Історія и сучасні проблеми української термінологии

     Загальновживані українські слова теж здатні термінологізуватися: "Хто б міг колись подумати, що поле може бути електромагнітним, а яма - потенціальною?" (М.Вакуленко). Також слова тканина (нервова), місток (водневий), ланцюг (атомний), гусениця (тракторна), корінь (квадратний), хвиля (звукова), пояс (кліматичний) тощо в рамках конкретної терміносистеми сприймаються лише у своєму другому - термінологічному – значенні.

     До того ж, сьогодні українська термінологія має можливість поповнюватися запозиченнями і перекладами безпосередньо з тих мов, які для того підходять, а не тільки через російську, як це було в попередні десятиліття.

     Тому важливо мати на увазі, що для того. щоб нові терміни органічно увійшли до літературної мови, їх треба творити з власномовного будівельного матеріалу (коренів, префіксів, суфіксів, постфіксів). Ця нібито проста вимога на сучасному етапі функціонування термінології перетворилася на проблему 
 

     На даному етапі розвитку української науково-технічної термінології, та, зрештою, як і на попередніх етапах, теоретичні проблеми термінотворення розробляють насамперед науковці-техніки, а не філологи. Ця обставина визначає і підхід до розв'язання проблеми. Так, фізик В.Моргунюк є автором "Словотворчої таблиці множення", за допомогою якої навіть термінолог-початківець може утворити назви наукових понять, не порушуючи законів словотвору української мови. Інженери-електротехніки В.Перхач та Б.Іванков розробили загальну таблицю усіх можливих форм мовних описових конструкцій, яка містить класифікацію засобів української мови щодо вираження понять стану, дії тощо і може стати зручним інструментом для термінологічної роботи. 

      ВИСНОВКИ  

     Отже, досі йдуть суперечки з приводу деяких державних стандартів, з приводу правопису наукових слів, а також з приводу передачі іншомовних слів українською мовою. На часі постало питання вироблення українського наукового стилю, який упродовж віків не розвивався рівно і беззастережно, а йшов тернистими шляхами свого утвердження і становлення. Вироблення стилю зніме чимало питань перекладу окремих термінів, бо, пишучи наукову працю, можна оминути деякі неоковиті слова чи фрази, не вживати дієприкметникових форм чи деяких запозичених слів. Згадаймо слова І. Огієнка, який писав: “Виявилося…що наша мова дуже гнучка й зовсім придатна для творення термінологічних назв".

     Широкий розмах словникарської праці в Україні протягом першого десятиріччя незалежності, творчі зв’язки з науковими осередками діаспори свідчать, що українська термінологічна лексикографія активно і плідно розвивається, вдосконалюються методологічні засади термінографічної роботи, розширюється коло лексикографічно опрацьованих галузей знань. Незважаючи на труднощі й суперечності розвитку упродовж другої половини ХХ століття, термінологічна лексикографія прагне до очищення української мови від невластивих їй елементів і відновлення її питомих рис, виступає потужним чинником формування та утвердження української фахової мови.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Тимошик М. Історія української літературної мови / М. Тимошик. / Наша культура і наука / 2001. — С.76-86
2. . Українська науково-технічна термінологія. Історія і сьогодення. [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://dict.linux.org.ua/text/terminologija.html
3. Українська літературна мова: історія становлення і розвитку [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.vox.com.ua/data/osnovy/2006/09/17/ukrainska-literaturna-mova-istoriya-stanovlennya-i-rozvytku.html