Аграрные реформы в 19 веке

План

Вступ……………………………………………………………………………………………………………3

1. Аграрні реформи на українських землях під владою Російської імперії………………………………………………………………………………………………………………….5

2. Аграрна реформа 1848 р. в Австрійській  імперії і Західній Україні……12

Висновок………………………………………………………………………………………………..….14

Список літератури……………………………………………………………………………………..15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У кінці XVIII ст. українські землі були вкотре поділені і опинилися під  владою Російської та Австрійської імперій, у складі яких вони перебували впродовж XIX - на початку XX ст. Становище українських  земель на поч. XIX ст. було важким. І російські, і австрійські володарі розглядали Україну як колоніальний сировинний придаток до промислове розвинутих центральних  районів своєї імперії. Промисловість  на окраїнах розвивалася вкрай повільно. Панщина, кріпосне право та інші форми  експлуатації селянства гальмували розвиток промисловості, сільського господарства та внутрішнього ринку.

 У цей же час в країнах  Західної Європи відбувається  промислова революція, яка не  могла не позначитися на ході  економічного розвитку країн  Центральної та Східної Європи, в т. ч. й України. На землях  Лівобережної та Слобідської  України успішно розвивається  землеробство, основою якого були  дрібні та середні поміщицькі  господарства. На Правобережжі високу  ефективність господарювання демонструють  великі магнатські маєтки, які  спеціалізувалися на вирощуванні  зернових, буряків. Найуспішніше  розвиваються господарства Степової  України, де більшість землі  перебувала в руках українських  селян, а також колоністів-німців, сербів, болгар, євреїв, вірменів, греків  та ін. У цьому регіоні успішно  розвивалося також поміщицьке  тваринництво, особливо конярство,  вівчарство. З українських земель  розпочався вивіз худоби та  інших продуктів сільського господарства.

 Величезні прибутки поміщикам,  особливо Правобережної України,  давало ґуральництво та цукроваріння, які були на той час дуже  «модним» промислом. Важливе місце  у промисловості України займало  сукно виробництво, другорядне - залізоробна, скляна, паперова, кам'яновугільна та деякі інші галузі, Характерною рисою господарства першої половини XIX ст. була його раціоналізація, що свідчило про народження нової епохи - епохи індустріалізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Аграрні реформи на українських  землях під владою Російської  Імперії.

У другій половині ХІХ ст. в Російській імперії відбулася заміна феодальної соціально-економічної формації капіталістичною. Становлення і розвиток капіталістичного укладу відбувалися в умовах скасування царизмом

кріпосницького  права. В Україні цей процес розвивався за загальними для всієї Росії закономірностями, але водночас у ньому проявлялися особливості, зумовлені історичними умовами та політикою, що проводив царизм стосовно України.

В Україні, як і в центральних  районах Росії, утвердження нового капіталістичного соціально-економічного устрою означало активний розвиток усієї промисловості, сільського господарства, торгівлі. В 60—70-х роках ХІХ ст. царський уряд Росії провів державні реформи з метою пристосувати самодержавний лад Російської імперії до потреб капіталістичного розвитку. Реформи торкнулися різних напрямків суспільно-політичного життя. У різні роки були проведені:

• селянська реформа 1861 року;
• земська реформа 1864 року;
• міська реформа 1870 року;
• фінансова реформа 1864 року;
• судова реформа 1864 року;
• шкільна реформа 1860—1964 років;
• військова реформа 1864—1874 років;
• поліцейська реформа та інші.

 

Основне місце серед них займала  селянська реформа, яка скасувала кріпосне право в Російській імперії.

Селянська реформа 1861 року. Зміни в правовому  положенні селян.

У першій половині XIX ст. сформувались соціально-політичні передумови для буржуазних реформ у Росії. Кріпосне право стримувало розвиток ринку і селянського підприємництва. Кримська війна стимулювала швидкий розвиток промисловості, поразка у війні показала неефективність соціальної і економічної системи в Росії. За період з 1856 до 1860 р. в Росії виникає така кількість акціонерних компаній, яка перевищує їх чисельність за попередні двадцять років. Кризова ситуація проявилась у збільшенні кількості селянських повстань і революційного руху.

