Афінські морські союзи

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка 
 

Кафедра всесвітньої історії 
 
 
 

Реферат на тему: 

Афінські  морські союзи 
 
 
 
 
 
 
 

Губенка Романа  Олександровича

студента  3 курсу, 32 групи

факультету  історії та права 

Науковий  керівник:

кандидат  історичних наук,

доцент  Пономаренко Л.В.  
 
 
 
 
 

• Кіровоград-2011
 


Зміст  
 
 


      Вступ…………………………………………………………...…………с. 3 


      Розділ І.Перший Афінський морський союз ….........………………..…с.6 


      РозділІІ. Другий Афінський морський союз .........................................с.15 
 


      Висновки  ……………………………………………………………….с. 18

      Джерела та література ………....……………………………………с. 20 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


      

      

      Вступ

      Темою  реферату  є  “ Афінські морські союзи ”.

     Актуальність теми визначається необхідністю розуміння сучасниками процесів, що проходили в Греції у V -IV ст. до н.е. Розгляд цього питання є надзвичайно важливим з точки зору організації військово-політичних союзів, їх діяльності та наслідків існування. Узагальнення свідчень з данної проблематики допоможе сучасній людині зробити певні систематизовані висновки щодо діяльності  морських союзів під гегемонією Афін.

     Предметом є висвітлення політичної та суспільно - економічної історії Афінських морських союзів в системі загальногрецьких відносин в V -IV ст. до н.е.

     Об’єктом  є Афінські морські союзи, зокрема Перший та Другий, процесів їх становлення, розвитку та занепаду.

     Метою нашого реферату є з’ясувати кінцеву мету діяльності союзів, розкрити процес їх існування.

Завданнями  реферату є:

• визначення передумов створення союзів;
• визначення політичних та економічних чинників всередині союзів;
• описати напрямки зовнішньої експансії Афінської держави середини V -IV ст. до н.е.;
• узагальнити та порівнити Перший та Другий морські союзи,виокремити спільні та протилежні риси.

      Щоб розкрити внутрішню сторону створення  і фунціонування Афінських морських союзів, нами було опрацьовано працю  давньогрецького історика, письменника  та філософа Плутарха “Порівняльний  життєпис”, а саме главу “Перікл”. Історичні події є для Плутарха лише матеріалом для відтворення образів великих людей минулого як об'єктів наслідування. Для сучасного історика його «біографії» цінні передовсім як багаті збірки матеріалів з історіографічної літератури, що не дійшла до нас. До його праці варто відноситися критично. Але не зважаючи на певну необ'єктивність у викладені подій, праця є корисною для визначення процесів,, які існували в Греції V ст. до н.е. Важливий внесок у дослідження проблеми боротьби Афінського морського союзу з Пелопонеським внесли праці Фукідіда, що  складаються з 8 книг. В них викладаються події Пелопоннеської війни з 431 по 411 р. до н. е. (твір залишилося незакінченим). Однак Фукідід не обмежується ретельної і докладною характеристикою воєнних дій. Він дає також опис внутрішнього життя воюючих сторін, в тому числі взаємин різних груп населення та їх зіткнень, змін в політичному ладі. Багату інформацію про внутрішнє і зовнішнє становище Афін під час Пелопонеської війни і на початку IV ст. до н. е.. дають численні комедії (збережено 11 комедій), Арістофана (445- 385 рр. до н. е.). Малюючи в комічному плані афінську життя, Арістофан зачіпає питання війни і миру, благополуччя багатих і злидні бідняків, казнокрадство посадових осіб, бездарних полководців, важке становище союзників. Дані Арістофана показують афінську життя як би зі зворотного боку і служать хорошим доповненням до відомостей Фукідіда про грецькому суспільстві під час Пелопоннеської війни. В «Історичній бібліотеці» Діодора Сицилійського (I ст. до н.е.), що складається з 40 книг, повністю збереглися книги I-V, XVIII-XX, в яких детально описано історію Греції від класичного періоду до еліністичного, у перших книгах розглядається положення  Афінської  держави у відносинах з іншими державними утвореннями Греції.

      У російській історіографії дореволюційного  періоду питання діяльності Афінської  демократії та морських союзів досліджувалося не достатньо. Більшу увагу приділяла  радянська історіографія. До праць  цього періоду слід ставитися  критично, відкидаючі ідеологічні нашарування.  Фундаментальними для вивчення історії Греції цього періоду є праця  В.Сергеева “Історія Стародавньої Греції” та  “История Европы”  в 10 томах, а саме том перший - “Древняя Европа”.  Перша — є грунтовним дослідженням історії Греції від архаїчного періоду до занепаду, зокрема детально описані події V – IV століття.

