Вугільна промисловість України. Основні проблеми та перспективи розвитку

 Починаючи із середини 90-х років, на світовому ринку  вугілля ціни мали чітко виражену  тенденцію зниження, унаслідок загального  здешевлення вартості енергоносіїв  і зниженням ролі вугілля в енергобалансах ведучих країн-споживачів.

 Вугільна промисловість  в усьому світі сама по собі  є збитковою і дотаційною сферою, для її стабільного існування  в неї необхідні грошові уливання  з боку держави. Таким чином,  зниження цін на вугілля ще  більш знизило рентабельність видобутку і виробництва вугілля, крім того, вугілля значно уступає природному газу і нафті по витратних і екологічних показниках його використання.

2. Травматизм на підприємствах 

 Як наслідок, у зв'язку  з недостатньою підтримкою вугільної промисловості з боку держав деяких країн, а отже і різкому зменшенні виділюваних засобів на охорону праці, збільшився ріст травматизму на підприємствах.

3. Екологічні проблеми.

 Однією із серйозних проблем також є шкода, яка завдається природі, при добуванні і переробці вугілля. По-перше, це вивільнення в атмосферу метану при розробці родовищ. По-друге, для одержання, наприклад, ящо коксується вугілля його необхідно нагрівати до визначеної температури. Як наслідок, в атмосферу викидається велика кількість вуглекислого газу і деяких інших з'єднань, що згубно впливають на атмосферу Землі, і сприятливих виникненню парникового ефекту [6, 35].

Отже, основними проблемами розвитку вугільної промисловості  є:

• ціни на вугілля навіть не забезпечують відшкодування операційних витрат, не говорячи про витрати на ремонт та обслуговування та капітальні інвестиції. Середня собівартість вугілля значно більша за ціну та існує тенденція до збільшення цієї різниці;
• несприятливе соціальне середовище, безробіття та бідність населення цих регіонів призвело до великого рівня злочинності у головних вугледобувних районах України, поширення наркоманії та ВІЛ-інфекції;
• забруднення повітря, зміна геологічного, гідрологічного та гідрохімічного режимів територій на яких розташовані вугледобувні підприємства;
• питання енергетичної безпеки є надзвичайно важливим для незалежної держави, однак зменшення споживання газу за рахунок заміщення газу вугіллям не є оптимальним підходом. В першу чергу енергетичну безпеку варто підсилювати за рахунок зменшення споживання енергоносіїв. Пріоритетними напрямками має бути максимальне використання потенціалу енергозбереження та відновлювальних джерел енергії;
• викиди парникових газів внаслідок видобутку та споживання вугілля;
• складні гірничошахтні умови та зношеність шахтного фонду зумовлює дуже високий рівень аварійності та виробничого травматизму на українських шахтах. Час від часу на шпальтах українських медіа з’являються повідомлення про трагічні випадки;
• саме можливість отримувати надприбутки, якою володіють потужні приватні компанії, пов’язані з органами державної влади є головною причиною неефективності спроб впровадження як у вугільну галузь, так і в міжгалузеві відносини прозорих ринкових механізмів та легальної приватизації;
• підвищення мінералізації водоносних горизонтів, ґрунтів та вод річкової мережі шахтними водами, які містять велику кількість розчинних хімічних сполук (до 4г/л), у тому числі й шкідливих. Потрапляння цих вод у водоносні горизонти призводить до значного засолення останніх, що робить їх непридатними до використання.

3.2. Напрямки  подальшого розвитку вугільної  промисловості України

На сучасному етапі, в умовах подорожчання нафти та газу, вугільна промисловість набуває  значення стратегічної галузі в Україні  і її розвиток визначається пріоритетним напрямом державної політики. Але через недосконалість нормативно-правової бази вона здійснюється непослідовно, а в деяких випадках навіть суперечливо. Внаслідок неврівноваженої державної, регіональної та галузевої політики у минулі роки не було створено сприятливих умов для відродження вугільної промисловості. Тому вихід з кризи та розвиток вугільної промисловості можливий лише при реалізації єдиної, цілеспрямованої, скоординованої політики, яка базується на поглибленому вивченні та використанні власних можливостей, а також досвіді країн, що вирішували аналогічні питання на різних етапах свого розвитку

Для стабілізації роботи підприємств галузі та нарощування  вуглевидобутку в Україні необхідне  комплексне вирішення проблеми розвитку шахтного фонду на сучасній техніко-технологічній основі та відтворення шахтобудівельного комплексу з його подальшим роздержавленням.