У лютому 1855 р. на престол вступив  Олександр її, який у березні 1856 р. виступив з промовою перед верхівкою дворянства в Москві. Говорячи про звільнення селян, він сказав: "набагато краще, щоб це відбулося зверху, ніж знизу". Після цього з'явилася велика кількість проектів і пропозицій про відміну кріпосного права.

19 лютого 1861 р. імператор затвердив ряд законодавчих актів щодо конкретних положень селянської реформи. Були прийняті центральне й місцеве положення, у яких регламентувався порядок і умови звільнення селян і передачі їм земельних наділів, їх головними ідеями були: селяни отримують особисту свободу, до завершення викупної угоди з поміщиком земля переходила в їх користування. Наділення землею здійснювалось за,

добровільною  домовленістю поміщика і селянина: перший не міг давати

земельний наділ менше нижчої норми, встановленої місцевим положенням, другий не міг вимагати наділу більше, максимальної норми, передбаченої в  тому ж положенні. Уся земля в 34 губерніях поділялась на три категорії:

нечорноземна; чорноземна і степова. Кожна група  поділялась на декілька

місцевостей із урахуванням якості грунту, чисельності  населення, рівня

торговельно-промислового і транспортного розвитку. Для  кожної місцевості

встановлювались свої норми (вища .і нижча) земельних  наділів.

Передбачалось безвикупне виділення  “подарункових наділів” розміри яких могли бути менші мінімальних, встановлених у положенні. Подушний наділ складався з садиби і орної землі, пасовищ і пустирів. Землею наділялись тільки особи чоловічої статі. Власність на землю зберігалась за поміщиком аж до здійснення викупної угоди, селяни на цей період мали право тільки користуватися наділом, залишаючись "тимчасово зобов'язаними". Викупний договір між поміщиком і селянською общиною затверджувався мировим посередником. Садибу можна було викупити в будь-який час, польовий наділ зі згоди поміщика і всієїобщини. Після затвердження договору всі відносини сторін (поміщик - селянин) припинялись, і селяни ставали власниками.

Суб'єктом власності в більшості  регіонів ставала община,  у деяких районах - селянський двір. В останньому випадку селяни одержували право спадкового розпорядження землею.  Селяни одержували право займатися торгівлею, засновувати підприємства, вступати в гільдії, звертатися в суд на рівних підставах з представниками інших станів, вступати на службу. Селяни платили викуп за садибну і польову землю. При цьому 25 % викупної суми вони платили готівкою при здійсненні викупної угоди, решту суми поміщики одержували із скарбниці (грошима і цінними паперами), її селяни

повинні були разом з процентами виплачувати на протязі 49 років. Поліцейський і фіскальний апарат уряду повинен був забезпечити своєчасність цих виплат. Для кредитування реформи були створені Селянський і Дворянський банки.

У період "тимчасової зобов'язаності" селяни залишались відокремленими в правовому відношенні станом. Селянська община зв'язувала своїх членів круговою порукою: вийти з общини можна було, тільки виплативши половину боргу, що залишався,  і при гарантії, що другу половину виплатить община. Можна було піти з общини знайшовши собі заміну. Община могла прийняти, рішення про обов'язковий викуп землі. Збори общини вирішували сімейні розподіли землі. Волосні збори вирішували кваліфікованою більшістю питання про заміну общинного землекористування індивідуальним, розподіл землі на постійні спадкові частини, про переділ, вилучення із общини її членів.

Староста був фактичним помічником поміщика, (в період тимчасового зобов'язаного існування), міг накладати на винних штрафи або піддавати їх арешту. Волосний суд вибирався на один .рік і вирішував незначні майнові спори, а також незначні проступки.