      Сучасна історіографія представлена різною кількістю наукових та науково- публіцистичних праць, серед яких необхідно виділити працю російських вчених “История Древней Греции” під редакцією В. Кузищина. У главах  25 та 28 детально описано діяльність Першого та Другого морських союзів, її існування в системі  давньогрецьких військово-політичних об'єднань.

      

      Структура реферату:

      Реферат  складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку викорастанних джерел і літератури.

      В першому розділі  “ Перший Афінський морський союз ”  розглядаюсьтся історичні передумови, процес створення,розвитку та занепаду Афінського союзу. Також висвітлюється питання перетворення з суто військового утворення на  якісно новий рівень - союзу на чолі з Афінами, який  мав власну фінансову,  судову та військову систему уніфіновану для всих полісів, що входили до союзу. По суті перетворившись на Афінську державу.

      В другому розділі “Другий Афінський морський союз” розглядається причини відновлення союзу як такого, його нові форми організації. У розділі проводиться паралельміж Першим та Другим союзом, виокремлюються відмінні риси. Також встановлюється закономірність розпаду та знищення союзу як такого.

      У висновках підсумовується проведена робота розгляду данної проблеми, узагальнюються  тези стосовно ролі такого політичного союзу як Афінський морський союз в історії Давньої Греції. Встановлюються причини та наслідки існування двох Афінських союзів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


      

      

      Розділ  І.  Перший Афінський  морський союз

      Питання виникнення та функціонування будь-яких військово-політичних утвореннь є  важливим  для розуміння політичної та соціальної історії людства.  Хрестоматійними є військові  союзи давніх греків, зокрема ті, що були організовані містами Афіни та Спарта. Це міста — одвічні суперники за гегемонію в Давній Греції, міста — антиподи. Наростаючі амбіції  двох міст-держав  за панування в усій Елладі як на суші, так і на морі, спричиними появу різних за формою союзів — Афінського морського союзу та Пелопонеського союзу.[2.3;163-164]

      Одним з найбільших військово-політичних об'єднань грецьких полісів був Афінський  Морський союз.  На чолі його стояли Афіни. Створений був Афінський морський союз ще під час греко-перських воїн, коли необхідна була сила для звільнення захоплених персами міст Малої Азії та островів Егейського  моря.  Але вже під кінець греко-персидських війн Афінський морський союз переріс рамки війського союзу. Він перетворився в особливе політичне  об'єдняння грецького світу з більши широким колом задач, власною соціально- економічною та зовнішньо-політичною програмою. Саме перетворення союзу з виключно війського формування у політичне багато в чому вирішило подальшу долю союзу, а саме як “першої скрипки” в історії  Греції V століття до н.е.[2.5; 245]

      В історичній літературі прийнято виділяти два періоди існування   Афінського морського союзу: 

• перший період або період Делоської симмахії (478-454 рр.. до н.е.);
• другий період — політичного панування Афін в союзі.  [1.5;347]

      Перший  період характерний тим, що  перед  полісами - членами союзу стояла насамперед завдання визволення захоплених персами міст в позначеному у вищенаведених рядках регіоні. Через  непорозуміння та внутрішні негаразди попередньго союзу греків на чолі з Спартою, Афінами та Коринфом , а в першу чергу перших двох,  виникло нагальне питання створення нового військово  об'єдняння, яке було б здатно витіснити персів з району Егейського моря.  Грецькі міста на чолі з Афінами послали своїх представників на острів Делос і уклали новий союз, який отримав назву Делоського  військового союзу або симмахії Делосу.

      Делоська  симмахія стала більш міцним об'єднанням грецьких міст тому, що майже всі союзники поділяли головні цілі зовнішньої політики, були зацікавлені у швидкому економічному розвитку, багато з них мали однотипний демократичний устрій. Міцність Делоського союзу пояснюється також його продуманою організацією. Союзники мали спільну скарбницю та об'єднані збройні сили: сухопутне військо і флот. Основні справи союзу вирішував рада з представників усіх входили в нього полісів.