Удосконалення законодавчої бази включає розроблення законодавчих актів, спрямованих на створення  умов для адаптації підприємств  галузі до ринкового середовища та сприяння її розвитку. У першу чергу розробляються акти, спрямовані на підвищення престижності шахтарської праці, відновлення та зростання людського потенціалу галузі, розв'язання інших проблем, що сприятиме забезпеченню належного рівня техніки безпеки та охорони праці на вугільних шахтах, підвищенню рівня оплати праці шахтарів, соціальному захисту працівників галузі та членів їх сімей.

Пріоритетом є створення  законодавчої бази для прискорення  процесів приватизації у вугільній галузі з урахуванням її особливостей. У відповідних законопроектах повинні бути враховані специфіка розвитку та структурного реформування вугільної промисловості, порядок приватизації підприємств галузі, механізм залучення недержавних інвестицій, визначення соціально орієнтованих зобов'язань стратегічних інвесторів, забезпечення надійного, безпечного для працівників та навколишнього середовища функціонування приватизованих шахт тощо.

Визначальним напрямом є законодавче врегулювання фінансової санації та вдосконалення механізму державного субсидування вугледобувних підприємств державного сектора з урахуванням норм і вимог СОТ та ЄС. Відповідні законопроекти спрямовуються на створення економічних умов для рівноправної ринкової конкуренції вугледобувних підприємств, які за об'єктивними природними й виробничими показниками мають різний рівень рентабельності; забезпечення ефективної реструктуризації вугільної промисловості, прискорення її науково-технічного розвитку; розв'язання ряду соціальних та екологічних проблем, зумовлених збитковістю шахт.

Удосконалення законодавчої бази передбачає також розроблення  актів, які визначають основні засади функціонування ринку вугілля, зокрема  регулюють питання щодо вдосконалення  відповідного механізму, та суміжних ринків (електроенергії, гірничого обладнання тощо); умови продажу вугільної продукції на біржових торгах, правила й специфіку укладення відповідних біржових контрактів; методи визначення базової ціни вугільної продукції на оптовому ринку вугілля або стартової ціни торгів; впровадження механізму гарантування найкращої ціни, за якого виробники вугільної продукції зможуть максимально відшкодувати свої виробничі витрати та будуть зацікавлені в продажу продукції на внутрішньому ринку вугілля.

Заходи, що здійснюються у сфері відносин власності, спрямовуються на системну приватизацію підприємств галузі. Основним методом приватизації вугільних підприємств і продажу пакетів акцій є відкритий аукціонний продаж.

Підготовка до приватизації включає інвентаризацію всіх об'єктів  державного сектора вугільної галузі, резервних ділянок вугільних родовищ для будівництва нових шахт і підприємств виробничої інфраструктури; складення відповідних реєстрів і паспортів на кожний приватизаційний об'єкт із визначенням його основних характеристик (виробничий стан, обсяг запасів вугілля, чисельність персоналу, виробнича та соціальна інфраструктура, фінансове становище, потреба в інвестиціях тощо); групування інвестиційних об'єктів у приватизаційні лоти із забезпеченням їх максимальної інвестиційної привабливості; розроблення та застосування в разі необхідності схеми фінансової санації підприємств з метою підвищення їхньої інвестиційної привабливості.

Окремо пропонуються для приватизації об'єкти вугільної  галузі (діючі шахти, шахти-новобудови, резервні ділянки для будівництва шахт) шляхом продажу в складі єдиного лота разом із тепловими електростанціями. Формула визначення стартової ціни лота повинна враховувати, крім балансової вартості об'єкта, цінність вугільного родовища з урахуванням можливостей збільшення об'єму вуглевидобутку, очікувану прибутковість господарської діяльності, обсяг інвестицій, необхідний для забезпечення прибутковості, фінансові та соціальні зобов'язання підприємства, що приватизується [4, 242].

Незважаючи на всі  існуючі проблеми, вугільна промисловість у сучасному світі зберегла роль найважливішої базисної галузі економіки. Значення вугілля як одного з основних типів енергоносіїв на рубежі третього тисячоріччя обумовлюється дією наступних ведучих ринкових факторів:

1) Енергетика залишається самою пріоритетною галуззю економіки. Споживачі зацікавлені в безумовному збереженні стабільності енергетичної бази і розмаїтості альтернативних джерел енергетичної сировини.

2) Стабільна і велика  ресурсна база. Показник забезпеченості  поточного рівня споживання готовими до експлуатації запасами по вугілля - один з найбільш високих серед усіх корисних копалин.

3) Можливість для експортерів  вугілля працювати на різних  ринках збуту. Для більшості  закордонних експортерів є основою  власної енергетики. Крім того, географічне положення Австралії, Колумбії, ПАР, Індонезії, США таке, що при сучасних засобах морського транспорту вони в стані практично з однаковими витратами відвантажувати вугілля на обох ведучих споживаючих ринків - у чи Європу в Східну Азію. Тому з випадку проблем зі збутом продукції на одному з цих ринків експортери завжди можуть переключити відвантаження на другий споживаючий чи ринок у національне споживання (обмеживши в енергобалансі частку звичайно імпортованих чи мазуту нафти).

