  прапору. Рік пізніше він прибув кораблем до Бельгії. Бачився із Яр. Барановським і Дм. Андрієвським, з  кожним окремо, мав розмову телефоном з Є. Коновальцем.

     Третій  раз Судоплатов приїхав кораблем у лютому 1938 р. Про приїзд телефонічно  повідомив Є. Коновальця. На зустріч  поїхав Яр. Барановський потім приїхав  Є. Коновалець. Наступна зустріч Є. Коновальця з Судоплатовим відбулася 23 травня 1938 р. у Роттердамі, куди Є. Коновалець прибув сам. Яр. Барановський взяв літак у Відні але приїхав запізно. Цього дня Судоплатов передав Коновальцеві бомбу у формі коробки з цукерками, яка, після того, як він вийшов з кав'ярні, розірвала його на вулиці.

     Щодо  причин вбивства голови ОУН П. Судоплатов пише, що Сталін мав сказати, що Коновалець представляє реальну небезпеку  тому, що він активно готується  взяти участь у війні німців проти  Союзу (38). Петровський, який приїхав  з Києва, сказав, що в Україні Коновалець значно-засуджений на смерть за злочин проти «українського пролетаріяту» бо він боровся «проти революційних робітників Київського «Арсеналу» в січні 1918 р.» (39).

     Сталін  на це відповів, що не йдеться про  помсту: «Наша мета - обезголовити український фашистський рух напередодні війни і змусити цих бандитів, щоб себе взаїмно винищували у боротьбі за владу» (39). Дм. Андрієвський у статті «Навколо Роттердаму» писав, що «цілі і наміри совєтів та їхніх агентів видаються дуже ясними нині, при світлі акту в Роттердамі. Але вони не були і не мали бути такими ні для кого, крім самих Совєтів, перед актом в Роттердамі. Перегляд способу підступність і провокації, що їх вони вживали, аби піймати в свої сіті полковника, вказує на складність гри. Та гра вимагала рафінованости і часу. Вона тривала коло восьми років, поки могла дати наслідки, потрібні Совєтам. Але навіть знищивши Голову ПУН, Совєти не зуміли знищити самої Організації, і це вони відчули під час Другої світової війни, коли націоналісти розгорнули свою діяльність як політичну, так і військову. Тож можна ставити під знак запиту, чи справді Совєти осягнули основну ціль, яку ставили собі щодо ОУН?» (307).

     До  думок, Дм. Андрієвського, які для  нас будуть заключними, додамо: «Москва боялася українського націоналізму і її провідника Є. Коновальця. Її метою було не лише не допустити до виникнення і поширення мережі ОУН у совєтській Україні. Вона хотіла зламати, знищити ОУН і націоналістичний рух взагалі, не лише на випадок, але і тому , що в ньому бачили основну небезпеку для московсько-совєтського панування в Україні.

     Треба додати, що ОУН під проводом Степана  Бандери і Романа Шухевича діяла  в Україні до п'ятьдесятих років, що УПА згідно з наказом влилася  в мережу ОУН в другій половині 1946 р., а останній бій з органами КҐБ, видно з того, що сказали каґебісти Левкові Лук'яненкові, відбувся 1956 р.