      Другий  період характерний посиленням ролі Афін у союзі. Афіни були найбагатшим  і великим полісом в Греції, вони взяли на себе основний тягар війни з персами, її політичні діячі мали великий авторитет у всій Греції. Не дивно, що союзники дуже скоро передоручили саме афінянам всі справи, скарбницю і збройні сили. Замість того щоб поставляти в союзну армію належну кількість кораблів і гоплітів, союзники воліли вносити відповідну грошову суму, дозволяючи афінянам витрачати її на утримання додаткових контингентів афінських гоплітів і флотських екіпажів. [1.2;102]

      Характерною рисою союзу було те, що він постійно поповнювався  новими членами, завдяки чому і перетворився  до 30-х років V століття в союз, який налічував 300 постійних членів (найбільше об'єднання в історії Греції). До складу Афінського союзу увійшла велика частина грецьких полісів, розташованих по узбережжю Егейського моря. При цьому варто зазначити, що членами афінської симмахії були (в переважній більшості) міста розвинені, що володіли інтенсивної економікою, процвітаючим ремеслом і активною торгівлею. Крім того, зрозуміло, всім містам - учасникам союзу був притаманний  демократичний устрій.

      

       Афінський морський союз на відміну від Пелопонеського мав більш складну організацію. Перш за все була створена єдина  фінансова система, яка передбачала  наявність спільної союзної скарбниці, поповнюваною за рахунок щорічних внесків (форос). Форос встановлювався для кожного союзного поліса залежно від його господарських можливостей. Багаті і великі поліси платили більші суми, ніж дрібні центри з обмеженим доходом. Якщо з яких-небудь причин доходи того чи іншого союзника зростали, то збільшувалася і сума внеску. [2.6;367]

       У цілому загальна сума фороса з усіх союзників коливалася від до 460 600 талантів срібла на рік, тобто  щорічно  в союзну казну надходило від 12 до 15 тонн валютного металу.  За масштабами Греції в V ст . до н. е. це були значні ресурси, на які можна було утримувати протягом півроку військо в 5000 гоплітів  і флот у 200 трієр з 40-тисячним екіпажем.[2.3;173]

       Величина  фороса кожні 4 роки переглядалася. Уточнена сума затверджувалася в Афінах. Союзна скарбниця зберігалася в храмі богині Афіни (в Парфеноні) на Акрополі. Для збору фороса вся територія союзу була розбита на п'ять податкових округів: фракійський, що об'єднує союзників від острова Евбеї та по північному узбережжі Егейського моря; геллеспонтійський округ, що включав в себе  міста, розташовані в протоках і на узбережжі Мармурового моря; в острівній округ увійшли острови Егейського моря; іонійський охоплював більшу частину міст Малої Азії; карійський округ включав поліси південно-західній частині Малої Азії. У кожному окрузі за правильним і регулярним надходженням фороса стежили особливі наглядачі - єпископи і двоє його помічників - спеціальних уповноважених. Якщо союзники не вносили форос до зазначеного терміну, то на них накладалися штрафи. У перший період існування союзу зібрані кошти йшли на утримання союзного флоту і союзного ополчення. Збори на острові Делос вважалися розпорядчими для використання коштів  загальної скарбниці. Однак після перенесення союзної казни з острова Делос у Афіни в 454 р. до н. е. єдиним розпорядником зібраних коштів стала афінська геліея, і вони вже витрачалися на утримання не союзного, а афінського флоту і гоплітів. Афіни стали широко використовувати союзні кошти на свої власні потреби, наприклад на велике будівництво в місті, тобто стали розпоряджатися ними на власний розсуд, не рахуючись з думкою союзників, що не могло не викликати їх невдоволення.

       

       Більше  того, коли знадобилися додаткові  кошти на ведення військових дій, 427 р. до н. е. Афіни самовільно збільшили суму фороса більш ніж удвічі, довівши його до 1300 талантів.Фінансова організація союзу була спрямована на активну експлуатацію союзників з боку Афін як гегемона всього військово-політичного об'єднання.