Негативними наслідками реформи стало  наступне, наділи, селян зменшились порівняно з дореформеними, а платежі, (порівнюючи зі старим оброком) виросли, община фактично втратила свої права на користування лісами, луками, і водоймами, селяни залишались

Особливості здійснення селянської реформи в Україні

Передумови скасування кріпосного права в Росії і Україні  визрівали

впродовж  тривалого часу. Його ліквідації вимагали перш за все аграрні

відносини, які свідчили про кризу панщинної  системи господарювання. У

першій  половині XIX ст. посилюються занепад поміщицьких господарств.

Праця селян-кріпаків ставала малопродуктивною. Хліборобство велося

традиційними  методами, екстенсивним шляхом. Разом  з тим промислова

революція та початок індустріалізації в країнах Західної Європи та  в

Росії  вимагали     збільшення  виробництва сільськогосподарської

продукції, зерна насамперед. Кріпосництво було основним гальмом у

розвитку  сільського господарства, промисловості. Це добре розуміли

панівні кола Росії.

Проти кріпосного права виступили селяни -  найважливіша і найчисельніша суспільно-політична сила імперії. Упродовж чотирьох років (1848-1851) у Київській, Подільській і Волинській губерніях селянські бунти ставали все частішими. Під час заворушень вбито 24 поміщики і 7 управителів панських маєтків.

В Україні кріпацтво було важчим, ніж в інших регіонах Російської

імперії, бо 95% панів-землевласників були чужинцями, які ставилися до

українців з презирством, а то й ненавистю. Масові селянські рухи

1855-1856 рр. справили великий вплив на  панівну верству і значною  мірою

визначили політику царського уряду щодо кріпосного права. Не випадково

цар Олександр II саме у 1856 р. вперше офіційно заявив про  необхідність

його  ліквідації.

Проти кріпосного права виступила  ліберальне настрої?на інтелігенція, яка вважала його анахронізмом, антигуманним явищем. Промисловці та

фабриканти  також були проти кріпосництва, яке  перешкоджало вільному

розвитку  торгівлі і промисловості. Твори  Т.Шевченка, Марка Вовчка були

суцільним звинуваченням проти кріпацької неволі.

У 1857 р. почали створюватися особливі губернаторські комітети для

розроблення програми селянської реформи. У наступному році цар створив

Головний  комітет, при якому діяла Редакційна комісія, що займалася

зведенням усіх пропонованих проектів. У комісію  входили і брали активну

участь у її роботі українські поміщик з Чернігівщини Василь Тарновський. Проект аграрної реформи прийнято Державною радою Росії. На його підставі Редакційна комісія підготувала Положення, яке цар Олександр II підписав 19 лютого 1861 р. Водночас був проголошений офіційний Маніфест про скасування кріпацтва. Ці документи були обнародувані в Петербурзі і Москві 5 березня, а в містах і селах України з 9 березня до 2 квітня.

Реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння. Майже повсюди зменшилися селянські земельні наділи, якими селяни користувалися до реформи. Виділення землі та її межування реформа віддавала на розсуд місцевих поміщиків. Як правило, селянам віддавали землю гіршої якості, а іноді й взагалі непридатну для хліборобства. Крім того, селянський наділ роздрібнювався на кілька ділянок у різних місцях. Селяни були фактично позбавлені пасовищ, луків, лісів та інших угідь.

Внаслідок реформи 1861 р. селянство  України втратило понад 15% загальної площі земель, які раніше перебували у їхньому користуванні. 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менше 5 десятин, тобто менше норми середнього прожиткового мінімуму. Земельні наділи селяни повинні були протягом 49 років викупити у поміщиків згідно з встановленими реформою цінами, які значно перевищували тодішні ринкові ціни на землю. Так, в Україні до 1906 р., коли викупні платежі припинилися, поміщики одержали за землю, передану селянам, 382 млн. крб., в той час, як її ринкова вартість становила 138 млн. крб. Таким чином, селяни фактично викуповували не тільки землю, але й свою волю.