Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Февраля 2012 в 01:20, курс лекций
Історія економіки та економічної думки — вивчає господарську діяльність людства в історичному розвитку; основні явища і процеси матеріального виробництва; діяльність економічних організацій і установ; економічну політику провідних держав світу і України; досліджує загальні закономірності економічного життя, а також його особливості в окремих країнах.
Тема 1. Предмет і метод історії економіки та економічної думки………...5
1. Предмет та завдання історії економіки та економічної думки……………..5
2. Місце історії економіки та економічної думки в системі наук……………...5
3. Критерії періодизації економічної історії……………………………………..6
Тема 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій…………………………………………………………………7
1. Основні етапи господарської еволюції первісного суспільства та їх характеристика………………………………………………………………………8
2. Провідні центри первинних цивілізацій, риси їх економічного розвитку…...9
3. Становлення економічної думки Стародавнього Сходу……………………10
4. Господарство первісних племен на території України………………………11
Тема 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VIII ст. до н.е. – V ст. н.е. )…...13
1. Характеристика господарського розвитку Стародавньої Греції……………13
2. Особливості та фактори розвитку господарства Риму………………………14
3. Розвиток економічної думки античного світу……………………………..16
4. Економічний розвиток східнослов'янських племен та його особливості...18
Тема 4. Господарство та економічна думка суспільства Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – ХV ст.)………………………………19
1. Становлення та розвиток феодальних відносини в країнах Європи……….19
2. Особливості аграрних відносин в українських землях………………………21
3. Розвиток міст, ремесел торгівлі та фінансів у Європі в середні віки………22
4. Розвиток ремесел, торгівлі, грошового обігу та фінансів в українських землях………………………………………………………………………………23
5. Економічна думка періоду середньовіччя……………………………………25
Тема 5. Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації (ХVІ – перша половина ХVІІ ст.)………………26
1. Вплив Великих географічних відкриттів на економічний розвиток Європи.26
2. Сутність та особливості процесу первісного нагромадження у провідних країнах світу. Мануфактурне виробництво………………………………….….27
3. Меркантилізм………………………………………………………………….28
4. Особливості розвитку господарства України в ХVІ - ХVІІ ст…………….29
Тема 6. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина ХVІІ – перша половина ХІХ ст.).31
1. Становлення ринкової економіки та капіталістичної системи в країнах Європейської цивілізації…………………………………………………………..31
2. Вплив розвитку ринкової економіки на європейську економічну думку. Зародження класичної політичної економії…………………………………….32
3. Економічна система Адама Сміта…………………………………………….35
4. Промисловий переворот, його суть та особливості здійснення в країнах Європейської цивілізації…………………………………………………………..36
5. Розвиток ідей класичної політекономії в умовах фабричного капіталізму..38
6. Завершальний етап розвитку класичної школи……………………………….39
Тема 7. Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)…41
1. Індустріалізація господарства країн Європейської цивілізації та становлення ринку монополістичної конкуренції……………………………………………..41
2. Формування світового господарства та міжнародні економічні відносини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст………………………………………43
3. Розвиток альтернативної течії економічної теорії в умовах посилення конкуренції та поглиблення суперечностей ринкової економіки. Національна політична економія………………………………………………………………..44
4. Марксистська економічна теорія……………………………………………...46
5. Формування теорії ринку. Маржиналістська революція………………………48
Тема 8. Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрямки економічної думки в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)…………………………………………………………………………………..50
1. Економічний розвиток України на рубежі ХIХ-ХХ століть: промисловий переворот, індустріалізація, аграрні реформи, торгівля, фінанси і кредит…50
2. Утворення української самостійної держави. Економічна політика перших українських урядів…………………………………………………………………52
3. Економічні ідеї революційної та радикальної демократії в українській економічній думці………………………………………………………………...54
4. Розвиток політичної економії в Україні……………………………………...54
Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільства Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)…………………………………………………………………56
1. Подолання економічних наслідків Першої світової війни та господарський розвиток провідних країн світу в 20 – тих роках………………………………56
2. Світова економічна криза 1929-1933рр. в США, Німеччині, Англії, Франції. Початок державного регулювання економіки………………………………….57
3. Економічні причини та наслідки Другої світової війни для провідних країн світової економіки…………………………………………………………………59
4. Еволюція неокласичної теорії на початку XX століття…………………….60
5. Зародження кейнсіанської школи. Теоретична система Дж.М.Кейнса……62
Тема 10. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.)…………………………………………………………64
1. Динаміка та структурні зміни господарського розвитку країн в другій половині ХХ ст……………………………………………………
Тема 10. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.).