       Важливою  особливістю організаційної структури Афінського морського союзу була спроба створення  економічної єдності всередині союзу. Створення такого економічного об'єднання диктувалося потребами господарського розвитку Греції в V ст. до н. е. Для Греції цього часу характерний економічний підйом, розвиток ремісничого виробництва, торгівельних зв'язків, грошового обігу. До складу афінського союзу увійшли переважно міста з товарною економікою, зацікавлені в налагодженні господарських зв'язків, обміні ремісничими виробами, сільськогосподарською продукцією і сировиною. Велике військово-політичне об'єднання майже всього узбережжя Егейського моря в рамках Афінського морського союзу створювало для цього сприятливі можливості, і Афіни всіляко заохочували цей процес. Щоб полегшити економічні зв'язки, була проведена уніфікація мір, ваги, монетної системи, в основу всіх розрахунків були покладені афінські стандарти, афінський порт Пірей став перевалочним пунктом товарних потоків всій Еллади, місцем схрещення найважливіших торгівельних шляхів. Через Пірей товари розподілялися по всім союзним містам. "Справді,- йшлося про Афінах в одному трактаті в V ст. до н. е.,— якщо яке-небудь місто багате корабельним лісом, куди він буде збувати його, якщо не доб'ється згоди тих, хто панує на морі? Якщо яке-небудь місто багате залізом, міддю або льоном, куди воно буде це збувати, якщо не заручиться згодою того, хто панує над морем? Адже з цього і створюються у мене кораблі: від одного виходить ліс, від іншого - залізо, від третього - мідь, від четвертого - льон, від п'ятого - віск ... І ось я без праці зі свого боку отримую всі ці ресурси землі по морю, а тим часом жодне інше місто не має у себе двох таких продуктів разом ". [2.4;214]

       Пірей, до 40-х років в V ст. до н. е. невеликий порт, перетворюється на найбільший в Греції центр морської торгівлі, його гавані розширюються, будуються нові складські приміщення, доки, верфі.

       

       Афіни проводили цілеспрямовану політику активної підтримки демократичних  порядків в союзних полісах. Ця підтримка  виявлялася в різних формах: створювалися сприятливі умови для економічного процвітання торгово-ремісничих кіл і середніх прошарків громадян, які починають відігравати провідну роль у політичному житті своїх полісів, посилюється значення демократичних установ і перш за все Народних зборів.

         У разі необхідності, коли була потрібна не лише політична підтримка демократичних кіл, афіняни приходили їм на допомогу, висилаючи свій флот і загони гоплітів. Прикладом такого військового втручання у внутрішні справи союзників є події на острові Самое в  440 р. до н. е. Поряд з двома іншими островами, Лесбос і Хіос, Самое не платив форос в союзну казну, а повинен був постачати в разі необхідності кораблі і гоплітів. Маючи власний флот, міг виставляти сильне ополчення, афіняни не втручалися в його внутрішні справи. Показником щодо вільного положення Самоса в Афінському морському союзі було олігархічне управління на острові, настільки контрастує з демократичними порядками як в самих Афінах, так і в більшості союзних міст. Афіни досить тривалий час мирилися з цим, проте, як тільки настав сприятливий момент, керівник афінської демократії Перікл втрутився у внутрішні справи Самоса, насильно повалив олігархію і встановив демократичне правління. Втручання афінян викликало повстання жителів острова.іПридушення повстання зайнявся сам Перікл. Воно тривало цілих 9 місяців. Повстання було придушене, стіни самоських міст зрівняні, флот знищений, жителі повинні були виплатити велику контрибуцію, володіння олігархів були конфісковані, а самі вони або знищені, або відправлені у вигнання, на острові було введено демократичне управління. Знищення олігархії та підтримка демократичних кіл на Самосі мали великий вплив і на інші союзні міста, стимулюючи розвиток в них демократичних порядків і придушуючи підступи місцевих олігархів.[2.4;114]

       Енергійна політика Афін, спрямована на зміцнення  демократичних порядків і по них  соціальних верств, переслідувала мету свідомої уніфікації державного управління в численних полісах, що входять  до складу Афінського морського союзу, а в кінцевому підсумку - деякої його централізації.

       

       Цілям зміцнення міцності Афінського морського  союзу та вирішенню внутрішніх проблем  самих Афін служила політика виведення  так званих клерухів на землі афінських  союзників. Клерухами називали афінських громадян, як правило, з нижчих розрядів, яким надавали ділянки родючої землі на території союзних міст. Вони заводили там  господарство, перетворювалися на заможних землевласників. Як афінські громадяни, вони знаходилися в привілейованому становищі стосовно місцевого населення. Дякуючи власному   економічному піднесенню та привілейованому становищу афінській демократії, такі клерухії ставали міцною опорою афінської влади в союзному полісі, з іншого боку, на їх підтримку могли розраховувати місцеві демократичні кола. Виведення Клерухії і організація ними господарств за афінським зразком стали ще одним шляхом поширення афінського економічного впливу, господарських методів, прийнятих в Афінах. Афінські клерухий були поселені в багатьох союзних містах: на Евбее, Самосі, Наксосе, Андросі, Лесбосі, Лемносі, Імброс, на півострові Херсонес Фракийский та ін.[2.1;76]

