Історія національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

     У 1884 році завідувачем кафедри стає випускник фізико-математичного  факультету Петербурзької Військово-медичної академії С.І. Чірьєв. Як учень І.М. Сєчєнова він продовжив вивчення електричних  явищ у нервах та м’язах. Великих успіхів С.І. Чірьєв добився у вивченні мікроскопічної будови і функції ЦНС та органів чуття, кровообігу (залежність серцевого ритму від кров’яного тиску), написав книгу «Фізіологія людини», яка витримала кілька видань (1888, 1988, 1989, 1991 роки).

     З 1910 року кафедрою фізіології завідує  випускник Петербурзької Військово-медичної академії В.Ю. Чаговець. Дослідницька робота на кафедрі проводилась у трьох напрямках: перше – дослідження кровообігу (легеневого), механізму діастоли серця, впливу рослинних препаратів на серцеву діяльність; друге – електрофізіологічні дослідження органів та систем, третє – дослідження травної функції шлунку.

     У 1935 році на завідувача кафедрою фізіології Київського медичного інституту  вибирається Д.С. Воронцов, у 1946 році – професор Г.В. Фольборт, 1960 – М.І. Путілін. Дослідження професора  кафедри В.В. Фролькіса були присвячені питанням втоми та відновлення роботи серця, рефлекторній регуляції ССС. В 1982-1987 рр. кафедрою завідує Д.Г. Наливайко. У ці роки вивчаються питання фізіології травлення, зокрема, особливості регуляції  слинних залоз, підшлункової залози, слизової оболонки шлунка та тонкого  кишківника. На сьогодні пріоритетом  наукових досліджень кафедри залишається  дослідження електромеханічної  узгодженості міокарда та гладко-м’язових клітин судин.

     Однією  з найстаріших на медичному факультеті є кафедра фармакології, на якій працювали переконані прибічники фізіологічного методу – видатний фармаколог В.І. Дибковський, а після революції – Г.Л. Шкавера. Майже 30 років завідував кафедрою відомий радянський фармаколог академін АМН СРСР О.І. Черкес, який створив  велику наукову школу.

     Соціально-економічні і демографічні процеси, які бурхливо проявлялись на початку 60-років XIX століття, суттєво вплинули на санітарну ситуацію в країні та обумовили необхідність підсилення ролі профілактики та організації системи санітарного нагляду.

       В актовій промові учня М.І.  Пирогова декана медичного факультету  і професора фізіологічної анатомії  Київського університету О.П.  Вальтера «Про значення медицини  для Росії» (30 серпня 1862 року) в числі  інших пропозицій з поліпшення  підготовки лікарів було запропоновано  організацію самостійної кафедри  гігієни.

     16 жовтня 1863 року Рада медичного факультету Київського університету приймає рішення про створення такої кафедри, проте фактичне навчання на кафедрі розпочалось лише у 1871 році вступною лекцією, яку 4 грудня прочитав студентам завідувач кафедрою доцент (а потім професор) Віктор Андрійович Суботін.

     В наступні роки кафедрою завідували професори  В.Д. Орлов (1893-1914), К.Є. Добровольський (1919-1922, 1933-1941), А.В. Корчак-Чепурковський (1922-1923), В.В. Удовенко (1923-1929), Ф.А. Баштан (1930-1933), П.І. Баранник (1941-1968), Р.Д. Габович (1968-1979), Н.І. Омельянець (1981-1985). З 1986 року кафедрою керує професор В.Г. Бардов. В 1979 та 1981 роках та 1985/86 року тимчасово виконує  обов’язки завідувача кафедрою доцент Г.А. Степаненко.

     В період завідування кафедрою проф. В.Д. Орлова продовжувалось її організаційне  становлення, зміцнювалась матеріально-технічна база, методика навчання, написано «Руководство к практическим занятиям по гигиене» (1905 рік). Деякий час разом з В.Д. Орловим на кафедрі працював відомий  російський гігієніст професор Варшавського та Харківського університетів І.П. Скворцов, який написав «Краткий курс военно-полевой гигиены», «Новая космология» (1910 р.).

     Після Великої Жовтневої революції  відбувається диференціація викладання гігієни і виділення із кафедри  загальної гігієни профільних дисциплін (1919 р. – кафедри мікробіології, у 1923 р. – кафедр соціальної гігієни  і професійної гігієни). У 1930 році створюється санітарно-гігієнічний  факультет з організацією у його складі у 1935 році також кафедр комунальної  гігієни, гігієни харчування та шкільної гігієни.

     В передвоєнні роки на кафедрі проводились  наукові дослідження з різних питань, але основним напрямком були проблеми гігієни води та водопостачання міст України.

     У 1941-1944 рр. кафедра, якою завідував проф.. П.І. Баранник, продовжувала учбову та наукову роботу в умовах евакуації  в Челябінську.