6. Динаміка та структурні зміни господарського розвитку країн в другій половині ХХ ст.
7. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму.
8. Еволюція кейнсіанської економічної теорії. Неокейнсіанство. Посткейнсіанство.
9. Розвиток економічного неоконсерватизму.
10. Подальша еволюція інституціоналізму.
1. Динаміка та структурні зміни господарського розвитку країн в другій половині ХХ ст.
Після другої світової війни світове господарство охоплювало три підсистеми: господарство економічно розвинених країн, держав так званого соціалістичного табору та країн, що розвиваються, утворених, головним чином, після розпаду колоніальної системи. Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація. Змінювалася структура національних господарств. Важливими чинниками розвитку світового господарства були розвиток науково-технічного прогресу, подальше поглиблення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізація виробництва. Сформувалася світова інфраструктура — комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій тощо). Розширилися і набули нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин. Для господарського розвитку характерним було посилення взаємозв'язків між усіма країнами та їхніми групами.
Економічно розвинені країни в другій половині XX ст. перейшли до якісно нового етапу економічного розвитку. Був здійснений різкий поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури. Характерною особливістю було зростання у виробництві ролі НТП, запроваджувалися механізація і автоматизація виробництва, нові технології. Це дало змогу звільнити значні людські ресурси з матеріальної сфери виробництва і використати їх у сфері послуг. На фоні структурних змін у виробництві спостерігалося підвищення життєвого рівня населення.
Найбільш динамічно розвивалася промисловість, провідна галузь господарства. При всій різноманітності її розвитку в різних країнах структурні зміни відбувалися переважно в одному напрямі. Вичерпування національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили повільні темпи розвитку, скорочення у ВВП частки добувних галузей. Зростало значення обробної промисловості. Випереджаючими темпами розвивалися виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Розпочався перехід на нафтогазову сировинну базу. Друге місце за темпами розвитку посідала електротехнічна галузь. Провідна роль, як і раніше, належала машинобудуванню. Виникли нові галузі: аерокосмічна, радіоелектронна та ін.
Істотною ознакою сільського господарства в економічно розвинених країнах був перехід до машинного виробництва стандартизованої продукції землеробства, широке впровадження досягнень НТП. Зменшилася кількість населення, зайнятого в сільському господарстві. Посилилася концентрація виробництва. Сільське господарство перетворилося на індустріальну галузь.
У повоєнні десятиліття в економічно розвинених країнах склалася сприятлива ситуація для підвищення життєвого рівня населення. Збільшувалися доходи громадян. У 50-ті роки в країнах Європи реальна заробітна плата зросла вдвічі. Збільшення доходів населення спричинило зростання споживчих витрат і зміну самої структури споживання. Населення західних країн все менше грошей витрачало на харчування і все більше на товари тривалого користування: будинки, автомобілі, телевізори, магнітофони, пральні машини тощо. Бурхливий економічний розвиток давав змогу виділяти значні кошти на виконання соціальних програм. До середини 70-х років у всіх країнах Заходу були створені ефективні системи соціального забезпечення.
2. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму
Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи, ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та збереженням побудованої класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.
Неолібералізм репрезентований багатьма школами, з-поміж яких найвідомішими є:
австрійська - Л. Мізес (1881-1976), Ф. Хайєк (1899-1992);
фрайбурзька - В. Ойкен (1891-1950), Л. Ерхард (1897-1977), А. Рюстов (1885-1963), В. Рьопке (1899-1966), А. Мюллер-Армак;
французька - Ж. Рюеф (1896-1979), М. Алле (1911).
Австрійська школа
За умов певного занепаду неокласичної теорії в 30-50-х роках ліберальні економічні ідеї, як вже згадувалося, сповідувала невелика група дослідників на чолі з відомими австрійськими теоретиками Людвігом фон Мізесом (1881—1976) та його учнем Фрідріхом Августом фон Хайєком (1899-1992), Нобелівським лауреатом 1974 р., які ще в 20-х роках заснували так звану «нову австрійську економічну школу», її представники відкидали теорію загальної економічної рівноваги та економетрику. Л. Мізеса і Ф. Хайєка, головним чином, цікавили проблеми конкуренції та ціноутворення за ринкових умов, що постійно змінюються.