       В Афінському морському союзі з  його інтенсивної економікою, напруженої соціально-політичної та культурним життям виникало велика кількість найрізноманітніших відносин, у процесі яких народжувалася потреба в їх судовому регулюванні. Самим природним було передати судові розгляди, що виникають у процесі таких відносин, в один орган, а саме в афінський суд присяжних - геліею. Численний склад афінської геліеї, наявність судових палат 10, демократичний характер судового розгляду забезпечували компетентне та кваліфіковане ведення справ, що підвищувало авторитет афінської демократії. З іншого боку, розгляд різних справ союзників дозволяло афінській владі регулювати відносини всередині союзних полісів, підтримуючи своїх прихильників, переслідуючи супротивників.

       В одному з політичних трактатів  V ст. до н. е., написаному олігархом і противником афінської демократії, на цей рахунок говорилося наступне: " На думку деяких, народ афінський робить помилку й у тому, що змушує союзників їздити для судових справ в Афіни. Але афіняни заперечують на це, говорячи, скільки в цьому є переваг для афінського народу: по-перше, з судових мит отримується  цілий рік платня; по - друге, сидячи вдома і не виїжджаючи на кораблях, Афіни розпоряджаються в союзних містах і при цьому людей з народу підтримують в судах, а противників знищують. Тим часом якби всі вели свої процеси у себе на батьківщині, то, будучи незадоволені афінянами, намагалися б знищити їх з власного середовища, які найбільш співчуваючих афінській демократії".[1.2;376]

       

       Зазначені особливості організаційної структури  привели до зміни положення Афін всередині Афінського морського  союзу. Афіни були не тільки гегемоном  і керівним полісом цього великого об'єднання. Вони стали розглядатися як свого роду столичне, головне місто, в яке з'їжджаються представники всіх союзників по різних справах економічного, судового, політичного, культурного характеру. Афіни розсилають своїх уповноважених для збору фороса, своїх клерухіїв на союзні землі, афінський флот гегемон  вод Егейського і Чорного морів. Найбільш показником ролі Афін як союзної столиці є будівництво чудових архітектурних ансамблів, таких, як Парфенон, комплекс Акрополя, в яких знайшли своє вираження стилі та ідеї багатьох художніх шкіл Еллади. Становлення Афін як столичного міста союзу разом з тим означало, що сам Афінський морський союз переріс рамки об'єднання окремих полісів і перетворився на Афінську державу, федеративне державне утворення нового типу, раніше в грецькому світі невідоме. У Афінській державі як новій формі федеративної об'єднання була зроблена спроба подолання полісной роздробленості та роз'єднаності. Найбільш глибокою основою таких об'єднавчих тенденцій був загальний підйом грецької економіки, розвиток товарно-грошових відносин.[1.1;136]

       Маючи величезними на ті часи силами і  засобами такого потужного об'єднання, Афіни стали проводити активну  зовнішню політику в грецькому світі, переслідуючи декілька цілей:

• подальшого розширення союзу шляхом включення до нього нових міст, в Егейському басейні;
• посилення політичного впливу Афін у Великій Греції, Південній Італії та Сицилії;
• проникнення в басейн Чорного моря;
• ізоляції Пелопоннесского союзу, зменшення його політичного впливу і перетворення Афін в гегемона більшості грецьких полісів.[2.3;180]

     Досягнення  цих цілей зустріло, природньо, сильну протидію Спарти та її найбільш могутнього союзника Коринфа.  440-430 рр. до н. е.. стали  часом гострого дипломатичного і  політичного протиборства двох найбільших об'єднань грецького світу в  V ст. до н. е.

Великим успіхом Афін було включення до складу союзу сусіднього острова Егіни. Незважаючи на протидію Спарти і Коринфа, афіняни висадилися на острові, розбили  егінян та захопили місто (458 р. до н. е.). Його стіни були зірвані, накладена велика контрибуція, встановлені афінські порядки. Егіна стала слухняним членом Афінського союзу, виплачувала щорічно до фороса 30 талантів (один з найвищих членських внесків в союзі). Афінам вдалося встановити дружні відносини з традиційним супротивником Спарти в Пелопоннесі - Аргосом і фессалийскими містами. Після цих успіхів влада Афін в басейні Егейського моря практично ніким не оскаржувалася.