     В післявоєнний період (1945-1968 рр.) наукові  дослідження кафедри були присвячені вивченню санітарних режимів Каховського  моря, мало проточних водойм Київського регіону, гігієнічній оцінці полів  підземної фільтрації (Е.І. Гончарук), розробці способів дезактивації води від радіоактивних забруднень (І.Н. Мотузков), гігієнічному вивченню мікроелементів, їх обміну і біологічній дії.

     Протягом 1968-1979 років (зав. кафедрою – проф. Р.Д. Габович) на кафедрі сформувалось чотири основні напрямки: гігієнічне вивчення фтору та фторування води, нормування фтору у грунті (Р.Д. Габович, Г.А. Степаненко, І.І. Швайко та ін.). Окрім  фтору вивчались інші мікроелементи  – мідь, марганець, нікель, кобальт, молібден, хром, ванадій, за результатами яких опублікована одна монографія (Р.Д. Габович, М.Г. Коломийцева, 1970 р.).

     Другим  напрямком кафедри було вивчення фізичних факторів середовища на організм і здоров’я, зокрема вивчення штучного ультрафіолетового опромінення з гігієнічною метою (для профілактики променевої хвороби (Г.С. Яцула, І.А. Михайлюк та ін.), а також сонячної радіації, кліматопогодних умов як природного фактору ризику виникнення серцево-судинних захворювань (В.Г. Бардов).

     Великий внесок у вітчизняну медицину внесли гігієнічні школи, створені академіками  АМН СРСР Л.В. Громашевським, О.М. Марзєєвим, Л.І. Медведем, членами-кореспондентами  АМН СРСР Д.М. Калюжним, Г.Х.Шахбазяном. Без їх основоположних розробок неможливе  нове екологічне мислення, без якого, в свою чергу, неможлива сучасна  медицина.

     Творцем славнозвісної школи загальних  патологів став В.В. Підвисоцький. Серед  його численних учнів два майбутніх  президенти Академії наук Української  РСР – Д.К. Заболотний та О.О. Богомолець.

        Олександр Олександрович  Богомолець – видатний радянський вчений, патофізіолог, отримав ступінь  доктора медичних наук за велику роботу,присвячену будові та функції надниркових залоз  людини. Відтоді визначились його наукові інтереси в області гуморальної  фізіології. Велику кількість робіт  виконав О.О. Богомолець з актуальних проблем ендокринології. 

  Одночасно він вів педагогічну роботу у  медичних вузах, під його керівництвом виросли тисячі спеціалістів в області  патофізіології. З 1928 року він був  директором Інституту переливання  крові у Москві, у 1930 році був вибраний президентом Української Академії Наук, а у 1932 році – дійсним членом Академії Наук СРСР.

  Останній  період творчої діяльності Олександр  Олександрович присвятив вивченню функції фізіологічної системи  сполучної тканини. Запропонований ним спосіб стимуляції функції сполучної  тканини – анти ретикулярна цитотоксична сироватка – знайшов широке застосування для лікування різних захворювань, особливо у роки Великої вітчизняної  війни.  

     Квітень 1920 року став початком створення Київського медичного інституту, коли медичний факультет відділився від Київського університету (1920 рік – Інститут охорони здоров’я, 1921 рік – Київський медичний інститут Комздрава УРСР).  

     У грудні 1944 року відбулось урочисте святкування століття КМІ із запізненням у 3 роки. У визволеному Києві широко проводяться відновлювані роботи, в тому числі ремонт учбових аудиторій, приміщень гуртожитків на вулицях Героїв революції та Петра Могили. Були організовані спеціальні студентські бригади, роботою яких керували активісти профкому та комсомольського комітету. В усіх містах, де проводились роботи, кожен день можна було бачити директора Інституту Левка Івановича Медведя та його помічників. На той час колектив інституту налічував майже 4 тисячі чоловік. З радістю всі зустріли указ, що був приурочений до ювілейної дати, про нагородження інституту орденом Трудового Червоного Прапору. Ювілейне засідання відбулося 25 грудня в оперному театрі. 26 грудня у приміщенні театру ім. Івана Франка відбулась наукова сесія інституту, в якій прийняли участь більше 500 співробітників відновлених кафедр та клінік.  РАТАУ присвятило цим подіям спеціальне повідомлення, текст якого був надрукований у газеті «Київська правда» від 26 грудня 1944 року. 
«Вчора, 25 грудня, в Київському ордена Леніна державному театрі опери та балету відбулося урочисте засідання урядового ювілейного комітету за участю представників партійних, громадських і наукових організацій. В залі – гості з Москви, Харкова та інших міст Радянського Союзу. 
Урочисте засідання відкрив вступним словом нарком охорони здоров’я України тов. І.Ф. Кононенко. З доповіддю «100 років Київського державного медичного інституту» виступив директор інституту тов. Л.І. Медведь. 
«З перших днів Вітчизняної війни, – говорить доповідач, – колектив інституту віддав усі свої сили справі захисту Батьківщини. Понад тисячу студентів і близько 400 працівників інституту стали до лав Червоної Армії. Близько 500 з них за успішне виконання завдань командування нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Німецько-фашистські варвари із звірячою люттю руйнували інститут. Вони спалили будинок університету, де розташувались 14 теоретичних кафедр інституту. Спалено бібліотеку і ряд клінік. Відбудування інституту почалося вже з перших днів після визволення Києва. 13 грудня 1943 року була відновлена навчальна робота, а в жовтні 1944 року випущено 116 молодих лікарів. Тепер в інституті навчається близько 3500 студентів». 
Після доповіді тов. Медведя з вітаннями ювілярові на засіданні виступили: від імені найстарішого в країні Московського медінституту – академік М.О. Семашко, від Президії Академії наук УРСР – президент Академії наук О.О. Богомолець, від Українського інституту клінічної медицини – академік М.Д. Стражеско. Всього на адресу інституту надійшло понад 100 листів і телеграм від партійних та громадських організацій, наукових і навчальних закладів, найвидатніших наукових та громадських діячів країни, працівників літератури і мистецтва».