Неолібералізм виник майже одночасно з кейнсіанством 30-х роках як самостійна система поглядів на проблему державного регулювання економіки. Неоліберальна концепція в теоретичних розробках, і в економічній політиці ґрунтується на ідеї пріоритету умов для необмеженої вільної конкуренції не всупереч, а завдяки певному втручанню держави в економічні процеси. Якщо кейнсіанство з самого початку ґрунтувалося на активному державному втручанні в економіку, то неолібералізм - на відносно пасивному державному регулюванні. Неоліберали виступають за лібералізацію економіки, що ґрунтується на використанні принципів вільного ціноутворення провідній ролі приватної власності і недержавних господарських ринкових структур. Роль держави в економіці вони вбачають у функціях арбітра «економічної гри». Методологічні принципи і теоретична платформа неолібералізму формувались у рамках неокласичної економічної теорії. Однак, на відміну від представників традиційних ліберальних поглядів, сучасні прихильники лібералізму визнають неспроможність конкурентного ринкового механізму автоматично забезпечувати макроекономічну рівновагу і необхідність державного втручання в цей процес. Виступаючи проти прямого державного регулювання виробничо-комерційної діяльності фірм і планового ціноутворення, неоліберали вважають, що саме держава повинна забезпечити необхідні правові та економічні умови для ринкової конкуренції і свободи ціноутворення. При цьому особливу роль вони відводять стабілізації державою грошово-кредитної системи, розробленню і реалізації нею податкової, інвестиційної, зовнішньоекономічної та антимонопольної політики.
Серцевиною німецького неолібералізму стала теорія «соціального ринкового господарства», основу якої розробив В. Ойкен, а деталізували його однодумці — В. Рьопке, Л. Ерхард, О. Рюстов, А. Мюллер-Армак.
3. Еволюція кейнсіанської економічної теорії. Неокейнсіанство. Посткейнсіанство
Кейнсіанська теорія отримала розповсюдження в різних країнах. Після Другої світової війни почали відігравати важливу роль американські економісти. Найбільш розгорнутий виклад американського варіанта кейнсіанства здійснили професори Гарвардського університету Елвін Хансен (1887-1976), Сеймур Харріс (1897-1974). Їх розробки одержали назву неокейнсіанство. Головною проблемою було забезпечення збалансованості ринкового господарства, досягнення його економічної рівноваги. Тому американці розробили американську інвестиційну теорію циклу. На їх думку, першочерговим є зниження розмірів реальних інвестицій. В якості реального фактора була прийнята динаміка інвестицій. Інвестиційна теорія є однією з найбільш розповсюджених теорій циклу, що увібрала в себе основні положення теорії Кейнса. Але вона була доповнена деякими новими елементами, головним із них є механізм акселератора-Значне місце в макроекономічній моделі Кейнса посідає механізм мультиплікатора, який являє собою відношення приросту доходу до приросту інвестицій.
Він виконує роль множника, що автоматично забезпечує зростання доходу внаслідок кожного нового приросту інвестицій. Мультиплікаторний процес Кейнс зображував у вигляді ланцюгової реакції, в якій кожні нові інвестиції викликають кратне збільшення доходу і зайнятості.
Акселератор - це відношення приросту інвестицій до приросту доходу, тобто числовий множник, на який кожний приріст доходу збільшує інвестиції. Інвестиційна теорія поєднала механізми мультиплікатора і акселератора. Мультиплікатор, на думку неокейнсіанців, забезпечує зростання доходу. Акселератор, прискорюючи цей процес, доповнює його тим, що кожний приріст доходу веде до наступного збільшення капіталовкладень. Виконуючи зворотний зв'язок, акселератор повинен прискорювати регулювання економіки, роблячи його безперервним. Інвестиційна теорія стала основою розроблення неокейнсіанських антициклічних програм, які концентрували увагу на динаміці інвестицій, їх регулюванні з боку держави. Так, Хансен запропонував два методи регулювання економіки – стабілізацію обсягів інвестицій, а отже, компенсацію коливання приватних інвестицій засобами податкової і грошової політики.