     Афіняни стали розвивати активну діяльність з розповсюдження свого впливу в західному напрямку на шляхах у Велику Грецію і в Південну Італію та на острів Сицилія. Цей напрямок афінської зовнішньої політики здавалося афінським лідерам надзвичайно перспективним. Справа в тому, що Велика Греція була найбагатшою і густонаселеній областю з процвітаючими містами, які не поступалися за рівнем свого економічного і культурного розвитку найбільш знаменитим містах Балканської Греції. До того ж встановлення афінської гегемонії у Великій Греції перетворило б Афінську державу в політичне об'єднання практично всього грецького світу і призвело б до повної ізоляції Спарти. Разом з тим це завдало б смертельний удар по економіці Коринфа, могутність і саме існування якого найбільшою мірою залежало від його зв'язків з містами Великої Греції.[2.5;145]

     

     Також ще одним вектором афінської експанції  був регіон Причорномор'я.З  
40-х років в кінця V ст. до н. е.. афіняни приступають до реалізації програми щодо встановлення свого панування в Причорномор'ї.  В 437-435 рр. до н. е. добре оснащена ескадра і добірні загони гоплітів на чолі з Периклом були направлені в Понт. "Прибувши в Понт з великою ескадрою, блискуче спорядженої, - передає Плутарх,- Перікл зробив для еллінських міст все, що їм було потрібно, і поставився до них доброзичливо, а навколишнім варварським народам, їх царям і князям, він зробив велику допомогу, показавши безстрашність, сміливість афінян, які пливуть куди хочуть і все море тримають у своїй владі. Жителям Синопи Перикл залишив тринадцять кораблів під командою Ламаха і загін гоплітів для боротьби з тираном Тімесілеем.

Після вигнання останнього та його прихильників, він провів у Народних зборах постанову  про те, щоб в Синопу було надіслано  шістсот чоловік афінян, які виявили  на те згоду: вони повинні були жити разом з корінними громадянами Синопи, поділивши з ними будинки і землю, яку раніше займали тирани “.[1.4;64]

     Просування Афін у західному напрямку було смертельно небезпечно для Коринфа, вело до ізоляції Спарти і завдавало сильний удар по Пелопонеського союзу в цілому. Ні Спарта, ні Коринф не могли з цим миритися і робили різні заходи щодо супротиву афінській агресії. Жителі Пелопонесу шукали шляхи послаблення Афінської держави, підтримуючи олігархічні кола серед союзників, підігрівали невдоволення опозиційних елементів фінансовою експлуатацією афінян, спонукали до виходу з союзу. Спартанцям вдалося схилити до виходу з Афінського союзу дуже важливий в стратегічному відношенні поліс Мегари, що замикає проходи з Пелопонесу до Середньої Греції. Спроби Афін повернути Мегари до складу союзу не привели до успіху. Завдяки підступам Коринфа один з полісів — місто Потідея, 432 р. до н. е. вийшов із союзу і афіняни законно побоювалися, як би цьому прикладу не послідували іншц жителі північного узбережжя Егейського моря.

     Подальші дії Пелопонеського союзу та протидія їм Афін спричиними найбільшу війну в історії Греції — Пелопонеську (431—404 рр. до н.е.), що закінчилась поразкою Афін і розпадом Делоського союзу.

     Таким чином, ми повинні констатувати, що в V столітті до нашої ери сформувалося таке потужне військово-політичне об'єднання з елементами федеративного устрою, як Афінський морський союз. Його відмінними рисами були: існування єдиної фінансової системи, фіксованої системи членських внесків, введення єдиної міри рахунок і ваги (на основі афінської), домінування (причому беззастережне) демократичного способу правління.  
 
 


      Розділ  ІІ.  Другий Афінський  морський союзницький 


      Після поразки Афін у Пелопонеській  війні та подальшої гегемонії  в Греції Спарти, Афінський морський союз переживає глибоку кризу. Спарта грубо втручалася у внутрішні справи багатьох полісів Греції, безцеремонно стверджуючи свою гегемонію над ними. Але Спарта нічого не могла вдіяти з поступовим зміцненням найбільшого грецького поліса і свого найбільш сильного противника - Афін.