     У повоєнні роки неухильно розширюється матеріально-технічна база інституту, зростає рівень учбово-педагогічної та науково-дослідної роботи, з’являються нові навчальні корпуси – морфологічний, санітарно-гігієнічний, стоматологічний, фізико-хімічний, аудиторний, спортивний; відбуваються, розширюються і вдосконалюються клініки та лабораторії. Стають до ладу 5 нових студентських гуртожитків: тепер житлом забезпечуються усі студенти, які його потребують.

     У 1946 році Київському медичному інституту  присвоєно ім’я академіка О.О. Богомольця.

     Турботами професорів та співробітників інституту  учбовим і науковим цілям успішно  служать фундаментальні музеї кафедр анатомії, гістології та біології, створено унікальний Музей медицини УРСР і  Музей історії Київського медичного  інституту. Завдяки їм не порвався зв’язок поколінь, закладені основи вдосконалення медичної освіти. Директором та фундатором Музею медицини України є Заслужений діяч науки, лауреат Державної премії О.О. Грандо.

     17 листопада 1995 року  указом президента Л.Д. Кучми  університету присвоєно національний  статус та його теперішня назва. 

     Кожного року 30 вересня відзначають День університету.

     З 2003 року по теперішній час ректором Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця є Віталій Федорович  Москаленко. У НМУ працюють 5 академіків і 29 член-кореспондентів НАН, АМН і  АПН України, 190 професорів і докторів наук, 700 кандидатів наук, 70 лауреатів  Державної та іменних академічних  премій, 77 Заслужених діячів науки і  техніки, Заслужених лікарів, Заслужених працівників освіти, вищої школи, охорони здоров’я України. Це гідна гвардія університету, його етичне і наукове обличчя.

     Статус  університету як навчального закладу  національного значення потенціює  можливості створення у його структурі  науково-дослідних інститутів. Це: Інститут гігієни, проблем патології, імунології.

     Інститут  має 72 кафедри. На базі декотрих з них  спільно з НДІ створені учбово-науково-виробничі  комплекси «Нейрохірургія», «Уролог», «Радіосоматопатологія», «Ендокринолог», «Фарманід».

     Міцніє  співпраця з Національним технічним  університетом України (КПІ), Національним університетом фізичного виховання  і спорту, разом з яким у 2008 році було створено факультет спортивної медицини, що набуває особливого значення у підготовці «Євро-2012».

     Віталій Федорович запропонував створити власну університетську символіку та гімн. І сьогодні вже не проходить жодної урочистості університету без Прапора  та Гімну Університету. Назавжди вписано  в історію ім’я автора чудових сердечних слів, колишнього студента, а нині – професора кафедри отоларингології, лауреата Державної премії України, доктора медичних наук, професора Ф.О. Тишка:

     Ім’я твоє – то серця спів,

     Навіки  наша Альма Матер.

     Ми  честь і славу вчителів

         Клянемось високо тримати… 
 
 
 
 
 
 
 
 

  СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Київський ордена Трудового Червоного Прапора  медичний інститут ім. О.О. Богомольця / До 150-річчя з дня заснування, 1841-1991 // Київ «Час».- 1991.
2. І.М. Трахтенбер Слово об alma mater, учителях и мудрых предшественниках //Газета «Зеркало недели», №7.- 2006 р.
3. В.Г. Бардов, І.І. Нікберг, І.І.Швайко История кафедры общей гигиены Киевского медицинского института им. А.А. Богомольца (к 150-летию) //Журн. «Гигиена и санитария» - 1991.- С.77-79.
4. В.Г.Шевчук Основные направления развития физиологии в Киевском медицинском институте (к 150-летию Киевского медицинского института) //Физиол.журн.-1991, Т.37, №6.- С.124-126.
5. О.Ф.Возіанов, Б.Є.Патон, А.Я. Циганенко та ін. Москаленко Віталій Федорович. Марафон крізь життя. - К.Авіцена, 2009.-224 с.