Основний наголос робився на державні витрати - збільшення державних інвестицій за допомогою бюджетного і кредитного механізмів. Для покриття державних витрат рекомендувалося збільшити податки, державні позики, здійснювати помірну інфляцію; стимулювання приватних інвестицій пропонувалося здійснювати за допомогою державних замовлень і закупівель, надання субсидій та кредитів, податкових пільг. Американські неокейнсіанці вважали державний бюджет головним механізмом регулювання економіки. Вони називали його «вбудованим стабілізатором», покликаним автоматично реагувати на циклічні коливання і пом'якшувати їх.
Посткейнсіанство - це ліве, радикальне, реформістське крило кейнсіанства. Воно сформувалося в післявоєнний період. Основними представниками є англійські економісти: Дж.Робінсон (1903-1983), Н.Калдор, П.Сраффа та американські економісти: С.Вайнтрауб, А.Ейхнерх. Центральне місце в посткейнсіанських теоріях займає проблема росту і розподілу.
Посткейнсіанці рекомендували проводити таку політику, яка сприяла б перерозподілу національного доходу з урахуванням інтересів трудящих, широких верств населення. Посткейнсіанство намагалося встановити зв'язок між розподілом національного доходу і темпами його росту. Його представники виступають з антимонополістичних позицій, намагаються розробити рекомендації щодо реформування капіталістичної системи, ліквідації її основних недоліків із метою зробити її більш відповідною інтересам широких верств населення.
4. Розвиток економічного неоконсерватизму
У середині 70-х рр. стало очевидним, що інфляція не є альтернативою безробіттю, а лише посилює його негативні наслідки, перетворює його на характерну та постійну ознаку. Політика більшості розвинених країн на цей час будувалася за принципом боротьби то з інфляцією, то з безробіттям за допомоги заморожування цін, нарощування бюджетного дефіциту та державного боргу, скорочення кредитів, збільшення податків.
Неокласицизм у США існує в формі сучасного монетаризму - відносно самостійної течії економічної думки, в основі якої знаходиться уявлення про грошову масу як визначальний фактор господарської кон'юнктури, рівня цін, обсягу національного доходу, зайнятості і макроекономічної рівноваги в цілому.
Основоположником і інтелектуальним лідером сучасного монетаризму став видатний американський економіст, професор Чиказького університету, Нобелівський лауреат 1976 року Мілтон Фрідмен (1912—2006).
Основні монетарні ідеї М. Фрідмен виклав у фундаментальній праці «Монетарна історія США. 1867-1960» (1962), яку він написав разом зі своїм однодумцем - Анною Шварц.
Монетаризм як система економічних поглядів став альтернативою кейнсіанській концепції у зв'язку з неспроможністю останньої розв'язати проблеми економічного розвитку США 50-60-х роках. Економічні ідеї сучасного монетаризму з його грошовими факторами стабілізації ринкової економіки прямо протилежні кейнсіанству з його негрошовими чинниками, зокрема інвестиціями. Альтернативність монетаризму і кейнсіанства проявляється насамперед у питанні досягнення економічної рівноваги і ролі держави в її забезпеченні.
Загальновизнаним автором ідеї «раціональних очікувань», відповідно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збігаються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моделі, уважають Дж. Мута, який сформулював у 1965 р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї повернувся і використав її Р. Лукас.
Роберт Лукас (1937), лауреат Нобелівської премії 1995 р., професор Чиказького університету, став фундатором політ-економічної школи, яка поставила в 70-х рр. під сумнів справедливість багатьох положень як кейнсіанської, так і монетаристської доктрин. Цей напрямок відомий під назвою «нової класичної школи економіко». Він заперечував будь-які форми державного втручання в економіку і базувався на суб'єктивістському підході до аналізу економічних явищ.
Економіка пропозиції. За докладнішого аналізу економіки, коли до уваги беруться суб'єктивні та об'єктивні чинники, науковці дійшли висновку, що політика стимулювання попиту менш ефективна, ніж можна було б сподіватися. Вона прискорює темпи інфляції, забезпечуючи лише короткочасний позитивний вплив на виробництво та зайнятість.