      Афіни отримали переваги  з ганебного  Анталкідового миру, оскільки перси, бажаючи створити певну противагу  Спарті, не заперечували проти відновлення  афінських оборонних укріплень  і морського флоту. Афінам повернули  острова Лемнос, Імброс, Скірос, місто Візантій, що займає важливе стратегічне положення. Він забезпечував Афінам свободу дій в протоках, через які до Афін йшло таке потрібне їм зерно з Північного Причорномор'я, особливо з Боспорського царства. Наприкінці 80-х років ІV ст. до н. е. афіняни встановили контакти з багатим островом Хіос. 378 р. до н. е. всі ці контакти були офіційно оформлені як договір про симмахію (союз) з всіма витікаючими звідси наслідками. На політичній карті Греції з'явилося нове об'єднання полісів - Другий Афінський морський союз (378—355 до н.е.). [2.3;200]

      Це  об'єднання полісів було направлено проти політичної гегемонії Спарти в грецькому світі, і разом  з тим воно полегшувало економічні зв'язки між містами. За своєю структурою і устроєм  Другий Афінської морської союз відрізнявся від Першого забезпеченням рівноправності і автономії союзників. Афіни брали на себе зобов'язання не втручатися у внутрішні справи союзників, поважати існуючий там державний лад, не мали права відбирати землі і селити на них афінських клерухів. Верховним органом Союзу вважалися збори всіх союзників — синедріон, який постійно засідав в Афінах. Це представницький орган, в якому кожне місто мало один голос. Союзний синедріон разом з афінськими Народними зборами  вирішував усі поточні справи Союзу. Замість колишнього ненависного фороса, який був обов'язковим внеском, союзники вносили добровільні внески за власним розрахунком.[2.3;203]

      

      

      Інакше  кажучи, Другий Афінський морський союз представляв собою федерацію  суверенних полісів, структура якої виключала диктат з боку головного поліса - Афін. Не дивно, що до перших громад, які в 378 р.до н. е. уклали союз, незабаром приєдналося кілька десятків інших полісів, розташованих на берегах і островах Егейського моря. Всього в Союз увійшло близько 70 полісів, це було найбільше в IV ст. до н. е. об'єднання, хоча, звичайно, не таке могутнє, як Афінська держава, що включала близько 200 полісів.

        Маючи засоби союзників та  їх підтримку, Афіни побудували флот в 100 трієр,  поповнили свою армію найманцями і стали значною силою в Балканській Греції. Спарта стала вживати заходів проти зростання могутності Афін. У 376 р. до н. е. була послана ескадра проти  афінського флоту, який відроджувався у Піреях, але в битві біля острова Наксоса афіняни наголову розбили ворога. Після цієї перемоги афінський флот не тільки став панувати в Егейському морі, але і, зосередившись навколо Пелопонеса, схилив до вступу в Афінський союз багато громад західного узбережжя Балканської Греції. Однак активне проведення завойовницької політики Другого Афінського морського союзу впиралося в слабку фінансову базу, труднощі комплектування флоту, цивільного ополчення, а оплата найманців обходилося дуже дорого. Ось чому  Спарта, і Афіни, не маєчи достатніх сил до продовження війни,  у 371 р.до н. е. уклали  угоду про мир, за яким Спарта офіційно визнавала Другий Афінський морський союз, зобов'язувалася вивести свої гарнізони з грецьких міст, надавши їм повну самостійність.[1.2;378]

      З 60-50-х років IV ст. до н. е. Другий Афінський морський союз набирає свого впливу у Греції. Не бачачи  перед собою серйозних суперників, Афіни вирішили повернутися до своєї великодержавної політики у Другому Афінському морському союзі. На територію низки союзників (Самоса, Сісти, Потідеї) були виведені кілька тисяч афінських бідняків, Афіни стали вимагати від своїх союзників збільшення внесків, цілий ряд судових позовів союзників був переданий афінським судам.

      Афіни зробили спробу активізувати свою зовнішню політику, відновили флот, довівши  його до 250 трієр,направили його в різні області Егейського моря.

      

      Вартість  флоту, екіпажів і посаджених гоплітів обходилася дорого, а фінансові можливості Афін були обмежені. У цих умовах окремі афінські стратеги стали допускати  зловживання, грабежі населення, що вело до невдоволення союзників. Неспокійно було і всередині Афін, в 60 в 40-х роках прокотилася хвиля політичних процесів, в результаті яких багато провідні політичні і військові діячі Афін були засуджені на смертну кару чи вигнання. Невдоволення союзників  Афінами  вилилося у повстання, яке отримало назву Союзницький війни (357-356 рр.. до н. е.). Такі впливові афінські союзники, як Хіос, Родос, Кос, Візантій, Калхедон та інші, об'єднали свої сили, створили потужний флот (100 до трієр) і виступили проти Афін. Військові дії велися головним чином у протоках, через які проходив життєво важливий для Афін торговий шлях у Причорномор'я. Близько двох років Афіни намагалися привести своїх бунтівних союзників до покори, але зазнали в кінцевому підсумку невдачу. Вони були змушені визнати авто номію більшості своїх союзників (355 р. до н. е.). Другий Афінський морський союз фактично припинив своє існування .Офіційно він був розпущений македонських царем Філіппом II після битви при Херонії (в 338р. до н. е.) [2.3;250]