4) Дешевина вугілля в порівнянні з вартістю прямих замінників, стабільність цін вугілля. Стабільність і прогностичність цін вугілля забезпечує для споживачів зручність планування витрат. У той же час, одиниця теплотворної здатності палива при використанні вугілля обходиться споживачу в середньому в 1,5 рази дешевше, ніж при застосуванні мазуту [20].

 Вугільна промисловість,  будучи однієї з найважливіших  галузей економіки і паливно-енергетичного  комплексу, разом з тим залишається  збитковою і вимагає вкладення великих фінансових засобів для її розвитку. Ціни на вугілля не можуть піднятися в зв'язку з прямою ціновою залежністю від його основних конкурентів у виробленні енергії – нафти і природного газу. І в найближчі 15 років ніяких серйозних змін у вугільній промисловості, зважаючи на все, спостерігатися не буде.

 Довгострокові перспективи  пророкувати складно, але можна  припустити, що якщо запаси нафти  будуть продовжувати зменшуватися  і не буде знайдено нових  чи родовищ інших альтернативних  видів палива, те вже до 2030-му року вугілля може стати основним джерелом паливної енергії, тому що має величезні запаси в порівнянні з нафтою і газом.

 Людству неминуче  прийдеться вкладати кошти на  розробку програм по зниженню  забруднення навколишнього середовища  через добування і виробництво вугілля. У зв'язку з цим, розвиток вугільної промисловості прийме світові масштаби. Безсумнівно також зростуть і ціни на вугілля, а отже його виробництво стане рентабельним.

Отже, перспективами розвитку вугільної галузі є:

• впровадити жорсткий державний нагляд за виконанням програми розвитку галузі;
• заходи у рамках реструктуризації скоординувати на локальному рівні, забезпечивши тісний зв’язок з місцевою владою.
• відновити практику державного замовлення на видобуток і постачання вугільної продукції та обладнання для видобувних підприємств;
• ліквідувати посередників і створені ними цінові диспропорції;
• сприяти детінізації відносин у вугільній галузі.

Отже, у вугільній промисловості  існує ряд проблем ,які необхідно  вирішити для подолання збитковості, проте ця галузь є перспективною. Головною проблемою, яка заважає нормальному розвитку вугільної промисловості – це низький рівень капіталовкладень в галузь і майже цілковита відсутність оновлення матеріально-технічної бази. Але енергетика залишається самою пріоритетною галуззю економіки, існує стабільна і велика ресурсна база для експортерів вугілля працювати на різних ринках збуту та дешеве вугілля в порівнянні з вартістю прямих замінників, стабільність цін вугілля.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Вугільна промисловість України вже не відіграє тої ролі, яка в неї була за радянських часів, видобуток вугілля значно знизився і його якість погіршилася внаслідок виснаження пластів. Натомість, у спадок країна отримала абсолютно нерентабельний сектор економіки, що потребує постійних дотацій. Крім того, галузь породжує низку проблем соціального та екологічного характеру, які з кожним роком загострюються, однак в держави не має ні політичної волі, ні фінансових ресурсів для їх вирішення.

Вугілля становить вагоме значення в економіці України, оскільки її обсяг видобутку і споживання формує великий споживчий потенціал, а тому доходи до бюджету, забезпечує потреби населення, та є вагомою складовою управління економікою.

Потенціал вугільної  промисловості в Україні займає вагому частку у складі усього наявного потенціалу України, дана галузь є перспективною у розвитку, проте існує ряд проблем.

 На сучасному етапі, в умовах подорожчання нафти та газу, вугільна промисловість набуває значення стратегічної галузі в Україні і її розвиток визначається пріоритетним напрямом державної політики.

Але через недосконалість нормативно-правової бази вона здійснюється непослідовно, а в деяких випадках навіть суперечливо.

Вугільна промисловість є однією з базових галузей народного господарства, тому від її ефективної діяльності залежить значний обсяг роботи паливно-енергетичного комплексу, металургійної промисловості, підприємств комунального господарства та ін. Але, існує достатня кількість факторів, які негативно впливають на стан вугільної промисловості протягом тривалого часу, тому необхідно працювати над умовами, які сприятимуть розвитку вугільної галузі України, впроваджувати нові програми, дотримуватися жорсткого їх виконання.

Стан вугільної промисловості України на сьогодні характеризується позитивним значенням, оскільки обсяг його видобутку великий, а тому і великий обсяг реалізації. Проте негативним фактором є велика частка використання ресурсів вугілля, а тому необхідно формувати політику, яка буде збалансовувати видобуток вугілля та його споживання з економією вугільного продукту як ресурсу національної економіки.