      З розпадом Другого Афінського морського союзу було знищено останнє велике об'єднання грецьких полісів, в рамках якого можливо було відоме спокій і більш сприятливий розвиток господарства і культури.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


      

      

    Висновки

    Таким чином, розглянувши історію виникнення обох військово-політичних об'єднань, піддавши  аналізу структуру державного та соціально-економічного устрою спілокважливо  зазначита, шо саме тут, вже на цьому  етапі ми бачимо ті причини, які докорінно вплинуть на результат кровопролитної Пелопоннеської війни та на занепад Греції в цілому.

      Очевидно, що весь пристрій афінської симмахії був орієнтований на посилення військової, економічної та політичної могутності одного поліса - Афін.Фактично була створенна  єдина Афінська держава. Прогресивна ідея створення  військово- політичної організації на демократичних засадах та на основі рівності була зруйнована зазіханнями афінських стратегів. Це, зі зрозумілих причин, викликало невдоволення інших членів симмахії, що і призвело до розпаду Першого союзу. Активізувала цей процес сама політика міста Афіни, що у будь-який спосіб намагалася утримати та насадити власний лад на території інших полісів: це і підтримка демократичних влад(тобто повалення військовим шляхом олігархічних структур у полісах), і запровадження системи  клерухії (розселення громадян Афін по іншим полісам,з наданням земель), що дало реальну опору афінській владі на місцях; і запровадження єдиного суду в Афінах. Активна зовнішня політика симмахії надала можливостей для протидії її суперників, що вдало цим скористалися.

      Другий  Афінської морської союз відрізнявся  від Першого забезпеченням рівноправності і автономії союзників. Афіни  брали на себе зобов'язання не втручатися у внутрішні справи союзників, поважати існуючий там державний лад, не мали права відбирати землі і селити на них афінських клерухів. Верховним органом Союзу вважалися збори всіх союзників — синедріон, який постійно засідав в Афінах. Це представницький орган, в якому кожне місто мало один голос. Союзний синедріон разом з афінськими Народними зборами  вирішував усі поточні справи Союзу. Замість колишнього ненависного фороса, який був обов'язковим внеском, союзники вносили добровільні внески за власним розрахунком.

      

      Інакше  кажучи, Другий Афінський морський союз представляв собою федерацію суверенних полісів, структура якої виключала диктат з боку головного поліса - Афін. Але поступово, з часом, Афіни  почали нехтувати цими засадами, зловживаючи владою  та казною. В решті решт,  поліси ополчилися проти центру, що призвело до Союзницьких війн. Спроба відновити попередню велику Афінську державу не вдалася.  З розпадом Другого Афінського морського союзу було знищено останнє велике об'єднання грецьких полісів, в рамках якого можливо було відомий спокій і більш сприятливий розвиток господарства і культури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


Список використанної  джерел та літератури

Джерела:

   1.1 Аристофан. Избранные комедии  / Пер. А.Пиотровского.М., 1974.

   1.2 Второй Афинский морской союз (377 г. до н. э.), М., 1964.

   1.3 Діодор Сицилійський «Історична  бібліотека», під редакцією Строгецького  В.М. М, 1998.

   1.4 Плутарх. Порівняльні життєписи. К.:Дніпро, 1991.

   1.5 Фукидид. История. Перевод и примечания Г. А. Стратановского. М.,1978. 
 


   Література:

2.1 Всемирная история (в 24 тт.) // Т.4. Эллинистический период. с. 76. — Минск: Издательство «Литература», 1996.

2.2 История  Европы. Т.1.Древняя Европа. - М.;1988

2.3 История Древней Греции.// Под ред. В.И. Кузищина. М.: Высшая школа, 1996. ст. 160-220

2.4 Ковалевський М. О Історія Греції та Риму: Для школи й самонауки. — Катеринослав; Кам'янець; Ляйпціг : Українське вид-во в Катеринославі. Філія для Правобережної України, 1920. — 114с.

2.5  Сергеев В. Історія Стародавньої Греції. К., 1950.

2.6 Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. т.1-2/ За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.